Спеціальні потреби


Amb. Miller Comments on Situation in Ukraine

With the assignment of William Taylor as the new US ambassador to Ukraine we asked one of his predecessors, Ambassador William Miller, to comment on some of the challenges he might be facing as he begins his work in Kyiv. We also asked Ambassador Miller to give his views on the current situation in Ukraine. The interview was conducted on June 14 by Myroslava Gongadze.

Myroslava Gongadze: Ambassador William Taylor is starting his assignment in Kyiv. What do you think are some of the major challenges that he will be facing?

Amb. William Miller: Well, he’ll face the situation of a Ukraine that has not yet formed its government after almost three months, in which the people of Ukraine in a fair election expressed their will. And the so-called negotiations over the nature of a democratic coalition have been the cause of this delay. Bill Taylor will come to Ukraine facing that uncertainty. He is already there. I think it’s the view of most friends of Ukraine, not just Americans, that the Orange Revolution was the turning point for Ukraine of great significance; it was a defining moment. What that means is that it had decided that the kind of people it wanted to lead at this critical time were those they supported on the Maidan and chanted for. I can remember and I can hear it now in my ears: “Yushchenko, Yulia, Moroz.”

That coalition really reflects a broad consensus of opinion in Ukraine from the point of view of practical experience, economic viewpoints [and] ideology. It’s a very broad consensus and this is remarkable to have a bridge between those who are fervent believers in free market capitalism and socialism, and everything in between. But paramount among the issues in the Orange Revolution was a government that the people could believe in, that was not corrupt, that was going to provide for the people, was going to make sacrifices. They saw in the revolution itself, in the figure of Viktor Yushchenko, my very good friend, sacrifice, even risking life, in order to have the nation succeed. It required the combined abilities of people like Yulia Tymoshenko and Oleksandr Moroz, people of different persuasions and attitudes and personalities, to work together to achieve a victory. And it was a tremendous victory and great moment of inspiration to the people not only of Ukraine, but throughout the world. It changed the attitude of my government here towards Ukraine. They saw with the Orange Revolution a profound change and they were willing and wanted to support this change.

Now what has happened in the year after the Orange Revolution is a great disappointment – a great disappointment to many people in Ukraine. And I know this because I’ve been there several times since the Orange Revolution and I’ve talked to all of the leaders and to many of the people throughout the country. And I know this disappointment. The disappointment is in failing to live up to the ideals of the Orange Revolution, the promises made on Maidan, which millions, in fact the whole country, heard through television and millions heard face to face. And I heard [them] because I was there every day during the Orange Revolution.

So Bill Taylor comes with that dilemma of the Orange Revolution not yet realized, the leaders not in agreement with each other, and an uncertain future with difficulties in the Crimea, pressure from the Russians, a gas deal of uncertain quality and many important issues to be addressed by a government. And there is no government -- there is a caretaker. So it’s a very difficult situation, but I can say that Bill Taylor’s attitude, I know, is one of wanting to help in every way possible. It is certainly my attitude and I think it`s that of most Americans who know and have experienced Ukraine.

Myroslava Gongadze: Ukraine, since you were there as US Ambassador, has changed. What would be some of your priorities if you were in Ambassador Taylor’s position today?

Amb. William Miller: Well, I think an ambassador’s and certainly an American ambassador’s job in Ukraine is to help in every way possible. There is no question about friendship. It’s not an uncertainty at all… Certainly, an ambassador’s job is to assure that that friendship is strengthened, and governments can do this by helping in financial ways, which we are doing, certainly with technical assistance. For example, this week the chairman of the Ukrainian Civil Service is here, along with several of his colleagues. They are working with our Civil Service to compare systems and methods that might improve the situation in Ukraine. We should be doing that at every level of governance. Certainly, the most important is law and order. I would say that’s the priority -- to strengthen the integrity of the legal system, to do everything possible to help Ukraine rid itself of corruption, which is the greatest complaint of the Ukrainian people. But there is no doubt that as difficult as the situation is now we will continue to help in every way we can.

Myroslava Gongadze: How have US priorities in Ukraine in general shifted since you were ambassador in Kyiv?

Amb. William Miller: Well, when I first came in 1993 there were two issues. One was extraordinarily fundamental. There was no certainty that Ukraine would survive as a state. There was a hope; there was the desire. But there were many who believed that it was quite conceivable that Ukraine would once again become a part of Russia and that this was only a temporary phase, and that the independence movement and Rukh would disappear and something else would take its place and, bit by bit, it would be re-absorbed into Russia.

When I came that question was open in Washington. I was convinced almost immediately that there was no doubt that Ukrainians wanted to be independent, that they were determined to maintain their sovereignty and would fight to the death. I became a rabid supporter believing in the integrity of this movement of wanting to be separate and to carry out a life according to the traditions of their forefathers.

The second most important issue was nuclear weapons and the elimination of the third largest arsenal in the world. Before going out to Ukraine I was convinced that the Ukrainians believed that the new sovereign state should be a non-nuclear weapon state. I had a meeting with leaders of Rukh before I went to Ukraine. They came to Washington, and [so did] representatives of other factions in Ukraine, and they asked me to believe that they wanted a non-nuclear state. And I found after coming [to Ukraine] and meeting with all of the leaders and working in the Rada very extensively with both [Leonid] Kravchuk and [Leonid] Kuchma, in his then position, and all of the military leaders that this desire was a genuine one even though there were many who said Ukraine should keep its weapons as a bargaining chip. Nonetheless, they made with a lot of help from people like me the firm decision to eliminate the third largest arsenal in the world. And this is an example of national courage, which is unparalleled. The wisdom of this, I think, future generations will fully appreciate but it was the right step and the one that gave integrity for me to this promise of a new independent democratic state. Not only where they are saying -- we don’t want to even contemplate nuclear war, we want a clean environment after the experience of Chornobyl and terrible ravages of industrialization. And they wanted a new, clean start. And this is admirable.

As a person who was born in a country that was a product of revolution and revolutionary ideals, I believe those ideals are critically important. And the Ukrainian ideals for me were inspiring; they were valid. I could see at first hand that many, if not most, Ukrainians were willing to make a sacrifice to have these ideals realized. So that was the situation when I came.

What’s different [today] is that the transition has, we can say, destroyed the Soviet system, the Soviet pattern of governance, education, mentality, and almost everything, although we all maintain what we already knew. The Soviet experience is very deep and, of course, in the Soviet experience there was both good and bad, and for the leadership of Ukraine, which in most respects was Soviet -- they came from the Soviet era and from a Soviet background -- still there were tremendous changes of mentality. So I am one who believes in the possibility of change, even of convictions.

However, at the same time, the confusion about economic purpose, the difference between a free market and a planned economy, the greed of oligarchs, the growth of corruption – all of this seriously affected the potential of Ukraine. And it’s a major problem now. All of the leaders understand this. And the main agenda is to have a system of governance which is worthy of its people.

So I’d say the change is that [government] is now democratically elected -- there is no doubt. There are multiple points of view -- of that there is now doubt. Just look at the first free elections. You saw the spectrum of views - they are different. And now the difficulty -- and perhaps it explains the last three months -- is how people of different points of view can work together. The past system was – there was a party of power. There was one view. This was the Soviet way. Now there have to be compromises. There has to be an understanding of the rights of the minority. There has to be a willingness to accept less than your position in the interest of the whole. And the struggle of the last three months reflects this difficulty.

Myroslava Gongadze: The formation of a coalition in Ukraine seems to be never ending. Are these the normal growing pains of young democracy or is this process beginning to damage Ukraine’s image?

Amb. William Miller: Well, I think both are true. It has damaged Ukraine’s image of resolution, of decision, but I think at the beginnings of our country there were great disputes between the people in New England and in the southern states. There was a great difference of view between Jefferson and Adams, for example, about the nature of governance. And here were great differences on the question of the power of the Supreme Court. This caused great division and, in fact, it was the beginning of our party system. George Washington was a unanimous candidate. Immediately after that we divided into the Federalists and Republicans. The cleavage was partially that between the merchants and the farmers, and the economy of that day in the 18th and early 19th century. It is not so dissimilar from some of the cleavages in Ukraine. And, of course, it’s the challenge of personality. Major political figures all believe that they are the best. There can only be one president at a time, one prime minister, one speaker. And to arrive at that judgment is a matter of democratic process, not imposition, not diktat. That’s no longer the case. And Ukraine now is in the full atmosphere of having to make democratic choice. The people expressed themselves in the elections; the results are very clear. And the reasons are very clear, too.

Myroslava Gongadze: There has been a shift to the possibility of an orange-blue coalition in Ukraine. Would it affect Ukraine’s image, foreign investments and Ukrfaine’s Euro-Atlantic integration?

Amb. William Miller: That’s a complicated question. It seems to me that the differences that were quite evident in the Orange Revolution between what is described as Orange and Blue are profound. It would take a major accommodation and compromise for that to happen. But the election results showed how the country is divided according to opinion on major issues. The political thinking that I have read and heard and listened to has been that the Orange coalition best represented the aspirations of the Orange Revolution and that the opponents of the Orange revolution, after all, were the Blue. Obviously, compromise is possible, but it would have to be the one in which the principles of the Orange Revolution were carefully considered, [as well as] how it would affect those views [and] attitude towards the nature of governance.

So far, over the last three months those who have advocated an Orange-Blue coalition have been in the distinct minority. It’s been a very small group that has been advocating this, largely, to prevent leaders and groups from the Orange coalition to assume power and position. It appears to be for personal reasons rather than for matters of policy or national welfare. Of course, it’s been rumored from the beginning that there would eventually be a coalition and, I think, to some extent that’s true insofar as there’s a temporary electoral division between the East and the West, the artificial quarrels about language. Some of these issues and attitudes towards matters of foreign policy – whether it’s wise to enter NATO or not – need to have a national consensus on. And the place to get that national consensus is in the Rada over the next several years working with the president and, of course, the people.

So it is very important that the Rada be formed, and it is very important that the government be formed based on the results of the election. The election was run on Orange versus Blue -- that was the campaign. And the expectation of the people is that the new government would be Orange, because they won the election.

Myroslava Gongadze: But half of Ukraine expected that Yanukovych will win the elections and he has.

Amb. William Miller: Not half, 34 per cent. We forget that people in the East also voted for the other candidates in substantial numbers. It’s like the United States, even in the most Democratic or Republican states there are always Republicans or Democrats who are voting; sometimes -- in the majority and in so-called “safe districts.” And that’s why we have a national system to take account of these asymmetries. But this is a matter of Ukrainian politics. It is developing the quality of the politicians that have been exposed by a media that’s now free in large measure and not reluctant to point out mistakes, chicanery and subterfuge. So it’s a healthy situation in some ways, but what’s not good for Ukraine, it seems to me, is delay when they need action. And the belief that the people had in the leaders of the Orange Revolution, in my view, should not be lost. This is a treasure that is of tremendous value. The respect that the people of Ukraine and throughout the world had for the leadership of the Orange Revolution is something that shouldn’t be squandered.

Myroslava Gongadze: What do you think is the main problem, the main distraction between the leaders of the Orange Revolution that they can’t form the coalition among themselves?

Amb. William Miller: Well, I’m not there, so I can’t really answer that fully. But I’ve been there enough to get some sense of it and I follow it very closely. I would say a constant complaint that has been made is that there hasn’t been enough talk among them; there has been a reluctance to face each other directly and work out the difficulties face-to-face. This was the great thing about the Orange Revolution and everyone expressed this – Yuschenko, Moroz, Yulia and the people. They said you stood with us shoulder to shoulder; you looked in our eyes, we looked in your eyes; you heard us, we heard you; we agreed [that] that’s the way.

Myroslava Gongadze: One more issue that Ukraine is facing right now is its future NATO membership. Recent events in the Crimea might have been on the extreme side of the spectrum, but support for NATO membership in Ukraine is not very strong. What compelling argument can the US make in support of Ukraine’s membership in NATO?

Amb. William Miller: As our country and most of the NATO allies expressed, Ukraine, as a democratic independent state, is welcome and I think that remains. The advantages are that of any security system this is the most powerful in the world, of course. It’s a protection of sovereignty; it’s an association of nations with shared values -- democratic values. It’s a commitment to keep the peace. It’s a mechanism for interchange of ideas, not necessarily on the military, which is, of course, necessary and useful but, more importantly, political, cultural and economic issues. It’s a tie between governments that is civilized.

I think the more is understood about the purposes of NATO after the Cold War -- I mean it’s not any longer an East-West conflict’ it’s for keeping the peace. It’s one of the international institutions that we invented -- with all of the shortcomings -- that have worked reasonably well. The UN mechanisms are another. Very often NATO and the UN work together on issues that require military force or political action. So it’s useful but it’s not a compulsion. It doesn’t require any abandonment of sovereignty. In fact, it enhances sovereignty. No individual nation is required to undertake an action that its people are opposed to. This is one of the basic understandings.

So I would say that a careful understanding of what has happened in Europe, what has happened in the world since the end of the Cold War, is the necessary foundation for deciding on the question of NATO. I really believe that Ukraine would find itself isolated and vulnerable if it didn’t take up the NATO option. And it would be foolish to do that. It seems to me that such issues as Crimea… When I first came one of the first issues that I had to deal with was pressure on Crimea. As you remember, there was an independent republic of Crimea declared by Yuriy Meshkov. And our position, stated in the UN and elsewhere and directly to our friends in Russia, was [that] Crimea is a part of sovereign Ukraine. That was understood and [it is] still the case. So these issues will come up and the mark of solidarity, to use the Polish concept, is coming to the aid of friends when these pressures do emerge and they will from time to time.

Всі новини дня

Поки Росія використовує продовольство як зброю, Україна зменшує продовольчу небезпеку – посолка США в Україні

Посолка США в Україні Бріджит Брінк

Посолка США в Україні Бріджит Брінк, координатор Державного департаменту с питань санкцій Джим О’Браєн та міністр інфраструктури України Олександр Курбаков відвідали Одесу, щоб побачити, як відправляється українське зерно в рамках Чорноморської зернової ініціативи.

«Поки Росія використовує продовольство як зброю, та Україна вживають заходів, щоб зменшити продовольчу небезпеку, спричинену війною Росії. $20 млн підтримки США від USAID через Світову продовольчу програму вже допомагають доставляти зерно з України тим, хто його найбільше потребу», - написала у себе в Твіттер дипломатка.

Очільниця дипмісії зазначила, що повернулась до Одеси, щоб «побачити, як швидко українські фермери, експортери та порти працюють, що доставити мільйони тон українського зерна країнам світу в рамках програми Чорноморської зернової ініціативи».

Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) виділило 20 мільйонів доларів на ініціативу "Зерно з України", оголошену президентом України Володимиром Зеленським на саміті G20.

USAID надає підтримку через Всесвітню продовольчу програму ООН для сприяння додатковим поставкам українського зерна через Чорноморську зернову угоду. USAID також "продовжує допомагати українським фермерам, які ризикують життям, щоб нагодувати світ, через Ініціативу стійкості сільського господарства в Україні", інвестувавши в неї 100 мільйонів доларів із прагненням залучити іще 150 мільйонів доларів від інших донорів, фондів та приватного сектору».

Разом ми захистимо Україну - Ріші Сунак розмістив відео на підтримку України 

Прем’єр-міністр Великобританії Ріші Сунак

Прем’єр-міністр Великобританії Ріші Сунак на своїх сторінках у Фейсбук та Твіттер розмістив відеоролик на підтримку України під назвою «Ми віримо в свободу».

«Разом ми ніколи не відступимо, разом ми будемо сильні, разом ми захистимо Україну», - пише у себе на сторінці у Фейсбук Ріші Сунак.

«Я вірю у свободу. Я вважаю, що ми повинні відстоювати основні права, які так важливі для всіх нас. За наш суверенітет, за наше самовизначення та за основи стабільного світового порядку, за відновлення якого ми всі боремось. Українському народу загрожують бомбардування вдень та відключення електроенергії вночі. Але ми знаємо, що наші друзі завжди будуть поруч, щоб допомогти нам пройти через це. Велика Британія – один із наших найстійкіших союзників. Вони дають зброю для нашої боротьби, обладнання, щоб ми могли зігрітися, і дружбу, щоб відновити наш дух. Ми знаємо, вони нас ніколи не підведуть, поки ми боремось за перемогу у цій війні. З вашою допомогою ми отримаємо нашу свободу. Разом ми ніколи не відступимо, разом ми будемо сильними. Разом ми захистимо Україну та свободи, які ми так цінуємо.», - йдеться у відео.

19 листопада Ріші Сунак здійснив неоголошений візит до Києва, де зустрівся з президентом Зеленським. В ході візиту він оголосив про нову оборонну допомогу від Великої Британії для України, яка включає зенітні установки, радари а також засоби боротьби з дронами. Також він заявив про розширення програми тренувань Збройних Сил України, "щоб залучити спеціалізовану експертизу британських медиків та інженерів" а також збільшення допомоги в зимовий період.

Американський астронавт відвідав поранених дітей в київському "Охматдиті"

Астронавт NASA у відставці Скотт Келлі разом із 13-річною Катериною Іоргу, яка втратила матір під час російського обстрілу залізничної станції у Краматорську. 27 листопада 2022. REUTERS/Ruslan Kaniuka

Колишній американський астронавт Скотт Келлі відвідав у київському "Охматдиті" дітей, що постраждали від російської війни в Україні.

Зокрема, Келлі зустрівся із 13-річною Катериною Іоргу, яка втратила матір під час російського обстрілу залізничної станції у Краматорську. "[Коли] я бачу цих поранених дітей, я не знаю, як людина, відповідальна за таке, може спати вночі з чистою совістю. Це справжнє зло, що це відбувається з такою вільною, демократичною країною, як Україна", - сказав Келлі.

Візит астронавта NASA Скотте Келлі до київського "Охматдиту", 27 листопада 2022. REUTERS/Ruslan Kaniuka
Візит астронавта NASA Скотте Келлі до київського "Охматдиту", 27 листопада 2022. REUTERS/Ruslan Kaniuka

58-річний астронавт у відставці, який за чотири польоти у космос провів рекордні 520 днів на орбіті Землі, бере участь у благодійній ініціативі зі збору коштів на карети швидкої допомоги в Україні. "Росія знищує 10 українських машин швидкої на тиждень. Будь ласка, приєднайтесь до мене у зборі коштів для заміни цих засобів порятунку життя", - звернувся він до своїх понад 5 мільйонів підписників у Twitter.

"Я підтримую вас, і є багато людей у США та в усьому світі, які підтримують вас, тому що вони розуміють, що це вторгнення є неправильним. Це аморально, це незаконно. І вони також вірять у демократію, і вони, як і я, цінують те, що ви не тільки захищаєте свою власну країну, але ви захищаєте демократію в усьому світі від диктатора", - сказав астронавт.

У статті використано матеріали Reuters

«Геноцидна риторика» стала провідною в Росії – аналітики

На фото поруч з президентом Росії Володимиром Путіним – один з провідних російських пропагандистів, Володимир Соловйов. Обидва стверджють, що метою війни проти України є «денацифікація» українців, що історик Тімоті Снайдер, вважає «геноцидною риторикою».

Провідні російські прихильники президента Росії Володимира Путіна дедалі більше використовують «геноцидну риторику», коли обговорюють українців та методи війни в Україні, відзначають західні аналітики у ті дні, коли в Україні вшановують жертв Голодомору 1932-33-го років, який понад 20 країн світу визнали геноцидом проти українського народу.

Кореспондентка американського телеканалу CNBC каже, що ультранаціоналістькі висловлювання стали головним напрямом у Росії, особливо після початку вторгнення 24 лютого. Коментатори на головних телевізійних каналах та військові блогери відверто критикують військове керівництво Москви за воєнні поразки та заохочують до більш жорстоких способів ведення війни, включно зі застосуванням ядерної зброї та зброї масового знищення, мовиться у статті.

Серед прикладів дегуманізації українців у російському публічному просторі, які наводить CNBC, є блог колишнього президента Росії Дмитра Медведєва, який має понад 900 000 підписників у Telegram. Він називає українських урядовців «тарганами», а раніше він казав, що вони «рохкають, як свині».

Слідом за нинішнім президентом Росії Володимиром Путіним, який вважає, що українців як окремої нації не існує, пишуть і інші впливові російські коментатори: наприклад, депутат Московської міської думи та прокремлівський журналіст Андрій Медведєв розповідав своїм 150 000 підписникам у Telegram у середу, що «українці – це росіяни, яких переконали, що вони особливі, більш європейські, расово чистіші та правильніші росіяни».

«Зупинити все це можна лише через ліквідацію української державності в її нинішньому вигляді», – цитує слова Медведєва CNBC.

Джулія Девіс, оглядачка видання Daily Beast, яка стежить за російськими ЗМІ та публікує на своїй сторінці у твітері кліпи з найбільш вражаючими висловлюваннями російських пропагандистів. У своїй колонці у виданні вона нагадує, як у жовтні в ефірі державного телеканалу RT, популярний телеведучий Антон Красовський наполягав, що українських дітей, які скаржаться на російську окупацію, потрібно топити, або спалювати живцем.

Головна редакторка RT, не менш відома пропагадистка Маргарита Симоньян, відсторонила Красовського за його висловлювання, але не дала пояснення, як записане і відредаговане інтерв’ю потрапило в ефір, зауважує Девіс. Менше, ніж за місць після інциденту з’явилося повідомлення, що Красовський переходить на постійну роботу у видання «Комсомольская правда».

Постійним об'єктом досліджень Девіс є один з провідних російських пропагандистів Володимир Соловйов, чия риторика за час війни «еволюціонувала» від «денацифікації» українців до підтримки «десатанізації» українців, до якої закликав чеченський диктатор Рамзан Кадиров.

Те, що геноцидні висловлювання не викликають протестів у росіян, на думку аналітиків, означає, що пропаганда досягла успіху.

«Українці настільки демонізовані та дегуманізовані, що багато пересічних росіян уже не ставлять під сумнів необхідність знищення української держави та знищення української національної ідентичності», – пише канадський дослідник Денніс Солтис у статті для вашингтонського дослідницького центру «Атлантична рада».

Відомий американський історик Тімоті Снайдер, який стежив за російською офіційною риторикою від початку війни і ще перед нею, вважає, що вона була «геноцидною» відразу, з того моменту, коли російська влада проголосила, що її метою є «денацифікація» українців.

«Денацифікація» в офіційному російському вживанні означає лише знищення української держави і нації. «Нацист», як пояснює підручник з геноциду, – це просто людина, яка ідентифікує себе як українець», – написав історик Єльського університету на початку квітня 2022 року, пояснюючи коріння статті під назвою «Що Росія має зробити з Україною», опублікованій у державному агентстві «РИА Новости». Статтю, що описує репресії, які Росія має застосувати по відношенню до населення України після захоплення країни, історик називає «підручником з геноциду».

У своєму виступі минулого місяця на запрошення німецької аналітичної інституції Центру ліберальної сучасності Тімоті Снайдер сказав, що за ці понад вісім місяців війни, він «впевнений, що кожна окрема геноцидна дія, згадана в статті 2 Конвенції про геноцид 1948 року, була здійснена».

Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році. Країнам-учасницям, а їх на сьогодні 149, вона рекомендує запобігати актам геноциду та карати за них під час війни та в мирний час. Конвенція визначає геноцид як дії, здійснювані з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку.

Але, як кажуть експерти, для застосування Конвенції, потрібно довести намір геноциду. І складністю задокументувати такий намір, зокрема, вони пояснюють той факт, що геноцидам, що були скоєні вже після ухвалення Конвенції, у Руанді, чи в Югославії у 1990-х роках, не вдалося запобігти.

Як каже Сайндер, Росії, навпаки, вдається уникнути відповідальності, як не парадоксально, завдяки тому, що вона надає «забагато доказів» своїх намірів, вона свідомо «перевантажує систему доказами геноциду», каже Снайдер.

«Проблема не в тому, що бракує доказів. Проблема полягає в надлишку доказів, які призводять до свого роду спотвореного циклу, коли люди не впевнені, чи це геноцид», – каже Снайдер. Коли з’являються нові і нові докази геноциду, люди, на його думку, втомлюються, їхня чутливість притупляється, і «ми просто очікуємо все більше і більше».

У своєму виступі Снайдер додає, що він переконаний, що нинішній геноцид Кремля пов’язаний з тим, що Росія ніколи не визнала попередній – Голодомор 1932-33 років, в результаті якого загинуло близько 4-х мільйонів українців.

«Росіяни кажуть, що за Голодомором не міг бути політичний мотив, «це було просто стихійне лихо». І кажучи це, росіяни намагаються перекрити водопостачання та відключити енергопостачання, щоб мільйони українців страждали та гинули», – каже Снайдер.

Він пояснює, що коли Москва заперечує політичний мотив геноциду в минулому, то це допомагає їй заперечити наявність політичного мотиву у її нинішній геноцидній війні проти українців.

Інтенсивність бойових дій у найближчі дні збільшиться - ISW

Українські військовики на передовій на Донеччині, 24 листопада 2022. (AP Photo/Roman Chop)

Загальний темп бойових дій в Україні, ймовірно, збільшиться в найближчі тижні через зниження температури та промерзання ґрунту, вважають експерти американського Інститут вивчення війни (ISW).

"Темп операцій вздовж лінії фронту сповільнився останніми днями через погіршення погодних умов, але, ймовірно, зросте, починаючи з наступних кількох тижнів, оскільки температура впаде, а земля замерзне на всій території бойових дій. Українські та російські звіти з критично важливих прифронтових районів на сході та півдні України, включаючи Сватове, Бахмут і Вугледар, вказують на те, що операції з обох сторін наразі загальмовані сильним дощем", – цитує звіт ISW Радіо Свобода.

Тим часом у британській військовій розвідці повідомляють про інтенсивні бої довкола Павлівки та Вугледара на Донеччині. "Росія та Україна зосередили там значні сили, при цьому російська морська піхота зазнала великих втрат. За цю територію точаться запеклі бої, ймовірно, зокрема тому, що Росія вважає, що ця територія потенційно може стати відправною точкою для майбутнього великого наступу на північ для захоплення решти контрольованої Україною Донецької області. Проте Росії навряд чи вдасться сконцентрувати достатньо якісних сил для здійснення оперативного прориву", - вважають британські експерти.

Раніше колишній командувач Сухопутних сил США у Європі генерал-лейтенант Бен Годжес висловив припущення, що Збройні сили України можуть звільнити території, захоплені Росією після 23 лютого, вже до кінця цього року, а до літа 2023-го ЗСУ звільнять Крим.


Відео - найголовніше

Як московські пропагандисти змінюють тактику? Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:08:45 0:00