Спеціальні потреби

Схід та Захід України: про спільне та відмінне


Що єднає і що роз'єднує Схід та Захід України? Науковці, які досліджують це питання вважають – Львів та Донецьк продовжують віддалятися один від одного. Вони знаходяться в полоні стереотипів, які сформували політики. Чи вдасться тим же політикам змінити цю тенденцію?

Професор Ярослав Грицак із Львівського університету вже 12 років проводить дослідження – чим відрізняються і що мають спільного львівяни і донеччани. Він каже – погляди галичан – стабільні і практично не зазнавали змін за цей час. Тут панують прозахідні та грекокатолицькі ідеали. Натомість, Донецьк – хитається то в один, то в інший бік, хоча і Схід і Захід однозначно бачать себе в складі України:

«Ми колись запитували російськомовних жінок у Донецьку: «яка найбільша позитивна зміна у їхньому житті сталася за останні 10 років?» І вони дивовижно відповіли – «українська незалежність». Ми були дуже здивовані і питалися – «чому?» «Дуже просто - бо нам не треба слати синів у Чечню»».

До 1999 року, каже Грицак, погляди львівян і донеччан зближувалися. Але після низки виборів ця тенденція змінилася:

«Останні вибори відкинули Донецьк в цілком протилежну сторону. Я думаю, що Донецьк став жертвою великої політичної маніпуляції, в яку багато донеччан щиро повірили. Якби не було помаранчевої революції, якби не було протистояння Ющенко – Янукович, можливо б сценарій був би інакший».

Головні питання, які роз'єднують – мова, членство в НАТО і відносини з Росією. Активіст громадської організації зі Львова Ярина Боренько часто буває на Сході України. Спілкується як з колегами, так і з простими людьми. І каже – східняки та західняки до всього іншого мають стереотипні уявлення один про одного. І вони не завжди об'єктивні:

«У Львові живе, насправді, дуже багато людей, які вважають, що прототип донецької жінки – це Наталія Вітренко, а чоловіка – Віктор Янукович. Що там живуть шахтарі, які приходять ввечері замурзані додому і п'ють. В них є уявлення, що тут у нас живуть бідно. Хоча з другого боку – у нас уявлення – «ну куди вже бідніше, ніж там?» Приїжджаєш в якесь Рубіжне – і взагалі впадаєш у шок!»

Боренько каже, молоді львівяни фотографуються у Луганську біля памятника Леніну, якого не бачили в житті. Для них це – екзотика. Вони не сприймали розповіді екскурсовода про трудові подвиги Стаханова. Але під час спілкування із колегами – жодних бар'єрів не виникає.

Її слова підтверджує студент Католицького університету Андрій Андрушків. Цього року він займався організацією акції «Різдво разом». В її рамках тисячі школярів та студентів відзначали найбільше християнське свято:

«Ми зібралися разом. Є якийсь нормальний антураж: люди співають, колядують. Той самий Львів під час Різдва сприяє цьому – люди колядуют по трамваях і по маршрутках, по місту ходять вертепи. Воно призводить до того, що ніяких проблем не виникає».

Ярина Боренько зауважує – в обмінах є не тільки позитив, а й потенційні ризики:

«Коли ми запрошуємо на Різдво – ми запрошуємо в театр. І це шкодить. Бо в них такої традиції немає. Немає побутового театру ні в чому. У мене був випадок, коли приїхав хлопчина з Луганська на зелені свята і запитав «А чєго ето у вас люді с камишамі ходят?». В них такого немає. Тому у цих людей може прокинутися якась фрустрація. Що тут люди щось таке роблять, чого в нас мемає. І що в нас може бути спільного? З іншого боку – вони не мають мотивації запросити наших туди (в Луганськ). Тому що на що, на який театр, як його там немає?»

Професор Грицак вважає такі обміни необхідною передумовою руйнування стереотипів та зближення Сходу і Заходу. Переглянути свої усталені принципи мають і західняки, впевнений науковець:

«На жаль, у нас є дуже сильний стереотип – раз ти розмовляєш російською мовою, ти не є українцем. Так не є, бо це покав Майдан. Майдан розмовляв двома мовами. Це думка, до якої треба пройти і дожити. Вона приходить через особисті контакти. Бо не можна ламати стереотипи через якісь політичні заяви, програми по радіо. Це буде дуже тяжко і забере багато часу. Але це треба робити. Бо інакше – я не бачу, яке може бути майбутнє у держави, яка так сильно розколота».

Соціологічні дослідження доводять – розколюючи країну, політики попрацювали на славу. Більшість людей несхвально відгукується про універсал національного єднання, який ставить за мету об'єднати державу. Науковці вважають громадську думку дуже інертною. А тому, навіть, першої реакції людей на заклики політиків до єднання доведеться чекати не один місяць.

Вишиванки захоплюють світ. Інтерактивна мапа

XS
SM
MD
LG