Українці стали більшими патріотами, але й далі шанують чужих, а не власних героїв. Такий парадокс зафіксувало соціологічне дослідження, проведене в грудні минулого року “Українським демократичним колом” на замовлення Інституту політики.
В Україні побільшало патріотів. У грудні минулого року 65% опитаних заявили, що пишаються своїм громадянством. Чотири роки тому, під час аналогічного дослідження, таких було тільки 49%. Водночас скоротилася частка тих, хто ідентифікує себе радше з Радянським Союзом, аніж з Україною. Сьогодні СРСР оплакує лише третина, під час минулого опитування – майже 40%. Коментуючи помітне зростання патріотичних настроїв, що відбулося в усіх без винятку регіонах країни, експерти стверджують: сучасна політична нація сформувалася.
Директор Інституту політики Микола Томенко каже: “Україні сформована сучасна політична українська нація. Оскільки 65% опитаних громадян говорять про те, що вони пишаються тим, що вони громадяни України і, що найбільш приємно, що співвідношення у регіонах принципово не відрізняється. Мені приємно фіксувати, що в Донецькій, Луганській області це 60% таких людей. І порівнюючи з 2002 роком, відчутна динаміка – з 39% до 60%. Ми не маємо жодного регіону, де, умовно кажучи, ступінь патріотичності сягав менше половини”.
Однак є і менш приємна новина. Більше люблячи Україну, громадяни не стали більше любити її героїв. Скажімо, Богдана Хмельницького українці шанують нарівні з Петром І, а Леоніда Брежнєва, так як і Михайла Грушевського. Оцінка заслуг Вячеслава Чорновола збігається з визнанням досягнень Микити Хрущова, а Володимир Ленін набирає стільки ж балів, що й Іван Мазепа.
Микола Томенко: “І от парадокс: ми отримали більш патріотичне суспільство, більш патріотичних людей, але вони продовжують з певним скепсисом ставитись до діячів української політичної історії і з достатнім пієтетом ставляться до персонажів радянської історії”.
На думку експертів, парадокс великою мірою пояснює незнання власної історії. Скажімо, про Михайла Грушевського, фактично першого президента Української держави, нічого не знають чи не можуть нічого достеменно сказати 40% опитаних. Парадоксальним є і те, що події, пов’язані з перебуванням України у складі Росії, більшість українців оцінює позитивно. Саме так вони ставляться до Переяславської Ради 1654 року (60% бачить у ній позитив) чи всього періоду перебування України у складі СРСР (63% - позитивне ставлення).
Водночас у молоді інші пріоритети. Серед них своїм українським громадянством пишається найбільше опитаних – 71%, а розпад Радянського Союзу негативним явищем називає лише 40% порівняно з 60% тих, кому за 50 років.
Якщо така тенденція триватиме, кажуть експерти, то не за горами часи, коли пріоритетні позиції в ієрархії національних героїв нарешті посядуть українські, а не чужі історичні та політичні діячі.
