Спеціальні потреби

Експерти про діяльність “мозкових центрів”


У країнах Заходу, а зокрема у Сполучених Штатах, контроль за діяльністю уряду частково здійснюється і за допомогою представників громадського сектора, експертів неурядових організацій із категорії так званих “мозкових центрів”. Такі установи в Україні ще не надто поширенi.

Двоє неурядових українських експертів – Ілько Кучерів та Володимир Дубовик, перебувають у Сполучених Штатах на стажуванні. Протягом останніх місяців на суспільних форумах вони говорили про Україну, спілкувалися з політиками і переймали досвід своїх американських колег. Детальніше про їхнє перебування у розмові з Андрієм Годованцем.

АГ: Що таке “мозковий центр” і яка схема його роботи?

ВД: “Мозковий центр” – це дослідницька установа, яка зосереджує експертів, об’єднаних переважно спільним підходом до вирішення певних проблем. Це може бути питання внутрішньої, зовнішньої, міжнародної політики і багатьох інших напрямків.

У Сполучених Штатах дуже багато таких “мозкових центрів” і більшість із них зосереджена саме у Вашингтоні, бо це ближче до урядових структур, тобто головна мета для них – це саме безпосередньо впливати на політичні рішення, які приймає американська влада.

АГ: А як би ви порівняли функціонування “мозкових центрів” в Україні із США?

ІК: Я приємно здивований тим, як це працює в Америці. Тут є колосальна концентрація інтелекту, дуже багато людей, які професійно думають про політику і пропонують різні сценарії. І багато з цих людей зосереджені в “мозкових центрах”, яких майже дві тисячі у Вашингтоні. А в Києві їх одиниці, і порівняно із США, їхня діяльність там ще дуже квола. Хоча підходи приблизно однакові – аналітики шукають найкращі шляхи, найкращі сценарії для розвитку держави, для розвитку суспільства.

АГ: Чи могли б ви навести приклад роботи “мозкового центру” у Вашингтоні?

ВД: Зараз із Адміністрацією Буша дуже активно працює багато організації, скажімо, Американський підприємницький інститут та безліч інших, які мають консервативне забарвлення, чи відносяться до так званих неоконсерваторів. Тобто вони дійсно активно впливають на дії адміністрації, особливо у питаннях внутрішньої та соціальної політики. Адміністрація прислухається і дуже багато людей просто безпосередньо приймають участь у роботі адміністрації, впливають на певні позиції.

АГ: На чому базуються поради “мозкових центрів”?

ІК: Це і думка експертів, і думка громадськості. Просто “мозкові центри” залучають найбільш кваліфікованих експертів, які обізнані у певній сфері краще, ніж чиновники. Ці фахівці використовують усі необхідні ресурси – статистику, економічні показники, опитування громадськості. На основі цього вони пропонують певні сценарії, а також стежать за тим, щоб громадяни зрозуміли ідеї, які пропонують політики.

АГ: А який досвід “мозкові центри”, які працюють в Україні, могли б запозичити у США?

ВД: На превеликий жаль, в Україні все ж таки немає такої традиції, яка існує в Америці, щоб урядовці прислухались до того, що кажуть експерти. Тут більше прислухаються до критичних зауважень. А в Україні урядовці опираються на якесь дуже вузьке коло спеціалістів, які працюють у їхніх же структурах. Багатьом із цих людей просто не вистачає досвіду, не вистачає концептуальних знань, широкого теоретичного плану. А з іншого боку багато експертів не мають досвіду роботи в урядових структурах, тому вони дійсно не розуміють, як робиться політика, і тому відбувається такий от діалог глухого з німим. А тут все ж таки люди знають, чого вони хочуть досягти, коли пропонують адміністрації якісь теоретичні плани чи пропозиції.

ІК: Наша держава ще справді не має такого досвіду, який мають Сполучені Штати. В Україні ще часто побутують стереотипи тих часів, коли комуністи хотіли все контролювати, тримати все у своїй кишені і дозволяли займатися такими справами лише своїм довіреним особам, тому й не було жодної конкуренції. А тут абсолютно інший підхід – пропонуються найкращі ідеї, які роблять політику ефективнішою.

АГ: Чи у США врегульовано на законодавчому рівні те, як слід співпрацювати з “мозковими центрами”?

ВД: Ні, однак, усі основні закони, підштовхують адміністрацію до того, щоб прислухатися до суспільної думки, враховувати зміни, які там відбуваються. Тому часто “мозкові центри” відображають ці зміни у суспільній думці. От зараз, скажімо, все більше і більше критичних висловів щодо війни американців в Іраку. Тому адміністрація перебуває під серйозним впливом і тиском збоку громадськості.

АГ: Чи існують в Україні схеми, які хоча б частково впливали на те, щоб урядовці прислухались до “мозкових центрів”?

ІК: Насамперед, урядовці самі починають розуміти, що це їм потрібно. Наприклад, теперішній міністр оборони України не так давно очолював відомий аналітичний центр і він чудово знає, як ця система працює. Просто річ у тому, що Україна потребує більше часу, щоб запозичити найкращу практику.

Проблема також і в тому, що українці не часто беруть участь у міжнародних програмах, особливо аналітики, які могли б представити свої ідеї, свої концепції для американських експертів, для американської публіки. Українцям треба позбутись комплексу меншовартості, зрозуміти, що нам є чим пишатись, що у нас є багато цінних доробків і представити їх американцям. Якраз над цим ми працюємо.

ВД: Існує ще один аспект цього питання. Усі програми, обміни, різні стажування потребують фінансування, а в Україні немає коштів на наукові розробки. Скажімо, наше перебування тут оплачує американська влада. Тому кількість наших колег, які перебувають тут, працюють і набувають досвіду, на превеликий жаль, дійсно дуже обмежена. Треба шукати якісь шляхи, щоб більше людей з України мали змогу приїжджати і запозичувати елементи американського досвіду.

Вишиванки захоплюють світ. Інтерактивна мапа

XS
SM
MD
LG