НЬЮ-ДЕЛІ, 9 грудня (Reuters) – Прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді та президент Росії Володимир Путін не будуть проводити щорічний особистий саміт цього року, повідомило джерело в індійському уряді в п’ятницю. Моді та Путін спілкувались у вересні.

Раніше того дня Bloomberg News повідомило, що рішення про скасування саміту було прийнято після завуальованих погроз Путіна застосувати ядерну зброю у війні в Україні.

Урядове джерело, яке відмовилося назвати своє ім'я, посилаючись на делікатність питання, повідомило, що рішення не проводити саміт було прийнято набагато раніше, і що ядерний кут не був фактором.

Путін відвідав Нью-Делі в грудні минулого року під час 21-го щорічного саміту Індія – Росія.

Прес-секретарі міністерства закордонних справ Індії та посольства Росії в Нью-Делі не відповіли на запит Reuters щодо коментарів щодо звіту Bloomberg.

Моді та Путін зустрілися на полях саміту блоку регіональної безпеки в Узбекистані у вересні та кілька разів розмовляли по телефону цього року, включно з темою вторгнення Росії в Україну.

Індія, яка разом з Китаєм стала одним із найбільших покупців російської нафти з початку війни в лютому, прямо не засудила те, що Росія називає своєю «спеціальною військовою операцією» в Україні.

Російський чиновник сказав Bloomberg, що рішення Індії не проводити саміт було зрозуміло на саміті Шанхайської організації співробітництва в Узбекистані, де Моді сказав Путіну, що це «не епоха війни».

Під час війни в Україні Путін висловлював низку погано завуальованих ядерних погроз, але кілька високопосадовців неодноразово заперечували плани Москви застосувати ядерну зброю в Україні та звинувачували Захід у загостренні ядерної риторики.

США розраховують до весни 2023 року сформувати та профінансувати роботу 100 розмінувальних команд в Україні. Про це заявив представник Державного департаменту США, менеджер у справах Європи Майкл Тірре під час брифінгу Гельсінської комісії Конгресу США в четвер.

Майкл Тірре відзначив високу ефективність українських саперів, які, починаючи з березня, знешкодили близько 500 тис вибухонебезпечних предметів. Водночас представник Держдепартаменту США наголосив, що українцям потрібні додаткові навчання, адже серед саперів уже були втрати в процесі роботи.

На тренування, обладнання, а також забезпечення роботи команд із розмінування в Україні Державний департамент США цього року виділяє 91,5 млн дол. “Ця програма - унікальна. Це єдиний серед профінансованих іноземними державами великий проект із навчання саперів всередині України. Адже інші такі проекти зазвичай вимагають, аби українські фахівці виїжджали за кордон. Крім того, всі інші урядові організації можуть узяти участь у цьому проекті та ділитися досвідом. Він був створений як програма для координації між різними країнами-донорами. Скажімо, кілька країн планують постачати обладнання, але не можуть проводити тренувальні курси в Україні. Наш проект допоможе заповнити цю прогалину”.

Державний департамент США виділив 91,5 млн дол на допомогу Україні з розмінуванням. Кошти спрямовують на навчання, надання обладнання з метою проведення операцій розмінування а також забезпечення роботи команд з розмінування, йдеться в повідомленні Гельсінської комісії.

Раніше у Державному департаменті США повідомили, що 47,6 млн доларів на термінову гуманітарну допомогу з розмінування отримала компанія Tetra Tech. Американська компанія у співпраці з Українською асоціацією саперів має навчити українців знаходити та знешкоджувати протипіхотні міни, боєприпаси, що не вибухнули, саморобні вибухові пристрої та інші вибухонебезпечні предмети.

Віце-президент компанії Tetra Tech Тодд Бігг повідомив, що три команди з розмінування за підтримки США вже готуються до роботи на сході та півдні України. Про це він розповів під час брифінгу Гельсінської комісії Конгресу США: “Зараз ми маємо три команди в Харківській та Миколаївській областях, вони починають досліджувати території щодо виявлення вибухонебезпечних предметів, і це дозволить внести відповідну інформацію в українську базу. Тоді ці розмінувальні команди отримають завдання і ресурси відповідно до міжнародних стандартів”.

Він також наголосив, що американці налаштовані на тривалу співпрацю, адже на розмінування української території знадобляться роки. “Коли бойові дії завершаться, ми перейдемо до планової зачистки території”, - розповів Бігг.

У Держдепі США очікують, що розмінування України буде одним із найбільших викликів із часів Другої світової війни. На наявність мін потрібно перевірити понад 160 тис кв км. Складність процесу - не лише в обсязі, а й у підступності мінування росіянами.

Майкл Тірре заявив, що росіяни в Україні використовують таку ж тактику, як терористи ІДІЛ в Сирії та Іраку: «Від українських посадовців, які працюють на місці, ми знаємо, що російські солдати цілеспрямовано мінують цивільні будинки, зокрема дитячі іграшки, і навіть тіла вбитих. Жахливе використання вибухових пристроїв російськими військовими нагадує тактику бойовиків ІДІЛ в Іраку та Сирії, де терористи намагалися вбити стільки цивільних, скільки можливо, щоб люди боялися повертатися до своїх домівок».

Україна стала однією з найбільш замінованих країн у світі ще до повномасштабної війни, нагадали в Гельсінській комісії. За її даними, після початку російської агресії - з 2014 до 2022 року - від мін та вибухонебезпечних предметів в Україні загинуло понад 1100 цивільних осіб. Серед них - і американець Джозеф Стоун, який був у складі моніторингової групи ОБСЄ, авто якої у квітні 2017 року потрапило на протитанкову міну на Луганщині. За даними Гельсінської комісії, Україна - п’ята у світі за кількістю поранень від мін серед цивільних осіб, та у трійці за кількістю нещасних випадків, спричинених протитранспортними мінами.

Днями про допомогу Україні в розмінуванні на суму близько 11 млн доларів США також оголосила Канада. Під час зустрічі з міністром міжнародного розвитку Канади Харджитом Саджаном представники українського парламенту подякували за підтримку, йдеться на сайті Верховної Ради. Крім того, голова Комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до ЄС Іванна Климпуш-Цинцадзе відзначила важливість канадської тренінгової місії Unifier, яка допомагає в підготовці українських саперів із 2014 р.: «Ми знаємо, наскільки важливо, що ця місія далі триває і скільки наших захисників та захисниць пройшли цю тренінгову школу, яка точно дає результат і можливості їм бути більш ефективними, більш витривалими та успішними у захисті країни, у вигнанні ворога і звільненні наших територій».

Виконавча директорка Інституту Масової Інформації Оксана Романюк відмовилась отримати Премію зі свободи слова Johann Philipp Palm Award від німецького фонду Palm Foundation. Причиною стало те, що премію їй присудили разом із російським журналістом Олексієм Венедиктовим. Пані Романюк назвала Венедиктова “кремлівським лібералом”, саме тому, за її словами, відмовляється "подавати руку ворогу”.

Інститут Масової Інформації - це громадська організації, яка працює у напрямку захисту свободи слова та сприяння розвитку української журналістики. Ксенія Туркова з Голосу Америки розпитала очільницю ІМІ про ситуацію навколо цієї премії і як поставився до відмови української лауреатки її російський колега.

Ксенія Туркова: Пані Оксано, коли ви дізналися про те, що вас висунули на цю премію разом з Венедиктовим, наскільки це було несподівано? Чи очікували ви, що ваше нагородження можуть об'єднати з нагородженням російського журналіста?

Оксана Романюк: Не очікувала. Я дізналася про це у травні, і, якщо чесно, тоді було взагалі не до премії. Я прочитала, суперздивувалася і написала їм листа, мовляв, дякую, що ви мене висунули, але я категорично відмовляюсь у цьому брати участь. Організатори намагались мене переконати, велось довге листування…

Я надавала там свою аргументацію, свої факти, вони намагались мені пояснити свою точку зору. І я зрозуміла, що між нами є якась нестача розуміння пов'язана, по-перше, з досвідом і бекграундом, оскільки ми зараз переживаємо безпосередньо досвід насильства, досвід захисту нашої ідентичності, і для нас не є можливим те, що пропонує нам Західна Європа - простягнути руку ворогу, як мені пропонували. Я розумію, що їхне бажання було абсолютно щирим. Вони просто не розуміють всієї глибини цієї ситуації, в них немає такого сусіда коло кордонів. Тому тут треба більше пояснювати, напевне.

К.Т.: А як вони це пояснювали?

О.Р.: Вони пояснювали це позитивним своїм бажанням… Знаєте, як у правозахисному русі розділяють на миротворців і тих, хто за справедливість. Ось тут була чисто миротворча позиція, буквально мені казали, що “ти маєш простягнути руку ворогу”, буквально такими словами.

А для мене це неприпустимо не лише через ситуацію, в якій ми опинилися. Для того, щоб простягати руку, має відбутися певний комплекс заходів. Мають відбутися перемога, суди, покарання, власне, покаяння — як це було з Німеччиною. Тому що 42 журналісти загинули, наших колег. Буквально за тиждень до війни ми з Олександром Маховим обговорювали тренінги для журналістів. (журналіст О.Махов був у складі ЗСУ, загинув 4 травня 2022 року під час артилерійського обстрілу біля м.Ізюм - ред. ГА) Буквально за два дні до того, як росіяни убили Макса Лєвіна, він мені телефонував, в нього були ідеі стосово заяв про роботу журналістів на передовій.

Друга причина (відмови - ред. ГА) - це сама особистість Венедиктова. Є росіяни, які варті поваги, наприклад, група “Меморіал”, результат їхньої роботи, безумовно, цінний. Але Венедиктов зробив низку висловлювань щодо України, казав, що це просто територія.

На мою думку, він легітимізував ситуацію зі знищенням свободи слова в Росії. Мені здається, що це було б неправильно. І це було б певною зрадою по відношенню до наших колег, які зараз все ж таки - за свободу слова.

К.Т.: А з ним безпосередньо ви спілкувались щодо цієї премії?

О.Р.: Я з ним не спілкувалася. Думаю, що його, як і мене, повідомили офіційним листом організатори: що ось така премія, ось такі номінанти. Я припускаю, він мав бачити, що там була українська претендентка, і раптом вона кудись зникла. Я не знаю, чи комунікували з ним ці організатори. У мене б виникли якісь питання, але я не можу за нього тут відповідати.

К.Т.: Ви згадали “Меморіал”; нещодавно була схожа ситуація із Нобелівською премією миру, коли нагороду отримали російські, українські та білоруські правозахисники. І теж тоді були питання, навіщо так поєднувати і, хай і ненавмисне, повторювати російський наратив про так званий “триєдиний народ”. Чому Захід досі сприймає країни пострадянського простору як один, як тут кажуть англійською, package?

О.Р.: Тому що вони бояться змін, я зрозуміла це вже станом на зараз. Будь-які зміни - це небезпечно, і для Заходу легше нас пакувати в цей package, ніж очікувати чогось невідомого від України.

Україна раптом стає гравцем, який має свою точку зору, який не хоче пакуватися вже в цей package, а хоче бути в пакеті зі зхідноєвропейськими країнами - членами Євросоюзу. Україна має своє бачення, свої якісь там претензії, ще щось. Це незручно. Простіше все звести до статусу кво, звести нас знову у цю радянську парадигму.

Колись до війни мені розказували деякі європейські дипломати, що навіщо ви взагалі щось тут будуєте, якусь ідентичність, якщо все одно вам не вирватись з-під гніту? Все рівно на вас цей тягар буде висіти, і РФ вас не випустить, у вас немає шансів. Мені здається, що у цьому причина — цей страх змін.

І ще один нюанс: ми пережили низку екзистенційних криз, коли розпався Радянський Союз, коли були 90-ті роки, Революція Гідності — і так далі, і так далі. Ми постійно ці зміни переживали, відновлювались і йшли далі. Але в них (на Заході) не було таких сильних криз, і через це, можливо, вони не готові з ними зіштовхуватись. Я бачу, що це просто намагання максимально все законсервувати у тому вигляді, як воно є.

К.Т.: А як цього позбутись?

О.Р.: Є кілька, напевно, варіантів. Один з варіантів подій — це… як мені казали: “Ви, українці, дуже агресивні, дуже енергійні”, напевне, так і треба - дуже гучно про себе заявляти.

З іншого боку, наша така агресивна позиція зрозуміла, але вона змушує певну цільову аудиторію замикатись, знаєте, як в такого броненосця, повністю в себе закуклюватись і нікуди не рухатись, не розвиватись. Тому паралельно з публічним озвученням своєї позиції важливо також продовжувати діалог і пояснювати нашу позицію, наводити факти.

І трете — нам треба своє робити, якось рухатися вперед, тому що іншого виходу немає просто, це питання нашого виживання. Просто не здаватись, рухатись вперед.

К.Т.: Ви написали вчора, що попереду багато роботи, щоб розвіяти російську імперську магію. А про яку саме роботу йдеться і як насправді розвіяти цю магію?

О.Р.: Тут також треба діяти на кількох рівнях. Перший рівень, я вважаю, це юридичний. Я все ж таки думаю, що має бути створений спеціальний трибунал щодо дій Росії, і я хочу побачити на цьому трибуналі безпосередніх пропагандистів, тих людей, які віддавали вказівки, які створювали цю абсолютно жахливу, агресивну пропаганду, тому що ми більше не використовуємо термін просто “пропаганда” — це геноцидна риторика, яка абсолютно перекликається з руандійським випадком, це заклики до нападів на цивільну інфраструктуру і так далі.

Друге — це, власне, робота з так званими російськими лібералами (чи я не знаю, як їх називати коректно). Тому що нещодавна ситуація з каналом "Дождь" показала, принаймні для нас, деяку інфантильність, неготовність брати на себе відповідальність. Я тут можу багато говорити, у нас дуже багато здивування вся ця історія викликала. І мені здається, що до цього кластеру представників цієї спільноти також мають бути вимоги стосовно дотримання етичних стандартів, напевно, більшої уваги до етики, до професійних стандартів журналістики. Неприпустимо вживати таку термінологію, як "Бєлорусія" чи "на Україні". Це дуже такі маленькі приклади.

Більше критичного ставлення має бути, більше переосмислення, можливо, самоаналізу, самооцінки, тому що так не може бути, ви не можете сказати, що це просто війна Путіна. Ви все ж таки є частиною всієї цієї історії. Якщо ви є частиною, то ви не можете підтримувати будь-кого, хто бере в руки зброю і йде вбивати українців, це неприпустимо. Кожен агресор має бути покараний. Кожен агресор. Він не може заслуговувати на підтримку.

Третя група — це росіяни, з якими, я вважаю, в нас є потенціал до діалогу. Насправді в мене було багато знайомих росіян до 24 лютого, ми спілкувалися. І після 24 лютого з цього кола знайомих лише двоє людей мені написали в приват, і я знаю, що їм дуже соромно за цю ситуацію. Вони описують цю ситуацію в категоріях, які нам зрозумілі. Вони кажуть, що їм соромно публічно виступати, тому що вони не знають навіть, що казати. Ось ця позиція — вона нам більш зрозуміла.

Коли виходять якісь росіяни і розказують виключно про себе, це просто викликає дуже багато запитань. Тому, якщо говорити про зміни, я думаю, що змін я б хотіла чекати від цієї третьої групи росіян, які усвідомлюють відповідальність, які усвідомлюють цю ситуацію з імперіалізмом, в якій ми усі опинились, які усвідомлюють жахливі наслідки пропаганди. Мені шкода, що їхні голоси дуже слабо чути, і вони практично невидимі на фоні дуже розпіарених відомих організацій, які отримують фінансування.

К.Т.: Існує такий дискурс, що зараз журналісти не можуть бути беземоційними, нейтральними, що треба чітко розуміти, на якому ти боці, тому що війна. Звісно, вона чорно-біла, там немає відтінків. Але є такий дискурс, що після війни буде складно, мабуть, повернутися до об'єктивної журналістики. Які, на вашу думку, головні виклики війна поставила перед українськими ЗМІ?

О.Р.: Дуже багато викликів. Відповідь про емоційність полягає просто в дотриманні професійних стандартів. І якщо у нас виникають якісь ситуації, пов'язані з емоційними історіями, ми дуже багато консультуємося, радимося з колегами з цього приводу. Зараз є виклики кількох рівнів.

Перше — це, звісно, виклик, пов'язаний з контентом. 80-90% контенту зараз — це війна. І дуже складно навіть писати на якусь іншу тематику. Але я бачу, що онлайн-медіа активно пишуть, викривають навіть корупцію, критичні матеріали пишуть про представників влади. Мене бентежить також поява нашого марафону теленовин: я вважаю, що він себе вже вичерпав, з ним потрібно попрощатись, це вже зрозуміло.

Також є виклик, пов'язаний з безпекою. Безумовно, кожна редакція сьогодні вже навчилася, як в цьому плані викручуватись, але ще рік тому я не думала, що буду вміти оперативно накладати турнікети, якісь такі речі.

Є виклик, пов'язаний з фінансами: зруйнувались традиційні зв'язки, інфраструктура, зруйнувались, власне, нормальні практики, через це дуже багато ЗМІ зараз втратили джерела фінансування, кілька сотень ЗМІ закрилися вже станом на сьогодні внаслідок цієї ситуації. Але кожна криза все ж таки - це якесь переродження, і зараз у нас багато медіа шукають фінансові рішення, і ці фінансові рішення пов'язані зі збільшенням відповідальності, збільшенням діалогу зі своєю аудиторією, з поданням інформації саме про те, що цікаво аудиторії. Тобто це не просто якесь медіа “в космосі”, яке фінансувалося якимось Василем Пупкіним, місцевим олігархом. ЗМІ уже починають усвідомлювати себе як медіа, в якого є конкретна ніша, конкретна аудиторія. Я вважаю, що це позитивно.

А також є виклики, пов'язані з повсякденним життям. Ми проводили опитування, і 97% журналістів, які тут у нас живуть, зазначили, що перебувають у стресі — або через себе, або через свою родину, або через роботу. Тобто, напевно, це те, що лежить на поверхні, але тут є один нюанс: ми постійно колотимося — у різних конфігураціях, нам все не подобається, ми постійно якісь заяви робимо… Навіть війна цю колотнечу не спинила. Постійно там щось у якихось чатах мені пишуть, давайте робить якусь заяву, ще щось, ще щось… Це, як кажуть, ці українці, вони ніяк не заспокояться.

К.Т.: Ну, думаю, що це хороша, добра ознака, тому що українці критично ставляться самі до себе.

О.Р.: З одного боку, це позитив, а з іншого боку, ми постійно на цьому маятнику, нас постійно щось не влаштовує, і ми починаємо далі це хитати, і, можливо, це те, чим ми відрізняємось від всіх консервативних країн, в яких, не дай бог, щоб цей маятник хитнувся. Можливо, це ознака молодої країни, яка перебуває в пошуку своєї моделі — і це не дуже добра, напевно, ознака. Але це ознака розквіту.

КТ: Дуже дякую вам, пані Оксано, за цей коментар.

О.Р.: Дякую вам також.

Embed share

«Завдання №1 – це вижити», – Сергій Притула. Відео

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:00:57 0:00

Direct link

• 240p | 1,6MB
• 360p | 2,1MB
• 480p | 3,0MB
• 720p | 10,9MB
• 1080p | 8,1MB

Представники чотирьох громадських організацій, які збирають пожертви на підтримку України, виступили перед Комісією Конгресу США з питань безпеки та співробітництва в Європі, також відомою як Гельсінська комісія США. На слуханнях 7 грудня були присутні очільники громадських організацій з України, США та Литви.

Активісти розповіли американським законодавцям про логістичні та регуляторні перепони, які можуть заважати надсилати необхідні речі на фронт. Зокрема Йонас Охман, засновник і голова неурядової організації Blue/Yellow for Ukraine, яка базується у Литві, наголосив, що допомога Заходу часто надходить надто повільно.

"Ми критично оцінюємо підтримку, яка надається із Заходу. Ми відчуваємо моральний обов'язок повідомити та спробувати обговорити ситуації, коли необхідна підтримка не надається так швидко і скоординовано, як могла би. Ми вже кілька разів піднімали це питання у Вашингтоні. Я не кажу, що система допомоги не працює, але вона надто повільна", - заявив Йонас Охман, під час свого виступу.

Прискорити купівлю і доставку необхідного обладнання може спрощення бюрократичних процедур, стверджує Тарас Чмут, голова фонду "Повернись живим". Зокрема, йдеться про вилучення України з графи "контроль над злочинністю" списку контролю за торгівлею США.

"Для нас і наших американських партнерів, це можливість прискорення закупівлі американської техніки і спорядження. Вилучення України з графи "контроль над злочинністю", списку контролю за торгівлею США дозволить значно швидше отримувати те, чого сьогодні потребує Українська армія для війни. На жаль війна і масштаби втрат настільки великі, що ні українська влада, ні західні партнери не можуть одноосібно закрити усі потреби. Саме тому для нас важливо спрощення тих чи інших процедур для прискорення роботи нашої організації та наших американських партнерів й інших волонтерських організацій з України", - пояснює Тарас Чмут.

Окрім того, волонтер та сержант резерву морської піхоти ВМСУ Тарас Чмут наголосив, що одне із головних завдань фонду "Повернись живим" - це допомогти українській державі виграти час.

"Наша робота тісно координується із головнокомандувачем Збройних сил Залужним, командуванням сил логістики, які безпосередньо відповідають за забезпечення Збройних сил. Наше завдання не замінити державу, наше завдання посилити її, там де це необхідно. Або надавати державі час, допоки вона знайде ресурси", - наголосив Тарас Чмут.

Від лютого 2022-го року "Благодійний фонд Сергія Притули" зібрав більш як на 85 мільйонів доларів пожертв на українську армію. Такі дані під час засідання Комісії навів засновник фонду, Сергій Притула.

"Ми беремо на себе велику відповідальність за гроші людей. Бо все українське суспільство жертвує у наші фонди, навіть маленькі діти. З серпня цього року і до сьогодні маленькі діти віком 5, 8 та 10 років принесли нашому фонду близько 200 тисяч доларів. Так, це щось неймовірне, і ці діти мають багато різних історій за собою. Наприклад, одна маленька дівчинка обрізала своє волосся, щоб продати його та принести гроші до нашого Фонду, щоб допомоги українській армії. І тому ми живемо з цією відповідальністю за пожертви які вносять люди", - наголосив Притула.

Своєю чергою, президентка американської громадської організації Razom For Ukraine, Дора Хомяк, підкреслила, що волонтери нині діють в умовах активної, повномасштабної російської війни на території України. Так, на минулому тижні актівстка Razom For Ukraine, а також штурмовичка батальйону «Айдар» та голова Жіночого ветеранського руху Андріана Сусак була тяжко поранена на фронті.

"Сьогодні до нас мала приєднатись моя колега, співзасновниця Razom, Люба Шипович. Але натомість вона перебуває в лікарні й доглядає за важкопораненою Андріаною Сусак. Я не хочу, щоб іще хтось із моєї команди, моїх колег чи друзів опинився в лікарнях. Я знаю, що американський народ підтримує українську перемогу. І усі разом ми, американці, працюємо задля цієї перемоги. Питання в тому, чи погодить Конгрес таку необхідну Україні допомогу? І чи Сполучені Штати нададуть цю допомогу вчасно?" - заявила Дора Хомяк.

Наразі неурядові організації постачають українській армії тактичне спорядження, комерційні дрони, оптику нічного та теплового бачення, радіостанції захищеного зв'язку та бронежилети. Часто ці організації надають більше військового спорядження певних видів, ніж уряд України, йдеться на сайті Гельсінської комісії США.