Без`ядерному статусу України - 15 років. Що далі?

П`ятнадцять років тому, у листопаді 1993-го, Верховна Рада України схвалила угоду про скорочення наступальних озброєнь. Таким чином Україна фактично відмовилася від статусу ядерної країни. Сполучені Штати тоді погодилися допомогти молодій державі із роззброєнням, і надавали як фінансову так і технічну допомогу. Попри деякі суперечності між партнерами, ця співпраця і досі триває, адже двигуни і вибухонебезпечне паливо стратегічних ракет продовжують зберігатися в Україні і чекають утилізації.

Анатолій Лопата у ті часи був начальником генерального штабу української армії. Пригадує – із росіянами тоді обговорювався варіант спільного використання ядерного арсеналу. Україні від Радянського Союзу тоді дісталося 176 міжконтинентальних ракет СС 24, які зберігалися в підземних шахтах.

Анатолій Лопата: «Росія погоджувалася на те, що все, що є на території України належить українському народу і пропонувала свої послуги із гарантування ядерної безпеки стратегічних угрупувань, які були на території України. Ми домовилися до того, що могли б комплектувати ці ядерні угрупування особовим складом як України, так і Російської Федерації. Україна могла взяти на себе матеріальне зебезпечення цих угрупувань. А Росія брала на себе забезпечення ядерної безпеки цих угрупувань».

Втім американці переконали тодішнього українського президента Леоніда Кравчука відмовитися від ядерної зброї. Посол США в Україні Вільям Тейлор називає цю згоду історичною:

«Україна ухвалила важке, але абсолютно правильне рішення позбутися ядерної зброї. Залишити її було б і небезпечно, і дорого. Зараз з цих ракет не було б ніякої користі».

Виконувати домовленості довелося наступному українському президенту – Леоніду Кучмі:

«Ми не були готові до такої роботи. Бо це вимагало величезних фінансових витрат».

Більшість робіт погодилися профінансувати американці. Вони надали сотні мільйонів доларів на знищення ракет, що колись загрожували їхній країні. Леонід Кучма зазначив:

«В американців була головна проблема, щоб ми їх (ракети) зняли, і друга – щоб ми шахти закопали. Вони були готові їздити до нас на кожну шахту, а їх у нас було 176, щоб Україна ні в якому разі не могла повернутися до програми ракетного озброєння і використати ці шахтні пускові установки».

Майже десять років тривав перший етап роззброєння, говорить Анатолій Лопата:

«Шахти, які в нас були пускові – ми знищили, ми передали російській федерації ракети, які зберігалися в цих шахтах і залишили собі багато проблем на майбутнє».

Найбільша з них – це утилізація двигунів і твердого ракетного палива. А це п’ять тисяч тонн надзвичайно токсичних і вибухонебезпечних речовин. До того ж американські та українські експерти так і не порозумілися як їх утилізувати. Українці відмовлялися спалювати його, каже технічний директор Павлоградського хімзаводу Євген Устименко:

«Той аналіз, який ми робили, показав, що в разі спалювання, зона в радіусі 50 кілометрів може бути заражена продуктами горіння твердого палива».

Натомість українці запропонували переробляти паливо на промислову емульсійну вибухівку. Її можна використовувати в гірничій справі. Вона безпечніша і менш шкідлива за традиційний тротил. Американці відмовилися давати гроші на такий спосіб утилізації, назвавши його недостатньо перевіреним. Посол Тейлор зазначає:

«Ми робимо теж саме в Росії – допомагаємо росіянам знищити такі ж ракети. І в російській програмі виникли певні труднощі із утилізацією ракет СС 24. Це виявилося набагато дорожче і значно довше, ніж планувалося. І з такими ж проблемами зіштовхнулися тут в Україні».

Однак українці наполягали на своєму – і вибрали більш безпечний, хоч і дорожчий спосіб так званого гідророзмиву. Вони створили виробництво для переробки ракетного палива, – пояснює Леонід Кучма:

«Американці нас переконували, що нам не вдасться довести до кінця цю технологію. Ми показали, що зможемо. Експериментальну установку американці зробили. Але потім ми щось своє додавали і показали, що ми здатні за цією технологією зробити. І промислову установку ми вже зробили абсолютно самі».

Вільям Тейлор зазначає, що після деякої паузи американці відновили часткове фінансування проекту:

«Ми так і не порозумілися на тому, як саме знищувати ракети. Але ми сказали – якщо ви обрали такий спосіб утилізації – нема проблем. Ми все одно платитимемо вам за знищення ракет. Таким чином зараз ми спільно фінансуємо ці робти зі знищення ракет СС 24».

П’ять тисяч тонн вибухонебезпечного ракетного палива, гарантійний термін якого вже закінчився, і далі зберігається на околиці Павлограда у Дніпропетровській області. Директор Павлоградського хімзаводу Леонід Шиман каже, що паливо почнуть переробляти на початку наступного року і мають ліквідувати до кінця 2011-го:

«Ця програма необхідна Україні навіть більше, ніж світу. Вона дозволить Україні виконати свої міжнародні зобовязання із знищення ядерної зброї».

Після цього на створених потужностях можна буде переробляти й звичайні надлишкові озброєння. На утилізацію чекають понад мільйон тонн старих боєприпасів. Якщо всі їх завантажити у вагони – вийде два потяги довжиною від Києва до Москви. Позбутися цього Україні допомагають і Сполучені Штати і НАТО.