Днями чимало країн світу відзначили 20-ту річницю падіння Берлінської стіни та ‘оксамитові революції‘, які цю подія потягнула за собою. Тим часом держави, в яких встановлений режим диктатури, намагаються винести урок того, як у майбутньому запобігти спалахові подібних революцій.
Хвиля громадського спротиву в тій чи іншій країні протягом минулих років спалахувала неодноразово. Наприклад останній раз це було в Ірані. І сьогодні правителі таких держав як Іран, Росія та Білорусь, у відповідь на мирні протести, діють дедалі жорстокіше.
За останні 20 років у світі відбулося чимало змін. Плюралістичні демократичні держави стали звичним явищем у Європі. Народні рухи в країнах Балтики, Хорватії, Сербії, Грузії та Україні мали багато ознак оксамитових революцій. Але чи мали б успіх схожі мирні акції в таких країнах як Іран, де авторитарна влада намагається придушити будь-які демонстрації? До того ж, як саме повинні реагувати на це західні держави?
Експерти, які обговорювали це питання в Інституті Брукінґса у Вашингтоні зійшлися на думці, що хоча мирні демонстрації не завжди можуть привести до успіху, такі протести інколи мають навіть більший ефект, ніж збройне повстання. Пояснює професор європейських наук Осксфордського університету Тимоті Гартон Аш:
«Боротьба 1989 року була мирною. Тоді відбулася спроба побудувати широку коаліцію, до якої масово залучався народ. І ці мирні акції врешті привели до переговорного процесу. Символом 1789 року була гільйотина. А 1989 – круглий стіл переговорів».
Попри те, що ми схильні зосереджуватися на успіхах, - каже віце-президент Фонду Карнеґі Томас Каротерс, - невдачі повинні слугувати застереженням Західному світові:
«Дуже багато уваги було приділено Грузії, Україні та Киргизстану, як також самій концепції кольорових революцій. Ми відчули успіх. Але давайте не забувати Білорусь, де спроба принести зміни – провалилася. Немає результату і в Азербайджані. А Куба? – сорок років підтримки фактично нічого не дали. Немає результатів і в Бірмі. Казахстан теж суттєво не змінився. І таких багато».
Деякі авторитарні режими розцінили оксамитову революцію як організовану ззовні змову, каже професор Аш, перевороту, загрозу владі:
«По-перше, західні країни не мають до цих протестів жодного відношення. В кожному окремому випадку їх організовували звичайні люди. А західні демократичні держави вже потім, у кращому випадку, просто висловлювали їм підтримку».
Аш зазначає, що нова адміністрація США, прийшовши у Білий дім, відразу постала перед складним вибором, - чи відігравати роль лідера у підтримці мирних протестів і якщо так, то яким чином:
«Президента Обаму гостро розкритиковували за його мляву відповідь популярному в Ірані «зеленому рухові». Особисто я думаю, що Обама не зробив нічого страшного. Адже коли режим тієї країни намагається дискредитувати мирну демонстрацію і пов’язує її з великим сатаною, тобто США, а також малим сатаною – тобто Британією, то президент має бути вкрай обережним перед тим, як робити якусь заяву».
Експерти кажуть, що найбільш дієвий спосіб допомагати демократичним рухам – це підтримувати вільне суспільство сильним, відкритим і привабливим. Надавати інформаційну підтримку жителям країн, в яких править диктатура, ведучи мовлення на ті країни з-за кордону. Крім цього, спільно координувати відповідь міжнародної громадськості на спроби придушення таких демократичних рухів.
