На початку цього місяця прем’єр-міністр Росії Володимир Путін заявив, що поступ, який Радянський Союз зробив за диктатури Йосифа Сталіна, досягнуто лише неприйнятною ціною, ціною переслідування мільйонів людей. Водночас Путін відмовився робити оцінку досягнень Сталіна в цілому. Сказати щонебудь позитивне чи негативне, додав він, викличе незадоволення цієї чи іншої групи людей. Навіть через 130 років з часу його народження, Сталіна або вшановують, або ганьблять.
Непевність щодо Йосифа Сталіна починається вже з дати його народження. Сам Сталін казав, що народився 18 грудня 1878 року. Але після того, як він прийшов до влади, офіційним днем народження стало 21 грудня 1879 року.
Проте таким суперечливим не є те, що він відповідальний за смерть мільйонів людей у результаті голодоморів, розстрілів і заслання. Лауреат Нобелівської премії Олександр Солженіцин та інші автори подавали кількість невинних жертв у десятки мільйонів людей. Прихильник Сталіна, перший секретар Революційного комуністичного союзу молоді Олександр Батов каже, що ці числа вигадані, але визнає, що загинуло два мільйони. І багато цих людей, додає Батов, охоче вмирали задля поступу радянської промисловості та перемоги у Другій світовій війні:
«І були інші люди, ті, котрі передусім думали про себе, про своє життя, про своє забезпечене буття, і їм булю наплювати на країну, на народ, – і їх переслідували».
Основоположник радянської держави Володимир Ленін застерігав, що Сталін жорстокий і нетолерантний. Також наступник Сталіна Микита Хрущов у так званій таємній промові до членів Комуністичної партії у 1956 році осудив жорстокість диктатора.
Радник Хрущова і автор його промов Федір Бурлатський заявив Голосу Америки, що його керівник зробив помилку, осуджуючи особу Сталіна, замість його системи. Дещо із цієї системи, сказав він, і далі існує в Росії, включно із плазуванням:
«Вистачить подивитися на наших керівників, які нині сидять, читають із записок, а довкола 30-40 важливих посадовців дивляться на них і лише слухають. Це не парламентаризм. Це не сучасне відношення. Це залишилося з давніх часів».
Бурлатський каже, що основний недолік у сталінській радянській системі віддзеркалений у самому слові «рада», що має на увазі «радити», а не виносити рішення:
«Ради не мали майбутнього, вони могли служити інститутом переходу, поступового, можливо, протягом півстоліття, переходу до парламентаризму. Тобто до таких органів, як би їх не називати, що виносять найвищі рішення і приймають закони. А ради не приймали найвищих рішень, а фактично затверджували закони, які пропонувала Рада міністрів, тобто Політбюро, тобто Сталін».
Олександр Батов підкреслює, що боротьба з контрреволюцією і запевнення перемоги над нацистською Німеччиною змусили Сталіна взяти на себе майже необмежену владу:
«На жаль, довелось згорнути цю радянську систему, радянську демократію лише задля того, щоб Радянський Союз вистояв у війні. Дійсно, якби не було цієї інтервенції, якби не було світової війни, розуміється, радянська система продовжувала б жити, розвиватися, включно з демократією».
Проте говорячи недавно про мільйони жертв сталінського правління, президент Дмитро Медведєв заявив, що ніщо не може виправдати людських жертв:
«Я переконаний, що ніякий розвиток країни, ніякі її успіхи, амбіції, не можуть досягатися ціною людського горя і втрат. Нічого не можна ставити вище цінності людського життя».
Однак Батов каже, що Медведєв лицемірно відвертає увагу від зменшення щороку кількості населення на приблизно один мільйон у колишніх радянських республіках з приводу бідності і недоїдання.
Федір Бурлатський вважає, що Сталін був втіленням діавола, який не лише нищив невинних людей, але й залякував тих, що вижили і запобіг встановленню системи, яка б нині взялася за полагодження російських проблем.
І хоча прем’єр-міністр Путін не робить оцінки сталінізму як цілості, він каже, що злочини радянського лідера проти свого народу – це факт, якого не слід забувати.
Вибір читачів
1
