Спеціальні потреби

Актуально

Американець виграв справу про опікунство над сином у Бразилії

Верховний суд Бразилії присудив право на опікунство над п’ятирічним хлопчиком його американському батькові. Так закінчилися п’ять років судової тяганини між Дейвидом Ґолдманом з Нью-Джерзі та бразильськими родичами його колишньої дружини, яка померла минулого року.

Конгресмен Кріс Сміт супроводжував батька під час його поїздки до Бразилії: «Я був з ним, коли він почув цю новину. Він дуже зрадів. На його обличчі з’явилася велика посмішка і він сказав: “Але я не збираюся розслаблятися доти, доки я не буду у літаку з моїм сином і літак уже у повітрі”».

Колишня дружина Ґолдмана забрала його сина Шона із собою у 2004-му році, повернувшись до своєї рідної Бразилії. А минулого року вона померла під час пологів. З того часу Шоном, якому вже виповнилося дев’ять років, опікувалися батьки його мами. Його бабуся наполягає, що за бразильською традицією після смерті матері дитину має виховувати бабуся. Втім, закони, як бразильські, так і американські кажуть інакше. Згідно з американським законодавством, біологічні батьки у відсутності заборони суду, мають першочергове право опікунства.

Родина його колишньої дружини не раз опротестовувала вироки суду, а тепер, побоюється Ґолдман, вони можуть втекти з хлопцем. Через інтерв’ю з пресою він намагається їх запевнити, що не буде перешкоджати їхньому спілкуванню з онуком.

Ця справа піднімалася на найвищому рівні – під час переговорів між президентами США та Бразилії. Уряди обох країн визнали право Ґолдмана виховувати Шона. Також, згідно з Гаагською конвенцією, яку підписали обидві країни, рішення щодо опікунства приймаються за законами країни, де дитина народилася. У даному випадку – Сполучених Штатів.

Всі новини дня

Для Путіна співпраця з Лукашенком набагато цінніша, ніж армія Білорусі. Інтерв'ю з колишнім дипломатом

Колишній білоруський дипломат та експерт Європейської ради з міжнародних відносин Павло Слюнькін. Фото ГА

У 2014 році Білорусь виступала миротворцем у війні Росії проти України. А вже у 2022 році країна стала активною пособницею цієї війни на боці Росії. Колишній білоруський дипломат та експерт Європейської ради з міжнародних відносин Павло Слюнькін розповів Голосу Америки про те, чому не слід очікувати вторгнення білоруської армії, чи є майбутнє у відносин Білорусі із Заходом, та чи варто розраховувати на білоруську опозицію.

Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності

Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

Марія Ульяновська, Голос Америки: У 2014 Білорусь приймала Мінські переговори, була миротворцем у війні Росії проти України. А у 2022 країна стала активною посібницею цієї війни на боці Росії. Поясніть, як відбулася ця зміна?

Павел Слюнькін: У 2014 році Лукашенко не вперше намагався налагодити відносини із Заходом на тлі війни Росії проти сусідів. У 2008 році, коли Росія вторглася в Грузію і визнала незалежність так званих Південної Осетії та Абхазії, Лукашенко вже тоді розумів, що це може створити загрозу для його режиму і водночас є хорошою можливістю покращити непрості стосунки із західними країнами.

Лукашенко не визнавав легітимність анексії Криму до 2021 року. Він говорив, що Росія і Україна — братні народи і він не підтримуватиме жодного з них, а цей конфлікт потрібно вирішувати дипломатичним шляхом. Це, звичайно, допомогло йому розморозити стосунки із Заходом, і вони почали досить швидко налагоджуватися. В 2015 році йому зробили символічний подарунок — Мінськ обрали місцем для ведення мирних переговорів. І після цього імідж Лукашенка як останнього диктатора в Європі змінився — вперше його так назвала у 2006 році державна секретарка США Кондоліза Райс. У 2015 році він раптом став мирним посередником, а Білорусь — нейтральною державою.

Щоб покращити відносини із Заходом, Лукашенко почав змінювати і ситуацію всередині країни. Тому він звільнив політв’язнів, дозволив відкривати в Білорусі громадські організації та незалежні медіа. Ці сім років — з 2014 по 2020 — були найбільш ліберальними часами в історії Білорусі за Лукашенка. Люди почали вважати, що вони можуть змінити країну на краще і поміняти владу через вибори. Це дуже налякало Лукашенка і у 2020 році він оголосив, що виграв вибори та відновив репресії. Люди вийшли на протести, але Лукашенко силою їх розігнав, багато людей загинули, або стали політв’язнями.

Білоруський ОМОН блокує вулицю під час мітингу опозиції на знак протесту проти офіційних результатів президентських виборів у Мінську, Білорусь, 25 жовтня 2020 року.
Білоруський ОМОН блокує вулицю під час мітингу опозиції на знак протесту проти офіційних результатів президентських виборів у Мінську, Білорусь, 25 жовтня 2020 року.
Лукашенко мав чимось відплачувати Путіну і робив це за рахунок суверенітету Білорусі.

Ситуація всередині країни змінювалася надзвичайно швидко і вкрай негативно. ЄС і західні країни мусили на це відреагувати. Вони розірвали стосунки з диктатором і ввели санкції проти нього. Натомість, Лукашенка підтримав Путін. Він відправив свої війська до кордону з Білоруссю і сказав, що якщо революція переможе, то Росія вторгнеться. І він також підтримав Лукашенка фінансово — допомагаючи обійти санкції, надавав кредити. Тож, звісно, Лукашенко мав чимось відплачувати і робив це за рахунок суверенітету Білорусі. У 2022 році Лукашенко вже повністю був маріонеткою Кремля і не міг відмовити Путіну, коли той захотів розмістити свої війська в Білорусі. А коли Росія вторглася, він уже взагалі нічого не міг зробити.

М.У.: Чи є в Лукашенка якесь бачення майбутнього Білорусі, чи це просто жага до влади?

П.С.: Ключ до розуміння Лукашенка полягає в тому, чи є якась небезпека для його влади. Він намагається знищити будь-яку загрозу, незалежно від того, яку ціну повинен заплатити він сам чи суспільство. Він вбивав своїх політичних опонентів, змінював конституцію, розганяв протести силою, фальсифікував вибори — все для того, щоб зберегти свою владу. Пам’ятаючи протести 2020 року, він проводить в країні жорсткі реформи, аби унеможливити будь-який суспільний спротив. Отже його бачення Білорусі — це перетворити країну з авторитарної, якою вона була до 2020 року, на тоталітарну.

Бачення Лукашенка — це перетворити Білорусь з авторитарної країни, якою вона була до 2020 року, на тоталітарну.

Зараз його загроза — в Україні, тому що він розуміє, що якщо Росія програє, це створить багато проблем для нього і його режиму. Водночас він не хоче, щоб Росія повністю окупувала Білорусь. Але оскільки в нього немає інших зовнішніх союзників, він змушений задовольняти всі запити, які надходять з Москви. Росія все більше контролює білоруську економіку, і це дає їй багато інструментів «примусу до лояльності». Ми спостерігаємо процес втрати суверенітету Білорусі. Лукашенко, звісно, не в захваті від цього, але для нього союз з Путіним — це єдиний спосіб вижити, бо розморозити відносини із Заходом він не може. Лукашенко — токсичний міжнародний гравець і єдина причина, чому зараз Білорусь під санкціями. Отже він намагається загальмувати процес втрати суверенітету Білорусі, але він сам і є головною загрозою для незалежності країни.

Президент Росії Володимир Путін і президент Білорусі Олександр Лукашенко на прес-конференції в Мінську
Президент Росії Володимир Путін і президент Білорусі Олександр Лукашенко на прес-конференції в Мінську

М.У.: Лукашенку доводиться маневрувати між інтересами Путіна і його власними інтересами. Чи вірите ви у те, що Білорусь вторгнеться в Україну?

П.С.: Чи приєднається Білорусь до активних бойових дій Росії залежить від Путіна. Це не те рішення, яке ухвалюватиметься у Мінську. Є багато новин та аналітики, навіть у контрольованих Росією ЗМІ, які кажуть, що Росія тисне на Лукашенка. Це просто неправда. Росія не лише не тисне на Лукашенка, вона підтримує його всіма способами, якими він забажає — від допомоги обійти санкції і зниження цін на газ і нафту, до дозволу використовувати російську інфраструктуру для продажу білоруських товарів зарубіжним країнам. Путін дозволяє Лукашенку не платити борги перед Росією, і дає йому все більше нових кредитів. І якщо Росії раніше щось було треба від Білорусі, вона застосовувала економичній тиск, зараз Лукашенко отримує від Москви все, що хоче, і в водночас Москва отримує від Лукашенка все. Він дозволяє використовувати білоруську інфраструктуру, аеродроми, розміщує на воєнних базах російські війська, він навчає, російських солдатів, захищає росіян своїми системи ППО. Російські військові, які вчинили воєнні злочини в Бучі, пройшли лікування в білоруських госпіталях.

Для Путіна співпраця з Лукашенком у війні в Україні набагато цінніша, ніж армія Білорусі.

Тому для Путіна співпраця з Лукашенком у війні в Україні набагато цінніша, ніж армія Білорусі, яка до речі не є досвідченою армією. Вона ніколи не брала участі в жодному воєнному конфлікті з 1991 року, відколи Білорусь стала незалежною державою. Також чисельність білоруського війська становить лише 10-15 тисяч солдатів. Цього явно недостатньо, щоб змінити хід війни.

Водночас, якщо Білорусь вторгнеться в Україну, то Україна їй відповість. Українські посадовці неодноразово казали, що не хочуть провокувати Лукашенка. Тому Україна жодного разу не відповіла на напади з території Білорусі. Але якщо білоруська армія таки вторгнеться, це означатиме, що українська армія розбомбить усі ці навчальні об’єкти та аеродроми, які використовує Росія. І цей військовий вузол набагато важливіший для Путіна, ніж 10 тисяч недосвідчених білоруських солдатів в Україні.

Крім того, Лукашенко — непопулярний лідер всередині країни. І якщо він пошле ту армію, яка зараз його захищає, яка гарантує його владу, і вони помруть в Україні, то хто тоді захистить Лукашенка? Люді вийдуть на протести і у Білорусі відкриється другий фронт для Путіна. Ось чому я дуже скептично налаштований, що білоруська армія зайде в Україну.

М.У.: Чи є у Білорусі шанс повернутися до проєвропейського курсу? Чи далі лише асоціація з Росією та асиміляція двох країн?

П.С.: Це багато в чому залежить від того, як розвиватиметься війна в Україні. Якщо Україна звільнятиме території, і Росія буде дестабілізуватися чи, можливо, відбудуться якісь зміни в Кремлі, це, звичайно, відкриє білоруському народові вікно можливостей. Але якщо йдеться про режим Лукашенка, то я не бачу для нього можливості налагодити стосунки із Заходом, не проводячи якихось демократичних реформ всередині країни. МЗС Білорусі, звісно, намагається знайти в цій складній ситуації хоч якісь можливості для співпраці із Заходом. Наприклад, кілька тижнів тому, Мінськ відвідав міністр закордонних справ Угорщини Сіярто. Це був перший закордонний візит міністра закордонних справ країни-члена ЄС до Мінська від 2020 року.

Лукашенко намагається переграти Захід і маніпулює наративом: «Росія на мене тисне».

Тож Лукашенко, очевидно, хотів би розморозити відносини із Заходом. Але він не піде на жодні поступки. Ніяких реальних змін всередині країни не буде, тому, що він вже знає, наскільки це небезпечно для його режиму. Але він намагається переграти Захід і маніпулює наративом: «Росія на мене тисне». Це те, про що розповідали фінські дипломати після зустрічі з колишнім головою МЗС Білорусі Уладіміром Макеєм. Він розповідав колегам про тиск Кремля і намір Росії окупувати Білорусь, а також наполягав, що потрібно зняти санкції з його країни.

Вони намагаються обдурити міжнародних партнерів і також українську владу. Я знаю, що існує канал зв’язку між, білоруським режимом та українським урядом, де вони обмінюються інформацією. І Лукашенко шантажує Україну, кажучи, що якщо українці зроблять те чи інше, Білорусі доведеться ще більше зближуватися з Росією, або що Росія окупує Білорусь. І щоб цього не сталося, українська влада ігнорує демократичний політичний рух білоруського суспільства, діяльність білоруських партизанів, не співпрацює з Тіхановською. Тому Радіо Свобода повідомляли з посиланням на джерела в Брюсселі, що Україна просить не додавати Білорусь до списку санкцій. І коли ЄС вводив антивоєнні санкції проти Росії, останні три раунди туди не включали Білорусь.

М.У.: А як щодо співпраці Білорусі з Китаєм? У двох країн доволі тісні відносини.

П.С.: Лукашенко сприймає Китай, як другого головного зовнішньополітичного партнера після Москви. Він дуже симпатизує політичному правлінню країни, тому що не поважає демократію і набагато краще розуміє систему Китаю, ніж системи Польщі, Литви чи України.

Китай — це ще й величезний ринок, і зараз, коли Білорусь перебуває під санкціями, Лукашенко намагається знайти нові ринки для збуту своїх товарів не лише в Росії, а й десь за кордоном.

Олександр Лукашенко і Сі Цзіньпін під час церемонії привітання у Пекіні, 1 березня 2023 року.
Олександр Лукашенко і Сі Цзіньпін під час церемонії привітання у Пекіні, 1 березня 2023 року.

Лукашенко також намагається використати Пекін, щоб хоча б трохи зменшити свою економічну залежність від Москви. Росія зараз контролює 70% білоруського експорту. Тому Лукашенко, знаючи і розуміючи, що це становить загрозу, намагається знайти альтернативні ринки, щоб додати більше грошей, і трохи компенсувати цю залежність від Росії.

Пекін насправді не хоче, щоб Росія повністю програла у цій війні.

А якщо подивитися на ситуацію трохи ширше, Китай співпрацює з Москвою та Білоруссю, і намагається грати у свою гру. Пекін насправді не хоче, щоб Росія повністю програла у цій війні. Вони зараз більше зацікавлені в припиненні вогню. Очевидно, вони не хочуть, щоб Україна виграла війну. І вони не хочуть, щоб Україна вступала в НАТО, тому що це покращить позиції Заходу в Європі. Тому вони пропонують свій мирний план і намагаються його рекламувати. І Лукашенко лобіював цей мирний план ще до свого приїзду в Пекін. Він фактично казав що Україна повинна визнати цей план і працювати за ним. І він демонстрував всю свою лояльність до Китаю, щоб отримати від нього гроші.

М.У.: Дуже багато білорусів змушені були втекти з країни, рятуючись від переслідувань. У вас є президентка в екзилі — Тихановська. Історія знає дуже мало прикладів успішних урядів у вигнанні. Як ви вважаєте, чи можна розраховувати, що білоруська опозиція на щось впливатиме?

П.С.: Дійсно, рух за демократію в Білорусі поступово йде на спад. У 2020 році Тихановська була найпопулярнішим політиком в країні. Білоруси пов'язували з нею свої надії на зміни. Коли їй довелося виїхати, її вплив на те, що відбувається в Білорусі, почав потроху зменшуватися. Тепер вона більше символічна лідерка демократичного руху, яку визнають лише країни Заходу та білоруси, які самі живуть в еміграції. Люди, які залишились у Білорусі, живуть як у концтаборі — вони просто намагаються вижити, і тому актуальність Тихановської для них не дуже висока.

Лідерка білоруської опозиції Світлана Тихановська
Лідерка білоруської опозиції Світлана Тихановська

Я думаю, що можливість щось змінити всередині Білорусі з’явиться тільки якщо Україна виграє війну і Росія буде ослаблена. Тоді роль Тихановської надзвичайно зросте, а люди всередині країни відчують таку ж надію, як у 2020 році. Головне для Тихановської — дожити до того часу, зберігши політичну актуальність.

Зараз, коли ні в Росії, ні в Україні, ні в Білорусі, немає суттєвих змін, не варто чогось чекати від таких політиків в еміграції, як Тихановська.

Коли Росія вторглася в Україну у 2022, Тихановська підтримала Україну і закликала людей приєднатися до антивоєнного спротиву. Білоруси долучилися до акцій протесту, всередині країни та за кордоном. Якщо пам’ятаєте, у березні білоруські партизани, ризикуючи своїми життями, здійснювали диверсії на залізниці і значно сповільнили рух російських військ в Україну. В Україні воюють групи білоруських добровольців. Тобто якщо нам вдасться зберегти ці демократичні ініціативи та нашу єдність до вирішального моменту, то ми матимемо шанс на зміни. І в цей день актуальність і впливовість Тихановської зіграють вирішальну роль. Зараз, коли ні в Росії, ні в Україні, ні в Білорусі, немає суттєвих змін, не варто чогось чекати ні від білорусів закродоном, ні від таких політиків в еміграції, як Тихановська.

М.У.: Ви були частиною команди МЗС Білорусі, яка організовувала зустріч Нормандської четвірки у 2015 році у Мінську. Розкажіть, як з вашого досвіду змінилися дипломатичні зусилля інших країн для врегулювання цієї війни?

У той час Мінські домовленості — це найкраще, на що Україна могла розраховувати.

П.С.: Україна та й деякі західні політики часто критикують Мінські домовленості. Але я впевнений, що у той час це було найкраще, на що Україна могла розраховувати. Тому, що позиція союзників тоді була абсолютно іншою, ніж тепер. Німеччина, Франція, навіть Сполучені Штати не хотіли визнавати, що це справжня війна, що анексія Криму — це воєнна агресія, що Росія планує окуповувати більше територій України. Вони навіть ніколи не називали це війною, а вживали слово «криза», підіграючи російським наративам. Вважалося, що це локальний сепаратистський конфлікт, і хоча Росія надсилала своїх солдатів і допомагала нібито місцевим бойовикам, офіційно вона не брала участі у цій війні.

Ще з 2014 року західні країни мали б допомагати Україні на тому ж рівні, як це відбувається сьогодні. Але, на жаль, цього не було. І тому я вважаю, що в тих умовах, Мінські угоди — це був єдиний варіант для Петра Порошенка. Армія України була набагато слабшою, не було розуміння, чи спробує Путін захопити Київ, і потрібно було зупинити війну, щоб підготуватися до наступного раунду російського вторгнення.

М.У.: На вашу думку, з боку Заходу це було невігластво чи навмисне ігнорування проблеми?

П.С.: Вони не хотіли визнавати небезпеки, виходити із зони свого комфорту, тому що це означало б, що вони повинні заплатити мільярди євро. Їм потрібно було б активно підтримувати Україну, яка захищає свою державу від Росії, — країни, яку Європейський Союз розглядав як одну з найбільших наддержав світу. Тому вони, звичайно, не були готові до цього.

Заходу знадобилося 14 років, щоб зрозуміти, що таке Росія.

Це не було нехтування, я вважаю, що країни Заходу дійсно не розуміли, що таке Росія і російський імперіалізм. Також свою роль відіграв вплив російської пропсаганди — усі ці стереотипи про особливу роль росіян, а не українців чи білорусів у Другій світовій війні. І, звісно, бізнес, який лобіював збереження цих стосунків і був проти накладання санкцій. Заходу знадобилося 14 років — з моменту вторгнення Росії в Грузію і до повномасштабного вторгнення в Україну — щоб зрозуміти, що таке Росія.

“Найкращі з найкращих”. Репортаж з військової бази США, де українці опановують Patriot

Пускова установка Patriot при вʼїзді на військову базу Форт Сілл, Оклахома.

В січні на військову базу Форт Сілл в штаті Оклахома прибули 65 українських захисників та захисниць - для навчання на системі ППО Patriot, про передачу якої США оголосили раніше. У Форті Сілл розташована школа польової та зенітної артилерії армії США, де вчаться американські та іноземні військові. Журналіст Голосу Америки Остап Яриш побував на місці й поспостерігав за тренуваннями, які мають закінчитись вже вкінці березня.

Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

Навчання в полі

- Як навчання, хлопці?

Військовий, що разом з побратимами біжить розгортати радар посеред полігону, усміхається і піднімає вгору великі пальці.

- Готові?

- Готові!

Американський інструктор проводить групу поглядом: “Наші військові розгортають батарею Patriot в полі за 40-45 хвилин. Українці справляються за 25. Вони великі молодці. Налаштовані дуже оптимістично, враховуючи ситуацію у них вдома”.

Наші військові розгортають батарею Patriot в полі за 40-45 хвилин. Українці справляються за 25.
Американський військовий інструктор

На базі Форт Сілл в Оклахомі завершують тренування 65 українських військових сил протиповітряної оборони. Наймолодшому члену команди - 19, найстаршому - 67. Чоловіки та жінки. Останні десять тижнів вони опановували тут систему ППО Patriot - у Пентагоні розробили для українців спеціальну пришвидшену програму. Сьогодні - одні з останніх тренувань в полі. Вже за кілька днів команда буде готова до випуску. Втім, з міркувань безпеки, військове командування США не дає журналістам поспілкуватись із ними ближче. До цього тут ставляться дуже серйозно.

Сильний поривчастий вітер, попри теплий день, діймає до дрижаків - від нього ніде сховатись. Типова погода для широких рівнин на півдні Оклахоми. Однак це не стає на заваді тренуванням: група українських військових відпрацьовує завдання, наче добре злагоджений механізм. Вони мають розгорнути батарею Patriot посеред полігону та привести її в бойову готовність. Окрім декількох пускових установок, до батареї входить радар, генератор та контрольна станція. Все це - на колесах, його потрібно між собою з'єднати та запустити.

“Я порівнюю ці компоненти з людським тілом”, - розповідає американський інструктор, який просить не називати його імені. “Контрольна станція - це мозок. Радар - очі, які все бачать. Генератор живить тіло енергією, як поживними речовинами. А пускові установки - це руки і ноги, бо вони беруть безпосередню участь в бою”.

Програму склали так, щоб українці опанували кожен із цих компонентів окремо і навчились їх ефективно обслуговувати в комплексі. Тренуються шість днів на тиждень, з сьомої ранку до пʼятої-шостої вечора. Деякі вправи, як-от нинішні, відбуваються просто неба, інші - в навчальних кімнатах. Використовувати “руки і ноги”, тобто збивати повітряні цілі з пускових установок, вчаться на симуляторах - це стандартна практика для всіх студентів. Однак американські інструктори запевняють, що від реальних умов це майже нічим не відрізняється.

Щоб ця частина тренувань була ще більш наближеною до дійсності, українські захисники підлаштували її під себе. Замість класичних сценаріїв повітряних боїв вони створили власні, базуючись на здобутому в боях досвіді. Так, аби умови відповідали конкретним загрозам, які виникають в Україні протягом російських ракетних атак.

Бойовий досвід

“Вони - найкращі з найкращих в тому, що роблять для протиповітряної оборони України, - каже бригадний генерал Шейн Морган, який командує базою Форт Сілл. - Українські військові вражають. Вони дуже швидко вчаться завдяки своїм знанням та досвіду бойових дій”.

Українські військові вражають. Вони дуже швидко вчаться завдяки своїм знанням та досвіду бойових дій.
Шейн Морган, бригадний генерал армії США

Для тренувань у США Україна відбирала військових дуже ретельно - здебільшого тих, які вже мали вагомий досвід відбиття повітряних атак. Саме завдяки цьому програму тренувань на Patriot вдалось скоротити із звичних шістьох місяців до десяти тижнів. Українці пройшли повний курс навіть швидше - а в той час, що залишився, ще краще відточили свої вміння.

Одним з викликів на початку тренувань став мовний барʼєр, кажуть американські інструктори, - адже не всі українські військові досконало володіли англійською. Проте це вдалось швидко подолати: командування США знайшло перекладачів, які зголосились прибути на базу Форт Сілл й допомогти з навчанням.

Зрештою, це виявилось корисним для обох сторін. “Ми навчились від українців стільки ж, скільки самі їх навчили, - ділиться американський військовий посадовець на умовах анонімності. - Скільки реальних перехоплень повітряних цілей у командира батальйону США? Нуль. Скільки таких перехоплень в українського командира? Не знаю точного числа, але багато. У них є справжній бойовий досвід - вони успішно збивали російські цілі. Більшості з наших солдатів цього не доводилось робити. Це дало нам цінні знання щодо тактики, техніки та процедур в умовах реальної війни, про які ми могли не задумуватись”.

Поєднавши власні бойові знання й навички, отримані в США, українські військові зможуть ще краще відбивати російські атаки з неба, переконані на базі Форт Сілл. Тут не сумніваються, що система Patriot значно посилить можливості української ППО.

Нові спроможності

Patriot - одна з найсучасніших систем протиповітряної оборони в світі. Її радари можуть виявляти загрозу в радіусі 150 км і перехоплювати крилаті та балістичні ракети, а також літаки та інші цілі на висоті до 20 км.

Серед інших переваг - швидке реагування, можливість перехоплювати декілька цілей одночасно, висока мобільність та стійкість до електронного глушіння.

Пускові установки бувають різної комплектації: з чотирма ракетами PAC-2, і сучасніші - з шістнадцятьма PAC-3. Українці тренуються на обох.

Втім, сучасність технологій робить використання систем Patriot доволі дорогим. Запуск однієї ракети коштує близько 4 мільйонів доларів. За словами військових, з такої установки недоцільно збивати, скажімо, порівняно дешеві іранські дрони. Ця система може бути значно кориснішою проти інших, серйозніших загроз.

Саме тому в Пентагоні кажуть, що Patriot стане доповненням до інших систем ППО малої та середньої дальності і висоти, які вже надали Україні США та союзники. Вкупі це має створити багатошарову систему захисту українського неба та допомогти захиститись від різних атак з повітря - чи то від балістичних ракет, чи від дронів-камікадзе.

“Самотужки Patriot не зможе захистити ціле місто, як-от Київ, - пояснює один із командувачів бази Форт Сілл. - Зона покриття залежатиме від виду загрози. Якщо це крилаті ракети, то територія дії буде більшою, якщо сучасні балістичні ракети - трохи меншою. Але українці розуміють спроможності цієї системи - і повернувшись додому, зможуть порадити керівництву країни, де найкраще її розмістити. Чи то буде військовий обʼєкт, чи важлива цивільна ціль, чи щось інше”.

Наразі Сполучені Штати передадуть Україні одну батарею Patriot. Ще одна надійде спільно від Німеччини та Нідерландів, які також організували тренування для інших українських команд протиповітряної оборони.

Після закінчення програми на базі Форт Сілл українські військові вирушать на фінальний етап тренувань у Європі - для бойового злагодження зі своїми колегами вже на тих комплексах, які безпосередньо поїдуть в Україну. В Міноборони США кажуть, що системи Patriot зможуть захищати українське небо вже за декілька тижнів. Після повернення додому українські військові зможуть передати свій досвід далі, ставши тренерами для інших захисників.

Перед своїм випуском вони виготовили для американців невеликі сувеніри - у знак персональної подяки. “Гляньте, сьогодні українці подарували нам ці браслети на памʼять”, - інструктор з бази Форт Сілл закочує рукав і показує плетений браслет в оливкових армійських кольорах.

“Я надзвичайно пишаюсь нашими спільними тренуваннями, - продовжує він. - Ми впорались з усім значно швидше, ніж я думав. За десять тижнів вони навчились усього, чого американські солдати вчаться півроку. Я цілковито впевнений у системах Patriot. І цілковито впевнений у вміннях українців”.

Безпрецедентно для країни під час війни - експерти реагують на оголошення про нову програму МВФ для України

МВФ та Україна узгодила 4-річну програму на робочому рівні

Україна узгодила з Міжнародним валютним фондом нову програму обсягом 15,6 млрд дол. Програму узгоджено на робочому рівні і її затвердження потребує схвалення на рівні виконавчої ради Фонду.

Голова місії МВФ Гевін Грей висловив сподівання, що рішення "дозволить мобілізувати масштабне фінансування на пільгових умовах від міжнародних донорів України та партнерів під час тривання програми".

Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

Грей зазначив, що на додаток до гуманітарних страждань, вторгнення Росії до України "має спустошливий вплив на економіку - дільність скоротилась на 30% в 2022 році, значну частину капіталу зруйновано, рівень бідності зріс".

В МВФ очікують на "поступове економічне відновлення в наступні квартали, під час того, як відновлюється діяльність, після значної шкоди для цивільної інфраструктури", однак вказують на ризики, пов'язані з можливою ескалацією конфлікту.

Прем'єр-міністр України Денис Шмигаль подякував Фонду за домовленість і заявив в Telegram, що "в умовах рекордного дефіциту бюджету ця програма допоможе нам профінансувати всі критичні видатки, зберегти макрофінансову стабільність та посилити нашу взаємодію з іншими міжнародними партнерами".

Міністр фінансів США Дженет Єллен привітала програму і сказала, що "амбітна програма МВФ з відповідними умовами, є критично важливою для підтримки зусиль України з реформ, включаючи зміцнення стандартів управління, зменшення ризиків корупції, а також для такої необхідної фінансової підтримки", - цитує посадовицю FT.

Оглядачі називають домовленість щодо програми безпрецедентною. "Безпрецедентно для МВФ надати величезну програму позики країні у війні. Знак підтримки Заходу", - твітує британський економіст Тімоті Еш.

"Вперше за 77-річну історію Фонд погодився надати кредит країні, що перебуває у війні", - пише Bloomberg.

Відправляючи Сі Цзіньпіна додому, Росія знову бомбардувала Україну

Президент Росії Путін і китайський керівник Сі Цзіньпін у Москві 21 березня 2023 р.

Китайський керівник Сі Цзіньпін завершив триденний державний візит до Москви, який став виявом солідарності Китаю з Росією в той час, як більшість країн світу засудили загарбницьку російську війну в Україні.

Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

В той час як Сі Цзіньпін у середу 22 березня готувався від’їздити, російська армія здійснила чергове бомбардування України, поціливши зокрема в гуртожиток у місті Ржищів у Київській області, в результаті чого загинули принаймні 4 людини і ще більше зазнали поранень.

«Бережи себе, любий друже, будь ласка», - сказав Сі Цзіньпін на прощання президентові Росії зранку того ж дня, передає агентство Reuters.

Однією з провідних тем переговорів у Москві названо те, що обидві сторони назвали «врегулюванням української кризи».

Тим часом зі США та Європи щораз гучніше заявляють, що Китай, проголошуючи свою нейтральність, насправді фактично підтримує претензії Путіна, які стали виправданням російського вторгнення в Україну.

Сі Цзіньпін, промовляючи на людях у Москві, впродовж трьох днів візиту не скористався нагодою, щоб зауважити, що Росія напала на суверенну країну і намагається силою змінити кордони, хоча у Пекіні часто стверджують, що шанують принципи суверенітету й територіальної цілісності держав.

США і європейські представники неодноразово закликали Китай скористатися впливом на Росію, щоб домагатися виведення російських військ з України.

Натомість у спільній китайсько-російській заяві щодо «українського питання» Москва і Пекін кілька разів підкреслили спільність поглядів.

В тому документі міститься невдоволення санкціями, але не йдеться про необхідність припинення бойових дій російських військ на українській території, хоча й згадано про необхідність «виконання статуту ООН і міжнародних законів».

На пресконференції з Сі Цзіньпінем 21 березня президент Путін сказав, що «багато положень китайського мирного плану (оприлюдненого в річницю лютневого російського вторгнення в Україну) можуть бути взяті за основу врегулювання конфлікту в Україні», але він звинуватив західні держави й Україну в «неготовності».

Ширші китайські інтереси

Агентство AP, підсумовуючи пише, що «візит Сі Цзіньпіна політично посилив російського президента Владіміра Путіна лише кількома днями по тому, як Міжнародний кримінальний суд оприлюднив ордер на арешт російського керівника зі звинуваченнями про його підозрювану причетність до викрадення з України тисяч дітей».

Співробітник аналітичного центру фонд Карнеґі Александер Ґабуєв висловлює думку, що питання російської війни в Україні насправді були, як він сказав американській газеті NewYork Times, лише «фіговим листком», що прикриває зростання впливу Китаю у відносинах Пекіна у Москви.

Вказуючи на оприлюднений список підписаних російсько-китайських документів, він зауважує в Twitter, що «справжній зміст переговорів і досягнених домовленостей може бути у підводній частині айсберга. Пекін має усі причини не поспішати з оприлюдненням і зосереджувати увагу громадськості на українсько-російській мирній ініціативі».

«Враження, що Росія є молодшим партнером глибоко в кишені Китаю і без одних інших варіантів окрім китайського, дуже корисне, якщо Китай вважає себе у стані довготермінового протистояння зі Сполученими Штатами», - цитує Александра Ґабуєва NewYork Times.

Британський кореспондент у Москві Стів Розенберґ також зауважує, що Росія і Китай зараз «не рівноправні партнери», бо «Росія під тиском через свою війну в Україні залежить від Китаю щораз більше».

«Китайська мирна ініціатива щодо України просунулася мало. Президент Путін звинуватив Київ і Захід. Але цю війну розпочав він. І він не подав жодних ознак, що готовий забрати свої війська. А питання про те, чи може Китай постачати зброю Росії, залишили без відповіді», - наголосив британський журналіст.

Дивіться також:

Брифінг Голосу Америки. Про що домовляються Путін і Сі Цзіньпін у Москві?
please wait

No media source currently available

0:00 0:29:58 0:00

Танки Abrams від США прибудуть в Україну раніше ніж очікувалося. Відео

Танки Abrams від США прибудуть в Україну раніше ніж очікувалося. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:00:50 0:00

США змінили рішення і тепер надають Україні 31 танк M1-A1 Abrams замість запланованих раніше новіших варіантів M1-A2. Це дозволить США значно пришвидшити терміни доставки та надати цю можливість для України до осені поточного року. Про це заявив речник Пентагону Пет Райдер.

Більше

Відео - найголовніше

XS
SM
MD
LG