Актуально
Гавайський підхід до життя – секрет стилю Обами?
Цими днями (20 січня) минув один рік від часу приходу Барака Обами на посаду президента США. За той час він сформував свій унікальний стиль урядування, який, як кажуть спостерігачі, віддзеркалює в першу чергу все ним пережите.
Після історичної інавгурації Барак Обама взявся за вирішення проблем, які дістались йому у спадщину від попереднього президента.
У цьому процесі сформувався особливий президентський стиль, частину якого творить схильність першого чорношкірого президента США не драматизувати події. Земляки Обами, з гавайських островів, де виростав Обама, кажуть що це типово для їхньої культури.
Як каже вчителька Кулей Стокман, «його холоднокровність, спокій і колективізм дуже притаманні гавайцям».
Кулей Стокман каже, що перший народжений на Гаваях островах президент приніс у Білий дім гавайський підхід до життя.
«Ми бачимо це у нього щодня. Бачимо це в його промовах. Він живе і дихає культурою алоха».
Слово «алоха» дослівно означає «подих життя». Культура алоха – полягає у житті в злагоді. Як каже журналіст Кен Волш, Обама це на сто відсотків перейняв.
«Він не вважає себе людиною конфронтаційною. Він намагається бути дуже систематичним і гуртувати людей довкола себе. А це походить безпосередньо від його досвіду, якого він набрався, виростаючи на Гавайських островах».
Стриманий підхід до життя, продовжує Волш, проявився ще у час його громадської роботи у Чикаго.
«Він намагався переконати людей працювати заради себе, працювати для досягнення своєї мети і дати всім можливість зробити внесок у загальну справу».
Будучи студентом права, а згодом професором юридичних наук, Барак Обама відшліфовував свій підхід до прийняття рішень і розв’язання проблем.
Колишній студент права Ден Джонсон-Вайнберґер, який слухав лекції Обами, каже, що він, як викладач, завжди заохочував до дискусії.
«Студент, який не брав участі у дискусіях, почувався ніби не виправдав його очікувань. В інших класах було по іншому. Там все було сконцентровано на викладачеві».
Джонсон-Вайнберґер розповідає, що нинішній президент вчив своїх студентів розглядати всі сторони справи і накопичувати якомога більше інформації.
«Я собі уявляю, що він керує засіданням кабінету або нарадами з радниками так само як керував своїм класом, де нікому не дозволяється сидіти мовчки, і лиш підтакувати».
Радники президента кажуть, що Барак Обама підходить до прийняття рішень як адвокат, який ретельно аналізує справу. А у промовах звучить як професор.
Марта Джойнт Кумар з Університету Таусон каже, що Обама ніяких проблем не боїться і до вирішення підходить ретельно.
«Він любить працювати над великими проблемами і зв’язувати різні елементи разом. Це можна також побачити у тому, як він пояснює речі. Він любить вивчити ситуацію, щоб могти говорити вичерпно про різні аспекти питання».
Кожний президент формується пережитим досвідом. У випадку Барака Обами все, що він пережив за своє життя, вплинуло на формування його стилю на посаді президента -- стилю, який критики називають надмірно зухвалим. Прихильники Обами не погоджуються і вважають, що якраз стиль Обами допоможе йому виконати обіцянки, які він зробив ще в ході своєї виборчої кампанії та на початку свого президентства.
Всі новини дня
- Голос Америки
Рекордна кількість країн долучилась до справи в суді ООН за звинуваченнями проти Росії щодо конвенції з геноциду
Міжнародний суд ООН ухвалив рішення, яким дозволив 32 країнам надати письмові свідчення в справі України проти Росії.
Рекордна кількість - 33 країни - подали заявку на участь в справі. Серед них - США, Канада, всі країни ЄС крім Угорщини, Австралія.
"Країни виявляють солідарність з Україною", - каже Орі Помсон з Кембриджського університету в коментарі Associated Press.
Суд ООН схвалив заявки 32 країн, але відмовив США з технічних причин, вказавши, що США не повністю схвалили Конвенцію щодо протидії геноциду.
В цій справі Україна звинувачує Росію в неправомірному використанні міжнародного права щодо геноциду, щоб виправдати вторгнення на сході України.
Суд надав країнам строк до 5 липня, щоб висловити свою думку.
В березні, в попередньому рішенні в цій справі, суд вказав Росії негайно зупинити воєнні дії в Україні. Рішення суду мають обов'язковий характер, однак суд не має механізму забезпечення їхнього виконання, пише Reuters.
В статті використано матеріали Reuters, AP, AFP.
- Голос Америки
Боєприпаси для Patriot, безпілотники Puma, ЗРК і ракети HAWK на понад 2 мільярди доларів у новій допомозі Україні від Пентагону
Міністерство оборони CША повідомило про новий пакет допомоги Україні на суму 2,1 мільярда американських доларів. Про новий пакет, що включає критично важливі засоби протиповітряної оборони та боєприпасів, відомство повідомило у себе на сайті у п’ятницю, 9-го червня.
У Пентагоні оприлюднили список нової зброї для України, але наголосили, що ця допомога надається в рамках Ініціативи сприяння безпеці в Україні (USAI), тобто на відміну від тієї, що надається в рамках президентських повноважень і надходить негайно, ця замовляється у виробників і її доставка, як правило, займає деякий час.
До нинішнього пакету увійшли:
– додаткові боєприпаси для ЗРК Patriot;
– ЗРК і ракети HAWK;
– артилерійські снаряди калібру 105 мм і 203 мм;
– безпілотні авіаційні системи Puma;
– боєприпаси ракетної системи з лазерним наведенням;
А також підтримка діяльності з навчання, технічного обслуговування та підтримки.
У повідомленні Пентагон додає, що "Сполучені Штати продовжуватимуть працювати зі своїми союзниками та партнерами, щоб забезпечити Україну можливостями для задоволення її безпосередніх потреб на полі бою та довгострокових потреб у допомозі у сфері безпеки".
Попередній, 39-й пакет безпекової допомоги на суму 300 мільйонів доларів, який США виділили з серпня 2021 року, Пентагон оголосив наприкінці травня.
До нього входили системи ППО Avenger, додаткові боєприпаси для систем ППО Patriot та HIMARS, а також зенітні системи Stinger, засоби протитанкової боротьби та боєприпаси, включаючи десятки мільйонів боєприпасів до стрілецької зброї, мовиться у повідомленні оборонного відомства США.
Координатор Ради національної безпеки зі стратегічних комунікацій Джон Кірбі уточнив, що той пакет надавався за президентськими повноваженнями, тобто він вилучався зі складів зброї американської армії, і міг бути відправлений вже найближчим часом.
«Росіяни мають стати на коліна – вибачитися і покаятися». Митрополит Борис Ґудзяк
Архиєпископ та Митрополит Філадельфійський Борис Ґудзяк є не лише очільником Української греко-католицької церкви у США, але і активно представляє українців у світі. Він має дестяки публічних виступів, інтерв'ю, свідчень у Конгресі та непублічних контактів серед політиків-католиків, науковців, журналістів, завдяки яким доносить світу, заради чого живуть і за які цінності готові покласти свої життя українці.
Народжений у США в українській родині, науковець з гарвардською освітою, він брався за завдання, які здавалися нездійсненними – створити єдиний на пострадянському просторі католицький університет, відродити Паризьку єпархію, що охоплювала п'ять країн, де майже не було українських церков, чи очолити церкву в Америці і організувати прийом біженців з України та допомогу українцям, що залишилися вдома.
Відомий католицький автор Джордж Вігель назвав Ґудзяка "найпереконливішим захисником справи України в Сполучених Штатах, у Римі та по всій Європі".
Він знаходить слова і для матері з розтерзаної Бучі, і для священника, який втратив сина на війні, і для розмови з Папою Франциском у Римі, і з американськими політиками у Конгресі чи зі світовими бізнесменами, які збираються на Всесвітній економічний форум у Давосі.
З митрополитом Борисом ми мали зустрітися у квітні після засідання Гельсінської комісії, де він мав свідчити про ситуацію з релігійними спільнотами в Україні, зокрема з греко-католиками, які стали об'єктом переслідування російської окупаційної влади на захоплених територіях, де не залишилиося жодного активного католицького священника.
Але зустріч довелося відкласти. Наступна нагода випала у той час, коли до Києва з миротворчою місією приїхав посланець Ватикану – кардинал Маттео Дзуппі. Ми говорили про намагання Папи помирити українців та росіян, а також про те, що робить Католицька церква для українців в Україні та світі, і про те, як про Україну чують у Глобальному Півдні.
Митрополит Борис розповів про те, яку роль зіграли католики у тому, щоб українці отримали можливість знайти притулок від війни у США, та про те, як нові члени громад з України змінили церкву в Америці.
Він відповів на запитання про те, як жити поруч з Росією після війни, і про те, з яким найскладнішим завданням стикнувся, коли глибше пізнав українське суспільство.
Розмова була записана у студії Голосу Америки у Вашингтоні, вона була скорочена та відредагована для ясності та планності.
Наталка Чурікова, Голос Америки: Архиєпископ та Митрополит Філадельфійський Борис Ґудзяк, вітаю Вас у студії Голосу Америки. Я б хотіла вас запитати про місію кардинала Маттео Дзуппі, який перебував в Україні (візит відбувся 5-6 червня, – ред.) і який намагається домовитися з Києвом і Москвою про мир.
Чи ви знаєте його особисто і чи Папа Франциск дійсно сподівається на те, що з Москвою можна домовитися про мир?
Про місію кардинала Дзуппі: «Буває, що чудо стається»
Архиєпископ та Митрополит Філадельфійський Борис Ґудзяк: Кардинал Маттео Дзуппі є членом руху Святого Еґідія (Спільнота Святого Егідія – «церковно-громадська світська асоціація», яка допомагає нужденним і веде міжрелігійний діалог, – ред.). Вони роблять дуже добру роботу з молоддю, з убогими людьми. Це дуже шляхетна діяльність. Вони також брали участь у мирних переговорах у Мозамбіку ще в кінці минулого століття.
Думаю, що ніхто не має якихось ілюзій про просту відповідь, але Папа Франциск хоче тримати відкритими лінії комунікацій.
Його участь дуже важлива з української точки зору щодо двох моментів. Один – це гуманітарний. Ми знаємо, що Папа брав участь (за посередництва Туреччини) у звільненні командирів «Азову» у вересні минулого року. І подібні переговори відбуваються постійно.
Також є гуманітарна допомога Католицької церкви, мені здається, що вона вже наближається до мільярда доларів.
Це те, що стосується українців в Україні. Але також Польща, Словаччина, країни, які мають багато католиків – Німеччина, Франція, Сполучені Штати Америки, де є 70 мільйонів католиків, також інші країни. Католицька церква є часто найбільшим провайдером соціальних послуг, якими користуються мільйони українських біженців. І ця глобальна гуманітарна акція є дуже важлива.
А друга річ, Папа надзвичайно вже близько 150 разів у дуже публічний спосіб, майже щосереди і щонеділі під час публічних аудієнцій на площі Святого Петра, говорить про кривди, які заподіюють українцям в Україні, і закликає світ до молитви. Це має велике значення зокрема в південній півкулі, де є досить багато католиків, які з різних причин є віддаленими до українських реалій.
Вони пам'ятають європейський колоніалізм, американську економічну та військову потугу, і вони асоціюють альтернативу до Америки як, можливо, щось їм близьке.
Тому важливо, що Папа говорить про ці зірства, які відбуваються. Кілька разів він сказав дуже чітко, що це від росіян, але в кожному разі він весь час про це говорить.
Цю місію кардинала Дзуппі треба зрозуміти в цьому контексті. Чи вона сама щось вирішить? Буває, що чудо стається, але вона є частиною більшого підходу.
Н.Ч.: Католицька церква, власне, є найсильнішою там, де українські позиції є найслабшими – в цьому Глобальному Півдні. Чи за допомогою Святого Престолу, чи на горизонтальних зв'язках можна якось змінити позицію Глобального Півдня, змінити їхнє розуміння цього конфлікту?
Б.Ґ.: Всі наші позиції – це свідомість, яка формується протягом тривалого часу. Наскільки ми, українці, свідомі того, що відбувається в Судані? Чи це, хуту нападали на тутсі, чи тутсі на хуту?
Н.Ч.: І чи це взагалі не було в Руанді?
Б.Ґ.: І коли це було? Як це було? Що відбувається в М’янмі? Які є проблеми в Тібеті чи в Колумбії? Мало хто є свідомий того, що в нарковійнах Мексиці загинуло більше людей, ніж загинуло за перші 9 років війни в Україні.
Мій блок-пост – це передусім католики. 22% населення, 25% Сенату, 30% Конгресу, 2/3 третини Верховного суду США і президент. Нам важливо, щоб це середовище стояло за Україною. І поки що воно стоїть.
Тобто кожен з нас живе в своєму контексті. Сьогодні світ заговорів про Україну і деякі, які практично нічого не знали, які не могли відрізнити хуту і тутсі, тобто росіян і українців, починають це розуміти. Нам треба всім працювати. Ми тут, в Америці, на тим працюємо.
Мій блок-пост – це передусім католики. 22% населення, 25% Сенату, 30% Конгресу, 2/3 третини Верховного суду США і президент. Нам важливо, щоб це середовище стояло за Україною. І поки що воно стоїть.
Про програму U4U: "Ми над тим працювали, щоб ці двері відкрились".
Н.Ч.: Вам вдалося, наскільки я розумію, допомогти українцям потрапити до Америки, тому що для американців у політичному плані питання еміграції стоїть дуже гостро. І тут ще до тих всіх проблем з міграцією з'являються українці, які приїжджають сюди з України. Яким чином вам вдалося організувати цю програму, яка допомагає українцям, надає можливість жити, працювати і дає захисти держави? Я маю на увазі програму United for Ukraine (U4U).
Б.Ґ.: У перші роки війни я служив в Парижі, і ми старалися від 2013-2014 року множити місії в тих п'ятьох країнах – Франції, Бенелюксі (Бельгія, Нідерланди, Люксембург) та Швейцарії, де я служив.
Я переїхав сюди в Америку у 2019 році, був ковід і потім прийшло це вторгнення. Було ясно, що немає законодавства для того, щоб Америка прийняла українських біженців. І ми над тим працювали, щоб ці двері відкрились.
Спочатку говорили, що може буде квота 10 тисяч. Потім сказали 100 тисяч. Тепер вже число наближається до 200 тисяч, якщо рахувати тих, які через Мексику в'їхали і потім через U4U (за програмою U4U, за урядовими даними, до США в'їхало понад 117 тисяч українців, ще близько 150 тисяч в'їхало з іншим статусом – ред.). Вони отримали право на медичну страхівку, яку з початку держава не пропонувала, але участь в програмі передбачає спонсорство.
Ми стараємось через парохії надавати духовну підтримку. Люди потребують відчуття спільноти. Наші ресурси обмежені. Ми маємо лише 200 парафій в Америці, а міст і містечок, де знаходяться українці, – тисячі.
Але чи з лобіюванням, чи безпосереднім душпастирством, для нас, очевидно, великий пріоритет українці, які опинилися в біді.
Наші церкви стали пунктами незламності, українська громада в Америці ожила
Н.Ч.: Чи змінило це якимось чином церкву в Америці?
Б.Ґ.: Дуже вплинуло. Ми мали такий процес, як би сказати, заникання. Зокрема, в часи ковіду. Люди просто перестали ходити до церкви. І ціла наша спільнота, українська, церковна і не дуже церковна, змобілізувалися тоді у лютому 2022-го року. Багато хто повернувся до церкви.
Наші церкви стали, так би мовити, пунктами незламності, де почали збирати гуманітарну допомогу, навіть допомогу Збройним Силам, хоча це не був церковний акцент, але люди різні і приносили все.
Після кількох місяців це систематизувалося. Наш Митрополичий фонд зібрав 9 мільйонів доларів. Це в глобальному порядку, можливо, і не вирішальна сума, але на наші можливості це – значний прорив.
Я би сказав, що українська громада ожила. Вона також ожила, тому що українці в Україні виявляють неймовірну мужність, яка дивує світ, дивує американців.
Світ ніколи не був ще таким українським – ні в кількості українців, які розпорошені по світу, ні в свідомості
Важливо, щоб люди в Україні знали, що ти можеш їхати якимось селом в Пенсильванії, і там якийсь американець, має перед своїм домом український прапор. Як чують, що я українець, то питають, чи можна сфотографуватися. Діти бавляться в українців.
Тобто ще світ ніколи ще не був таким українським – ні в кількості українців, які розпорошені по світу, ні в свідомості. І це нам треба максимально використовувати для перемоги Божої правди в Україні, перемоги справедливого миру.
Але також для усвідомлення, бо є різні проблеми, які ми зустрічаємо в свідомості. Ми говорили про південну частину світу, але ці проблеми не вирішені ні в Німеччині, ні у Франції, ні у Сполучних Штатах. Вони пов'язані з тим, наприклад, що нема українських студій в університетах. Є російські студії, а українські лише у вибраних точках. Тобто бачимо певні слабинки і нам треба системно, на урядовому, на громадському рівні, давати відповідь.
Треба бути присутніми, виходити зі свого гетто
Н.Ч.: На те, що хочуть сказати, що можуть сказати українці, є великий попит. Я знаю, що вас дуже часто запрошують на випускні події в американських університетах. І минулого року, і цього року вас так само запрошували. Але тепер ми бачимо, що цього року і президент України, Володимир Зеленський виступав перед випускниками, і посолка України Оксана Маркарова, і голова «Укрпошти». Люди хочуть знати, хто є ці українці, і що вони можуть сказати.
Б.Ґ.: Нам треба писати, нам треба бути присутніми. Американський режисер Вуді Аллен, сказав, що 95% успіху є в тому, щоб просто приходити. Просто треба бути присутніми. І треба виходити зі свого гетто. А ми дуже часто любимо закритися.
Н.Ч.: Світ раніше не дуже вітав українців...
Б.Ґ.: Зараз є імпульс, який ми стараємося пропагувати. Наша катедра знаходиться у Філадельфії, ззовні вона оточена районами, де мешкають афроамериканці. А в нашій церкві афроамериканців немає. Чому? Тому що ми не дуже їх там хотіли.
Н.Ч.: Ну, може, українська мова…
Б.Ґ.: Ну, українська мова, можливо, треба застосовувати англійську мову. Зрештою, діти українських імігрантів, які приїхали 15 років тому, дуже часто вже не говорять українською. А батьки ще не говорять англійською, і в родині вже є непорозуміння через це. Тобто це дуже складні культурні, соціальні питання.
Наша церква вже 140 років в Америці, шість поколінь старається на ці питання відповідати. Часом це виходить краще, часом слабше, але ми є присутні.
Церква піклується про лікування ран цієї війни
Н.Ч.: Нещодавно було засідання Постійного синонду, і ви є його членом. Яку мету ставить перед собою церква? Бо це одна із тих інституцій, яка дійсно планує на десятиліття, якщо не століття вперед.
Б.Ґ.: Постійний синод відбувся у Вроцлаві. Постійний синод – це 5 єпископів і епископ-секретар з 53 епископів церкви. Цей Постійний синод дораджує главі церкви Блаженнішому Святославу. Зустрічаються чотири рази на рік. Останні роки зустрічі були віртуальні. Але ми тепер вперше зустрілися у Вроцлаві, в Польщі, де там служить владика Володимир Ющак, який нас гостив і місто нас гостило.
Крім поточних церковних справ, питань вибору епископів, канонічних питань, літургійних питань, ми говорили про біженців, про лікування ран цієї війни, про те, як допомагати людям витримати, зберегти своє серце, свою душу, свою психіку. І це такі питання, які за кілька днів, очевидно, ніхто не вирішить.
Сьогодні є мільйони травмованих людей, 14 мільйонів людей, які мусіли покинути дім.
А психологи кажуть, що вимушене переміщення психологічно рівняється до травми смерті члена родини. Це питання травм стає відразу після суто гуманітарних питань, харчів, одягу, тепла, воно є першочерговим. Ми працюємо з потужними спеціалістами, які системно до цього підходять, шукаючи відповідей.
Ми відкрилися на біль ближнього. У нас немає бездомних біженців
Н.Ч.: Ця війна, парадоксально, але принесла і багато позитивного і в церковне життя, і в українське життя. І навіть те, що синхронізували свої дії – Православна церква України, Греко-католицька церкова, разом переходять одночасно на новий календар. Це ще одна ознака єдності християнства Київської традиції. Що є наступний крок, об'єднання?
Б.Ґ.: Дай Боже, що ми будемо рухатися до цього. Ми бачимо, що об'єднання людей є дуже непросте. Чоловік з жінкою непросто живуть разом, брат з сестрою, політичні партії. Ми в церкві, ми християни, ми є люди на плоті і крові. Але процес є зараз позитивний.
Ми взагалі морально підіймаємося, в усіх питаннях. Я стараюся пояснювати в різних країнах, де я виступаю: подивіться, в Україні є 6 мільйонів внутрішньо переселених осіб.
Але вони не живуть в великих таборах біженців, у якийсь сконцентрований спосіб. Їх бідні люди розібрали між собою. Тобто бідні прийняли до себе ще бідніших. Ніхто з голоду не умирав. Попри те, що 40% електричної мережі були пошкоджені минулої зими, ніхто не замерз.
Коли я приїхав з України в Нью-Йорк і побачивши людей на вулиці, то раптом здав собі справу, що за два тижні в Україні, в різних областях, я не бачив людей залишених на вулиці. Отже, колосальна солідарність, відкритість на біду іншого.
Я не канонізую всіх в Україні і цілу Україну. Але ми відкрилися на біль ближнього. Це і надзвичайно. Ми усвідомили, що це є, усвідомлюємо чимало глибше, що це є бути народом.
Подивіться, яке зростання у нашого президента. Думаю, що він не був на Майдані 2004 в році, чи в 2013-14 році. Кожна людина має право на ріст, на розвиток. І сьогодні він є великим речником нашої, я би сказав, національної самобутності. Думаю, що він собі ніколи не міг би цього уявити. Це є знак того, як ми ростемо.
Українці кажуть: Є правда, є брехня. Є добро, є абсолютне зло. Є вічність.
Я надіюся, що це перейде до найглибших питань. Я вважаю, що воно так і є. Чому сотні тисяч українців готові ризикувати своїм життям за якісь принципи? Я вважаю це тому, що вони вірять, що є щось більше, ніж моє життя, мої розміри, моя коротка хронологія, є вічність, є Бог, і є істина.
Зараз в західному світі є велике питання, чи є істина: є твоя точка зору, моя точка зору. Радикальний суб'єктивізм.
Українці кажуть, о, ні, ні, ні. Є правда, є брехня. Є добро, є абсолютне зло. Є вічність. Може, не всі до церкви ходять, але в окопах мало атеїстів.
І це духовне піднесення сьогодні дивує світ. Не всі усвідомлюють його джерела. Вони всі не можуть пережити то, що українці сьогодні переживають.
Ніхто не може до кінця пережити того, що переживає хтось на фронтовій лінії, якщо ти там не був. Але це є сьогоднішне слово українців до світу.
Це не лише про Україну, це про людину, це про правду, це про вічність, про Бога.
Повороту до минулого розбрату не має бути. "Ціна була задорогою, щоб ми повернулися до того, що було"
Н.Ч.: Багато людей зараз думають про те, що нинішнє згуртування, яке породила війна, виявиться нетривалим і нетривким, що після війни почнеться розбрат. Наприклад, поміж церквами може постати питання – Києво-Печерська лавра чи Почаївська Лавра – як вони мають бути розділені між двома церквами? Чи не буде цього розбрату?
Б.Ґ.: Небезпека ця є, чи в церковному, чи в політичному житті, чи не почнуться нові економічні, знаєте, захвати, чи не вернеться корупція, яка, власне, остаточно ще не відійшла. Це дуже властиві питання.
Тому важливо, щоб кожен з нас, я, і ти, і ми, кожен на своєму місці, щоб ми прийняли рішення. Ціна була задорогою, щоб ми вернулися до того, що було. Ті, які віддали своє життя, вони віддали його за певні цінності, які ми маємо берегти. Це є скарб, куплений ціною крові. Крові чистих, прекрасних, молодих людей, які мали ціле життя перед собою.
Чи ми притримаємося цієї спадщини і цього послання? Час покаже, але варто вже сьогодні про це говорити.
Щодо церковної власності, я тут, можливо, не до кінця ортодокс. Мені довелося в Франції жити без церков. Ми не мали своїх церков, ми мали лише шість церков в п'яти країнах.
Ми молилися, звичайно, в римокатолицьких церках, приходили з іконами, з всіма ризами, потім з канапками і кавою, і в тій же церкви молилися, і потім частувалися.
Я досвіджував підпільню церкву, українську греко-католицьку церкву, заборонену в СРСР у XX столітті. Ця церква також не мала власності, але мала віру.
Сьогодні багато християн обтяжені інфраструктурою – є менше вірних в Америці, але є колосальні церкви, будинки. І є питання, чи ми живемо, щоб зберігати будинки, чи ми живемо з місії.
Тому я розумію значення Києво-Печерської лаври, Почаївської лаври, я історик церкви.
Моя мрія, щоб ми це моральне піднесення не розміняли на дрібні, а навпаки на його підставі побудували свій храм, свою країну
Але я би зосереджував увагу всіх від них на храм всередині людини. Бо церква – це є Боже Тіло, це не є будинок. Це є і будинок, але передусім це є Тіло Христове. І сьогодні ми вирішимо всі питання. І навіть питання єдності, якщо ми будемо глибоко, аутентично жити за заповідями – в радості, в милі, в любові, в служінні, в простоті, в ніжності.
Це є новий шанс відійти від політичного християнства, від претензій, від позиції «нам належиться». Я не знаю, чи Христос багато говорив «мені належиться», він весь час віддавав. Потім він віддав і своє життя.
Це моя мрія, щоб ми це моральне піднесення не розміняли на дрібні, а навпаки на його підставі побудували свій храм, свою країну, свої стосунки, свою свідомість.
«Жоден з 300 православних епископів в Росії не виступив проти війни»
Н.Ч.: Ви говорили про те, що іде боротьба між добром і злом, і те, що роблять зараз з Україною, є абсолютним злом, і з тими людьми, які їх вивозять, і з тими дітьми. Як із цією країною жити далі поруч?
Б.Ґ.: Це дуже велике питання. Бо сатана працює. Православна церква в Росії, російські культурні лідери, 700 ректорів вищих навчальних закладів Росії підписали документ на підтримку президента Володимира Путіна і його воєнних дій.
Н.Ч.: І інші релігні лідери так само проти не виступають.
Б.Ґ.: І інші лідери також не виступають проти. Жоден з 300 православних епископів в Росії не виступив проти війни. Тобто це питання морального компромісу, моральної корупції є дуже глибоким.
У Західній Європі з нацизмом можна було справитися, по-перше, через перемогу над ним, конкретно військову перемогу.
По-друге, була включена оточуюча спільнота, яка давала німцям шанс зробити крок наверення. І німці його зробили. Вони покаялися. Вони по сьогоднішній день каються. Платять виплати скривдженим. План Маршалла поміг Німеччини стати на ноги.
І Німеччину я не канонізую, бо німецька політика причинилася до цієї біди, яка відбувається в Україні. Але ми бачимо, що можуть бути зміни.
Коли я жив в Парижі, неподалік були території столітніх воєн між французами і німцями.
Були місця, де були жахливі кровоприлиття, де, наприклад, на фронті довжиною 9 км і 3 км глибини за 300 днів загинуло, пропало безвісті або було покалічно 900 тисяч людей, 3000 осіб на день – Верден, може в Україні ця точка в Першій світовій війні не відома.
Пройшло три покоління, і тому що відбувалася праця всіх цих трьох поколінь, молодь французів і німців вже треба вчити про цю історію воєн. Французька і німецька молодь живе в мирі.
Н.Ч.: І в повазі одне до одного.
Б.Ґ.: І в повазі, і в культурному обміні, і так далі. Сьогодні це важко собі уявити, і важко говорити, тому, як що хтось не може це чути, не слухайте зараз. Але ми України не перенесемо Україну десь під Аргентину, чи десь між Канадою і Америкою.
Ми є приречені мати цього північного сусіда. І ми маємо його змінити. Із нашою допомогою він має стати на коліна. І має вибачитися, і покаятись. Бо інакше ми не будемо мати спокою. Ми не будемо мати миру. Не можна бути наївним. Треба себе захищати.
Ми бачимо, що різні країни зрозуміли, що захист є важливий. але нам треба також працювати над цими вимірами, які мають прецедент.
Думаю, що для нас буде з росіянами складніше, бо все ж таки французи і німці мали спільну західно-християнську традицію. І лідерами цього процесу, чи Де Ґоль у Франції, чи Дегаспери в Італії, чи Аденаур в Німеччини, всі вони троє були дуже глубоко практикуючими католиками, практикуючими протестантами. І цей перший символ Європи, 13 звізд, це було з Книги Об'явлення, цих 13 звізд і кількість перших країн, які входили в це об'єднання.
Тобто, ми бачимо, що можна вийти з пороків сатанинських. Я вживаю це слово досить свідомо, але на це треба колосальні зусиля, і треба Божої благодаті.
Н.Ч.: Ви були одним із засновників, потім ректором Українського католицького інверситету у Львові, потім ви служили 7 років в Парижі, не маючи практично українських церков, тепер ви вже 4 роки очолюєте Українську католицького церкву в Америці у період війни. Що з цих завдань було у найскладнішим?
Б.Ґ.: Найскладніше є в народі серед людей, які, мабуть, пережили якийсь травми – історичні, особисті родинні, можливо, церковно-інституційні, відновлювати і творити довіру.
Бо довіра – це не метал, це не кількість грошей, а це є серце. І цей процес триває. Війна нас згортувала і сприяє тому, щоб ми приблизилися один до одного. Ця близькість не обов'язково є повна до віра, але я думаю, що ми рухаємося в цьому напрямку. Ми також відкриваємося до інших, бо інші відкрилися до нас.
Духовне життя, церковне життя – це життя сопричасних. Еталоном для нас є життя Отця і Сина у Святому Дусі. Ми є створені на образ і подобу Божу як особи. Ми і особами, бо є особи Божі. І все мистецтво життя, вся ціль, весь плід, вся радість життя є, коли особи живуть в мирі і злагоді. І творити цей мир і зла, цю довіру, це, мені здається, наше найвище покликання і наше дуже непростое завдання.
Н.Ч.: Митрополит і Архиєпископ Філадельфійський, Борис Ґудзяк, дякую вам за розмову.
Б.Ґ.: Велике спасибі, і нехай вас Господь благословить.
Дивіться також:
- Голос Америки
Американські супутники зафіксували вибух перед руйнуванням Каховської дамби - New York Times
Уряд США має докази, що перед руйнуванням дамби на Каховській ГЕС стався потужний вибух. Це зафіксували американські розвідувальні супутники, оснащені інфрачервоними датчиками, - пише видання The New York Times з посиланням на високопоставленого чиновника в Білому домі.
Втім ця інформація із супутників не вказує, хто спричинив цей вибух, мовиться у статті NYT з назвою "Офіційний представник США повідомив, що супутники-розвідники зафіксували вибух безпосередньо перед обвалом дамби".
Як повідомив журналістам NYT високопосадовець Адміністрації президента США, аналітики американської розвідки вважають, що за вибухами - навмисними чи випадковими - стоїть Росія. Вони також не виключають, що гребля могла бути попередньо пошкоджена, а вибух призвів до зростання тиску води та руйнування греблі.
Про причетність Росії до вибуху на дамбі заявив у п'ятницю також Верховний представник ЄС із закордонних справ Жозеп Боррель в інтерв'ю іспанському телебаченню.
"Вона була зруйнована вибухівкою, встановленою в місцях розташування турбін. Ця територія перебуває під контролем Росії. Я не був там особисто, щоб перевірити, хто це зробив. Але все вказує на це. Якщо це сталося на території під контролем Росії, важко повірити, що це міг бути хтось інший", - зазначив глава зовнішньополітичного відомства ЄС. Він також назвав наслідки для України від руйнування греблі "екологічною катастрофою".
Раніше американські експерти припускали, що вибух у дамбі ймовірно трапився у замкнутому просторі, і передбачав застосування величезної кількості вибухівки.
У п’ятницю Служба безпеки України оприлюднила перехоплення розмови між росіянами, де вони обговорюють причетність Росії до вибухів та наслідки руйнування греблі.
Дивіться також: У Конгресі США не вірять заявам Росії щодо підриву Каховської дамби
Росія, яка отримує сотні іранських дронів, планує їх виробляти - Білий дім
В Білому домі повідомили, що Москва не лише отримала сотні іранських безпілотників, але й співпрацює з Іраном, щоб виробляти їх усередині Росії, що свідчить про поглиблення військового партнерства між двома країнами.
"У нас є інформація про те, що Росія отримує від Ірану матеріали, необхідні для будівництва заводу з виробництва БПЛА в Росії, — сказав речник Ради національної безпеки Джон Кірбі в заяві, надісланій Голосу Америки в четвер. - Цей завод може бути повністю запущений на початку наступного року".
Білий дім оприлюднив супутникові знімки запланованого розташування заводу з виробництва БПЛА (безпілотних літальних апаратів) в російській Спеціальній економічній зоні "Алабуга".
Кірбі сказав, що наразі безпілотники будуються в Ірані, доставляються через Каспійське море з Амірабада, Іран, до Махачкали, Росія, а потім використовуються російськими військами проти України.
У п’ятницю адміністрація Байдена видала нове роз'яснення, щоб допомогти компаніям та урядам інших країн "краще зрозуміти ризики, пов’язані з іранською програмою БПЛА та незаконною практикою, яку Іран використовує для закупівлі компонентів для неї".
"Це допоможе урядам і підприємствам вжити заходів, щоб вони випадково не сприяли іранській програмі БПЛА", — додав Кірбі.
Останніми тижнями Росія все частіше використовує безпілотники для бомбардування українських міст і об’єктів. Вони є "складною ціллю", сказав Голосу Америки в п’ятницю речник ВПС України Юрій Ігнат. Він відзначив, що Україна має обмежені ресурси протиповітряної оборони.
"Ціль малопомітна, малошвидкісна ... Шахеди пускають на гранично низьких висотах ... вони використовують русла річок, ландшафт місцевості, щоб летіти якомога нижче і бути малопомітними. Таким чином вони можуть зникати з радарів", - каже він.
Ігнат зазначив, що Москва направляє безпілотники в різні регіони України, а "українське ППО сьогодні зосереджене саме на обороні великих міст, об'єктів критичної інфраструктури, атомних електростанцій, складів..", сказав він.
Завершення дії JCPOA
Теперішній звіт уряду США оприлюднено в рамках регулярних повідомлень розвідки про війну Росії в Україні та заходів з подальшої ізоляції Москви та її прихильників.
Час збігається з дією кінцевих положень про припинення дії ядерної угоди з Іраном 2015 року, яка офіційно відома як Спільний всеосяжний план дій (JCPOA), який наклав міжнародні обмеження на іранську зброю.
Багато кінцевих положень JCPOA більше не діють після того, як президент Дональд Трамп вивів Сполучені Штати з угоди в травні 2018 року та відновив санкції. Натомість Іран порушив свої зобов’язання за угодою і почав збагачувати уран до вищих рівнів, починаючи з липня 2019 року.
Інші підписанти — Іран, Європейський Союз, Росія та Китай — офіційно не скасували дію JCPOA, тому кінцеві положення мають юридичну вагу.
У жовтні 2023 року заборона JCPOA на імпорт і експорт Іраном технологій, пов’язаних з ракетами, офіційно припиниться, включно з ракетами та безпілотниками з радіусом дії 300 кілометрів (186 миль) або більше.
Іншими словами, через кілька місяців торгівля іранськими ракетами та безпілотниками стане законною.
США та партнери хочуть попередити бізнес у всьому світі про ірансько-російську співпрацю щодо безпілотників та руйнівний вплив безпілотників на війну в Україні, сказав Алекс Ватанка, директор програми Ірану в Інституті Близького Сходу. Мета полягає в тому, щоб припинити виробництво безпілотників, яке залежить від компонентів, доступних на світових ринках.
"США явно хочуть привернути увагу компаній до превентивного кроку та висвітлити репутаційні ризики", — сказав він Голосу Америки.
Хоча адміністрація може спробувати перервати канал поставок безпілотників, Ватанка скептично ставиться до того, що політичний тиск Заходу змусить іранських лідерів переглянути свою військову співпрацю з Москвою.
"Тегеран фактично вирішив зробити ставку на Росію, — сказав він. - Розрахунок такий же простий, як і цинічний: підтримуючи Росію сьогодні в Україні, Іран може сподіватися, що Москва підтримає Іран у його конфлікті зі США".
Обопільна підтримка
Закуповуючи іранські безпілотники, головним чином Shahed-136, Росія забезпечила Ірану "безпрецедентну оборонну співпрацю, зокрема щодо ракет, електроніки та протиповітряної оборони", сказав Кірбі, додавши, що Тегеран прагне закупити російської військової техніки на мільярди доларів, в тому числі ударних гелікоптерів, радарів, навчально-бойових літаків ЯК-130.
Раніше цього року Іран оголосив про завершення угоди з купівлі російських винищувачів Су-35.
"Це повномасштабне оборонне партнерство, яке шкодить Україні, сусідам Ірану та міжнародному співтовариству", — сказав Кірбі, додавши, що адміністрація працює з союзниками та партнерами, щоб притягнути Москву та Тегеран до відповідальності, в тому числі через існуючі та додаткові санкції та експортні обмеження.
Співпраця між Тегераном і Москвою, швидше за все, продовжиться, сказав Майкл О’Хенлон, старший науковий співробітник і директор із дослідження зовнішньої політики Інституту Брукінгса.
За його словами, США повинні пам’ятати про те, що Москва заручиться підтримкою інших партнерів, зокрема Пекіна.
"Ми повинні бути обережними, щоб не демонізувати Китай, — сказав він Голосу Америки. - Що стосується конфлікту в Україні зокрема, а також поточної геополітики в цілому, ми зближуємо Пекін і Москву за принципом: ворог мого ворога — мій друг".
Безпілотники Shahed, які часто називають дронами-самогубцями або камікадзе, мають радіус дії близько 2000 кілометрів. Наповнені вибухівкою, вони можуть бути спрямовані на цілі та вибухнути під час удару.
Їх також можна запускати роєм, коли кілька з них запускають одночасно .
У п'ятницю російські військові помилково ідентифікували один зі своїх безпілотників як український і збили його.
До роботи над статтею долучилась Мирослава Гонгадзе.
Форум