У Сполучених Штатах лютий традиційно – місяць історії чорношкірого населення США. Цього місяця відзначаються особи та події, які зробили внесок у сучасну історію афроамериканців. П’ятдесят років тому відбулася одна з таких подій, яка назавжди змінила обличчя Америки. Почалося все дуже буденне: чотири чорношкірі студенти з Університету в Північній Кароліні сіли біля стійки в ресторані та замовили обід. Втім, їм було відмовлено, тому що там обслуговувалися лише білі американці. Але студенти відмовилися залишити кав’ярню та продовжували приходити до неї щодня. Ця подія була серед тих, що запалили рух за рівноправ’я в США та підштовхнула мільйони афроамериканців до боротьби за расове рівноправ’я та справедливість. У місті Ґрінсборо, Північна Кароліна, відбулася церемонія вшанування цієї події, в якій взяли участь три з чотирьох студентів, що тоді, 50 років тому і подумати не могли, що займуть настільки визначне місце в американській історії.
Сотні людей зібралися у колишньому магазині Вулворт, де 50 років тому розташовувалася кав’ярня, яка обслуговувала тільки білих.
Натхненні лідером руху за рівноправ’я Мартіном Лютером Кінґом, першого лютого 1960 року, чотири чорношкірі студенти увійшли до кав’ярні крамниці Вулворт. Вони сіли за барну стійку та зробили замовлення.
Джозефу Макнілу було всього сімнадцять років, коли він та його друзі відмовилися залишити приміщення. У той час їх дії були протизаконними, і вони могли потрапити до в’язниці. Так званий Закон Джіма Кроу вимагав сегрегації білих та чорношкірих у публічних місцях, таких як театри, готелі та ресторани.
Втім, як згадує Макніл, протизаконність їх дій їх не лякала.
Навіть, якщо б нас заарештували на тиждень, чи день, чи два місяці, чи три місяці, ми відчували, що це було того варто. Це був наш виступ проти расової сегрегації.
Інший учасник мирного протесту Фралін Маккейн каже, що дискримінація, яку він особисто відчував, змусила його відважитися на цей крок.
«Я був готовий робити щось, що б полегшило мою ситуацію, заявити про свою людську гідність. На щастя, я зустрів ще трьох хлопців, які відчували те саме».
Ще один учасник події Джибріл Хазан пам’ятає, що саме йому відповіла того дня офіціантка.
«Чого ви хочете, хлопці? Ми дуже ввічливо відповіли, що хотіли б зробити замовлення. І вона сказала: ви ж знаєте, ми чорношкірих не обслуговуємо, йдіть ось до того кутка. А там стійка, за якою можна їсти тільки стоячи».
За кілька днів, до хлопців приєдналися інші чорношкірі та навіть кілька білих американців. Джозеф Макніл каже, що у певний момент понад п’ятсот чорношкірих студентів з’явилися у крамниці Вулворт та інших крамницях Ґрінсборо, протестуючи проти дискримінації.
«Ми робили те, що мало бути зроблено. Ми наполегливо приходили щодня до крамниць, вимагаючи зробити всі стійки доступними для всіх.
Борець за рівні права Джуліан Бонд каже, що події в Ґрінсборо змінили хід руху за громадянську свободу у шістдесятих роках.
«До руху за рівноправ’я, який до цієї події обмежувався процесами в судах, додалась громадська активність. І раптом громадська діяльність на вулицях стала його частиною - зброєю, яка змінила саму природу руху».
У липні 1960 року, зазнавши двісті тисяч доларів збитків, у крамниці Вулворт погодилися обслуговувати всіх, незалежно від кольору шкіри. Історик Ланні Банч каже, що кампанія у Ґрінсборо не була, ані першою, ані єдиною. Але вона привернула увагу преси та надихнула тисячі афроамериканців взяти участь у подібних формах протесту по всій країні.
Вшановуючи протест у Ґрінсборо, ми вшановуємо подібні протести в інших містах на півдні та півночі США.
Джибріл Казан пишається, що зайняв таке почесне місце в історії.
«Нам, всім чотирьом, просто пощастило, що ми це зробили та запалили полум’я по всій країні».
А у п’ятдесяту річницю протесту у Ґрінсборо у приміщенні колишньої крамниці Вулворт був відкритий музей, присвяченій рухові за расове рівноправ’я.
