Спеціальні потреби

13.12.02  -  Силові ігри в Україні; Туреччина: виклики на шляху до Європи; Бюрократія підриває ефективність ЄС; Північно-корейський синдром. - 2002-12-14


Українські силові ігри: опозиційні партії в парламенті втрачають вагу через втечу своїх членів до рядів новоствореної про-президентської більшості, пише Пітер Берн в англомовній Київ-пост. Найбільше наразі втратила «Наша Україна». Нещодавно з неї вийшли п’ятеро депутатів, серед них Петро Стоян лідер українських профспілок, що нараховують тринадцять мільйонів членів. Він йшов другим номером у списку партії Ющенка і його втрата не піддається компенсації, відзначає Пост.

Але й це ще не все, продовжує тижневик. «Наша Україна» стоїть перед втратою голів всіх десяти парламентських комітетів, оскільки більшість має намір перебрати їх під свій контроль. Ющенко обвинувачує у всьому президентську адміністрацію за «кримінальний та політичний тиск» на членів його блоку. Але тридцяти-двох-літній Михайло Добкін з помірковано про-президентської фракції «Демініціативи», вважає, що саме нерішучість Ющенка як політика, а не тиск адміністрації, є головною причиною такого різкого похудіння Нашої України, пише Пост.

На думку Пітера Берна, візія Кучмою України як парламентсько-президентської республіки з ширшими, ніж тепер, повноваженнями парламентської більшості щодо виконавчої гілки влади, розрахована на можливість послаблення Кучмою інституту президентства, якщо він побачить, що небажаний йому та «сім’ї» претендент може перемогти на виборах дві тисячі четвертого року, відзначає тижневик Київ-пост.

Ряд останніх скандалів в Україні, особливо ж кольчужна саґа та тиск на медія, суттєво збільшили розрив між нею та країнами Східної Європи, більшість з яких вже або вступили, або очікують вступу до НАТО та ЄС. Проблеми інтеграції в Європу, втім, переживає і Туреччина довголітній член НАТО, пише Вашингтон пост. На словах, західні лідери заявляють, що Європа без Туреччини немислима. Але в дійсності, навіть у статусі повного кандидата на членство в ЄС, Туреччина залишається в черзі десяти інших кандидатів-країн Центральної та Східної Європи (включно з Мальтою та Кіпром), яка повзе вкрай повільно. Париж і Берлін, далі, бачать ЄС як досить централізоване утворення, здатне змагатися зі США не лише у сфері торгівлі. Але Анкара дотримується по суті тетчерівської візії Європи як децентралізованого інституту. Тому її вступ до ЄС означатиме кінець франко-німецькій мрії «Сполучених штатів Європи», на що Париж та Берлін, уважає Вашингтон пост, ніколи не підуть.

Торкаючись цієї ж теми у газеті Нью йорк таймс, Верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики, Хав’єр Солана, зазначає, що якщо Туреччина хоче зайняти своє місце в Європі, то насамперед вона мусить відповісти на два важливі запитання: чи може вона йти до Європи, і чи бажає вона того? Покищо, уважає Солана, посилаючись на висновки турецького парламенту, Анкара не узгодила своїх законів з кодексом ЄС. Щодо ж бажання Туреччини стати частиною Європи, то тут багато залежить від доброї волі турецьких і грецьких кіпріотів прийняти план Кофі Аннана, який допоміг би подолати сорокалітню поділеність острова--кандидата на членство у ЄС, пише Хав’єр Солана у газеті Нью йорк таймс, відзначаючи, що Туреччині належить встановити постійні воєнні контакти між НАТО та ЄС.

Поширення ЄС торкається і Пітер Форд у газеті Крісчен саєнс монітор. Копенгагенській саміт, на якому десять нових країн отримали запрошення на вступ, залишить, однак, відкритим питання про місію Союзу та спосіб керування ним. Як зробити ЄС близьким і зрозумілим для понад чотирьохсот мільйонів його мешканців, запитує Форд. Для цього, уважає оглядач, він мусить керуватися міркуваннями останніх, а не поглядами євробюрократії. Це-головний камінь спотикання майбутнього утворення, а саме: дилема між федералістами-прибічниками пріорітету континентальних інституцій над національними урядами, і представниками останніх, які виступають за прагматичні форми кооперації, зумовлені конкретними обставинами. Ідея «Сполучених штатів Європи» на кшталт США не спрацьовуватиме, уважають представники країн-членів ЄС, оскільки на континенті немає єдиного поняття населення, народу, на чому грунтуються США.

Формування цього може полегшити прийняття Європейської конституції як запоруки створення підгрунтя континентальної політичної культури, пише Крісчен сайєнс монітор. Проблемою, однак, залишається спосіб управління ЄС. Лише тридцять відсотків населення маює уявлення про це, оскільки майже всі регламентації ЄС опрацьовуються за закритими дверима бюрократами численних комісій. Виходом з цього може бути розмежування повноважень. Контроль за валютою, торгівлею, обороною, міжнародною політикою та законами про конкуренцію мусить залишатися на федеральному рівні. Все ж інше мусить бути в компетенції національних урядів, пише Крісчен саєнс монітор.

І на закінчення випуску-редакційна Вашингтон пост пише про, так званий, північно-корейський синдром---декларацію Пхеньяну про рішення відновити працю закритого раніше атомного комплексу, запідозреного у виробництві ядерних матеріалів. Кім Чен Ір вирішив навмисне загострити ситуацію на півострові, уважає газета, щоб змусити США розпочати переговори з ним у момент кризи з Іраком.

XS
SM
MD
LG