Два мільйони дітей заморив голодомор 1932-33 років...
Про це заявили учасники експедиції від Києва до Одеси річкою Дніпр, яка нині триває. 19 серпня в приміщенні миколаївської крайової організації Народного Руху України відбулася прес-конференція. З журналістами мали зустріч гості з Харкова, учасники експедиції - Оксен Семидуб – голова старійшини українського козацтва, Ігор Пушкар – координатор братерства українських родин.
Оксен Семидуб розповів журналістам про похід на катамарані Дніпром від Києва до Одеси в рамках акції єднання українських родин. Експедиція стала першою спробою громадськості оцінити існуючі проблеми з погляду української родини. Її розпочато 13 серпня у Києві.
„Духовний, екологічний занепад побачили по обох берегах славного Дніпра. Україна, що пережила лише у 20-му столітті три голодомори, мала на своїй території дві світових війни, перебувала у складі Радянського Союзу, зазнала великої руїни, наслідки якої переживає і сьогодні. Привернути увагу до цих болючих проблем ми і ставимо собі за мету” – зазначив Оксен Семидуб і далі продовжив:
„ Мета наша полягає в тому, щоби народ український нарешті порозумівся. Нині у дуже важкому стані є особливо українське село. Ми бачили це власними очима, бо зустрічалися з мешканцями кожного населеного пункту які повз берез Дніпра. Ми звернули увагу, що на селі є сьогодні велика розруха. Молодь не знає де себе дівати...”
Критичним був погляд на існуючі реалії ще одного учасника експедиції – Координатора братерства українських родин (Харків) Ігоря Пушкаря, але він закликав до взаємного примирення і порозуміння з метою відродження споконвічних українських цінностей.
„Хоча цей рік оголошений роком родини і культури – ми не відчуваємо конкретних кроків у напрямку збереження української родини. Головне у 70-літті пам’яті жертв голодомору те, що тоді було знищено цілі села, цілі родини, знищувалася культура, релігія. Фактично нищилося все українське. У Києві – річкою Дніпр – ми запускали запалені свічки в пам’ять про дітей які не народилися, або вмерли від голоду 1932-33 років. Це, щонайменше, два мільйони дітей. Уявіть лише собі цю цифру. Це діти які мучилися, вмирали від голоду, яких ловили і вбивши їли. Це не можливо сприйняти...”
Координатор братерства українських родин Ігор Пушкар повідомив, що всі зібрані свідчення про жах голодомору 1932- 33 року будуть донесені широкій громадськості. Він не погодився з думкою прихильників Компартії про те, що враховуючи нинішні економічні проблеми в країні немає сенсу згадувати про голод спровокований Москвою сімдесят років тому.
„Людина нині все таки може вільно пересуватися. Це перше. По-друге, немає такого жаху як тоді і повального голоду. Те що було тоді і нині – не можливо порівняти. 70 років тому знищувалося все. А потім навіть пасіпаки того режиму гинули від голоду. Існувало навмисно зроблене гетто і там людей знищували, бо інакше вони не могли побороти українське село, українське коріння”.
Голова миколаївського крайового Руху Юрій Діденко назвав експедицію проявом народної ініціативи з метою не допустити продовження духовної руйнації в українському суспільстві. На його думку, подібні заходи мали б стати в Україні традиційними, але нині вони відбуваються без будь якої державної підтримки.
19 серпня у Миколаєві учасники експедиції, спільно з представниками Народного Руху України та інших громадських організацій, взяли участь у панахиді біля Кургану жертв голодомору на Миколаївщині 1932-33 року, яку відправили священики УПЦ КП та УАПЦ.
Експедицію планується завершити 24 серпня в Одесі – в чергову річницю Державної незалежності України.
