Спеціальні потреби

Комiтет захисту журналiстiв про стан свободи слова в Українi - 2004-04-05


Iнтерв’ю Петра Фединського з одним із авторів цьогорічного звіту Комiтету захисту журналiстiв, завідуючим комітету справами ЗМІ в Європі Алексом Лупiсом.

ПФ: «Чи могли б ви порівняти свободу слова в Україні і в сусідніх з нею державах»?

АЛ: «Питання непросте, бо ситуація зі свободою преси в регіоні доволі строката. Поза сумнівом, зі своєю східною сусідкою, Росією, Україна має і дещо спільне, і відмінне. Для виконавчої гілки кремлівської влади дуже багато важить контроль над телебаченням, звідки більшість росіян черпають інформацію; і на мою думку, ці умови близькі до українських, де президентська влада так само прагне контролювати ЗМІ. Я сказав би – одна річ відрізняє стан свободи преси в Україні і в Росії, і це, звичайно ж, справа Гонгадзе, коли саме керівництво імовірно замішане у вбивстві журналіста…». «Якщо ж ви подивитесь на захід і на північ, скажімо країни Балтії та Центральну Європу – там для переслідування журналістів використовують головно юридичні, бюрократичні засоби – судові позови, відмови уряду в доступі до інформації. В цьому і спільність, і різниця. Журналісти в Україні теж стикаються з подібними проблемами, але що одразу впадає в око – що в Прибалтиці та Центральній Європі немає прямого фізичного насильства проти журналістів. Це велика рідкість. В Україні, на жаль, це досить поширено».

ПФ: «Комітет захисту журналістів назвав Президента Кучму серед десяти найбільших світових ворогів преси. В ефірі нашого партнера – Українського державного радіо і телебачення – лунає це інтерв`ю. Можливо, це доказ, що Комітет згустив фарби»?

АЛ: «Я так не думаю. Мені здається, в останнє десятиріччя по закінченню “холодної війни” багато лідерів пострадянських країн, і українських в тому числі, навчились доволі спритно й витончено контролювати пресу, впливати на подачу новин. Вони розуміють, що якщо вони кинуть журналістів за грати, то привернуть багато уваги міжнародної громадськості; постраждає їх репутація, впаде престиж уряду. Тому наголос робиться на неформальні засоби впливу на мас-медіа та незалежних журналістів. Наприклад, ведеться стеження за журналістами, які намагаються викривати корупцію в уряді чи порушують інші гострі теми; використовуються також бізнесові засоби впливу з боку влади та провладних бізнесовців. На додачу – напади, насильство тривають і далі, і як правило, судді, поліція, прокуратура не виконують свого конституційного обов`язку з розслідування і розкриття цих злочинів». ПФ: «Що можуть зробити прості громадяни і влада для захисту незалежної преси?»

АЛ: «Бачите, найбільший обов`язок все-таки лежить на лідерах – саме на них покладено відповідальність очолювати свої країни та створювати сприятливі умови для розвитку суспільства – як політичного, так і економічного. Крім того, ось що стає дедалі очевиднішим: неможливо мати дуже успішну, зростаючу економіку і, поза сумнівом, неможливо здійснювати процес демократизації без доступу до різних джерел інформації. А я сказав би, що українська влада, інші уряди продовжують обмежувати цей доступ, і це й надалі буде стримувати економічне зростання і, звісно, процес демократизації. Що ж до громадян, то на мій погляд, вони можуть спробувати знайти інші джерела інформації, щоб не бути повністю залежними від урядової точки зору. А ще не повинні мовчати, коли відбуваються грубі порушення свободи преси – які, на жаль, стали явищем мало не буденним в регіонах. Вони мусять протестувати, щоб урядовці знали: люди вимагають кроків на захист преси».

XS
SM
MD
LG