Спеціальні потреби

30.08.04  -  Про допінги і спорт. - 2004-08-30


Спортивні змагання найвищого ґатунку закарбовуються у пам’яті не лише дивовижними досягненнями атлетів, але й гучними скандалами, пов’язаними із вживанням ними препаратів, які на короткий час стимулюють м’язи для збільшення їхньої спроможності рухатися швидше і виконувати більший обсяг праці. Ці препарати--а їх існує сила-силенна, і сімейство це збільшується щодня,--перетворилися на диявольську спокусу для молодих душ, а сам спорт---на воїстино гамлетівську дилему «бути чи не бути--рекорду, славі, грошам.»

Не оминула ця дилема і афінську олімпіаду. За вживання заборонених стероїдів були позбавлені медалей різного ґатунку і взагалі не допущені до змагань близько двадцяти шести атлетів. Серед них--росіяни Ірина Коржаненко, штовхачка ядра, золота медаль; Антон Галкін, бігун на чотириста метрів; штангістка Альбіна Хоміч; українська веслярка Олена Олефіренко, у якої забрали бронзову нагороду. Майже половина--одинадцять атлетів,--це штангісти. І не дивно, оскільки в цьому виді спорту дуже важливо досягти миттєвого силового моменту. Часто-густо природним шляхом просто неможливо підняти величезні штанги, що й змушує спортсменів ковтати заборонені пілюлі, а їхніх тренерів--сором’язливо заплющувати на це очі.

П’єр деКубертен, засновник сучасного олімпійського руху, одним з перших вказав на необхідність захисту спорту від різних загроз. Серед них у своїй промові, виголошеній в Римі в двадцять третьому році, він особливо відзначив такі: втручання політики до спорту; особливо ж --обожнення спорту, що веде до віри у хибні цінності, шовінізму, насильства, перетренування і допінгу. Завдяки генній інженерії з’явилася можливість створення стимуляторів під конкретного атлета, і щоб спіймати його, або її, на гарячому, необхідні будуть неймовірно дорогі аналізи. Невдовзі перед спортом на весь зріст постане дилема: чи треба взагалі проводити змагання людей, чи не замінити його змаганням препаратів, де виграє та країна, чий препарат ефективніший за складниками?

Гротескна апокаліптичність подібного сценарію, однак, наголошує на тому, що допінгування, яке спочатку уважалося просто обманом, згодом переросло на соціальну проблему, що торкається суспільства загалом, ставить під сумнів моральні цінності, пов’язані із спортом, а здоров’я тисяч спортсменів--під ризик хвороб. У спеціальному звіті Національного Центру наукових досліджень, базованого у Парижі, зазначено, що від десяти до дев’яноста відсотків спортсменів вживають, або вживали, різні види допінгу. Така широка шкала свідчить, що точно визначити обсяг цього явища просто неможливо, і це ускладнює його соціологічний аналіз. Проще кажучи, допінг у спорті ретельно приховують, значно більше, ніж наркоманію чи СНІД. Чому? Читайте Кубертена--бо в наші часи спорт став «другим я» політики, і негаразди там псують прообраз держави.

Однак це не означає, що з цим явищем неможливо боротися. Покищо, як показали останні олімпійські ігри, боротьба здебільшого нагадує дитячу гру у піжмурки: адже обов’язковому двократному тестуванню підлягають лише медалісти. А інші? Де гарантія, що вони були чисті від анаболіків? Звіт французьких вчених, однак, рекомендує системний підхід до боротьби з таким складним явищем, як допінг. Серед його рекомендацій є такі, як постійне оновлення списку заборонених препаратів; вдосконалення методик аналізу, багатократні перевірки спортсменів, у випадку, коли пе́рвісний тест виявився позитивним, різні освітньо-інформаційні процедури. За цим спостерігають анти-допінгові агенції: американська, канадська, і всесвітня. Лишається сподіватися, що згодом всі спортивні змагання будуть вільними від допінгу. Адже надія вмирає, як відомо, останньою.

Вишиванки захоплюють світ. Інтерактивна мапа

XS
SM
MD
LG