Спеціальні потреби

Житель наметового мiстечка: «нас не подолати» - 2004-11-29


Київ - 29 листопада. Сьогодні увесь Хрещатик – від Бесарабки до Майдану Незалежності – перетворився на наметовий табір, де ось уже тиждень живуть мирні протестувальники з Чернігова і Криму, Івано-Франківська і Кривого Рогу. Ми розмовлями з одним із тисяч мешканців містечка.

Прогноз погоди з гучномовця про ожеледицю, польова кухня, гора валянок і светрів, накритих целофаном. Побут наметового містечка, де люди живуть ось уже 7 днів і 7 ночей, покинувши родини і теплі квартири, приїхавши за сотні кілометрів. 26-літній Тарас Топорович із Самбора Львівської області дістався до Києва власним коштом. У нього беджик на куртці – ОХОРОНА, і ми з ним розмовляємо, стоячи по різні боки саморобної табірної огорожі. Перед цим у мене прискіпливо перевіряли посвідчення: є інформація, що влада вночі штурмуватиме наметове містечко, побоюються провокаторів. Тарас у Києві з другого дня подій. Каже, що в Самборі працював учителем історії в колонії для неповнолітніх.

«От, ну то я мав можливість на уроках історії спілкуватися багато на політичні теми з учнями і прекрасно розумів, що по їхніх тюремних понятіях, законах, Янукович ніяк не проходить. Тому що він є для них, перепрошую, ссучений – хто? -- ссучений. Тому що він працював з адміністрацією, таких не поважають. І от практично всіх нас було, тих, що мали голосувати, повнолітніх, 60-70 чоловік. І було так, що всі 100% мали проголосувати за Януковича. Це була вказівка начальника тюрми і замполіта. Вони тим в основному займалися. Тому що самі працівники в погонах, тобто міліціонери, вони не голосували за Януковича. Але зона мала дати стовідсотковий гарний показник. Але 5 чоловік, хлопців, я знаю, хто вони, проголосували за Ющенка. Це було велике чп».

Як можна проконтролювати вибір кожного? В тюрмі запросто, -- каже Тарас:

«На кожній зоні є “бугор”. І вони з такими підозрілими хлопцями, які могли проголосувати або так, або так, заходили в кабінку, мотивуючи це тим, що він не вміє писати...».

Недавно Тарас став безробітним через конфлікт з начальством. Але каже, що якби й довелося пропускати роботу, приїхав би все одно:

«Відстоюю кого – своїх дітей, своє майбутнє. Я не чекаю того, що коли стане Ющенко президентом, через день, через два чи через рік має бути велика зарплата, я маю в багатстві купатися. Я навіть згідний на то, що я того не побачу. Але мої діти вже будуть набагато краще жити, як я».

Тарас каже, що коли їхав, думав – буде набагато важче. Але був вражений доброю організацією, ставленням киян і духом єдності, що панує тут:

«Чесно вам скажу, не чекав. Я дуже здивований по відношенню киян до нас, Заходу. Дуже тепло зустріли, і зараз, по сьогоднішній день, ходять, жінки і суп, і вітаміни носять, і таблетки, і то, і то. Навіть мені пропонував один чоловік, розпитав, звідки я є, що я за свої кошти приїхав – гроші мені, ну, я, звичайно, не брав, бо нас кормлять, нам дають все необхідне, так що не потрібно. Тут дуже добре. І це нас тішить, тому що все ж таки Захід, Центр вже майже на 100 відсотків це є одне-єдине. Ну ще чуть-чуть і там Схід. Просто інформація до них запізно доходить... Але коли ми зустріли позавчора демонстрантів Януковича, там дуже багато було нормальних людей. Ми з ними почали вести переговори, питати, розпитувати, чому вони сюди приїхали, люди побачили – я в їхніх очах бачив то, що вони були чимось дуже здивовані. Що вони в перший раз щось почули і перший раз побачили. І з відкритими ротами... Я думаю, та Україна вже є. Україна є єдина, і не треба на телебаченні ділити перший, другий, третій сорт, як вони це зробили. Народ доказав, що він є не розділений, а його і дальше розділити хочуть. І ніякий Донецьк – кидають клич, хай іде до Росії. Ніхто нікуди не піде, всі будуть разом».

Тарас каже, що в Самборі лишив двоє дітей і дружину. Спілкується з нею ес-ем-есками і каже – чим довша розлука, тим сильніша любов. Він каже, що часами падає настрій і буває дуже холодно, але без перемоги він звідси нікуди не піде:

«Важко. Але я, знаєте, не приїхав сюди лікуватися. Хто хворий, то нехай дома сидить, не приїхав їсти, то б я був постійно ситий, я був готовий, що, може, буду голодний. Я приїхав, щоб перемогти, і все. Для мене це найголовніше. Нас багато, і нас не подолати. Слава Україні!».

Вишиванки захоплюють світ. Інтерактивна мапа

XS
SM
MD
LG