01.01.05 Сенсаційну новину оприлюднили американські лікарі після завершення новаторського дослідження впливу безсоння на так званий індекс маси тіла, проведеного фахівцями університетів Стенфорду, Пало-Альто в Каліфорнії, і штату Вісконсин. У дослідженні брали участь понад тисячу добровольців з різними порушеннями сну. Вони повідомляли про свої навички спання і вели нотатки, що вони робили, коли їм не спалося. Аналізи їхньої крові зранку показали збільшену кількість гормонів лептіну і греліну--двох опонентів у регуляції апетиту. Підвишені рівні греліну, який виробляється у шлунку,--і ви відчуваєте голод, а лептін, навпаки, дає відчуття ситості. Останній гормон виробляється жировими клітинами і повідомляє мозку про нинішній енергетичний баланс організму. Отож, грелін--це педаль газу, а лептін--гальма щодо апетиту. Що ж виявили фахівці у своїх дослідах? Трохи статистики: якщо спати всього чотири години, то рівень греліну--газу--підвищувався на двадцять вісім відсотків, а лептіну--гальма апетиту, навпаки, падав на вісімнадцять відсотків. Конкретно це означало, що піддослідні, не усвідомлюючи, чому, бігли на кухню і там їли під час безсоння. Особливо потерпають чоловіки, вони кидалися до солодощів, тістечок, мророзива, макаронів та хліба---явно не самих низькокалорійних продуктів. Отож, математична залежність між кількістю сну і ожирінням має вигляд зворотної пропорції: чим більше ми спимо--тим менше ризик ожиріння, і навпаки, зменшуючи кількість сну, ризикуємо потовстіти. Але чи не суперечить це ще бабусиним приказкам: «полежати на бочку, щоби сальце зав’язалося»? Ні, уважають фахівці. Бо, вештаючись без сну по квартирі, ми всюди натрапляємо на їжу, а гормональні зміни підштовхують ту їжу споживати. На вихідні ж, радять спеціалісти-дієтолог, що вивчають ожиріння, краще спати досхочу і уникати стресів. Це може запобігти набуттю зайвої ваги на вихідні, кажуть вони. Отож, спіть на здоров’я!
До речі, безсоння і стрес ведуть не лише до ожиріння, але й до передчасного старіння. Це виявили дослідники-імунологи з університету Каліфорнії у Сан-Франциско, пише журнал Економіст. Еліза Епель, керівниця проекту про вплив стресу на вік, каже таке. Клітини організму мають свої часові ліміти. На кінці хромосом вони мають немовби капелюшки, які звуться теломери, і ці «капелюшки» зменшуються після кожного поділу клітин. Зрештою, теломери стають замаленькі для такого поділу. Нема поділу клітин--нема й життя. Клітина вмирає. Ці життєві межі були виявлені у шістдесятих дослідником з Інституту Вайстера з Філадельфії, Леонардом Гейфліком, і відтоді відомі в науці як «ліміт Гейфліка.» А дослідження доктора Епель з Каліфорнії показало, що теломери жінок, що перебувають під впливом хронічного стресу, є меншими, аніж теломери спокійних жінок тієї ж вікової групи. Щобільше, існує фермент --теломераза, який відбудовує ушкоджені теломери. І ось цей фермент менш активний у жінок, які знаходяться у стресовій ситуації. Виявлено також, що процеси окислення клітин у таких пацієнток відбуваються щвидче, завдаючи шкоди ДНК. А останнє уважається причиною фізіологічного акту старіння. А клітини, в яких доктор Епель виявила ці ушкодження, належать до клітин імунної системи, кров’яних клітин периферійної кров’яної системи---мононуклеоцитів. Тому недивно, що ті, хто постійно під стресом, хворіють більше, бо в них послаблений імунітет. В дослідах Епель в ролі жінок під стресом були матері, які увесь час турбувалися за хронічно хворих дітей. Вона порівняла їх з тими, у кого з дітьми все було гаразд. Дослідження виявили пряму залежність між ступенем стресу і розмірами теломерів і, відповідно, передчасним старінням. Дослідники виявили, що найбільш стресово перевантажені жінки втратили приблизно 550 пар основ ДНК--індивідуальних літер генетичних кодів, на теломер, що дорівнює дев’яти-сімнадцяти рокам старіння за нормальних умов.
Негайно постає питання: чи можна побороти процес передчасного старіння, викликаного стресом? Це--золота мрія всіх геронтологів, які йдуть ще далі, і запитують, чи втручання до процесу поділу клітин може подовжити «ліміт Гейфліка», і , отже, збільшити час життя клітин? Деякі досліди над хворими на ожиріння показали, що втрата ваги може допомогти у відновленні теломерів. Але чи трапиться таке ж з тими, хто не перевантажений, а знаходиться під постійним стресом? Це лишається наразі проблемою. Доктор Епель з колегами хоче провести триваліші досліди, щоби оцінити рівні скорочення теломерів залежно від рівнів стресу. Вони тиакож хочуть дослідити інші типи клітин--серця, легенів, тошо--оскільки відомо, що стрес збільшує ризик серцево-судинних хвороб. Якщо їхні досліди будуть успішними, то в перспективі це може вивести на створення ліків, які збільшують активність теломерази і, відповідно, відтворюють передчасно зменшені теломери. Але наразі слід згадати, напевно, стару добру істину «Не хвилюйся, будь щасливий!»
Підготував Володимир Звіглянич.
