Спеціальні потреби

Ігор Бардин про стипендії і ґранти для студентів у США та Канаді

  • Голос Америки

Ігор Бардин

Завдяки Канадсько-українській парламентській програмі студенти з України, Грузії, Вірменії та Азербайджану мають можливість проходити інтернатуру у Парламенті Канади. Програма існує з 1990-го року. За цей час у ній взяли участь майже 700 студентів. Близько половини з них по закінченні програми отримували освіту за кордоном.

У рамках нашої рубрики «Веб-конференція» наші читачі мали можливість поставити свої запитання директору Канадсько-української парламентської програми – Ігорю Бардину. Публікуємо відповіді на деякі із них.

Г.А.: Хто з випускників Канадсько-української програми нині бере активну участь у її розвитку та підтримці на організаційному рівні, або підтримує програму фінансово?

І.Б.: Випускники Канадсько-української парламентської програми (далі КУПП – прим. ред.) беруть активну участь у її розвитку. Два найкращі інтерни кожного набору, запрошуються на наступний рік в якості координаторів. Вони забезпечують виконання плану програми, пропонують нові заходи і завдання, та опікуються виданням газети, яку готують інтерни (іноді видання газети триває і після завершення інтернатури).

Газета поширюється серед депутатів парламенту, випускників програми та в мережі Інтернет через сайт www.katedra.org. Випускники програми також організували два комітети для зборку коштів, необхідних для продовження програми ще на 10 років. Окремі випускники програми також жертвували кошти. Таких людей поступово стає більше.

Г.А.: За 21 рік в КУПП взяли участь 700 студентів. Чи аналізували Ви яку реальну користь їх подальша робота принесли економікам США, Канади, України? Чи знаєте Ви за якими темами досліджень ваші випускники писали дослідницькі роботи на магістерських та докторських програмах? Чи були серед них роботи пов'язані із аналізом світової економіки?

І.Б.: У КУПП працюють волонтери. Ми не маємо ресурсів для того, щоб відслідковувати та аналізувати, чим займаються випускники програми після її закінчення. Аналіз реальної користі від їх роботи для економік Канади, України та США – значне зусилля. Для цього знадобилася б відповідна команда та ресурси. Можу сказати лише, що декілька наших випускників вели дослідження в галузі світової економіки.

У нас немає бази даних цих досліджень, але наші випускники навчались на магістерських та докторських програмах в університетах Торонто, Університеті Макгілла, Гарварді, Оксфорді, Кембриджі, Паризькому університеті, Берлінському університеті, Університеті Бокконі та інших.

Наприклад, один з випускників програми виступив автором книги про економіку пострадянської України разом із відомим дослідником Джефрі Саксом.

Г.А.: Чи підтримуєте Ви зворотній зв'язок із випускниками програми? Скільки студентів, за Вашою інформацією, змогли щось привнести в Український парламентаризм? З якими політичними силами в Україні Ви підтримуєте тісний зв'язок? Та як Ви оцінюєте ефективність таких стосунків?

І.Б.:
Я підтримую зв'язок із багатьма випускниками програми. Ми також маємо спільну електронну розсилку. Один з випускників програми нині є народним депутатом. Декілька випускників балотувались на виборах до міських рад.

КУПП не пов'язана із жодною політичною силою в Україні. Я конструктивно спілкуюсь із випускниками програми, які перебувають в Україні. Для мене це спілкування дуже важливе. Завдяки цьому я краще розумію, що відбувається в Україні. Сподіваюсь, що випускники, спілкуючись зі мною, краще розуміють події в Канаді. Я регулярно розповсюджую серед випускників статті західних видань про Україну. Зазвичай в Україні немає доступу до цієї інформації.

Г.А.: Чи може людина з обмеженими можливостями отримати грант для навчання у США чи Канаді? Чи дозволено студентам-іноземцям викликати до себе дружину або чоловіка?

І.Б.:
Мені відомо лише про Університет ім.. Галлаудета для людей із вадами слуху. Багато американських університетів мають стипендії для людей з обмеженими можливостями.

Раджу скористатись Інтернетом і дізнатися більше самотужки. Отримати спонсорську допомогу для того, щоб члени подружжя змогли бути разом – цілком можливо. Втім, на це питання може відповісти лише конкретне посольство.

Наскільки мені відомо, нещодавно випускник КУПП, який навчався на магістратурі у США, отримав дозвіл запросити до себе дружину на час навчання. Ця пара вже повернулась до України.

Г.А.: Чи є якийсь уніфікований сайт, де подано всі наявні гранти та стипендії для українців у Канаді. А то інформація в ЗМІ про них нагадує тексти для втаємничених: без адреси куратора, умов отрмання і т.д. Мовляв, ось, дивіться яка гарна стипендія є, люди по ній навчаються, набувають досвід. І все. А як проходити усі бюрократичні етапи для реєстрації – ні слова, наче люди з тими грантами народжуються...

І.Б.:
Нема єдиного сайту, який узагальнював би інформацію про стипендії для українців. Нема таких сайтів і для канадців. Зазвичай, канадські студенти обирають 2-3 університети в яких хотіли би навчатися та на їх сайтах дізнаються про стипендії на навчання.

Також, багато канадських університетів щорічно публікують брошури, що перелічують всі наявні стипендії. Звичайно вони впорядковані відповідно до факультету, сфери досліджень та наукового ступеня.

Думаю, українським посольствам варто було би підготувати перелік наявних стипендіальних можливостей. Це не проста справа, яка вимагає значних ресурсів. Відомі стипендіальні та грантові програми такі як Чівнінг, DAAD, Маски, Фулбрайт добре відомі в Україні. Інформація про них доступна в посольствах та багатьох українських університетах. Для того щоб в усьому розібратись, вам потрібен лише час.

Г.А.: Чи є гранти в Канаді для істориків? В Україні архіви сьогодні закрито, бо ПР і Компанії цього не треба. Можна також додати ситуацію з Інститутом національної пам’яті і його перекваліфікацію на буремну історію червоних партизанів. У Канаді ж є школа україніки (принаймні я так сподіваюсь), то чи не має відповідних грантів?

І.Б.: Є чимало стипендій/грантів для істориків на рівні магістерських та докторських програм. У разі проходження відбору, студенти не лише не оплачують навчання, але і отримують платню, працюючи як асистенти викладачів. У Канаді немає цілого факультету, який займався би україністикою. Але хороші програми є в Університеті Альберти (University of Alberta’s Canadian Institute of Ukrainian Studies) та в Університеті Грант Макуон (Grant MacEwan University Ukrainian studies).

Також варто згадати кафедру україністики в Університеті Торонто та Факультет слов’янської філології в Торонто, Університет Манітоби, Університет Саскачевану та ін.

Г.А.: Чому, на Вашу думку, українські роботодавці в основному не зважають на закордонний диплом чи на досвід роботи за кордоном? Адже освіта тих, хто навчався в інших країнах, зазвичай краща. Тому і заробітна платня повинна бути відповідна. Але такого зазвичай немає...

І.Б.: Мені важко відповісти на це запитання. Можливо, що керівникам бізнесу або урядовцям вигідніше винаймати дешевшу робочу силу… Китай, наприклад, відправив закордон мільйон студентів. Більше половини повернулись до Китаю. Вони трансформували економіку і сприяли її розвитку протягом кількох десятків років. Нинішня влада України – продукт старої радянської освітньої системи. Вони не навчені самостійно працювати на благо суспільства. Їм зручніше виконувати вказівки згори.

Г.А.: Чому немає єдиної інфраструктури для студентів зацікавлених у отриманні інформації про можливі джерела допомоги? Чому процес отримання подібної допомоги не регулюється центральною організацією, яка б забезпечила справедливий розподіл ресурсів, зменшила б ризики і водночас звільнила б студентів від необхідності витрачати час на пошук різних інстанцій?

І.Б.: Не існує єдиного джерела інформацію про стипендії для канадських та американських студентів. Багато сайтів надають таку інформацію. Майте на увазі, якщо у вас простять гроші за інформацію про навчання – вірогідно вас намагаються ошукати.

Кожен канадський та американських університет має власний добре упорядкований перелік стипендій. Оберіть університет і напишіть до нього запит, а ще краще – прогляньте сайт університету.

Г.А.: Чому в Нью-Йорку фактично пустує Український інститут Америки, цінність якого сягає сотень мільйонів доларів? Чому б цей будинок не продати і не створити постійно-діючий самодостаній самофінансований фонд, котрий би підтримував усі професійні проосвітянські організації діаспори в Північній Америці? Сотні та тисячі українських студентів могли б отримати підтримку у пошуку стипендій та стажування.

І.Б.: Це можливо, якщо достатня кількість членів Українського інституту Америки прийме рішення змінити мандат інституту та продати будівлю, щоб створити фонд підтримки українських студентів. Втім, ймовірно, засновники та спонсори інституту хотіли б, щоб він зберіг будівлю в престижному районі Нью-Йорка.

Нинішні керівники інститут не відступають від цієї місії. Інститут – не єдине майно української громади, що могло би бути використане з більшою користю. Втім для того, щоб переконати в цьому нинішніх кураторів-опікунів, знадобляться колосальні зусилля. Речі лишаються такими як є, тому що люди схильні до консерватизму, вони можуть змінити свою думку лише під дією сильних аргументів.

Г.А.: Як промоніторити використання урядом 44 мільйонів гривень, запланованих у державному бюджеті на 2011-ий рік для фінансування навчання і стажування за кордоном українських студентів, науковців, аспірантів? Чи готові Ви долучитися до моніторингу виконання цього пункту бюджету, щоб запобігти розкраданню державних коштів?

І.Б.: У Канаді є так звана Служба головного аудитора. Цей посадовець працює на уряд і має відповідний бюджет та людський ресурс для моніторингу витрат у кожному державному департаменті. Головний аудитор, які і судді, є незалежними від уряду.

Щорічно Головний аудитор звітує про зловживання та нецільове використання бюджетних коштів з боку урядових департаментів та представників влади. Доповідь Головного аудитора широко висвітлюється в канадських ЗМІ.

Звісно ж уряд намагається вести державні справи якомога краще, але незважаючи на це, трапляються випадки зловживання та нецільового використання бюджетних коштів. Завдяки їх висвітленню у ЗМІ, громадяни можуть вирішити за кого їм голосувати на наступних виборах.

Г.А.: Чому проосвітянські українські організації в Північній Америці не діють єдиним фронтом? Чому окремо діють фундації друзів Острозької Академії, друзів Києво-Могилянської Академії, друзів УКУ?

І.Б.: На Заході відсутня традиція побудови монолітних організацій. Кожна західна освітня організація пишається власними традиціями, випускниками, своїми Нобелівськими лауреатами, дослідницькими факультетами, відкриттями – особливо, якщо її співробітники багато публікуються та визнані на міжнародному рівні в академічних та не академічних колах.

Випускники кожного університету заохочуються робити пожертви та користь своєї Альма Матер. Університети також змагаються за гранти на проведення досліджень та гранти на побудову нових будівель та розширення сфери досліджень.

Створення єдиної монолітної організації не спростило б залучення коштів для українських університетів. Не всі українські університети однакові. Деякі досі говорять мовою Радянської імперії, російською, а інші – не варті допомоги з боку канадців.

Лише власне прагнення до вдосконалення збільшує шанси університету на отримання допомоги від Заходу. Розвиток у цьому напрямку – дуже здорова тенденція. Особливо з огляду на те, що чинний уряд, здається, не розуміє важливості університетів та їх автономії.

Г.А.: Чому український дипломатичний корпус у Північній Америці немає програм хоча б для спілкування та взаємодії українських студентів? Чому на заходи дипломатів не запрошують українських студенти? Чому українські консульства не проводять щорічні зустрічі з новоприбулими студентами?

І.Б.: Я не можу коментувати діяльність українського дипломатичного корпусу. Втім, українські дипломати в Канаді не раз надавали допомогу та радо спілкувалися із українськими студентами в Канаді. Нинішній посол України в Канаді Ігор Осташ неодноразово надавав приміщення посольства для заходів у рамках КУПП та заходів організованих діаспорою. Я вважаю, що студенту, який прибуває до іншої країни для навчання, варто зв’язатись із посольством України та отримати консультацію.

Українським посольствам варто встановити зв’язки із університетами популярними серед українських студентів, а також університетськими мережами та міжнародними студентськими центрами. Так українські представництва могли би дати сигнал, що вони хочуть бути корисні українським студентам за кордоном.

Г.А.: Чому на освітні професійні програми для української молоді – такі, як CUPP в Канаді та USA/USA в США, українська діаспора майже не виділяє коштів? Чому їх фінансування постійно скорочується, а підтримка організацій у Північній Америці типу Пласт та СУМ, збільшується? Які дії можуть виправити ситуацію?

І.Б.: У Канаді та США діаспора щедро підтримує численні проекти. Нажаль, проектів було забагато, серед них не виділялись більш та менш пріоритетні.

Ми не можемо казати донорам, кому їм варто давати гроші. Я вважаю, що в 1991-му діаспорта втратила можливість допомогти Батьківщині в найважливішій сфері, а саме – не змогла показати молоді та молодшому поколінню, як працює нормальна демократична держава, що таке верховенство права, незалежність судової системи, що таке щоденне життя громадянського суспільства та наскільки важливу роль грає волонтерство в його житті.

У 1991-му жоден депутат у Парламенті України не мав уявлення про демократичне урядування, вони ж бо всі були продуктом радянської системи.

У школах та університетах не було викладачів, які могли би дати учням – вже незалежної країни – розуміння тощо, що таке права та обов’язки громадянина у західних демократіях.

Здається, що українці в більшості чекали поки хтось приведе їх до добробуту. 2004-го українці вийшли із фази очікування і довели, що готові до змін, але їх лідери підвели їх.

Фінансування українських проектів і справді зменшилось. Частково, це відбувається тому, що покоління українців народжених в Україні, тих, хто відчував зв'язок із нею – просто вимирає.

Молодше покоління канадських українців не має тісного зв’язку з Україною, звідси і зменшення фінансової підтримки. Скажімо, ні Пласт ні СУМ не займаються культурою та танцями. Обидві ці організації плекають українське коріння, і обидві зараз відчувають відтік членів та зменшення фінансування. Водночас фольклорні танцювальні групи в певних частинах Канади процвітають. Так відбувається тому, що вони задовольняють потреби місцевих громад і через це мають підтримку з їх боку.

Для того щоб потужні організації, такі як Фундація Шевченка в Канаді, змінили акценти і стали надавати підтримку українським проектам, в мисленні їх керівників мають відбутися серйозні зміни.

Г.А.: Якою має бути стратегія повернення в Україну українських студентів із західною освітою?

І.Б.: Не є секретом, що потрібно для того, щоб студенти, які отримали освіту за кордоном, повернулись в Україну. В Україні всього-на-всього треба створити суспільство та умови праці як у Західній Європі.

Треба підсилити українські університети, наблизивши принципи їх роботи до західних університетів. Потрібно, щоб в Україні визнавались наукові ступні отримані за кордоном. Треба відмовитись із радянських моделей в освіті та розвивати зв’язки з європейським інституціями. Пріоритетним напрямком співпраці має стати Європа, а не Росія. Ну і найголовніше – треба обрати уряд освічених та патріотичних громадян. На перший погляд, це дуже складна задача, але нічого недосяжного немає. Для початку варто всім ходити на вибори.

Г.А.: Чи можу я вступити до аспірантури в університети Канади, якщо я інвалід 1-ої групи (з народження)? Чи не відмовлять мені у відкритті візи через фізичні вади? Маю вищу освіту Київського вузу, зараз працюю викладачем з фаху фортепіано (стаж 6 років).

І.Б.: Питання щодо віз треба з’ясовувати у консульському відділі посольства Канади в Києві. Що стосується музичної освіти, раджу пошукати в Інтернеті інформацію про Університет Західного Онтаріо в місті Лондон, провінції Онтаріо. Там шукайте Don Wright School of Music. Наш фонд створив стипендію «Daria Telizyn Scholarship in Classical Piano». Її можуть отримати студенти з України.

Здається, досі на неї не претендував жоден студент з України, хоча ми просили багато університетів та консерваторій в Україні поширити інформацію про цю стипендію.

Розмір стипендії не достатній, щоб забезпечити перебування студента з України в Канаді, втім вигравши цю стипендію, можна отримати доступ до інших стипендіальних можливостей, які зможуть забезпечити навчання українського студента в Don Wright School of Music.

XS
SM
MD
LG