Спеціальні потреби

Вибори у Білорусі навряд чи дадуть нового президента, але зміни в країні незворотні


У неділю, 19 грудня, у Білорусі відбудуться президентські вибори. Головний претендент, як і попередні три президентські виборчі кампанії, – Олександр Лукашенко. Колишній голова колгоспу, який став президентом у 1994-му році, вніс зміни до Конституції, відмінивши граничну кількість президентських термінів.

Хоча під час цих виборів не має головного – інтриги щодо можливого переможця – експерти, з якими розмовляв «Голос Америки», бачать у цій кампанії помітні зміни, які відрізняють її від попередніх. По-перше, під час цих виборів зареєстровано аж дев'ять опозиційних кандидатів. Найбільш популярні серед них троє – колишній дипломат Андрій Санніков, поет Володимир Некляєв та економіст Ярослав Романчук. Голова Білоруської асоціації журналістів Жанна Литвина помітила чергу і інших позитивних зрушень:

«На певних етапах виборчої кампанії у нас не було фактів брутального тиску на кандидатів. Усі бажаючи, хто зібрав по 100 тисяч голосів, зареєстровані. Була можливість кожному кандидату виступити по годині на телебаченні, по годині на радіо, використати чотири державні газети для публікацій своїх програм».

Але всі ці зміни – більш косметичні. Литвина каже, що підрахунок голосів залишається повністю під контролем влади:

«Сутність виборчої кампанії не змінилася. До виборчих комісій, які будуть займатися підрахунком голосів, ввійшло менше 1% представників від опозиції. Рахувати голоси комісії будуть так, як це треба владі».

У четвер два лідери опозиції – Андрій Санніков та Володомир Некляєв – зібрали своїх прихильників на головній площі Мінська, засуджуючи проведення виборів та закликаючи їх вийти на вулиці, коли почнеться підрахунок голосів.

«Примусове дострокове голосування, шантаж, погрози – все готується, щоб у нас знову вкрасти голоси, – заявив зі сцени Андрій Санніков. – Але ми не дозволимо цього зробити. Народу потрібен вибір, Європі потрібна вільна Білорусь. Росії потрібна вільна Білорусь. І ми відстоїмо свободу. Ми проголосуємо за свій вибір, а 19-го о восьмій вечора відстоїмо свою перемогу».

Утім, наявність аж дев'яти кандидатів також не сприяє перемозі опозиції. Інша причина – домінування державних ЗМІ у медіа-просторі країни. Ці ЗМІ, які, на думку Литвиної, виконують пропагандистську функцію в державі, довгий час не приділяли уваги виборчій кампанії.

«Складалося враження, що вибори десь на периферії, – каже Литвина. – Країна танцювала разом із Міжнародним конкурсом бального танцю. Країна співала разом із Євробаченням і тими талановитим дітьми, які приїхали до Білорусі. Потім був період, коли пішли виступи кандидатів у прямому ефірі. Стало зрозуміло, що це населення дратує. І ця пропагандистська машина розгорнулася на повну потужність і зайнялася дискредитацією».

І хоча незалежний моніторинг показує, що в суспільства є потреба і бажання отримувати альтернативну від державної інформацію, незалежні мас-медіа дуже слабкі та мають чисельні проблеми, аби протистояти потужним державним ЗМІ.

«Ми маємо велику проблему, пов'язану з розповсюдженням недержавних суспільно-політичних видань. 13 видань не можуть ані вільно розповсюджуватися за передплатою, ані вільно продаватися в кіосках. У нас дуже серйозна проблема доступу до інформації. Також існує проблема з акредитацією журналістів. Ось цей інститут, який у всьому світі сприяє створенню кращих умов для журналістів при збиранні інформації, при виконанні професійних обов'язків, в Білорусі цей інститут використовується як засіб контролю. Понад 20 журналістів за останні півтори року отримали попередження від прокуратури за незаконну діяльність без акредитації в інтересах закордонного засобу масової інформації», – наводить приклади білоруський журналіст.

Інтернет все ще залишається переважно вільним від цензури. Але це почало змінюватися. На початку лютого цього року був підписаний указ Президента «Про засоби з удосконалення використання національного сегменту мережі Інтернет», суть якого, на думку Литвиної, зводиться до введення контролю над Інтернет-простором. Відвідувачі Інтернет-кав'ярень зобов'язані показувати паспорт, а доступ до певних сайтів заблокований. Влада це пояснює необхідністю боротьби з наркоманією та тероризмом.

І хоча політичні зрушення повільні, непевні, а деякі навіть негативні, в економіці Білорусі спостерігається певний рух до лібералізації. Науковий співробітник Центру соціально-економічних досліджень у Варшаві Олександр Чубрик звертає увагу на покращення умов ведення бізнесу в країні: було відмінено ліцензування певних видів діяльності, значно спрощена система реєстрації нового бізнесу, обмежені перевірки підприємств, знижені податки тощо. За рейтингом Світового банку «Оцінка бізнес-регулювання», протягом 2009-го року Білорусь посунулася з 115-го місця на 85-те. За даними цього року, Білорусь посідає 68-ме місце зі 183 країн і вже другий рік поспіль входить в десятку країн, що найактивніше реформуються. (Утім, не можна говорити про стрибок цього року, оскільки через зміну методології дослідження, 85-те місце у 2009-му році перетворилося на 64-те).

«Одне із завдань, яке ставить перед собою білоруська влада – це входження у 30 країн із найкращими умовами ведення бізнесу згідно з рейтингом Світового банку, – пояснює Олександр Чубрик. – І Білорусь дійсно досягла значного прогресу. Спочатку реформи, які відбувалися у цій сфері, носили косметичний характер і це все одно дозволяло підніматися верх. Але зараз ми дійшли до такого моменту, коли були зроблені реальні речі».

Чубрик пояснює це тим, що аби перед кожними виборами життя в білорусів покращувалося, режиму Лукашенко потрібні гроші:

«Протягом останніх років білоруси стали значно багатші. Чому? Тому що владою постійно, починаючи з 1999-2000-го років, здійснюється такий політико-діловий цикл. Це означає, що електоральний рейтинг президента і рівень реальних доходів населення тісно пов'язані. Чим ближче до виборів, тим швидше зростають доходи, зарплати, пенсії».

Експерт каже, що до 2007-го року це забезпечувалося за рахунок дружби з Росією:

«Протягом довгого часу Білорусь отримувала реальну підтримку від Росії у формі низьких цін на нафту, дешевого газу. Плюс до всього російська економіка досить динамічно зростала і для білоруської економіки це був дуже серйозний ринок збуту. А у 2007-му році Білорусь зіштовхнулася з тим, що Росія почала піднімати ціни на газ. Ціни на нафту теж стали не такими сприятливим. На цих виборах додалася ще економічна криза. Ми підійшли без усіх традиційних джерел економічного зростання. Для того, щоб далі піднімати рівень життя, протистояти зовнішнім викликам стали необхідні внутрішні реформи. Найбільше через падіння російської економіки та падіння експорту до Росії постраждали працівники державних підприємств. Хтось втратив роботу, хтось пішов у вимушену відпустку. Виникло питання, що робити з цими людьми? Їм треба надати можливість для зайнятості. І ці можливості відкриває новий приватний сектор. Якщо ви звернете увагу, то найбільші реформи відбулися саме у сфері малого бізнесу».

Наслідком цих реформ став приплив інвестицій в країну, пік якого, як очікується, ще попереду, коли почнеться приватизація великих державних підприємств; зародження середнього класу, незалежного від державної зарплати; більш активне співробітництво уряду з міжнародними фінансовими організаціями, а також звернення влади за порадою та за політичним консультуванням до організацій громадянського суспільства, у першу чергу аналітичних центрів.

І хоча всі ці реформи у значній мірі викликані намаганням існуючого режиму втриматися при владі, експерти переконані, що економічна лібералізація сприятиме політичній лібералізації. І якщо навіть ім'я президента не зміниться, існують надії, що Білорусь все одно стане іншою країною.

  • 16x9 Image

    Тетяна Ворожко

    Ведуча програми «Студія Вашингтон», журналіст та редактор. Фокусується на висвітленні українських питань у Конгресі, прямих включеннях із місця подій, американській політиці. Працювала репортером газети «Киевские Ведомости» та програми «Погляд у світ» (УТ-1), сценаристом та журналістом культового шоу «Без Табу з Миколою Вереснем» (1+1). Дописувала до десятка газет і журналів. Співпрацювала з CNN та BBC. Після навчання у США обійняла посаду радника Координатора проектів ОБСЄ в Україні з питань мас-медіа, де протягом двох років запустила десятки проектів, спрямованих на розвиток вільних ЗМІ та зменшення напруги між регіонами країни. Автор двох книг та документального фільму (канал СТБ). Здобула диплом магістра історії КНУ імені Тараса Шевченка та магістра журналістики Університету штату Огайо (Атенс). Мама сина.

Інше за темою

XS
SM
MD
LG