Спеціальні потреби

Фільм про українську родину з темношкірими прийомними дітьми покажуть у США


Family portrait in black and white

Канадський фільм «Сімейний портрет в чорно-білих тонах» розповідає про мешканку Сум Ольгу Неню, яка виховує 23 прийомні дитини, 17 з яких – від змішаних шлюбів українок з африканцями.

Ольга Неня, мешканка українського міста Суми, присвятила себе вихованню 23 прийомних дітей. Четверо своїх, біологічних, вже дорослі люди. З 23 прийомних - 17 темношкірих дітей від змішаних союзів українок і студентів з країн Африки.
Канадська документалістка російського походження, мешканка Ванкувера Юлія Іванова зняла про цей незвичайний сімействі документальний фільм «Сімейний портрет в чорно-білих тонах» (Family Portrait in Black and White).

Прокатна компанія First Pond Entertainment починає покази цього фільму 13 липня в Нью-Йорку, в мультиплексі AMC 25 на 42-й стріт, після чого планує випустити його в інших містах США.

Кореспондент «Голосу Америки» Олег Сулькін поговорив з Юлією Івановою по телефону.

Олег Сулькін: Як ви дізналися про існування Ольги Нені та її родини?

Юлія Іванова: Протягом багатьох років я хотіла зробити фільм про темношкірих мешканців колишнього Радянського Союзу. У нас в будинку в Москві жив такий хлопчик. Він завжди гуляв з бабусею. З дітьми не грав. І мені, тоді теж дитині, здавалося, що гіршого життя бути не може. Я багато про це думала, тема мене не відпускала, і я зрозуміла, що російське кіно про темношкірих дітей, які опинилися в наших краях, ще не розповідало.

О.С.: Як же? А фільм «Цирк», де весь радянський народ був готовий усиновити чорношкірого малюка?

Ю.І.: Коли це було, в 30-і роки ... У 2004 році я знімала в Москві зовсім інший фільм. Прочитала статтю в «Московському комсомольці» про Ольгу Неню з фотографією цих приголомшливо красивих дітей. Вирізала статтю, привезла її в Ванкувер. Подзвонила Ользі, вона була в гарному настрої. Потім я зрозуміла, що це мало значення. «Добре, приїжджайте», - сказала вона. Я подзвонила через кілька днів. «Напевно, їхати не треба, - сказала вона. - Я пішла до влади, сказала, щоб мені полагодили в будинку дах, а якщо не полагодите, то приїде канадська група і весь світ дізнається. Вони мені порадили вам відмовити». А я їй кажу: «Я вже купила квиток». «Ну, тоді інша справа - приїжджайте».
У неї є свої принципи. Я її за це поважаю.

О.С.: Це відчувається у фільмі. А ви якийсь бюджет зібрали або на свої гроші закручували проект?

Ю.І.: Закручували на свої. Я сама і жнець, і швець, і на дуді грець. Працюю зі своїм молодшим братом Борисом Івановим. Він продюсер. У нас є своя апаратура. Я найняла в Україні оператора Станіслава Шахова, тепер ми друзі. Перший рік ми просто знімали на свої. На другий рік подали на фінансування, і нас підтримала американська організація ITVS, що надає допомогу незалежним документальним проектам, які отримують потім ефір на громадському телебаченні. З приблизно 800 проектів вони вибирають 20-25 на рік. Вибрали і нас, не відразу, але обрали. Нам пощастило і в іншому. Наш «демо» побачив програміст Санденса і застовпив фільм для цього фестивалю. Фільм показувався в офіційній програмі Санденса, після чого побував на багатьох фестивалях світу.

Взагалі мій фільм не про расизм, а про багатодітній сім'ї. Майбутнє цих хлопців обумовлено двома факторами. Тим, що вони темношкірі, і тим, що вони сироти
О.С.: Скільки часу йшла робота над фільмом?

Ю.І.: Знімали три літа, а потім я ще місяців шість монтувала. Коли знімаєш довго, це дозволяє простежити розвиток відносин, характерів. Тут діти, вони дорослішають, їх погляди на світ змінюються. На другий рік, крім України, поїхала до Італії. Для фільму це дуже важливо. Деякі приймаки Ольги щорічно проводять літні канікули в сім'ях французів і італійців. Але коли європейці пропонують усиновити темношкірих дітей, Ольга їм відмовляє, наводячи такий аргумент: «У птиці буває тільки одне гніздо!». Один з хлопчиків, Максим, їздить до Італії щоліта в сім'ю, яка складається з чоловіка «папи Сандро», і його батька, «дідуся Франко». Мене дуже дратує, коли стверджують, що всі самотні чоловіки, які хочуть усиновити дитину, - неодмінно педофіли. Я хотіла показати цих чудових, добрих людей, які йдуть на все заради Максима.

О.С.: Враження від Ольги неоднозначне. Розумієш, що вона робить щоденний подвиг. Але при цьому якось не вписується в сентиментальний канон матері-героїні. У чому тут справа?

Ю.І.: Мене страшенно критикують за те, що я не показала її святою. А вона взагалі не свята, тому я не встала перед нею на коліна, не звела її на п'єдестал. Ольга Неня - жива, реальна людина. Вона, звичайно, героїня, але і в неї є недоліки. Вона продукт радянської системи. В осередку родини це означає деспотизм, невміння і небажання поважати чуже рішення. «Як я сказала, так тому і бути!». Вона свариться з Кирилом, розумним, цілеспрямованим і чемним хлопцем, - тільки тому, що він самостійно вибрав майбутню професію та кар'єру. Складно було при монтажі. Поставиш епізод, де вона кричить, глядач зробить висновок: нехороша людина. Баланс об'єктивності було нелегко досягти.

О.С.: Ольга вам пояснювала, чому вирішила всиновлювати тільки темношкірих дітей?

Ю.І.: Я їй це питання задавала багато разів. І кожного разу вона йшла від відповіді. Це прояв її норовливого характеру. Раз мені це конче потрібно, вона ніколи не скаже. І крапка.

О.С.: А для себе як ви це пояснюєте?

Ю.І.: Три причини. Перша мені зрозуміла як колишньому координатору з усиновлення. Відпрацювавши на хімічному виробництві, Ольга в 42 роки пішла на пенсію. Енергійна, заповзятлива жінка вирішила присвятити себе прийомним дітям. Спочатку вона усиновила кількох білих дітей. А потім побачила, що темношкірих дітей залишають у дитячих будинках України з соціальних причин, а не як дітей алкоголіків і наркоманів, тобто майже завжди з ураженнями центральної нервової системи. Інакше кажучи, це нормальні, здорові діти. І вона переключилася на темношкірих. Друга причина: будучи дуже емоційною людиною, вона знайшла в них для себе віддушину, оскільки вони, як правило, теж дуже емоційні. Африканський темперамент. Третя причина: Ольга все любить робити навпаки. У неї завжди погані відносини з владою. Вона не сприймає чиєїсь авторитарності. І якщо щось вважається неправильним, вона зробить саме так.

О.С.: Як вони виживають? На які гроші?

Ю.І.: Будинок був для Ольги та її дітей куплений англійської благодійною організацією. Місцева влада хоче, щоб вона перевела будинок на їх баланс, тоді вони, мовляв, будуть їй допомагати. А вона впирається, не хоче. Сама робить ремонт. Її хочуть взяти змором. Не дають приймати нових дітей. Майже всі діти в неї - підопічні, яких вона виховує до 18 років. В середньому на підопічних дітей вона отримує від властей допомогу в розмірі приблизно сто доларів на дитину. На усиновлених - нічого. Тому вона нікого більше й не всиновлює - їх нічим всіх було б годувати. Ольга завела в господарстві домашніх тварин і птицю в якості підмоги для харчування дітей.

О.С.: Прийомні діти Ольги говорять на камеру, що їх на Україну кривдять, ображають, б'ють - тільки за колір шкіри. Тому вони рвуться на Захід, де, за їхніми припущеннями, їм буде набагато краще. Вони не згущують фарби?
Українську міліцію зобов'язали подавати спеціально оформлені звіти про всі інциденти на расовому ґрунті.
Ю.І.: Взагалі мій фільм не про расизм, а про багатодітній сім'ї. Майбутнє цих хлопців обумовлено двома факторами. Тим, що вони темношкірі, і тим, що вони сироти. Через це їхнє майбутнє буде, напевно, важче, ніж в інших дітей.
Недавній звіт «Міжнародної Амністії» по Україні жахає. Величезна кількість нападів на расовому ґрунті на темношкірих студентів. Їх там досить багато. Вони їдуть на Україну, тому що там непоганий рівень освіти при відносно невисоких цінах. Ми теж під час зйомок стикалися з проявами побутового, вуличного расизму. Йдемо по вулиці з одним з хлопчиків, Сашком. І все напідпитку чоловіки чіпляють його образливими словами. Кирила недавно побили. Стояв на зупинці в Києві в 2:00 дня. Ніхто не заступився.

О.С.: А влада? Міліція?

Ю.І.: Українську міліцію зобов'язали подавати спеціально оформлені звіти про всі інциденти на расовому ґрунті. Це вимагає більшої паперової роботи, ніж звичайний рапорт. І міліціонери під будь-яким приводом або перекваліфікують ці випадки на стандартні, або зовсім про них мовчать. Україна не сама злісна країна в плані расизму, але якщо ти темношкірий, тобі постійно це дають зрозуміти. І це, звичайно, дістає. Ми знімали біологічного тата хлопчика Роми, угандійця, на сходах будинку, де він живе. Повз проходили мешканці будинку і поглядали на нього. Я давно не бачила, щоб хтось дивився з такою лютою ненавистю, якою вони обливали цю людину. Я була вражена і пригнічена.

О.С.: Кадри з українськими неонацистами-бритоголовими, їх жахливі одкровення, ви самі знімали?

Ю.І.: Ні. Я скористалася фрагментами зйомки молодого американця Деніела Рейнолдса. Він працював вчителем англійської мови на Україні, а в 2008 році зняв фільм про скінхедів.

О.С.: Чи бачила Ольга Неня готовий фільм?

Ю.І.: Бачила, але в захваті не була. А от дітям, наскільки я знаю думку деяких з них, він сподобався. Фільм правдивий, там немає нічого спеціально підлаштованого, життя як воно є.

О.С.: Чи немає бажання через якийсь час повернутися до цих дітей, показати, ким вони стали?

Ю.І.: Сказати складно. Фільму я віддала всю себе без залишку. Величезний, всепоглинаючий досвід. Я продовжую з кількома дітьми Ольги спілкуватися по Інтернету. Повертатися до цієї теми через кілька років, щоб показати, скажімо, як у когось із них, не дай Бог, не склалося життя, як хтось живе на вулиці і запив, я не хочу. Серце розірветься від переживань. Але якщо станеться диво і подальше життя у цих хлопців складеться вдало, то я з задоволенням це покажу.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG