Британський журналіст Аскольд Крушельницький приїхав в Україну всередині лютого, щоб висвітлювати ситуацію в країні для кількох іноземних видань. Звуки війни йому добре відомі, журналіст бачив військові конфлікти у багатьох країнах світу, зокрема, війни в Афганістані, Югославські війни, а про досвід Помаранчевої революції він написав книгу для англомовних читачів.
Перші обстріли в українсько-російській війні Крушельницький почув, коли перебував у м.Сєвєродонецьк. Як очевидець життя українців в час війни, він поділився з “Голосом Америки” враженнями, як обстрілювали його готель, як місцеві готуються, і чим війна в Україні особлива, порівняно з іншими війнами.
Розмова відбулась 25 лютого, через скайп, англійською мовою.
ГА: Аскольде, де ви зараз перебуваєте і яка ситуація у тому місці?
Я приїхав у Сєвєродонецьк вчора, 24 лютого, брав інтерв'ю у місцевих тут у Сєвєродонецьку та в Лисичанську, що за кілька кілометрів звідси. Пройшовся вулицями.
За 30 кілометрів від нас - передова лінія фронту. І вчора ще з самого ранку там були дуже інтенсивні російські обстріли, тут було спокійно.
У Сєвєродонецьку вибухи почалися в четвер, 25 лютого, близько 9 ранку і тривали до півтори години.
Я не знаю, наскільки близько до нас були обстріли, але один з вибухів вибив вхідні двері нашого готелю, хоча скло на вікнах вціліло.
З усіх, з ким я спілкувався, ніхто не може пояснити, чому вони стріляють саме сюди, яка їх мотивація. Можливо, просто налякати людей, так як вони це робили по всій Україні, зі сподіванням, щоб українці здалися.
Чи може це було випробування, аби перевірити, де позиції українців. У відповідь на ці обстріли артилерія не працювала у відповідь, це означає, що українська сторона не відповідала вогнем. Можливо, не хотіли показувати свою позицію.
ГА: Чи відомо про жертви у Сєвєродонецьку? Чи є зруйновані будинки?
Не думаю. Я не чув про жертви серед цивільного населення. Але чув, що російські обстріли були націлені на позиції українських військових. Можливо, на околицях цього міста.
До речі, мерія цього міста... Годину тому я пішов у це приміщення, і воно абсолютно порожнє. Цей гігантський будинок, там був лише один солдат. Я його запитав, чи десь тут можна отримати інформацію? Він відповів: “Я не знаю”.
Тоді я спитав, скажіть, куди я можу звернутись за інформацією. І він знову відповів: “Не знаю”.
Я не бачу паніки. Думаю, люди слухають місцеве телебачення, і там рекомендують не панікувати, бути вдома.
І якщо можливо, щоб купили харчі на кілька днів вперед, але без паніки. Коли я пішов у магазин скупитись наперед для себе, я бачив, що люди не купують панічно все підряд. Купують звичайні речі - воду, хліб, молоко, але полиці магазинів не порожні.
ГА: Чи ви мали можливість поспілкуватися з перехожими? Що вони відчувають? Чи готові боротися? Чи вони знають, де ховатися в разі потреби?
Вчора під час обстрілу я пройшовся по місту, і на вулицях бачив людей . Я розмовляв із багатьма дуже різними людьми, різного віку. Мене здивувало, наскільки демонстративно вони заявляли, що це наше місто, ми - не Росія, що ми будемо їм протистояти і боротися.
Я розмовляв з людьми, які тренувались надавати першу медичну допомогу у воєнних умовах. Я зустрів людей, які ніколи в житті не тримали в руці зброю, і тепер вчаться стріляти.
Щодо сховищ - це таке собі радянське індустріальне місто, воно має ці висотні будинки з 60-70-80х років, вони всі мають підвали. Готель, де я оселився, також має підвал. Люди готуються, наскільки це можливо.
ГА: Ви висвітлювали багато воєн у своїй журналістській кар'єрі. Чи можна вже порівнювати цю війну в Україні з військовими конфліктами минулого?
Я провів багато часу у зонах конфліктів. Був на багатьох війнах, переживав там за людей, пробував їм допомогти. Але ця війна відрізняється, бо тут - найстрашніші бої ще з часу ІІ Світової війни. Я був у колишній Югославії, там такого не було.
Крім того, я - британець і американець українського походження. І в цій країні - люди, котрі дуже мені дорогі. В мене є українське ДНК, я все життя переживав за Україну. І бачити такий напад, що тепер хтось хоче знищити навіть концепцію України, знищує невинних людей, це для мене особливий жах. Але це також заохочує мене працювати найкраще, що я можу.
