Спеціальні потреби

Українського хлопчика, якому не давали шансів вижити, врятували лікарі у Бостоні


Після тривалого лікування в Бостоні до України повертається 9-річний Володя Бубела. Його життя американські лікарі рятували протягом дев’яти місяців, після того, як у травні минулого року хлопчик отримав численні опіки у пожежі на Львівщині. У Володі було обпечено 75% тіла. Попри дуже низькі шанси на виживання, американські лікарі взялися рятувати хлопчика й знайшли джерела, щоби покрити витрати на те, щоб перевезти його до США.

Зараз Володя вже може самостійно гратися і ходити на прогулянки. Але найбільше йому хочеться побачити маму і зустрітися з друзями зі школи. Із лікарями бостонської лікарні «Шрайнерс», які подарували хлопчику життя, і самим Володею на передодні його від’їзду додому, зустрілася Тетяна Харченко.

9-річний Володя Бубела з тіткою Христиною прогулюються засніженим Бостоном. Тітка Володі Христина Саюк каже, що ще кілька місяців тому, американські лікарі не давали жодних гарантій, що Володя буде жити:

Коли він прибув сюди, у нього було 75% відсотків опіків тіла і він не міг нічого робити

«Це було дуже важко, тому що у нього не було 80% шкіри. Лікарі дуже боялися, що могло щось дорогою статися».

Медики казали – якщо хлопчик виживе – станеться диво. Диво сталося. Після щоденної боротьби за життя і дев’яти місяців у госпіталі Володя знову навчився кидати сніжки.

У Бостоні хлопчика і його тітку прийняла до свого дому грецька громада. Їм вони виділили окрему кімнату. Тут у Володі – цілий полк ведмедиків. Хлопчик показує двох улюблених – Едіка та Супермена. Каже – Супермен уже тренується – рятувати людей.

«Супермен вдома сидить – вчиться рятувати людей», - каже Володя.

Лікар із бостонської лікарні Shriners Геннадій Фузайлов рятує українських дітей не перший рік.

Щиро кажучи, Володя помирав ледь не до трьох разів на тиждень

Саме він був тим, хто десять років тому взявся рятувати Настю Овчар, що з полум’я винесла молодшу сестричку й ледь не заплатила за це власним життя. Каже, коли Володю привезли до лікарні, єдиним «живим» місцем на усьому його тільці був – носик.

«Щиро кажучи, Володя помирав ледь не до трьох разів на тиждень. Я сказав Христині, що у нього практично нема шансів і якщо він виживе, то я не знаю – чому він виживе – просто тому, що виживе».

Лікар зізнається, навіть у нього самого не раз опускалися руки, але малий не здавався:

«Щоразу мене дивувала його любов до життя. Феноменальна любов до життя, адже він весь час знаходився при свідомості. Його оченята дивилися на мене, але говорити він не міг. Я казав йому: «Слухай, Володю, у тебе все буде гаразд. Залишайся з нами – не йди. Володю, ти будеш крутим козаком!».

А зараз він може гратися, ходити, самостійно їсти і – взагалі – робити майже все, що йому потрібно

Після майже 40 операцій і місяців проведених у відділенні інтенсивної терапії, хлопчик знову вчиться кататися на велосипеді.

Фізіотерапевт Володі – Еммі Чейсон - каже, що посмішка маленького українця найкраще підтвердження, що з вибором професії вона не помилилася. Адже не може бути більшого щастя, ніж коли ти бачиш, як дітки повертаються до життя:

«Він дуже добре справляється. Коли він прибув сюди, у нього було 75% відсотків опіків тіла і він не міг нічого робити. А зараз він може гратися, ходити, самостійно їсти і – взагалі – робити майже все, що йому потрібно».

У госпіталі кажуть, що попереду Володю чекає ще не одна операція. Однак нині його вкрай важливо відпустити додому, щоб він замість численних зустрічей із лікарями й дев’ятимісячної розлуки нарешті побачив маму й просто повернувся в дитинство.

Геннадій Фузайлов каже, що готовий допомагати і більшій кількості дітей із України, що мають серйозні травми. Зокрема, тим, що отримали серйозні опіки чи осколочні поранення. Більше інформації про ці можливості можна довідатися на сайті організації Doctors Collaborating to Help Children (www.dctoch.org) або, на пряму звернувшись до Геннадія Фузайлова за електронною адресою: gfuzaylov@yahoo.com

Дивіться також: Герой України Ігор Гордійчук прагне продовжити службу, як тільки навчиться ходити

  • 16x9 Image

    Тетяна Харченко

    Має більш ніж 16-річний досвід у журналістиці. Починала з роботи кореспондентки на радіо «Континент» у Києві. Відтоді працювала журналісткою на телеканалі СТБ, а також у виданнях «Україна молода», «Газета по-українськи», «Новинар», спеціальним кореспондентом і текстовим редактором ранкових випусків телеканалу СІТІ, оглядачем і головною редакторкою сайту «Медіа Бізнес»; дописувала для National Geographic Україна.

    Має дві вищі освіти. За першою – філолог-фольклорист. Диплом режисера документального кіно отримала як стипендіатка програми Fulbright в американському університеті Wake Forest, що у Північній Кароліні.

    Є авторкою кількох документальних короткометражних фільмів, два з яких – «Пісні надії» та «Солдат-метелик» – були показані на американських кінофестивалях RiverRun International Film Festival та Princeton Film Festival. З «Голосом Америки» з весни 2014 року. Працює одночасно як відео-операторка, журналістка та продюсерка. Відзняла серію сюжетів про українську діаспору в США з Бостона, Нью-Йорка, Парк-Сіті, Балтимора, Вашингтона, Фінікса та Нью-Джерсі.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG