Підписані 14 грудня 1995-го року лідерами Сербії, Боснії та Хорватії в місті Дейтон, штату Огайо, угоди поклали край війни в Боснії і Герцеговині, що забрала життя ста тисяч осіб. Цей мирний договір вважається одним із найуспішніших прикладів сучасної дипломатії.
Сьогодні Сараєво – жвава культурна столиця. Лише сліди шрапнелі та дірки від куль на деяких будинках нагадують про нещодавню історію. Місто протрималось в облозі 43 місяці на початку 90-их. Його мешканці жили в стані постійного терору з нескінченими вибухами та снайперськими обстрілами. Тоді загинуло 12 тисяч осіб. Єдиним шляхом втечі з міста був тунель, виритий під місцевим аеропортом, яким користалися для доставки провіанту та вивезення людей. Дім, який служив виходом у тунель, нині музей. Власник будинку Едіс Колар, колишній солдат, каже, що мешканці Сараєва хочуть почати нову сторінку життя:
«Коли на тунель приходять подивитися боснійці, я бачу, що вони хочуть повернутися до нормального життя, залишити війну в історії та музеях. Проблема в тому, що забути про це нам не дають політики».
За посередництвом США Дейтонські мирні угоди були підписані лідерами сербського, боснійського та хорватського народів 15 років тому. Боснійські політики погоджуються, що саме ці угоди принесли Балканам мир та стабільність. Втім, більшість аналітиків кажуть, що ці три народи залишаються розділеним.
Колишній президент Боснії Гаріс Сіладжич був у складі делегації з підписання Дейтонських угод, яке сталося в американському штаті Огайо. Він каже, що надання сербам їх власної автономії – Республіки Сербської – лише узаконило етнічні чистки у Боснії:
«Те, що ми бачимо зараз – це спроба легалізувати те, що тут сталося. Надати цьому міжнародний дозвільний штамп, ніби то все нормально. Таким чином, ми здійснюємо задум Мілошевича».
Колишній політик, боснійський хорват Кресимир Зубак, також був присутнім при підписанні угод. Він погоджується, що треба вирішити питання етнічного розколу.
«Те, чого сторони невдало намагались досягти силою у 1992-му році, сьогодні вони добиваються політичними засобами», – каже він.
Славко Йовович – депутат парламенту від боснійських сербів. Він впевнений, що ніколи його народ не віддасть контроль над Республікою Сербською центральній владі:
«Єдине, чого ніколи не станеться у Боснії та Герцеговині – це панування однієї етнічної групи над іншими. Ми говоримо: “Без Республіки Сербської Боснії та Герцеговини не буде”».
Цей розкол відображений і в освітній системі країни: школярам викладають різну програму в різних класах, залежно від їх етнічної приналежності. Втім, у місті Мостар, де під час війни відбувались найзапекліші бої, Об’єднаний міжнародний коледж уніфікував навчальні програми для студентів боснійців, сербів та хорватів. Студенти цього закладу оптимістично дивляться у майбутнє.
«Я думаю, що ситуація поміняється, можливо, з цим поколінням», - каже Магдалена Видович.
Джордже Модракович додає: «Ми – нове покоління і безсумнівно повинні вести нас до чогось кращого».
Втім Ален Буквич зауважує: «Це процес, який може забрати певний час».
Мостар відомий своїм Оттоманським мостом, який стояв понад 400 років, а відтак був зруйнований під час війни. Його пошкодження символізує безглузду нищівну силу війни. Реставрація мосту почалась у 2004-му, що доводить – багато шрамів війни можна залікувати. Втім душевні рани загоюються повільніше. Більшість політиків погоджуються, що майбутнє Боснії і Герцеговини – в Європейському Союзі. А це майбутнє залежить від того, наскільки її народ зможе впоратись з минулим.
