Актуально
Росія не наважиться пробивати сухопутний коридор до Криму – Stratfor
Сценарій, згідно з яким у 2019 році Росія може спробувати створити так званий «сухопутний міст» до Криму, багато політичних експертів у приватних розмовах називають зараз приводом для занепокоєння. Мовляв, навіть попри санкції і неминучу загрозу їхнього посилення в разі загострення ситуації, Москва здатна наважитися на такі дії.
Наскільки це реально у 2019 році? Які сили знадобилися б Росії для наступу? Чи здатна Україна відбити атаку? Наскільки Києву допоможуть надані Америкою «Джавеліни»? І чи можливий прямий військовий конфлікт, якщо Кремль не задовольнять результати українських виборів?
Всі ці запитання в ексклюзивному інтерв’ю Українській службі Радіо Свобода відповів Юджин Чаусовський – старший аналітик з питань Євразії американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor, що відома своїми економічними і геополітичними прогнозами про події у світі, до яких дослухаються у високих кабінетах у США та в Європі.
– Кілька років тому Stratfor, аналізуючи варіанти розвитку подій в Україні, у своїй доповіді наводив і кількість солдатів, які знадобляться Кремлю для наступальної операції, і навіть карту ймовірних бойових дій. Час минув, тож, наскільки цей сценарій ймовірний зараз?
Сценарій наземного коридору до Криму або Придністров'я вкрай малоймовірний на цей момент. Водночас не думаю, що такий розвиток подій слід повністю виключити
– Маю сказати, що сценарій наземного коридору до Криму або Придністров'я вкрай малоймовірний на цей момент. Думаю, якщо Росія збиралася зробити настільки серйозний військовий крок, то це, швидше за все, вже сталося б на самому початку конфлікту. І враховуючи, що за останні рік-два ситуація все ж стабілізувалася, думаю, це робить ще більш малоймовірним, що Росія піде на такі дії. Водночас зазначу, не думаю, що такий розвиток подій слід повністю виключити. Можуть виникнути зовнішні чинники, які здатні вплинути на це рішення, як і на конкретні цифри.
Росії знадобиться від 20 до 30 тисяч солдатів для створення російського «сухопутного мосту» до Криму
Коли ми вперше підготували цю доповідь про можливі військові сценарії в Україні (а було це чотири роки тому), то оцінили, що Росії знадобиться від 20 до 30 тисяч солдатів для створення російського «сухопутного мосту» до Криму і приблизно в два рази більше – від 40 до 60 тисяч осіб, щоб досягти Придністров'я. Думаю, ці цифри і досі правильні. Але все дуже залежить від того, на які саме дії піде Росія. А ще – від зовнішніх обставин. Перш за все, наскільки США і країни НАТО підтримають Україну у військовому плані. Це визначить і кількість військовослужбовців і тип військ, які Росія може задіяти при такому сценарії. Хоча, повторю, в цілому зараз малоймовірно, що Росія піде на створення «сухопутного мосту». Але якщо це трапиться, то цифри будуть приблизно такими, як ми озвучили.
– Але для захоплення території і для того, щоб її потім утримати, потрібна різна кількість військ. Які цифри є у ваших аналітичних звітах?
– Так, названі мною цифри – від 20 до 30 тисяч осіб для створення «коридору в Крим» – це необхідно тільки для початкової військової операції. А далі знадобляться ще декілька тисяч військовослужбовців. Складно назвати точну цифру, оскільки це буде залежати від конкретних обставин, але явно будуть потрібні ще десятки тисяч солдатів, щоб утримати цю територію, обороняти її. І це була б виснажлива позиційна війна проти українських сил і, можливо, сил, підтримуваних НАТО. У разі, якщо Росія спробує пробити більш широкий коридор, до Придністров'я, це можуть бути сотні тисяч солдатів – або навіть більше того. Для Росії це було б дуже серйозною військовою присутністю, якщо б вона зважилася це зробити.
– Якщо таки зважилася б – яку техніку може використати Кремль при такому сценарії?
Це сценарій повномасштабної війни
– Це знов залежить від того, яку саме операцію проводила б Росія. Але в будь-якому випадку це сценарій повномасштабної війни. Таким чином ми говоримо про все – від сухопутних військ, танків до протиповітряної оборони і авіаційних підрозділів. Це був би грандіозний розмах – всі військові операції, можливо, навіть із використанням морського елементу... І навіть зараз, коли виникла напруженість в Азовському морі, думаю, ми якраз побачимо безліч різної техніки, яку використовуватимуть російські військові.
– Наскільки у цій ситуації допоможуть «Джавеліни», які Україні надали Сполучені Штати? Багато хто говорить про них як про потужних засіб стримування, як про чинник, який серйозно змінив і ситуацію, і розклад сил…
– Безумовно, «Джавеліни» – істотне поповнення арсеналу Збройних сил України, але я б не сказав, що вони здатні стати переломним моментом в разі великого військового конфлікту з Росією. Безсумнівно, українські військові покращили свої можливості і техніку. Не тільки за рахунок «Джавелінів», а й в результаті навчань, внаслідок реформ, які проводилися протягом останніх чотирьох років. Але при цьому маю сказати, що і Росія за цей час провела і військову модернізацію, і реформи. Тож, звичайно, Україна поліпшила свої можливості з військової точки зору. І, ймовірно, Росії знадобилося б більше військ і більше військової техніки ... Але я не думаю, що «Джавеліни» можуть щось змінити в глобальному плані в цьому конфлікті, який, як і раніше, може бути таким, як ми прогнозували 4 роки тому.
– Тоді виникає питання – які сили потрібні у такій ситуації Україні? І – озвучу зараз побоювання наших читачів – чи здатна буде держава взагалі відбити настільки потужний наступ?
– Думаю, з української сторони це було б використання всіх доступних сил. Звичайно ж, все залежить від того, як саме Росія зробила б атаку, але по суті це вимагатиме майже повної участі всіх Збройних сил країни і, ймовірно, підтримки з боку США або НАТО (тут я не маю на увазі прямий військовий конфлікт – швидше військову підготовку і матеріально-технічне забезпечення). А таку підтримку після майже п’яти років конфлікту все видніше – ми ж уже бачили, що США і деякі країни НАТО допомагають Україні, збільшують підтримку, зокрема, в тому, що стосується Азовського моря. Або принаймні допомагають Києву створити власні військові підрозділи. І я думаю, це, безумовно, посилилося б в разі повномасштабного або часткового російського вторгнення – або спроб пробити ці «наземні мости».
Відбити настільки потужний напад, з військової точки зору, це була б проблема. Українські Збройні сили, на жаль, не зрівняються з російськими (за кількістю солдатів та наявної військової техніки – ред.) Все також буде залежати від рівня підтримки, яку Україна може отримати від Заходу і НАТО, але я порівнюю звичайні озброєння.
Водночас, зверніть увагу на той факт, що досі Росія діяла (що військовими засобами, що опосередковано) тільки в таких місцях, як Крим або східна Україна, тому що це має максимальну політичну підтримку (всередині самої країни – ред.) і військових дій, і силових рішень. Але якщо вона вийде за рамки цих територій, наприклад, якщо мова про «наземний коридор», то в залежності від того, як далеко це зайде, все стає менш життєздатним і сприятливим для російського політичного клімату. Таким чином, якщо ми побачимо війну на виснаження з Україною або тимчасові військові дії, Росія зіткнеться з величезними внутрішніми проблемами.
– Що б ви назвали серед головних загроз? Ситуацію навколо Азовського та Чорного морів?
Існує ціла низка загроз, джерелом яких є Росія. Військова – тільки один з аспектів російського інструментарію
– Існує ціла низка загроз, джерелом яких є Росія. І звичайно, як ви згадали, одна з них пов'язана із Чорним морем, оскільки ми вже бачили зростання напруженості і інтервенцію в районі Азовського моря. Але у Росії є й багато того, що ми називаємо засобами гібридної війни, які вона може використовувати для того, щоб шкодити Україні. Від політичних маніпуляцій до енергетичних і економічних обмежень, від пропаганди до підтримки протестів в Україні. Отже, загроз чимало, і військова – тільки один з аспектів російського інструментарію.
– Чи є серед них втручання у майбутні вибори?
– Я думаю, Росія робитиме те, що ми вже бачили під час виборів і на Заході, і на пострадянському просторі, намагатиметься впливати на вибори, використовуючи різні тактики: пропаганду, підтримку проросійських діячів і партій. У випадку з Україною це трохи складніше для Росії через конфлікт на сході країни і, звичайно ж, через Крим – тобто вже не буде такого масштабного впливу на вибори, який дійсно був в минулому. Це тепер буде набагато складнішим завданням для Росії! Проте вона все ж здатна зробити чимало, щоб хоча б вплинути на результат. Від, як я вже казав, підтримки різних партій до спроб створити хаос, щоб дестабілізувати політичну ситуацію в широкому сенсі слова.
– Чи може Москва піти на прямий військовий конфлікт із Україною, якщо її не влаштують результати виборів?
– Думаю, тут – чимало обставин. Лише одна із яких – військові можливості Росії. У неї, безумовно, є необхідна кількість підрозділів для такої військової операції, але в прямому військовому зіткненні з Україною для Москви так багато невідомих ... Та ж можлива залученість американських і натовських військових ... Чи буде вона – велике питання для Росії і дуже великий ризик, на який вона має піти. Ви також повинні враховувати політичну та економічну ціну цієї війни – не тільки для того, щоб утримувати величезну кількість військ – хто знає, скільки часу, – а й через санкції, які неодмінно послідують, щоб покарати Росію за таку поведінку. Повторю – у Росії, можливо, був шанс вдатися до таких дій на самому початку конфлікту, але зараз вже впродовж понад чотирьох років Україна мала час для розвитку свого військового потенціалу, є західна підтримка: як в сфері безпеки, так і економічна, здійснюється тиск на Росію – і це тільки збільшує ціну.
Кінцева мета Росії полягає в тому, щоб перешкодити західній інтеграції України
І, врешті-решт, запитайте – а які у Росії цілі? Адже Москва не хоче анексувати всю Україну – знаєте, для цього будуть потрібні величезні ресурси, яких у неї просто немає. Тому кінцева мета Росії полягає в тому, щоб по суті перешкодити західній інтеграції України, підірвати зусилля влади, спробувати заблокувати рух України в бік Заходу. А повномасштабне військове втручання призведе тільки до протилежного результату.
Саме тому я не думаю, що пряме військове вторгнення в Україну є вірогідним сценарієм. Це може бути лише крайній варіант, який вибере Росія, якщо вона відчує крайню загрозу для себе, пов'язану з Україною – наприклад, в разі приєднання вашої країни до НАТО або щось такого ж масштабу. А в будь-якому іншому випадку такі дії стали б набагато більшим ризиком для Росії, ніж зиск, який вони можуть отримати.
– Який Stratfor бачить реальний варіант вирішення конфлікту на Донбасі? Щось, що реально могло б спрацювати найближчим часом?
– Складно назвати рішення, яке реально спрацювало б найближчому майбутньому. Україна – місце зіткнення інтересів. Росія зацікавлена в тому, щоб утримувати вашу державу у своїй сфері впливу. З іншого боку – Захід, який намагається залучити Україну до свого табору або хоча б підтримати Україну на шляху її західної інтеграції. І ми бачимо зіткнення цих двох інтересів у формі конфлікту на сході України. Таким чином єдине вирішення, яке я бачу, може вимагати значних геополітичних змін: або значне ослаблення російської позиції, коли вона приймає західну інтеграцію України, що, я думаю, малоймовірно; або якесь істотне посилення Росії чи ослаблення Заходу до такої міри, що Росія зможе в принципі повернути Україну в сферу свого впливу, що, як я бачу, також малоймовірно. Таким чином найбільш імовірним результатом (щонайменше у найближчій перспективі) є сценарій «замороженого конфлікту», який ми бачили в різних місцях по всьому колишньому Радянському Союзу: Придністров’я, Нагірний Карабах або Абхазія, Південна Осетія ... Які досі у «підвішеному стані», ймовірно, в такому ж стані буде і схід України – принаймні протягом наступних кількох років.
| Передрук з "Радіо Свобода" |
Дивіться також: Головні події у США за вихідні
Всі новини дня
- Голос Америки
Пентагон: українські військові, які проходили навчання на системах Patriot, повернулися до Європи
Перша група українських військових завершила навчання на системах протиповітряної оборони (ППО) Patriot у США і повернулася до Європи, повідомив речник Пентагону.
Прес-секретар Пентагону Пет Райдер розповів, що днями кілька десятків українських військових звершили підготовку на системах протиповітряної оборони Patriot в Америці. Ці системи США та інші країни НАТО планують поставити в Україну вже найближчим часом для захисту від російських повітряних атак під час очікуваного українського контрнаступу.
«Цього тижня 65 українських військовослужбовців ППО пройшли підготовку на системах Patriot у Форт-Сілл, Оклахома, і тепер повернулися до Європи», – сказав Пет Райдер, виступаючи на брифінгу в Міністерстві оборони США у четвер.
Він додав, що після навчань ці військові пройдуть додаткові гнавчання у Європі на системах Patriot, які надали Сполучені Штати, Німеччина та Нідерланди.
Раніше ЗМІ повідомляли з посиланням на офіційних осіб Пентагону, що дві системи Patriot – одна американська, а друга – німецько-голландська, будуть розгорнуті в Україні найближчими тижнями.
На початку січня Пентагон повідомив, що навчання українських сил на системі протиповітряної оборони, що проходили в Оклахомі, почалися у середині січня і мали тривати декілька місяців. Планувалося, що підготовку на базі у Форт-Сілл пройдуть від 90 до 100 українських військових, які працюватимуть з системами Patriot, коли їх доставлять в Україну.
За словами представників Пентагону, системи Patriot посилять протиповітряну оборону України, бо вони дозволять збивати, зокрема, балістичні ракети та літаки противника, націлені як на війська, так і на цивільні об'єкти.
Нещодавно американські ЗМІ повідомили з посиланням на представників Пентагону про рішення оборонного відомства США прискорити поставку Україні танків і систем Patriot. Це рішення пов’язують з очікуваним українським весняним наступом, для якого союзники надають Україні новішу та досконалішу зброю.
“Якщо нам у цій війні випала роль цивілізації – треба цю роль нести”, - інтервʼю з Матвійчук про воєнні злочини Росії і правосуддя
З початку повномасштабного вторгнення Генпрокуратура України зафіксувала понад 72 тисячі воєнних злочинів. Одна із організацій, яка займається моніторингом та документуванням цих злочинів – Центр громадянських свобод, нагороджений минулого року Нобелівською премією миру. Журналіст Української служби Голосу Америки Олексій Коваленко поговорив із керівницею центру Олександрою Матвійчук про розслідування злочину агресії Росії, незаконну депортацію українських дітей та підтримку росіянами війни в Україні.
«Російський народ у своїй більшості підтримує агресивну війну Росії проти України і толерує вчинення звірств», - говорить Матвійчук у розмові з Голосом Америки. Вона наголошує: до відповідальності треба притягнути Путіна, вище політичне і військове командування РФ, так само як і кожного росіянина, який вчиняв злочини своїми руками.
Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності
Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram
Олексій Коваленко: Олександро, спочатку про Нобелівську премію миру. Ви багато разів говорили, що здобуття Нобелівської премії миру – відзнака всіх українських правозахисників, можливість бути почутими на міжнародній арені. Яке саме повідомлення, на вашу думку важливо, щоб почув світ?
Олександра Матвійчук: Що права та свободи людини, прогрес та мир нерозривно пов’язані. Політичні рішення мають ухвалюватись на базі прав людини, так само як й на економічних інтересах, міркуваннях безпеки, тощо. Коли політичні рішення не засновуються на правах людини, навіть якщо у короткостроковій перспективі це дає позитивний ефект, у довгостроковій – всі програють.
Ми живемо в новому столітті і не можна ставити правосуддя в залежність від міцності авторитарних режимів.Олександра Матвійчук
О.К.: Відповідно до української Генпрокуратури та міжнародних оглядачів, Росія вчинила понад 70 тисяч воєнних злочинів в Україні. Якою, на вашу думку, виглядає справедливість для українців?
О.М.: Вона не має бути відкладена на той час, коли закінчиться ця війна. Ми маємо перестати дивитись на світ через призму Нюрнберзького трибуналу, який засудив нацистських злочинців тоді, коли нацистський режим пав. Ми живемо в новому столітті і не можна ставити правосуддя в залежність від міцності авторитарних режимів. Тому ми зараз маємо притягнути Путіна, вище політичне і військове командування РФ до відповідальності, так само як і кожного росіянина, який вчиняв злочини своїми руками.
О.К.: Держдеп підтримав створення трибуналу для розслідування злочину агресії Росії проти України. Варіант, який підтримали США – створення інтернаціоналізованого суду в рамках судової системи України. На вашу думку, наскільки дієвим може бути такий механізм?
О.М.: Я хотіла б пояснити, які міжнародні злочини існують, і всі вони вчиняються зараз Росією в Україні. Йдеться про чотири види міжнародних злочинів: про злочин агресії, воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид. Коли ми говоримо про злочин агресії, то проблема в тому, що не існує жодного міжнародного органу, який має зараз юрисдикцію, щоб притягнути до відповідальності Путіна та його оточення за цей вид злочину. Тому я та інші українські правозахисні організації підтримують створення спеціального трибуналу щодо агресії, для того, щоб цей вид злочину теж не залишався безкарним.
І тут важливо створювати його у такий спосіб, щоб ні в кого не викликало сумнівів, що цей суд має міжнародний характер і може подолати так всі імунітети вищих посадових осіб держави, які вони мають відповідно до міжнародного права. А от гібридний механізм, на мою думку, краще створювати для розслідування воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду. Тому що національна система зіштовхнулася з безпрецедентною кількістю цих злочинів, і для того, щоб посилити її спроможність, і щоб вона працювала відповідно до стандартів правосуддя, варто створити таку модель всередині національної системи, де б національні слідчі працювали з міжнародними слідчими, національні судді працювали б з міжнародними суддями.
О.К.: У звіті Держдепу йдеться, що Росія готувалась до фільтраційних операцій ще до атаки 24 лютого. Ваша організація замається моніторингом воєнних злочинів. Чи свідчать подібні докази, на вашу думку, про те, що Росія використовує воєнні злочини проти цивільних як методику ведення війни?
Що ж до підготовки – вона вказує ще на такий геноциїдальний характер цієї війни – вона показує, яким чином Росія планувала знищити українську ідентичність.Олександра Матвійчук
О.М.: Це один із доказів речі, яка, напевно, вже є очевидною не тільки для нас – правозахисних організацій, які займаються документуванням. В нашій базі за рік повномасштабного вторгнення зібрано більше 34 тисяч епізодів міжнародних злочинів, які вчиняли російські війська на території України. Ми бачили, що ці злочини вчинялись у всіх регіонах, де були присутні російські війська, або які ставали об’єктами нападу. Це було здійснено руками не конкретного підрозділу. Це – системна і організована практика. Це дійсно метод, як Росія веде війни, вона використовує воєнні злочини, щоб зламати спротив і окупувати країну.
Що ж до підготовки – вона вказує ще на такий геноцидний характер цієї війни – вона показує, яким чином Росія планувала знищити українську ідентичність. Ці масові незаконні депортації, які теж планувались заздалегідь і проводяться на окупованих територіях так само як і інші дії із викорінення української ідентичності. Це компоненти більш широкої картини.
О.К.: Нещодавно Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Путіна та Львової-Бєлової. Ви назвали це безпрецедентно сміливим кроком. Чому, на вашу думку, Міжнародний кримінальний суд обрав саме цю справу – питання депортації дітей?
О.М.: На мою думку, тут є кілька ймовірних пояснень, які можуть застосовуватись вкупі. По-перше, Міжнародний кримінальний суд і прокурор Карім Хан під час проведення розслідування говорив кілька разів про те, що захист прав дітей – пріоритетна робота Міжнародного кримінального суду. По-друге, діти – найбільш вразлива категорія населення, яка страждає від російської агресії. По-третє, цей вид злочину за своєю природою дозволяє розкрутити цей ланцюг наказів від виконавців до найвищих посадових осіб і зібрати належні докази, щоб пред’явити офіційне обвинувачення голові російської держави.
О.К.: Щодо колективної провини. Війну Росії проти України часто називають війною Путіна. Рішення про воєнні злочини приймаються самими російськими солдатами, серед населення Росії є підтримка війни – відповідно до дослідження центру Левади – ця підтримка на рівні 77%. То це війна і агресія Путіна чи війна Росії?
О.М.: На жаль, російський народ у своїй більшості підтримує агресивну війну Росії проти України і толерує звірства, які проводять російські війська кожного дня на території незалежної країни-сусіда і це прикрий факт, але його треба визнавати, тому що розуміння причин цієї війни допомагає виробляти стратегії сталого миру в Україні і в регіоні після того, як війна закінчиться. Росія має імперський характер. Суспільство не подолало досі імперські комплекси і тому росіяни у своїй більшості вітають саму ідею відновлення бодай силоміць російської імперії.
Російський народ у своїй більшості підтримує агресивну війну Росії проти України і толерує вчинення звірств.Олександра Матвійчук
Путін управляє країною не тільки за допомогою репресій, цензури, мілітаризації, використання історії як інструменту пропаганди і фальшуванні історії, щоб вона виконувала роль державної ідеології. Він керує країною через особливий соціальний контракт, укладений між російськими елітами і народом. Цей контракт базується на російський величі і, на жаль, російський народ, який не відрефлексував свого минулого, не виніс потрібних історичних уроків досі бачить велич у відновленні російської імперії.
О.К.: Зараз відсутній механізм міжнародного контролю та доступу до вимушено депортованих дітей, які знаходяться в Росії. І МКС з цим не зможе допомогти. Яким може бути подібний механізм та чи бачите ви достатні міжнародні зусилля у цьому напрямку?
О.М.: Незаконна депортація дітей – величезна проблема. Ми знаходимось у хаосі війни і офіційні цифри, які озвучує українська влада і російська сторона – їх складно перевірити і складно підтвердити чи спростувати. Очевидно, що йдеться про величезну кількість дітей і що ця практика має системний характер, дивлячись на її географічне охоплення.
Зараз немає жодних правових механізмів в Україні як змусити Росію повернути незаконно-переміщених українських дітей, як зупинити ці процеси виховання українських дітей як росіян і перетворення їх на росіян, руйнування у дітей української ідентичності. Виглядає, що у цьому дуже складному пазлі бракує ролі таких міжнародних інституцій, як Міжнародний комітет червоного хреста, ЮНІСЕФ, Управління верховного комісара ООН із справ людини, які досі мають представництва на території РФ і мали б, на мою думку, більш активно включитись у вирішення цієї проблеми практично. Це непросто, але це не виправдання не докладати зусиль.
О.К.: Ваша організація збирала свідчення людей про те, що відбувається на тимчасово окупованій території – про злочини, тортури, катування, зґвалтування, вбивства. Ваша організація нарахувала понад 30 тисяч епізодів воєнних злочинів. Кожен епізод – це імʼя жертви, та злочинця, який його скоїв. Льотчика, який скидав авіабомбу на Маріупольський драмтеатр. Катів в Бучі, Ірпені, Херсоні. Як виглядатиме їхня відповідальність?
Важливо зупинити коло безкарності, яке російські військові мали протягом десятилітьОлександра Матвійчук
О.М.: Люди, які вчиняли міжнародні злочини своїми руками, так само як люди які віддавали накази або ухвалювали рішення, що уможливило вчинення злочинів, мають бути притягнуті до відповідальності. В якій формі я якою буде ця відповідальність – вирішуватимуть суди на національному рівні, міжнародному рівні, які справи візьме до розгляду Міжнародний кримінальний суд. Після виступу прокурора Міжнародного кримінального суду, ми знаємо, що відкрита справа – не остання, готуються нові справи до оприлюднення офіційних обвинувачень. Важливо зупинити коло безкарності, яке російські військові мали протягом десятиліть, коли вчиняли злочини в Чечні, в Молдові, в Грузії, Малі, Сирії, Лівії. Культура безкарності призвела до того, що росіяни повірили, що вони можуть зробити все, що вони хочуть. Це питання не просто про справедливість для українців, які постраждали від злочинів. Це питання превенції злочинів, щоб жоден інший народ, який може стати потенційним об’єктом наступного російського агресивного нападу, не переживав той жах, через який ми зараз проходимо.
О.К.: Нещодавно США визнали, що Росія вчиняє злочини проти людяності в Україні. Чи може світова спільнота, на вашу думку, визнати геноцид, елементи якого правознавці бачили в Україні – атака проти етнічної групи, депортація дітей, масові вбивства і катування?
О.М.: Ми маємо докласти всіх зусиль для цього, тому що речі, які видаються нам очевидними – абсолютно неочевидні для країн на інших континентах, які далекі від контексту. Це однозначно потребує доведення в змагальному судовому процесі. Тут, звичайно, складно, тому що міжнародне право, яке стосується цього виду злочину потребує доопрацювання. В міжнародний стандарт не введений елемент культурного геноциду.
Росія продовжує вчиняти злочини і геноцидний характер цієї війни для мене очевидний. Боюсь, що ми можемо дійти до такої точки неповернення, коли навіть для скептиків стане очевидно, що Росія здійснює геноцид. Я би хотіла цьому запобігти.Олександра Матвійчук
Навіть з позиції здорового глузду зрозуміло, що для того, щоб повністю чи часткового знищити якусь, наприклад, національну групу – необов’язково вбивати всіх членів цієї групи. Можна просто примусово змінити ідентичність. Відповідно, вся національна група рано чи пізно зникне. Мені здається, що в цій розмові і наукових суперечках ми упускаємо дуже важливе питання, бо війна триває і РРосія продовжує вчиняти злочини і геноцидний характер цієї війни для мене очевидний. Боюсь, що ми можемо дійти до такої точки неповернення, коли навіть для скептиків стане очевидно, що Росія здійснює геноцид. Я би хотіла цьому запобігти.
О.К.: В одній із ваших промов ви згадували Нюрнберзький процес, який відбувся після капітуляції, після розгрому нацистської Німеччини, про те що в нас немає часу чекати на наступний такий процес. Чи можна задіяти механізми притягнення до відповідальності швидше, під час війни?
О.М.: Я думаю, ми мусимо це зробити, тому що міжнародна система кримінального правосуддя – не щось законсервоване та архаїчне. Ця система як і будь-яке право має відповідати реаліям сьогодення. У 21 столітті, в якому багато країн проголошують людину, її життя, права та свободи, безпеку найвищою цінністю – потрібно це твердження робити реальною політикою і реальною практикою. Це одне з цих питань, як ми будемо у 21 столітті захищати людину, чи можемо ми покластись на інструменти права чи тільки груба сила має значення і окрім як надавати Україні зброю – немає жодного іншого виходу. Я бачу, що право зараз не працює. Як юристка я вірю, що це тимчасово і ми маємо відновити міжнародний порядок.
О.К.: Є величезна кількість організацій, які мусять захищати права людей по всьому світу, включно з ООН та Міжнародним Комітетом Червоного Хреста. Чи на вашу думку, вони ефективно виконують свої функції захищати права людей в Україні?
О.М.: Війна Росії проти України – важливий привід переосмислити ефективність роботи міжнародних організацій і розпочати реформу всієї міжнародної системи миру і безпеки. ООН не може зупинити російські звірства і в день, коли Генеральний секретар ООН приїжджає для зустрічі з президентом Зеленським, російська ракета влучає в житловий будинок і вбиває у власній квартирі нашу колегу журналістку Віру Гірич. Це світ, у якому небезпечно жити всім без виключення. Світ, в якому ти не можеш покластись на архітектуру міжнародних організацій. Це потребує системного вирішення перезапуском цієї системи і її реформуванням. Що стосується таких організацій як Міжнародний Комітет Червоного Хреста, мені здається, що питання ефективності їхньої роботи має вимірюватись інакше. Для того, щоб досягати цілей за ці роки, десятиліття – було розроблено величезну кількість процедур, стандартів, безпекових протоколів. Ми зараз стали свідками, коли почалось повномасштабне вторгнення, а вони всі евакуювались – [є враження], що ці протоколи і стандарти стали важливішими ніж та ціль, заради якої вони створювались. Цей момент потрібно переглянути.
Росія демонструє себе як варвари. Вони показово демонструють, що вважають важливим і правильним вбивати, ґвалтувати і викрадати цивільне населення. Якщо нам у цій війні випала роль цивілізації – треба цю роль нестиОлександра Матвійчук
О.К.: Як Ви бачите повоєнну відбудову в Україні?
О.М.: Те, як Україна буде виглядати після закінчення цієї війни залежить від того як ми боремось. Ця війна має ціннісний вимір. Це не просто війна двох держав – це війна двох систем: авторитаризму та демократії. Ми боремось за демократичний вибір, за свою свободу і маємо відповідати цінностям, які ми проголошуємо. Що надзвичайно складно на практиці, у боротьбі на виживання із супротивником, який показово ігнорує міжнародне право, нівелює людську гідність і нехтує всіма рішеннями міжнародних організацій. Але Україна не може собі цього дозволити. Ми маємо пам’ятати, за що ми боремось.
Ми боремось за суспільство, в якому права кожної людини захищені, суди незалежні, влада підконтрольна, а поліція не розганяє мирні студентські демонстрації.
Росія демонструє себе у цій війні як варвари. Вони показово демонструють, що вважають важливим і правильним, тим, що їм належить робити - вбивати, ґвалтувати і викрадати цивільне населення. Якщо нам у цій війні випала роль цивілізації – треба цю роль нести.
Дивіться також: Держдеп CША: Світ не залишить злочини Росії в Україні безкарними. Інтерв'ю
- Голос Америки
США засудили арешт журналіста WSJ в Росії
США рішуче засудили арешт Евана Гершковича російським ФСБ. Журналіста The Wall Street Journal Гершковича затримали в місті Єкатеринбург на Уралі і звинуватили у спробі нібито отримати секретну інформації.
"Націлювання на американських громадян з боку російського уряду абсолютно неприпустимі. Ми рішуче засуджуємо затримання пана Гершковича", - заявила речниця Білого дому Карін Жан-П'єр.
Жан-П'єр додала, що представники Білого дому та Державного департаменту США поспілкувалися з роботодавцем пана Гершковича, Wall Street Journal. Адміністрація також зв'язалася з його родиною. Крім того, Державний департамент підтримує прямий зв’язок із російським урядом щодо цієї справи, зокрема активно працюючи над забезпеченням консульського доступу до пана Гершковича.
США засуджують напади і репресії російського уряду щодо журналістів і свободи преси, йдеться в заяві.
Як в Білому домі, так і в Державному департаменті США підкреслили, що уряд США закликає не їздити до Росії, а тих, хто проживає в країні, негайно виїхати.
У виданні відкинули звинувачення проти журналіста. "The Wall Street Journal рішуче заперечує звинувачення ФСБ і вимагає негайного звільнення нашого довіреного та відданого журналіста Евана Гершковича, - йдеться у повідомленні видання. – Ми солідарні з Еваном і його родиною".
Жанна Кавельє, керівник відділу Східної Європи та Центральної Азії паризької групи свободи преси «Репортери без кордонів», сказала, що Гершкович був першим іноземним журналістом, який був заарештований у Росії з початку війни в Україні.
“Це виглядає як захід у відповідь Росії Сполученим Штатам, тому ми дуже стривожені, бо це, ймовірно, спосіб залякати всіх західних журналістів, які намагаються досліджувати аспекти війни на землі в Росії, — сказала Кавельє Associated Press. – Західні держави повинні негайно попросити роз'яснень щодо звинувачень, оскільки, як нам відомо, він просто виконував свою роботу як журналіст".
Російський журналіст Дмитро Колєзєв повідомив у месенджері Telegram, що спілкувався з Гершковичем перед його поїздкою в Єкатеринбург.
“Він готувався до звичайної, хоч і досить небезпечної в нинішніх умовах журналістської роботи”, — написав Колєзєв. За його словами, Гершкович попросив у нього контакти місцевих журналістів і офіційних осіб у цьому районі і намагався домовитися про інтерв’ю.
В статті використано інформацію АР.
- Голос Америки
Путін звертається за зброєю "до постачальників останньої надії, таких як Іран та КНДР" - США ввели санкції за посередництво в такій угоді
"Росія втратила більше 9000 одиниць важкої військової техніки з початку війни і, частково завдяки багатостороннім санкціям та експортним обмеженням, Путін все більш відчайдушно намагається їх замінити", - заявила міністр фінансів США Дженет Єллен, коментуючи нові санкції США.
Міністерство фінансів США у четвер запровадило санкції проти громадянина Словаччини Ашота Мкртичева за спроби провести угоду з продажу зброї між Росією та КНДР.
У відомстві Мкртичева звинувачують в тому, що він намагався отримати десятки одиниць зброї та боєприпаси для Росії в обмін на поставки комерційної авіації, сировини та товарів для КНДР.
Єллен додала, що такі схеми, які намагався втілити Мкртичев показують, що "Путін звертається до постачальників останньої надії, таких як Іран та КНДР". Вона засвідчила відданість США тому, щоб зменшувати можливості військово-промислового комплексу Росії, а також протидіяти спробам Росії обходити санкції та отримувати військове обладнання від КНДР, або будь-якої іншої держави, яка готова підтримувати її війну в Україні".
У відомстві нагадали – більше 30 країн обмежують можливості Росії "заміщувати втрачене військове обладнання поставками сучасних технологій". США та інші країни надають сучасну зброю Україні, щоб допомогти їй захиститись від російської жорстокої війни.
Форум