Спеціальні потреби

Актуально

"Я не простягаю руку ворогу" - директорка ІМІ відмовилась від премії, яку присудили журналістам з України та Росії. Інтерв'ю 

Фото для ілюстрації

Виконавча директорка Інституту Масової Інформації Оксана Романюк відмовилась отримати Премію зі свободи слова Johann Philipp Palm Award від німецького фонду Palm Foundation. Причиною стало те, що премію їй присудили разом із російським журналістом Олексієм Венедиктовим. Пані Романюк назвала Венедиктова “кремлівським лібералом”, саме тому, за її словами, відмовляється "подавати руку ворогу”.

Інститут Масової Інформації - це громадська організації, яка працює у напрямку захисту свободи слова та сприяння розвитку української журналістики. Ксенія Туркова з Голосу Америки розпитала очільницю ІМІ про ситуацію навколо цієї премії і як поставився до відмови української лауреатки її російський колега.

Ксенія Туркова: Пані Оксано, коли ви дізналися про те, що вас висунули на цю премію разом з Венедиктовим, наскільки це було несподівано? Чи очікували ви, що ваше нагородження можуть об'єднати з нагородженням російського журналіста?

Оксана Романюк: Не очікувала. Я дізналася про це у травні, і, якщо чесно, тоді було взагалі не до премії. Я прочитала, суперздивувалася і написала їм листа, мовляв, дякую, що ви мене висунули, але я категорично відмовляюсь у цьому брати участь. Організатори намагались мене переконати, велось довге листування…

Я надавала там свою аргументацію, свої факти, вони намагались мені пояснити свою точку зору. І я зрозуміла, що між нами є якась нестача розуміння пов'язана, по-перше, з досвідом і бекграундом, оскільки ми зараз переживаємо безпосередньо досвід насильства, досвід захисту нашої ідентичності, і для нас не є можливим те, що пропонує нам Західна Європа - простягнути руку ворогу, як мені пропонували. Я розумію, що їхне бажання було абсолютно щирим. Вони просто не розуміють всієї глибини цієї ситуації, в них немає такого сусіда коло кордонів. Тому тут треба більше пояснювати, напевне.

К.Т.: А як вони це пояснювали?

О.Р.: Вони пояснювали це позитивним своїм бажанням… Знаєте, як у правозахисному русі розділяють на миротворців і тих, хто за справедливість. Ось тут була чисто миротворча позиція, буквально мені казали, що “ти маєш простягнути руку ворогу”, буквально такими словами.

На мою думку, Венедиктов легітимізував ситуацію зі знищенням свободи слова в Росії
Оксана Романюк, виконавча директорка ІМІ

А для мене це неприпустимо не лише через ситуацію, в якій ми опинилися. Для того, щоб простягати руку, має відбутися певний комплекс заходів. Мають відбутися перемога, суди, покарання, власне, покаяння — як це було з Німеччиною. Тому що 42 журналісти загинули, наших колег. Буквально за тиждень до війни ми з Олександром Маховим обговорювали тренінги для журналістів. (журналіст О.Махов був у складі ЗСУ, загинув 4 травня 2022 року під час артилерійського обстрілу біля м.Ізюм - ред. ГА) Буквально за два дні до того, як росіяни убили Макса Лєвіна, він мені телефонував, в нього були ідеі стосово заяв про роботу журналістів на передовій.

Друга причина (відмови - ред. ГА) - це сама особистість Венедиктова. Є росіяни, які варті поваги, наприклад, група “Меморіал”, результат їхньої роботи, безумовно, цінний. Але Венедиктов зробив низку висловлювань щодо України, казав, що це просто територія.

На мою думку, він легітимізував ситуацію зі знищенням свободи слова в Росії. Мені здається, що це було б неправильно. І це було б певною зрадою по відношенню до наших колег, які зараз все ж таки - за свободу слова.

К.Т.: А з ним безпосередньо ви спілкувались щодо цієї премії?

О.Р.: Я з ним не спілкувалася. Думаю, що його, як і мене, повідомили офіційним листом організатори: що ось така премія, ось такі номінанти. Я припускаю, він мав бачити, що там була українська претендентка, і раптом вона кудись зникла. Я не знаю, чи комунікували з ним ці організатори. У мене б виникли якісь питання, але я не можу за нього тут відповідати.

К.Т.: Ви згадали “Меморіал”; нещодавно була схожа ситуація із Нобелівською премією миру, коли нагороду отримали російські, українські та білоруські правозахисники. І теж тоді були питання, навіщо так поєднувати і, хай і ненавмисне, повторювати російський наратив про так званий “триєдиний народ”. Чому Захід досі сприймає країни пострадянського простору як один, як тут кажуть англійською, package?

О.Р.: Тому що вони бояться змін, я зрозуміла це вже станом на зараз. Будь-які зміни - це небезпечно, і для Заходу легше нас пакувати в цей package, ніж очікувати чогось невідомого від України.

Україна раптом стає гравцем, який має свою точку зору, який не хоче пакуватися вже в цей package, а хоче бути в пакеті зі зхідноєвропейськими країнами - членами Євросоюзу. Україна має своє бачення, свої якісь там претензії, ще щось. Це незручно. Простіше все звести до статусу кво, звести нас знову у цю радянську парадигму.

Колись до війни мені розказували деякі європейські дипломати, що навіщо ви взагалі щось тут будуєте, якусь ідентичність, якщо все одно вам не вирватись з-під гніту? Все рівно на вас цей тягар буде висіти, і РФ вас не випустить, у вас немає шансів. Мені здається, що у цьому причина — цей страх змін.

І ще один нюанс: ми пережили низку екзистенційних криз, коли розпався Радянський Союз, коли були 90-ті роки, Революція Гідності — і так далі, і так далі. Ми постійно ці зміни переживали, відновлювались і йшли далі. Але в них (на Заході) не було таких сильних криз, і через це, можливо, вони не готові з ними зіштовхуватись. Я бачу, що це просто намагання максимально все законсервувати у тому вигляді, як воно є.

К.Т.: А як цього позбутись?

О.Р.: Є кілька, напевно, варіантів. Один з варіантів подій — це… як мені казали: “Ви, українці, дуже агресивні, дуже енергійні”, напевне, так і треба - дуже гучно про себе заявляти.

З іншого боку, наша така агресивна позиція зрозуміла, але вона змушує певну цільову аудиторію замикатись, знаєте, як в такого броненосця, повністю в себе закуклюватись і нікуди не рухатись, не розвиватись. Тому паралельно з публічним озвученням своєї позиції важливо також продовжувати діалог і пояснювати нашу позицію, наводити факти.

І трете — нам треба своє робити, якось рухатися вперед, тому що іншого виходу немає просто, це питання нашого виживання. Просто не здаватись, рухатись вперед.

К.Т.: Ви написали вчора, що попереду багато роботи, щоб розвіяти російську імперську магію. А про яку саме роботу йдеться і як насправді розвіяти цю магію?

О.Р.: Тут також треба діяти на кількох рівнях. Перший рівень, я вважаю, це юридичний. Я все ж таки думаю, що має бути створений спеціальний трибунал щодо дій Росії, і я хочу побачити на цьому трибуналі безпосередніх пропагандистів, тих людей, які віддавали вказівки, які створювали цю абсолютно жахливу, агресивну пропаганду, тому що ми більше не використовуємо термін просто “пропаганда” — це геноцидна риторика, яка абсолютно перекликається з руандійським випадком, це заклики до нападів на цивільну інфраструктуру і так далі.

Друге — це, власне, робота з так званими російськими лібералами (чи я не знаю, як їх називати коректно). Тому що нещодавна ситуація з каналом "Дождь" показала, принаймні для нас, деяку інфантильність, неготовність брати на себе відповідальність. Я тут можу багато говорити, у нас дуже багато здивування вся ця історія викликала. І мені здається, що до цього кластеру представників цієї спільноти також мають бути вимоги стосовно дотримання етичних стандартів, напевно, більшої уваги до етики, до професійних стандартів журналістики. Неприпустимо вживати таку термінологію, як "Бєлорусія" чи "на Україні". Це дуже такі маленькі приклади.

Більше критичного ставлення має бути, більше переосмислення, можливо, самоаналізу, самооцінки, тому що так не може бути, ви не можете сказати, що це просто війна Путіна. Ви все ж таки є частиною всієї цієї історії. Якщо ви є частиною, то ви не можете підтримувати будь-кого, хто бере в руки зброю і йде вбивати українців, це неприпустимо. Кожен агресор має бути покараний. Кожен агресор. Він не може заслуговувати на підтримку.

Третя група — це росіяни, з якими, я вважаю, в нас є потенціал до діалогу. Насправді в мене було багато знайомих росіян до 24 лютого, ми спілкувалися. І після 24 лютого з цього кола знайомих лише двоє людей мені написали в приват, і я знаю, що їм дуже соромно за цю ситуацію. Вони описують цю ситуацію в категоріях, які нам зрозумілі. Вони кажуть, що їм соромно публічно виступати, тому що вони не знають навіть, що казати. Ось ця позиція — вона нам більш зрозуміла.

Коли виходять якісь росіяни і розказують виключно про себе, це просто викликає дуже багато запитань. Тому, якщо говорити про зміни, я думаю, що змін я б хотіла чекати від цієї третьої групи росіян, які усвідомлюють відповідальність, які усвідомлюють цю ситуацію з імперіалізмом, в якій ми усі опинились, які усвідомлюють жахливі наслідки пропаганди. Мені шкода, що їхні голоси дуже слабо чути, і вони практично невидимі на фоні дуже розпіарених відомих організацій, які отримують фінансування.

К.Т.: Існує такий дискурс, що зараз журналісти не можуть бути беземоційними, нейтральними, що треба чітко розуміти, на якому ти боці, тому що війна. Звісно, вона чорно-біла, там немає відтінків. Але є такий дискурс, що після війни буде складно, мабуть, повернутися до об'єктивної журналістики. Які, на вашу думку, головні виклики війна поставила перед українськими ЗМІ?

О.Р.: Дуже багато викликів. Відповідь про емоційність полягає просто в дотриманні професійних стандартів. І якщо у нас виникають якісь ситуації, пов'язані з емоційними історіями, ми дуже багато консультуємося, радимося з колегами з цього приводу. Зараз є виклики кількох рівнів.

Перше — це, звісно, виклик, пов'язаний з контентом. 80-90% контенту зараз — це війна. І дуже складно навіть писати на якусь іншу тематику. Але я бачу, що онлайн-медіа активно пишуть, викривають навіть корупцію, критичні матеріали пишуть про представників влади. Мене бентежить також поява нашого марафону теленовин: я вважаю, що він себе вже вичерпав, з ним потрібно попрощатись, це вже зрозуміло.

Також є виклик, пов'язаний з безпекою. Безумовно, кожна редакція сьогодні вже навчилася, як в цьому плані викручуватись, але ще рік тому я не думала, що буду вміти оперативно накладати турнікети, якісь такі речі.

Є виклик, пов'язаний з фінансами: зруйнувались традиційні зв'язки, інфраструктура, зруйнувались, власне, нормальні практики, через це дуже багато ЗМІ зараз втратили джерела фінансування, кілька сотень ЗМІ закрилися вже станом на сьогодні внаслідок цієї ситуації. Але кожна криза все ж таки - це якесь переродження, і зараз у нас багато медіа шукають фінансові рішення, і ці фінансові рішення пов'язані зі збільшенням відповідальності, збільшенням діалогу зі своєю аудиторією, з поданням інформації саме про те, що цікаво аудиторії. Тобто це не просто якесь медіа “в космосі”, яке фінансувалося якимось Василем Пупкіним, місцевим олігархом. ЗМІ уже починають усвідомлювати себе як медіа, в якого є конкретна ніша, конкретна аудиторія. Я вважаю, що це позитивно.

А також є виклики, пов'язані з повсякденним життям. Ми проводили опитування, і 97% журналістів, які тут у нас живуть, зазначили, що перебувають у стресі — або через себе, або через свою родину, або через роботу. Тобто, напевно, це те, що лежить на поверхні, але тут є один нюанс: ми постійно колотимося — у різних конфігураціях, нам все не подобається, ми постійно якісь заяви робимо… Навіть війна цю колотнечу не спинила. Постійно там щось у якихось чатах мені пишуть, давайте робить якусь заяву, ще щось, ще щось… Це, як кажуть, ці українці, вони ніяк не заспокояться.

К.Т.: Ну, думаю, що це хороша, добра ознака, тому що українці критично ставляться самі до себе.

О.Р.: З одного боку, це позитив, а з іншого боку, ми постійно на цьому маятнику, нас постійно щось не влаштовує, і ми починаємо далі це хитати, і, можливо, це те, чим ми відрізняємось від всіх консервативних країн, в яких, не дай бог, щоб цей маятник хитнувся. Можливо, це ознака молодої країни, яка перебуває в пошуку своєї моделі — і це не дуже добра, напевно, ознака. Але це ознака розквіту.

КТ: Дуже дякую вам, пані Оксано, за цей коментар.

О.Р.: Дякую вам також.

«Завдання №1 – це вижити», – Сергій Притула. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:00:57 0:00

Всі новини дня

Як у штаті Оклахома реагують на військові навчання українців на системах ППО Патріот. Відео

Українські військові продовжують військові навчання на системах ППО Патріот в Оклахомі. Їхньому приїзду в США передували політичні баталії. Детальніше про те, як Оклахома реагує на військові навчання українців - в сюжеті Дарії Вершиленко.

Без жодних "але" та "якщо" - Урсула фон де Ляєн заявила про підтримку України перед самітом

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. Архівне фото

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила про беззастережну підтримку України з боку Європи. Заява прозвучала перед самітом ЄС- Україна, що відбудеться 3 лютого.

Україна має перемогти, адже вона захищає європейські цінності, сказала політик у виступі в Дюссельдорфі на засіданні Християнсько-демократичної партії.

"Ми підтримуємо Україну без жодних "якщо" та "але". Україна бореться за наші спільні цінності, бореться за повагу до міжнародного права та принципи демократії і тому Україна має перемогти в цій війні", - сказала політик.

Основною темою саміту стане підтримка України у війні а також реформи на шляху до Європейського Союзу.

В статті використано матеріали AFP, Reuters.

Міжнародні експерти: постачання винищувачів в Україну - це питання часу 

"Постачання тепер літаків-винищувачів в Україну - це питання часу", - пишуть експерти. Photo by AIR SELF-DEFENSE FORCE VIA JIJI / AFP

Впродовж 11 місяців від повномасштабного вторгнення якщо Україна просила про якусь зброю у США та союзників, через деякий час вона її отримувала, зокрема і ракетну артилерію, і потужні системи протиповітряної оборони, і бойові броньовані машини, і навіть танки. То ж постачання тепер літаків-винищувачів в Україну - це питання часу, про це йдеться у статті видання Business Insider “Україна отримала танки, і тепер приглядається до літаків”.

Зокрема, в інтерв'ю виданню колишній посол Франції у США та в ООН Жерар Аро розповідає про високу ймовірність отримання Україною західних літаків. Він описує безпекову допомогу для України в час цієї війни як “подавання їжі”: Україна отримує її порціями, крок за кроком.

"Кожні три місяці точаться дебати щодо нового типу зброї. Тепер говорили про танки. Можу посперечатися, що в наступні три місяці це будуть літаки", - розповів дипломат виданню.

“Кожного разу ми сваримося і сваримося”, але врешті-решт країни дають зелене світло військовій техніці, додав він.

У США офіційно заявляють, що безпекова допомога українським Збройним силам, як правило, зосереджена на поточних потребах на полі бою. При цьому, як нещодавно заявив речник Пентагону генерал Пет Райдер, хоча Вашингтон продовжує оцінювати «термінові» потреби українців на полі бою, також проводяться обговорення, що потрібно Києву в «середній та довгостроковій перспективах». Про літаки для України США поки не анонсували, і невідомо, чи це рішення взагалі буде ухвалене.

Канцлер Німеччини Олаф Шольц напередодні під час виступу у Бундестазі заявив, що не планує відправляти винищувачі в Україну. «Я ще з самого початку дав зрозуміти, що ми не говоримо про бойову авіацію, і я повторюю це саме тут», - про заяву канцлера Шольца нагадує видання Al Jazeera у статті “Після танків Україна приглядається до винищувачів: Це те, що ми хочемо”.

Україна просить міжнародних союзників надати Києву одні з найкращих американських винищувачів F15 та F16.

Журналісти Business Insider опитали експертів, який із західних літаків міг би бути найкращим в умовах війни в Україні. Недооціненим експерти назвали літак Gripen виробництва Швеції, мовляв, він значно дешевший і простіший в експлуатації, порівняно з американськими аналогами.

Також непоганим варіантом для України називають американський військовий літак A-10 Warthog - він повільніший за F16, але дуже потужний. В американській армії ці літаки називають “вбивцями танків”.

Британська газета The Guardian у статті “Україна просить винищувачі після німецької пропозиції танків Леопард” посилається на заяву уряду Нідерландів, мовляв, вони розглядають можливість передачі Києву деяких зі своїх 50 літаків у координації з союзниками.

Минулого тижня міністр закордонних справ Нідерландів Вопке Хьокстра заявив, що Нідерланди розглядатимуть будь-які запити України щодо винищувачів F16 американського виробництва. За його словами, "немає табу" на військову допомогу, пише видання Newsweek.

У статті “Літаки для України: Київ тисне, щоб Захід подолав останню заборону” Newsweek також цитує посла США в ОБСЄ Майкла Карпентера, що Вашингтон підтримає будь-яку європейську країну, яка матиме бажання відправити свої літаки американського виробництва в Україну.

Рішенням щодо танків країни Заходи показали «справжню зміну апетиту до політичного ризику» у питанні винищувачів, коментує виданню експерт Королівського інституту в Лондоні Джастін Бронк.

«Існує відносно обмежене вікно десь впродовж наступних шести місяців або близько того, щоб Україна могла потенційно отримати вирішальні територіальні здобутки перед новою великою хвилею російської мобілізації», – цитує Бронка видання Newsweek.

"Немає сценарію, за яким потреба (в літаках - ред.) повністю зникне, навіть якщо Україна переможе цього року, - аналізує експерт. - Це не про те, чи постачаємо ми важке озброєння, як-от танки та потенційно винищувачі, а більше питання про те, коли ми це зробимо. Відтак є вагомі аргументи, щоб сказати: ви повинні зробити це зараз», - продовжує Бронк.

Якщо Україна отримає американські літаки, вони можуть стати вирішальними на полі бою, як в оборонних, так і в наступальних операціях, які Києву доведеться проводити для звільнення територій, вважає генерал-лейтенант ВПС США у відставці, а нині - декан Інституту Мітчела з аерокосмічних досліджень Дейвид Дептула.

“Повітряна сила забезпечує переваги над бронетехнікою, артилерією та піхотою у таких характеристиках як швидкість, дальність, гнучкість, перспектива, маневровість, мобільність і смертоносність, - цитує генерала Дептулу Newsweek. - Хоча сухопутні сили, безумовно, необхідні, «комбіноване військо» не ефективне без авіації”.

“Якщо Україна не придбає заміну винищувачів західного походження в найближчі місяці, вона втратить здатність захищати свій повітряний простір і підтримувати свої наземні сили, а без контролю свого неба вони програють”, - зазначив генерал-лейтенант ВПС США у відставці Дейвид Дептула.

25 січня під час свого вечірнього звернення президент України Володимир Зеленський заявив про необхідність отримати західну військову авіацію. "Ми маємо вийти на постачання літаків для України. І це мрія. І це завдання. Важливе завдання для всіх нас", - сказав президент. За словами президента Зеленського, це питання він обговорював із генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом.

Північна Корея різко відреагувала на рішення США надати танки Україні

Танк M1A2 Abrams. Архівне фото.

СЕУЛ, 28 січня (Reuters) – Північна Корея в суботу засудила рішення США надати Україні бойові танки, стверджуючи, що Вашингтон «продовжує перетинати червону лінію», щоб отримати гегемонію через проксі-війну, повідомили державні ЗМІ KCNA.

Сестра лідера Північної Кореї Кім Чен Ина, Кім Йо Чен, зробила зауваження в заяві, оприлюдненій KCNA, заявивши, що Північна Корея «стоятиме в одному окопі» з Росією проти Сполучених Штатів.

Сполучені Штати заявили цього тижня, що поставлять Україні 31 найсучасніший бойовий танк після того, як Німеччина зробила подібну заяву. Це скасувало табу на підтримку Заходом боротьби України проти російського вторгнення шляхом надання зброї, яка має переважно наступальне призначення.

"Я висловлюю серйозну стурбованість щодо ескалації воєнної ситуації з боку США, через надання Україні військової техніки для наземного наступу", - сказав Кім Йо Чен у заяві.

Сполучені Штати та західні країни «не мають ані права, ані виправдання для наклепу на використання суверенними державами права на самооборону».

Минулого року Північна Корея, яка має ядерну зброю, запустила безпрецедентну кількість ракет, у тому числі міжконтинентальних балістичних ракет (МБР), здатних досягти материкової частини США. Офіційні особи США та Південної Кореї також попередили, що Північна Корея може готуватися до першого з 2017 року випробування ядерного пристрою.

Українсько-польську драму "Щедрик" презентують для американських глядачів. Інтерв’ю

Українсько-польську драму "Щедрик" презентують для американських глядачів. Інтерв’ю
please wait

No media source currently available

0:00 0:10:07 0:00

Українсько-польську драму "Щедрик" в ці дні презентують для американських глядачів. Фільм розповідає історію трьох родин різної національності – українців, поляків та євреїв, – які мешкають в Івано-Франківську.

Більше

XS
SM
MD
LG