Спеціальні потреби

Історик Снайдер: Політика Сталіна у 30-ті роки була скерована проти України


Світу багато відомо про злочини гітлерівської машини, однак людство мало знає і не до кінця усвідомлює масштаби злочинів, які чинив режим Сталіна на території колишнього Радянського Союзу. Нещодавно у Сполучених Штатах вийшла книга, покликана пролити світло на «білі плями» того періоду.

Історик, професор Єльського університету Тімоті Снайдер у своїй книзі «Криваві землі: Європа між Гітлером та Сталіном» значну увагу приділяє Україні.

Криваві землі так називає Тімоті Снайдер територію Східної Європи, яка простягнулась між Балтійським та Чорним морями, між Берліном та Москвою. За 12-річний період, про який пише автор з 1932-го по 1946-ий у Східній Європі було замордовано 14 мільйонів людей. Нічого подібного в історії людства до цього не траплялось. Тімоті Снайдер наголошує, що половина з цих 14 мільйонів, була знищена в Україні. Жахливі події, які пережила Україна одну за одною – Голодомор, сталінський терор, гітлерівська окупація, Голокост – кров’ю мільйонів закарбовані в історії.

Тімоті Снайдер зазначає: «Найбільш вражаючою подією, якою я розпочинаю книжку, є Голодомор. Я намагався показати, як провал колективізації спонукав Сталіна та політбюро почати розбиратись з Україною у пошуках винних і покарати радянську Україну. Тепер ми маємо достатньо документації про період літа та осені 1932-го року. Вони чітко вказують на те, що Сталін знав про голод і, не зважаючи на це, свідомо провадив політику, яка мала привести до більшої кількості смертей. Вони могли зупинити експорт і дати людям доступ до зерна, яке зберігалось у сховищах, і тоді понад три мільйони людей не померли б».

Після сотень годин проведених за вивченням документів того періоду історик переконаний, що політика Сталіна була скерована проти української нації:

«З моєї точки зору чітко видно, якщо подивитись на хронологію, що здійснювалась політика чітко скерована проти України. Зокрема закриття кордонів України, щоб жителі республіки не могла покинути територій у пошуках їжі у інших регіонах. Колективізація принесла голод у багато інших регіонів, але якщо уважно подивитись на документи того періоду, Україна була умисно обрана».

На додаток до політики направленої проти цілої нації велась політика на знищення національної еліти, – каже автор:

«Наприклад під час великого терору 37-38-го років радянська влада заохочувала розвиток української чи білоруської культури, а потім знищували тих, хто цю культуру представляв. І у певному сенсі національна література ніколи не відродилась або відроджується лише зараз».

Українці, розповідає у своїй книжці Тімоті Снайдер, у стані розпачу думали, що буде дуже добре, якщо зовнішня сила захопить Україну і припинить ці страждання – Польща, Німеччина, чи хто інший. Вони думали, що гірше, ніж є, уже бути не може. Але згодом, коли Німеччина таки вторглась на цю територію, українці, як і інші європейські нації зрозуміли, що гітлерівський терор не був нічим кращим від сталінського.

Тімоті Снайдер: «Німеччина та Радянський Союз проводили надзвичайно подібну політику, вбиваючи схожі категорії людей, здебільшого – еліту, як також депортуючи сотні тисяч людей. Але сам факт, що українці були вимушені пережити обидва режими є незбагненним. І є багато історій українців, які пережили голод 33-го, а потім під час служби у Радянській армії потрапили у німецькі табори для військовополонених і були замордовані голодом другий раз».

Сьогодні, жителям різних країн цього регіону, за словами автора історичного дослідження «Криваві землі. Європа між Гітлером та Сталіним», надзвичайно важливо знати правду про власну історію. Хоча історія тепер кожної окремої країни відрізняється одна від одної, вона у певному сенсі спільна. Існувала територія, жителі якої перестраждали більше, ніж інші, не зважаючи на те були вони росіянами, поляками, білорусами, українцями чи євреями.

  • 16x9 Image

    Мирослава Ґонґадзе

    Ведуча, головний редактор і керівник Української служби «Голосу Америки». На додаток до праці на «Голосі Америки», часто виступає як експерт із питань України, Східної Європи та свободи слова на пострадянському просторі. Статті Мирослави друкуються на шпальтах  таких світових видань, як Wall Street Journal, Washington Post, NPR, Journal of Democracy. Мирослава є співавтором науково-публіцистичної роботи «Розірваний нерв» про протестний рух в Україні 2000-2004 років.

    З освітою правника, здобутою у Львівському державному університеті, має великий досвід роботи в галузі журналістики та зв'язків із громадськістю. Працювала журналістом, редактором, продюсером, керівником медія-кампаній в Україні та США у низці політичних і медійних організацій, у тому числі RFE/RL, Інтерньюз, IRI, NDI.

    Серед іншого - Мирослава також була дослідником Університету Джорджа Вашингтона (2003) та володарем стипендії Рейгана-Фасела Національного фонду за демократію (2001). «За видатний внесок у розвиток журналістики, активну громадянську позицію та професійну майстерность» Мирослава Ґонґадзе нагороджена Орденом княгині Ольги.

    Інформувати, поєднувати й об’єднувати людей та ідеї, надихати – такою Мирослава бачить свою місію.

    У вільний від роботи час, якщо такий з’являється, захоплюється подорожами, мистецтвом, фотографією.

    Виховує доньок-близнюків Нану та Саломе.

Інше за темою

XS
SM
MD
LG