Спеціальні потреби

Марта Фаріон: «Намагання уряду України взяти освіту під свій контроль насторожує Захід»


Марта Фаріон

Невдовзі після створення у 1991-му році Національного університету Києво-Могилянська академія було засновано Києво-Могилянську фундацію Америки. Метою цієї благодійної організації була підтримка і розвиток як самої академії, так і інших вищих навчальних закладів у незалежній Україні на принципах відкритого суспільства, демократії та верховенства права.

Про внесок фундації у розвиток освітньої галузі в Україні в інтерв’ю «Голосу Америки» розповіла президент цієї організації – Марта Фаріон.

Голос Америки: Пані Марто, на час заснування фундації, в Україні була практично відсутня практика фінансування навчальних закладів благодійними організаціями. Кому належала ініціатива створення фундації і завдяки яким ресурсам її вдалося реалізувати.

Марта Фаріон:
У 1991-му році Києво-Могилянська академія була єдиним університетом, який відновився з попелу з тою метою, щоб розпочати реформи в українській освіті, оскільки освіта була завжди контрольована державою. Одразу після її відновлення, у США і Канаді українські академіки і професори, які тут викладали, хотіли допомогти ректору В’ячеславу Брюховецькому. Вони розуміли, що фінансової підтримки академії з боку уряду не було. І вони створили товариство приятелів Києво-Могилянської академії, а з часом перейменували його на фундацію. Найбільше у цьому допомогла діаспора, адже ми розуміли, що наука в новій державі – це найголовніше.

Г.А.: За час співпраці, які проекти Ви вважаєте найбільш успішними, і яких змін в академічній програмі закладу, чи у його структурі вдалося досягти?

М.Ф.:
Могилянка започаткувала багато чого нового. Це і факультет соціальних наук і соціальних технологій, це інститут політичного аналізу, бізнес-школа, яка працює на західних засадах на дуже високому рівні. Але один із найбільших проектів – це електронна бібліотека України. Вона базується у відновленій бібліотеці Могилянки, яка відповідає технічним потребам такого проекту і дає можливість встановити портали. Проект вдалося реалізувати не в останню чергу завдяки підтримці діаспори, зокрема Фундації родини Омеляна і Тетяни Антоновичів.

Електронна бібліотека України створена для того, щоб усі українські університети мали доступ до електронних ресурсів і академічних даних. Ми розпочали реалізувати цей проект в рамках трьох закладів – Києво-Могилянської академії, Харківського національного університету імені В.Каразіна і Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича. Але цього року у нашому консорціумі є вже 16 університетів.

Ми розпочали цей проект завдяки підтримці агенції міжнародного розвитку американського уряду, яка поставила умову, що український уряд теж має підтримувати цей проект. Адже це завдання уряду – підтримувати потреби своїх університетів. Було дуже багато обіцянок від уряду, але конкретних дій досі немає.

Г.А.: Києво-Могилянська академія і Католицький університет були єдиними закладами, які відкрито виступили проти проекту освітньої реформи Дмитра Табачника. Про що, на Вашу думку свідчить те, що інші університети не зробили жодних публічних заяв?

М.Ф.:
Так, правда, що ці два заклади – єдині, де ректори і адміністрація мали мужність і цивільну відвагу відстояти свої принципи і інтереси своїх університетів, свою свободу і автономію. Це не означає, що інші ректори не дбають, чи підтримують інші принципи. З моїх розмов із ректорами різних ВНЗ у різних регіонах України, стало зрозуміло, що вони бояться, що їм ще більше обмежать фінансування, чи звільнять з роботи. Тому що в Україні дивна система, де міністр має право звільнити ректорів в університетах і призначити на їх місце інших. Це справді втручання політики в освіту. І така практика нечувана на Заході. Те, що держава намагається взяти науку під свій контроль у західному світі виглядає дуже дико і спричиняє побоювання, що Україна вертається до тоталітарності.

Г.А.: Чи вважаєте Ви, що в Україні досі існує загроза централізації управління вищими навчальними закладами? І наскільки небезпечними є подібні тенденції?

М.Ф.:
Законопроект освітньої реформи не пройшов лише завдяки зорганізованим зусиллям, але загроза існує й надалі. Ми бачимо, що і в Міністерстві освіти, і в уряді існує політика посилення центрального контролю над усіма аспектами життя в Україні, і це величезна небезпека для освіти. Однак ми будемо реагувати на будь-які подальші спроби.

Г.А.: В освітніх колах багато говорили про те, що скорочення державного замовлення на певні програми Києво-Могилянської академії було свого роду помстою міністра Табачники. Чи погоджуєтесь ви з цією думкою

М.Ф.:
Я б не хотіла думати, що ця політика міністра освіти базується на особистих стосунках. Хочу вірити, що у міністра ширший світогляд для добра держави, і не хотіла б називати його дії помстою. Але тут іде цілеспрямована політика. Києво-Могилянська академія найбільше постраждала у цій фінансовій війні. Але вона не єдина.

Міністерство обмежило фінансування університетів в Україні, і відбувається певна дискримінація. Дуже дивно виглядає, що фінансування зменшили саме тим університетам, які мають вищий академічний стаж і де студенти отримують вищі бали.

Багатьом ВНЗ на Західній Україні також різко зменшили фінансування. Думаю, що тут цілком ясно проявляється тенденція міністерства, де є сильне втручання політиків в освіту і науку. А це тільки шкодить державі.

Г.А.: Які форми фінансування університетів існують у США?

М.Ф.:
У США дещо інша система, держава не втручається у життя ВНЗ. Кожен штат підтримує свої університет, але також є громадська підтримка, тому що коштів на освіту завжди не вистачає. Але є підтримка випускників, корпорацій, громадськості. Часто відбуваються благодійні заходи з метою збору коштів. Також є меценати, які залишають дуже великі фонди для ВНЗ на різні програми. Крім того є система, де корпоративні структури стають партнерами з університетами. Є великий брак підготовлених кадрів, тому це в інтересах корпорацій – співпрацювати з навчальними закладами і фінансувати різні програми підготовки фахівців. Це – дуже хороша традиція, яку мали б краще зрозуміти в Україні.

Г.А.: Дії чинної влади в Україні неодноразово викликали критику української діаспори у США. Як позначається це на двосторонній співпраці і бажанні західних меценатів підтримувати освітні проекти в Україні за такої політичної ситуації?

М.Ф.:
На мою думку саме зараз треба докладати ще більших зусиль, щоб працювати з Україною. Треба підтримати тих людей, які протистоять, і навіть наражаються на небезпеку. Людей, які ідейно і зорганізовано працюють для реформ в Україні. Жодна влада не є вічна, політики змінюються. Важливо зрозуміти куди ми прямуємо і стратегічно планувати як досягти цілей. В Україні саме зараз настав час, коли роль діаспори є ще важливішою, ніж була в минулому.

Г.А.: Хто на сьогодні є найбільшим меценатом Києво-Могилянської фундації Америки і як Вам вдається залучати нових донорів?

М.Ф.:
Найбільшим донором в діаспорі США є Фундація Омеляна і Тетяни Антоновичів. Вони не лише підтримали Києво-Могилянську академію, але і Національну бібліотеку ім. В. Стефаника у Львові. Однак допомога діаспори лише капля в морі порівняно з тими фінансовими потребами і витратами, які існують. Тому ми працюємо з різними донорами, як у США, Канаді, так і в Україні. Особливо в Україні, адже там є багаті люди. І я думаю, що ці люди хочуть, щоб їхні діти не мусили втікати з України і вчитися де інде. Я вірю, що ці люди хочуть створити таке середовище, щоб навчаючись в Україні, їхні діти та внуки були конкурентоспроможними у світі.

Відео дня

XS
SM
MD
LG