Спеціальні потреби

Надихнулися Ґретою? Прості дії, які допоможуть зберігати довкілля та заощаджувати гроші


Vorozhko Yellowstone

Шкоди від мене навколишньому середовищу, як я вважала, небагато: машиною в робочі дні я їжджу тільки до метро, власним літаком і яхтою не володію, воду із пластикових пляшок не п’ю.

Але, разом із моїм 11-річним сином, надихнувшись екологічними протестами молоді, ми взялися глибше вивчати цю тему і змінювати свої звички, аби продукувати менше сміття, особливо пластику. (Поки що взялися за цей аспект проблеми – для початку).

З 50-х років минулого століття було вироблено 8,3 мільярди пластмасових виробів, які досі засмічують наші ґрунти і океани. Лише 9% усіх пластикових виробів перероблюється, кажуть дослідники. Вулиці західних країн, включно зі США, виглядають чистими, на відміну від засмічених Маніли чи Делі, ще й тому, що ці держави відправляють своє сміття у країни, що розвиваються. І 72% пластмасових відходів йде до Китаю, який нещодавно заявив, що не буде більше його приймати. І навіть якщо будуть знайдені нові, більш ефективні методи переробки та розщеплення пластику, його треба ще зібрати - проект, який обійдеться людству у мільярди доларів. Адже тільки до океану щороку потрапляє близько 8 мільйонів тон пластику.

Ось кілька кроків, які ми вже зробили, - чимало з них ті звички, які я набула, вже мешкаючи у США, і яких без проблем позбулася. Втім робити це у Штатах, де, як здається, індустрія послуг спрямована на те, аби загорнути свій продукт в ще один поліетиленовий пакетик, дуже не просто. ​ У США, навіть порівняно з Україною, де у цьому плані все далеко не ідеально, існує просто якась хвороблива залежність від пластику.​

Ванна кімната

Відмовилася від популярного у США рідкого мила, повернувшись до звичних мені брусків, яких вистачає набагато довше. Для чого я витрачала стільки грошей та часу, кожні два тижні закуповуючи розбавлене водою мило у пластикових пляшках? Син так само перейшов на звичайне мило, а чоловік не може відмовитися від вже звичного для нього рідкого.

Відкрила для себе твердий шампунь – таке спеціальне мило для миття голови. Подобається неймовірно. Волосся залишається чистим і пухнастим навіть наступного ранку. По грошах – величезна економія, бо шампуні я купувала дорогі, а одного бруска, який коштує в рази менше, вистачає на місяці.

Крамниці

Забрало трохи часу привчити себе не забувати торбинку багаторазового використання, коли йду в крамницю. Пластикові пакети для овочів використовую багато разів. Але тут треба бути насторожі: останнього разу на касі продавщиця почала виймати мої овочі із пакетів із емблемою їхньої же крамниці і перекладати в нові. Вона що, думає, що я прийшла їх оновити? Але найважче було переконати чоловіка брати із собою торбу – розумію тепер, наскільки важко домовлятися і підписувати усі ці міжнародні договори про охорону навколишнього середовища.

Одяг – один із найбільших забруднювачів навколишнього середовища. Близько 60% синтетичних тканин зроблені із використанням викопного палива і 85% одягу, зробленого з нього, залишаються на сміттєзвалищах, де вони не розкладаються. До того ж індустрія виробництва одягу є джерелом 1,7 мільярдів тон двоокису вуглецю в рік – більше, ніж усі міжнародні перевезення та судноплавство.

Я до шопоголіків ніколи не належала, але з часом, як ти себе не обмежуй, гардероб зростає. Найпростіший шлях - змусити себе купувати менше – вимикати рекламу на Фейсбук. Якщо нової кофтинки не бачиш, то її й не хочеться.

Якщо ж купувати, то - дорожчі, якісні речі із натуральних матеріалів. А от з моїми хлопцями тут все просто – купити нову футболку їх треба ще змусити!

Одяг – один із найбільших забруднювачів навколишнього середовища

Відмовилася від своєї найулюбленішої фірми одягу – британської, яка не має крамниць у США і висилає одяг поштою з Великобританії. До того ж, якщо 7-8 років тому, коли я тільки для себе її відкрила, якість одягу там була просто чудова – майже усе, що я ношу в ефірі, звідти – то тепер понад половини обновок я почала відправляти назад. Ганяти сукню туди-сюди через океан – в мене такої нагальної потреби точно немає.

Припинила брати пробники в крамницях. Можливо, це хороший маркетинг, але взагалі – згубна ідея. Лосьйони для тіла, гелі і тому подібне відрізняються, переважно, ароматом – аби зробити вибір достатньо понюхати у крамниці відкриту пляшечку. А влаштовувати собі на обличчі полігон для активних інгредієнтів, які, до того ж не встигнуть проявити свою дію, враховуючи маленький обсяг у пробнику, - жоден дерматолог не порадить. Виробники косметики краще б давали більше інформації про свою продукцію, ніж розпаковувати по граму косметики в окремі упаковки, які залишатимуться з нами назавжди.

Ресторани

Минулої суботи ми родиною снідали в мережевому ресторані Silver Diner, де син замовив собі молоко. Його принесли йому, майже підлітку, у пластиковому стаканчику із кришечкою і пластиковою трубочкою. Наступного разу зразу попросимо приносити у звичайній чашці.

А ще було б добре, якби усі офіціанти запитували, у якій тарі приносити дітям напої. Думаю, мало хто з батьків дитини, старшої за 6 років, попросили б дитячий стаканчик. Бачу потенціал скоротити викиди пластика на кілька тон, зберегти гроші та зміцнити лояльність клієнтури, яка дбає про навколишнє середовище. Напишу–ка їм листа, а заодно запропоную приносити молоко до кави не у одноразових упаковках, а у металевому глечику.

Із сином ми заскочили до ресторану швидкого харчування Subway, де нам наші сендвічі, загорнуті у папір, поклали ще у пластикові пакети. Навіщо?

Якби ми з ними виходили під дощ і їли їх на будівельному майданчику, це ще можна було б зрозуміти. Але ж ми прямо там, у ресторані, повечеряли. Та навіть якщо б у машині - для чого пакети?

Так само у ресторанах, але далеко не у всіх, офіціанти почали питати, чи принести зі склянкою води трубочку


І тут поле для значного скорочення обсягу пластикових відходів шляхом простого тренінгу для працівників чи просто емейлу від найвищого менеджменту до найнижчого із інструкцією «перед тим, як класти сандвіч у пластиковий пакет, працівник має запитати клієнта, чи він йому потрібний».

Так само у ресторанах, але далеко не у всіх, офіціанти почали питати, чи принести зі склянкою води трубочку. Ну от для чого вони? Від них тільки зморшки на губах з’являються. Я відмовляюся.

В офіс я переважно приношу обіди із собою, але коли їх купую, не беру пластикові прибори.

Син говорить, що на обід взагалі перестав брати напої – у школі їх дають не в стаканах, а у одноразових упаковках – а п’є воду із фонтанчика. У шкільній їдальні у них стоїть таця із трубочками, а перед нею плакат, на якому зображено, яку шкоду пластикові трубочки наносять морським тваринам. Говорить, що діти шкодують черепах і трубочки не беруть.

Отже, близько десятка кроків – насправді їх більше, але не буду вже дрібнотою обтяжувати - які поки жодного дискомфорту нам не приносять та дозволяють економити гроші. Міркуємо, куди рухатися далі.

Звичайно, ці кроки самі собою – крапля в морі. Але ми у цьому досвіді далеко не одні – цей тренд, на щастя, набирає популярності, хоча, на жаль, не достатньо широко і не достатньо швидко. І тут, на мій погляд, зіткнулися два взаємопов’язані впливи.

Перше – занепокоєння кліматичними змінами та впливом людства на навколишнє середовище взагалі, що для молоді є одним із найвайжливіших соціально-політичних питань, які їх турбують. За даними ООН, щоб підтримувати той же рівень життя як зараз у 2050 році, коли населення, прогнозовано, сягне 9.6 мільярдів людей, нам буде потрібно три планети Земля. Якщо б усе населення споживало на рівні американців - вже сьогодні потрібно було б чотири планети. (Ці цифри дехто критикує, але вони вважаються непоганим орієнтиром).

Другий, пов’язаний з першим тренд, - втома і розчарування споживацькими цінностями. Сьогодні у США японка Марі Кондо, яка вчить людей позбавлятися зайвих речей і не купувати нові, - популярніша за будь-якого дизайнера моди. Мінімалізм стає все більш поширеним.

Економісти все голосніше ставлять питання, чи потрібно так сильно перейматися зростанням споживання, як рушієм економіки, а деякі уряди, зокрема, Нова Зеландія, офіційно відмовилася від цього показника як мірила успіху, адже економіка, коли скорочується споживання, хоча б і з екологічних міркувань, прогнозовано буде охолоджуватися.

Отже, ми в тренді. А ви? Діліться своїми порадами, ноу-хау та спостереженнями.

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.

Дивіться також: Фільм до 70-річчя Голосу Америки Українською. Відео

Фільм до 70-річчя Голосу Америки Українською. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:12:13 0:00

  • 16x9 Image

    Тетяна Ворожко

    Ведуча програми «Студія Вашингтон», журналіст та редактор. Фокусується на висвітленні українських питань у Конгресі, прямих включеннях із місця подій, американській політиці. Працювала репортером газети «Киевские Ведомости» та програми «Погляд у світ» (УТ-1), сценаристом та журналістом культового шоу «Без Табу з Миколою Вереснем» (1+1). Дописувала до десятка газет і журналів. Співпрацювала з CNN та BBC. Після навчання у США обійняла посаду радника Координатора проектів ОБСЄ в Україні з питань мас-медіа, де протягом двох років запустила десятки проектів, спрямованих на розвиток вільних ЗМІ та зменшення напруги між регіонами країни. Автор двох книг та документального фільму (канал СТБ). Здобула диплом магістра історії КНУ імені Тараса Шевченка та магістра журналістики Університету штату Огайо (Атенс). Мама сина.

Facebook Forum

XS
SM
MD
LG