Спеціальні потреби

Гросмейстер Іванчук про свою партію у серіалі «Хід королеви», пропозицію зіграти роль і реальний світ шахів


Львівський гросмейстер Василь Іванчук в інтерв’ю Радіо Свобода поділився своїми враженнями про серіал «Хід королеви»

Про серіал «Хід королеви» («The Queen's Gambit») на Netflix, який б’є рекорди перегляду чотири тижні поспіль, говорять не лише звичайні глядачі, але й професійні шахісти. Адже консультант фільму, тринадцятий чемпіон світу з шахів Гаррі Каспаров вибрав для серіалу реальні партії з шахових турнірів. Є там і український слід. А саме у фіналі головна героїня стрічки Елізабет Гармон грає реальну партію, яка відбулася у 1993 році, між українським гросмейстером зі Львова Василем Іванчуком і американським шахістом Патріком Вольфом. Тоді між чемпіонами ця партія закінчилася внічию, на відміну тієї, яка показана у серіалі.

Василя Іванчука називають генієм шахів, найсильнішим шахістом світу. Досі гросмейстеру вдається втримуватися у топ-рейтингах шахістів високого рівня. Донині Василь Іванчук – професійний шахіст. У Львові працює шахова школа Василя Іванчука.

Василь Іванчук в інтерв’ю з Радіо Свобода поділився своїми враженнями від серіалу «Ферзевий гамбіт», про фінальну партію, яку використав Гаррі Каспаров. А ще розповів про пропозицію зіграти у фільмі.

– Пане Іванчук, чи ви встигли подивитись серіал, якщо так, то які враження?

– Так, подивився. В цілому враження позитивні. Мені сподобався серіал. У ньому намагалися показати внутрішній світ шахіста, особливо в останніх серіях. І це дуже гарно вдалося, як Бет Гармон захищає себе від усього того, що їй непотрібно, від різних ідей, від релігійних організацій чи від ідей боротьби зі світовим комунізмом. Вона хоче зосередитися на шахах, робити свою роботу, на інтуїтивному рівні має свій унікальний світ, який несхожий на світ інших людей і повинна захищати цей світ від непотрібного впливу. Це мені дуже сподобалося.

– Автори серіалу показали поведінку шахістів, як джентельменів, вихованих людей, які поштиво і спокійно сприймають перемогу, протягують руку людині, яка перемогла і здолала в поєдинку. Хоча, насправді, у реальному житті не завжди так. Можна побачити людські емоції. Наскільки вам видався правдоподібним цей момент у серіалі?

– Абсолютно згоден з вами. На загал, шахісти, особливо високого рівня, сприймають поразки менш спокійно, ніж це показано у фільмі. Крім того, не зовсім типово, щоб шахісти високого рівня сиділи разом у барах, пили пиво і весело спілкувались. Адже коли є сильна конкуренція, люди тримаються, переважно, на дистанції один від одного.

– Як ви дізнались, що ваша партія стала прототипом до головного поєдинку серіалу?

– Мені просто про це написали. А вперше про це запитав Ілля Левітов на своєму шаховому каналі. Він цікавився, чи я знаю, що моя партія присутня у фільмі, тоді ще серіал я не бачив. Він пояснив, що це міжнародний турнір, білі там в прийнятому ферзевому гамбіті. І я згадав, що така партія була з американським шахістом Вольфом. 27 років минуло, але партію пам’ятаю. Звісно, я не пригадаю її від першого до останнього ходу, бо тривала вона довго, десь було 78 ходів, але пам’ятаю, який був розіграний дебют, які ключові моменти гри.

– Прошу, поясніть людям, далеким у шахах, у чому особливість цієї партії. Чому Гаррі Каспаров серед сотень і тисяч партій вибрав саме цю?

– Думаю, він аналізував цю партію і під час цього знайшов посилення моєї гри: замість g3-g4 хід конем на e6 і ця ідея йому видалася цікава і він захотів нею поділитися і світом.

– Гаррі Каспарову пропонували роль у серіалі, щоправда він відмовився. А вам надходила така пропозиція?

– Цікаво, що я отримував пропозицію зіграти роль Боргова. Мені написали на мейл. Я не одразу відповів, тому що не знав, ані що за телекомпанія, ані чи це правда чи афера, ані чи це якийсь жарт. З’ясував, що це солідна компанія, що готується такий серіал і тоді написав, запитуючи, що пропонують. Адже я мусив знати більш-менш обсяг роботи. Тиждень між листування минув і мені повідомили, перепросивши, що знайшли іншого актора на цю роль. Добре, нема питань. Забігаючи наперед, скажу, саме роль Боргова була би мені комфортною. Якщо вже вибирати персонажа, якого б я зіграв, то скоріше це був би сторож, який навчив маленьку дівчинку грати у шахи. Ця роль мені б більше підходила.

– А чому?

– Вона більш богемна, емоційна, принаймні, так видалось у фільмі. Для цього сторожа шахи були чимось чарівним, таємничим. Для Боргова, можливо, теж, але все таки умови його життя, кар’єри, судячи з серіалу, сильно привчили його не показувати свої справжні емоції. Чи я готовий був таке зобразити? Скоріш за все – ні. Мені було б тяжко зіграти саме цю роль.

– А взагалі акторство не відлякує вас? Ви б були готові спробувати себе у цьому мистецтві?

– Спробувати готовий, але я далекий від того світу. Не знаю, наскільки б комфортно себе почував на довгих репетиціях, записуючи дублі по 10-15 разів. Мовляв, не так сказав, не так руку підняв. Припускаю, що в якийсь момент це мене б могло сильно дратувати.

– За 7 серій, у принципі, маєш уявлення про шахістку Бет Гармон. Як ви оціните стиль, рівень гри головної героїні фільму?

– Досить нетиповий образ для жіночих шахів. Це людина, яка намагалася по своєму бути трохи відстороненою від реального світу. Думаю, що, передусім, був її самозахист. Вона відчувала свою унікальність, це відчували інші. Її колеги Белтік, в якийсь момент теж відчув, що не дотягує до неї. Може, рівнем гри, а ще, в більшій мірі, своєю посвятою щодо шахів. І, власне, це десь його почало гнітити. Він зрозумів, що неготовий жити шахами, наскільки це вдається Бет. Образ цієї головної героїні гарний. Навіть хотілося б, щоб жінки-шахістки ставилися до шахів з такою повагою, як Бет Гармон.

– Доводилося чути від людей, які знаються на шахах, що головна героїня має дещо спільне з вами у поведінці. Чи в якійсь мірі ви себе не побачили у цьому образі?

– Якось я займався з Олегом Романишиним (гросмейстер зі Львова – ред.) і він увімкнув телевізор, а я постійно вимикав. Такий епізод був у серіалі. Коли заняття, то має бути тихо і повна зосередженість. Хоча самому Романишину це не заважало. Певно, це індивідуально.

– Чи у підвалі не доводилося вам грати, як головній героїні?

– У підвалі…Щось не пригадую. Але у тюрмі сеанс доводилося давати.

– За яких обставин?

– Просто запросили, чи у трудову колонію, чи тюрму. Директор її любив шахи і попросив провести сеанс одночасної гри, потім ще відповідав на запитання.

– У серіалі Бет Гармон часто під час гри чи перед нею відпрацьовувала партії, дивлячись на стелю. Люди, які спостерігали за вами під час гри, говорять, що у вас теж є така особливість. Чи робите такі вправи чи це збіг?

– Так роблю. Втім, з того, що знаю, багато шахістів високого рівня так роблять і досить успішно програють у голові свої партії. Тобто, грають наосліп партії. Аналізують. Це не є щось унікальне для шахіста високого рівня. Воно не лише мені притаманне.

– Чув, що одного разу ви задумалися про шахи, відпрацьовували деталі, гуляючи Львовом і ледь не вийшли за межі міста. Така вийшла довга прогулянка. Буває таке поринання у себе, що забуваєте про світ довкола?

– Це буває. Бувало, що забував дорогу у турнірний зал, але за межі міста не виходив. Це, звичайно, фантазія. Львів занадто великий і я б втомився фізично так довго йти, щоб там не думав. Це вже історію прикрасили.

– Бет у серіалі фанатично захоплена шахами і для неї нічого іншого не існує в житті. У цьому є схожість із вами, чи ви спокійніше до цього ставитесь?

– У молодшому віці я менше цікавився іншими речами, ніж це роблю зараз.

– А якщо взяти вік героїні, то як було у вашому житті?

– Є схожість у тому, що шахи були гіпер-домінантом у моєму житті. Десь інші важливі цінності життя, в певній мірі, у моєму світосприйнятті відходили на другий план.

– Наскільки це ускладнює побутове життя, коли на все інше, крім шахів, бракує часу?

– Звичайно, для людей, які поруч зі мною, це було проблемою. А для тих, хто мене розумів, сприймали мою особливість, як кажуть нині – фішку. У тому є навіть свій шарм. Там все ж залежить від ситуації. З життєвим досвідом намагаюся розширювати свій світогляд, цікавитися іншими речами.

– Упродовж історії Бет Гармон постійно бореться з залежностями – наркотичною, алкогольною. Це, очевидно, впливає на її гру. Цікаво, чи в реальному житті, на такому високому рівні, бувають такі проблеми в шахістів? Чи ви з чимось таким схожим стикалися?

– Я не стикався з якимись такими сильними залежностями, за що вдячний долі. Але у шахістів високого рівня трапляються схожі залежності. Вони намагаються з цим боротися. Однак це не є притаманне всім шахістам. Бувають такі випадки. Подібні залежності не є у шахіста протягом всього життя, а може бути в якийсь період, для прикладу, під впливом болючих поразок чи особистих ситуацій у житті, інших причин. Люди з цим стараються впоратися.

– У серіалі нам показують певні медичні препарати, від яких у Бет Гармон виникає залежність, це позитивно впливає на її гру. А в реаліях можуть позитивно медикаменти впливати на гру? Можливий такий допінг?

– Може бути якийсь вітамін чи інше, що покращує роботу мозку. Але тут немає прямого впливу на спортивний результат, тому що, наприклад, немає препаратів, прийнявши які, краще почнеш розуміти староіндійський захист чи покращиться комбінаційний зір. Такого немає і ніколи не буде, думаю. Можуть бути препарати для певного покращення тонусу роботи мозку. Однак, якщо при цьому попадеш на сильну заготовку суперника, це може не допомогти. Зараз у шахах значно більша проблема – це чітерство, тому що комп’ютерні підказки дійсно можуть впливати на хід партії.

– Ще один випадок із серіалу, коли Бет Гармон приходить на поєдинок після жахливого похмілля. Чи бачили коли-небудь щось схоже, щоб хтось із гросмейстерів, представників команди прийшов не в формі на гру?

– Всяке бувало. Але я не можу сказати, що у шаховому світі це поширене явище. Окремі випадки бували, не буду озвучувати. Був досить гарний епізод зі світу шашок. Бо ними я теж захоплююсь і граю на рівні кандидата у майстри спорту. В СРСР були майстри з Санкт-Петербурга – Святой і Герцензон. Святой прийшов на партію і зображав похмілля. Оскільки він часто випивав, то це не було для нього надто складно. Герцензон, граючи в партію, вважав, що Святой не у формі. І тут йому треба зробити хід, піти чи ні на ризик. У звичайній ситуації, граючи з сильнішим від себе суперником, він би на це не пішов, а тут вирішив, що його конкурент із похмілля, відтак ризикнув. І, як описує вже література, «зробив цей хід Герцензон і з жахом побачив тверезе око Святого». Він зрозумів, що перед ним розіграли комедію. Схожі випадки були в шахах, коли гравці приходили буцімто п’яні з метою розхолодити суперника. Але це цілком нетипове явище для шахістів, тим більше високого рівня.

– В одному з інтерв’ ю ви говорили, що іноді дозволяєте собі пограти в казино. Цікаво, які були ваші успіхи, чи вдавалося вигравати великі суми?

– Я ніколи не грав на великі гроші, успіхи були, порівняно, хороші. Я, переважно, залишався у плюсі. Робив це давно на турнірах в Монте-Карло. Навіть мав свої системи, як грати в рулетку, бо лише у неї грав. Тобто, часом просто приходив подивитися. Мене захоплювала власне атмосфера казино, спостерігав, як грають інші, які емоції відчувають, залежно від того виграють чи програють.

– Що вам дисонувало у серіалі?

– Вже у перших турнірах, в яких бере участь Гармон усе відбувається в шикарних готелях і це трішки дисонанс, мінус фільму. Вона живе з прийомною мамою, економлять і є дилема: купити шаховий журнал чи пачку сигарет, а потім їдуть на один із перших турнірів і зупиняються в шикарному готелі, де номер коштує, очевидно, величезні гроші. Тут трошки дисонанс.

– У фільмі показаний Радянський союз. Очевидно, це події в 60-х роках. Ви значно пізніше стали членом збірної СРСР і вже Радянський союз був іншим. Але чи стикалися з такими проявами, які показані у серіалі, коли за кордоном радянських спортсменів супроводжують представники спецслужб і як це виглядало?

– Коли я їздив за кордон, переважно супроводжували не представники спецслужб, а спорткомітету. Часом бувало, коли проходила Олімпіада, то нам говорили, що серед нас є Кулішов, я пам’ятаю, що він був із КДБ. Він був просто присутній, ні за ким не ходив, на вечерю приходив із командою. Не було такої активної, нав’язливої поведінки з його боку. Очевидно, що така людина мала бути у складі делегації, але реальної присутності його я не відчував.

– Власне у фільмі консультант Гаррі Каспаров ввів цю тему супроводу КДБ шахістів, вочевидь, вважає, що так виглядало у 60-х роках, має підстави про це говорити. Ви якраз паралельно з Гаррі Каспаровим виступавли, були перемоги і програші. Але він 15 років професійно не грає у шахи, а ви продовжуєте кар’єру. Як такий тривалий час вам вдається зберігати інтерес до гри?

– Я від Каспарова трохи молодший, між нами 6 років різниця. Я займаюсь своєю улюбленою справою. Для мене шахи це досить природній процес, і заняття, і гра. Я не так часто користуюся комп’ютерними програмами, як багато інших шахістів. Поки що мені це цікаво, для мене шахи залишаються дуже і дуже цікавими, як гра і процес пізнання, як можливість передати свої знання іншим. У мене є своя шахова школа, яка зараз працює в умовах онлайн.

– А припускаєте, що у майбутньому можете займатись чимось іншим, окрім шахів?

– Чимось іншим можу займатися паралельно з шахами, наприклад, зараз шашками. Але, при цьому, шахи не ображені.

Передрук з "Радіо Свобода"

Дивіться також: Заснована українцями компанія будує арену для віртуальних боїв у Лос-Анджелесі. Відео

Facebook Forum

Відео - найголовніше

XS
SM
MD
LG