В Лондоні влада заарештувала, допитала і відпустила під заставу російського бізнесмена та ще двох осіб за підозрою у злочинах, зокрема у відмиванні грошей, змові з метою обману Міністерства внутрішніх справ і дачі неправдивих свідчень, йдеться в офіційному повідомленні Національного агентства Великої Британії з боротьби зі злочинністю (NCA).

До операції було залучено понад 50 офіцерів. Слідчі NCA також вилучили низку цифрових пристроїв і значну кількість готівки.

У відомстві повідомили, що 58-річного чоловіка заарештували в четвер (1 грудня) у його багатомільйонній резиденції в Лондоні співробітники відділу боротьби з клептократією NCA.

35-річного чоловіка, який працював у приміщенні, було заарештовано неподалік за підозрою у відмиванні грошей і перешкоджанні офіцеру NCA після того, як його помітили, коли він покидав цю адресу з сумкою, у якій виявлено тисячі фунтів готівкою.

Третій чоловік у віці 39 років, який є колишнім хлопцем нинішнього партнера бізнесмена, був заарештований у своєму будинку в Пімліко, Лондон, за злочини, включаючи відмивання грошей і змову з метою шахрайства.

Вперше за 22 роки Національне агентство Великої Британії з боротьби зі злочинністю заарештувало російського олігарха в Великій Британії у зв'язку з відмиванням коштів. Так відреагував у Twitter фінансист і відомий критик Кремля Білл Браудер на повідомлення про операцію.

Велика Британія, США сформували правоохоронні підрозділи з боротьби з клептократією на міжнародному рівні цього року, щоб обмежити можливості олігархів використовувати фінансові системи своїх країн.

Відповідний правоохоронний підрозділ США KleptoCapture з міжнародними союзниками заарештував шикарну яхту російського олігарха вартістю 90 млн доларів в Іспанії, яхту вартістю півмільярда доларів на Фіджі а також заарештував активи на мільйони доларів, пов'язаних з санкційними сторонами в фінансових установах США, повідомили в Білому домі.

Сполучені Штати включили Росію а також Китай, Іран, Північну Корею та М’янму до переліку країн, де релігійні свободи зазнають найбільших утисків. Про це Держсекретар США Ентоні Блінкен заявив у п’ятницю, представляючи звіт Державного департаменту про стан релігійної свободи у світі, який його відомство має готувати щороку, відповідно до Закону про свободу віросповідання.

Блінкен заявив, що ці та низка інших країн, визначені країнами, що викликають особливе занепокоєння через участь у грубих порушеннях релігійної свободи. Також, за словами Блінкена, російську приватну військову компанію «Група Вагнера», яка діє на території України, Сирії та низки африканських країн, було визнано однією з організацій, що обмежують свободу релігії за її діяльність у Центральноафриканській Республіці.

«У всьому світі уряди та недержавні організації переслідують, погрожують, ув’язнюють і навіть вбивають людей через їхні переконання, – сказав Блінкен у заяві. – Сполучені Штати не залишаться осторонь перед обличчям цих зловживань».

Як повідомляв «Голос Америки», «Групу Вагнера» очолює довірена особа президента Росії Володимира Путіна Євген Пригожин, а її найманців західні країни та експерти ООН звинувачують у численних порушеннях прав людини по всій Африці, зокрема в Центральноафриканській Республіці, Лівії та Малі.

Також у п’ятницю, сенатори США подали до Сенату законопроект, який передбачає визнання «Група Вагнера» терористичною організацією. У числі злочинів, у яких звинувачують вагнерівців є «вбивства та погрози журналістам, викрадення дітей, застосування нервово-паралітичної речовини проти цивільних, катування, зґвалтування та торгівля жінками та дітьми».

Дивіться також:

Роль російських найманців «Вагнера» в Україні «змінилася через брак піхоти», вважають британці

Щодо свободи релігії, загалом США визнали 12 країн та 9 організацій, серед них такі як ІДІЛ, Талібан, та Боко Харам, і від цього року «Група Вагнера», такими, що «викликають стурбованість» у питанні дотримання релігійних свобод.

Телеканал CNN, посилаючись на слова чиновника з Державного департаменту, повідомляє, що за словами представника Державного департаменту, за даними відомства, «Група Вагнера» веде операції, націлені на членів релігійних меншин, «у деяких випадках вбиваючи цивільних мусульман на підставі ймовірної та неперевіреної приналежності до озброєних груп».

Закон США про релігійну свободу 1998 року вимагає від президента, який покладає цю функцію на державного секретаря, визначати країни, що викликають особливе занепокоєння, тим, що систематично та постійно порушують свободу віросповідання.

Закон надає державному секретареві низку політичних інструментів, включаючи санкції, які можна застосувати до країн та організацій в переліку.

Дивіться також:

"Втручалися, втручаємося і втручатимемося" - Пригожин визнав кампанії з впливу на американські вибори

Росія вигравала в інформаційній війні проти України до початку широкомасштабної агресії, але після неї український наратив почав домінувати в інформаційному просторі на Заході, говорить Дональд Дженсен, директор з питань Росії та Європи в Інституті миру США. На його думку, український успіх ще не був достатньо досліджений і пояснений.

З іншого боку, він застерігає від того, щоб називати цю битву виграною, бо російська пропаганда продовжує отримувати рекордні інвестиції з російського бюджету та використовувати будь-які можливості, які з’являються на Заході для того, щоб підірвати його єдність та домогтися припинення допомоги Україні.

Про це аналітик розповів кореспондентці «Голосом Америки» Наталці Чуріковій у розмові, яка відбувалася під час форуму Фундації США-Україна у Вашингтоні у четвер, 1 грудня.

Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності.

Дональд Дженсен: Гадаю, що українці дуже вдало зуміли використати нові технології, наприклад, соціальні мережі та короткі відео. Коли вони публікують відео російських звірств, наприклад, цьому важко щось протиставити. Українська розповідь є чіткою, послідовною, і передусім позитивною – Україна бореться за незалежність, за свободу, проти тиранії.

Також важливо, що українці дуже дисципліновані – вони не повідомляють, де їхні війська, які вони несуть втрати. І це було б неможливо без співпраці між цивільними та військовими. На загал, мушу сказати, що українські військові та українське суспільство настільки здивували Захід, що ми досі перетравлюємо цю інформацію.

Наталка Чурікова: Ще донедавна західна преса представляла українську позицію та російську в рівній мірі, при тому що російська складалася, можливо, на 90% з дезінформації. І так, на думку багатьох оглядачів, російська дезінформація цілком легітимно просувалася на Заході. Після широкомасштабного вторгнення виявилося, що без цього штучного балансу можна обійтися. Як ви пояснюєте цю зміну?

Д.Дж.: Думаю, частково це пояснюється тим, що у світі перестали вірити в російський наратив. Також російська пропаганда змінила напрямок – тепер вони воюють не проти України, а проти НАТО, і західна преса вже висвітлює не так українську позицію, як позицію власних урядів.

Ще один аспект – росіяни піднімали ставки аж до того, що Путін постійно загрожував ядерною зброєю. І лише коли радник Білого дому з питань безпеки Джейк Салліван поїхав і сказав їм, що краще б вони це припинили, і тоді вони перестали про неї згадувати. І це також вплинуло на суспільні настрої та на висвітлення Росії в пресі.

Але, що залишилося, так це те, що росіяни продовжують відстежувати будь-які розбіжності у позиції союзників для того, щоб зіграти на них – це було перед самітом G-20, перед зустріччю президента США Джо Байдена і президента Франції Еммануеля Макрона. Але проблема для них полягає у тому, що росіянам уже ніхто не вірить, особливо в тому, що стосується подій на сході Європи. І в цьому також є заслуга української сторони, яка показала, що росіянам не можна вірити.

Н.Ч.: Але сила російської інформаційної війни полягала у тому, що вони могли знати тему, яка насправді турбувала західних політиків, західні суспільства, роздути її до величезних масштабів та використовувати знову і знову, поки люди не починали вірити, що проблема дійсно є настільки великою.

Д.Дж.: Саме так. Візьмімо приклад з цього тижня, коли питання переговорів, яке турбує західне суспільство, і яке стало широко обговорюватися і у політичних колах, що ухвалюють рішення.

Виступає, наприклад, міністр закордонних справ Сергій Лавров, як він зробив сьогодні зранку (у четвер, 1 грудня, – ред.), і каже, що Росія хоче переговорів. Це звучить дуже добре, особливо для деяких політиків у Європі, які мають більш м'який підхід до Росії, наприклад, в Італії, в Іспанії, донедавна у Франції та Німеччині. І це послання розраховане на них.

Росіяни не збираються іти на переговори, але вони хочуть знайти місця, де міцність альянсу є найвразливішою. І те, що говорить Лавров – це просто неправда, бо він каже, що в березні вони мали вже рамки мирної угоди, але це не так. Бо це були дуже загальні розмови, а потім відкрилися російські звірства в Бучі і все розпалося.

Дивіться також:

Для чого росіянам «русофобія?» Дослідник Пітер Померанцев – про особливості російського суспільства та новий рівень пропаганди

Росіяни добре знають, що ідея переговорів має своїх прихильників у західному суспільстві та серед політиків, вона не домінує, але вони пробують, наполягають, просувають знову і знову, чекаючи на той момент, коли ця теза здобуде більшу підтримку.

Навіть сьогоднішні слова президента Байдена, коли він сказав, що може зустрітися з Путіним, якщо він дійсно хоче закінчити війну, але росіяни виривають ці слова з контексту, спрощують їх, перекручують, і представляють так, ніби в американській позиції немає узгодженості.

Дивіться також:

Байден: "Я не планую наразі контактувати з Путіним" 

Або інший приклад – зустріч директора ЦРУ Білла Бернса з головою Служби зовнішньої розвідки Росії Сергієм Наришкіним у Туреччині, яку росіяни представили як припинення американської підтримки України. Але зустріч була про щось інше. Це їх не зупиняє, бо вони мають на меті створити враження, що союзники розколоті, що всередині США є розкол, в надії, що так воно колись і станеться.

Н.Ч.: З початку вторгнення, і особливо тоді, коли росіяни почали програвати на полі бою, стали більш помітні такі гравці як російські військові блогери. Яка їхня роль?

Д.Дж.: Частково вони з’явилися внаслідок розвитку технологій, поширення Телеграм-каналів. А частково через те, що з’явилася потреба у тому, щоб підігрівати суспільні настрої. Якщо ви так званий патріот, прихильник жорсткої лінії щодо України, то ви не можете критикувати Путіна, але можете виливати всю злість на генералів. І цим, нібито, створювати тиск на Кремль. Одним з найбільш відомих з них є Гіркін, засуджений за збиття малазійського літака рейсу МН-17 над Донбасом. Але він активно виступає як військовий блогер, був в ефірі навіть сьогодні.

Н.Ч.: Наскільки вони виконують завдання Кремля? Чи наскільки їм дають можливість бути незалежними?

Д.Дж.: Їх фінансують різні фракції серед російської еліти, служби безпеки, міністерства оборони, можливо, ті, що пов’язані з (секретарем Ради національної безпеки Росії Миколою) Патрушевим, можливо, з Наришкіним. Але з моменту широкомасштабного вторгнення Путін перебуває між різними фракціями, різними течіями, які радять, в якому напрямку рухатися. І важко сказати, чи наступна течія буде шукати миру, чи примирення.

Н.Ч.: Власне, здається, ніхто з серйозних політиків та оглядачів в Україні не вірить у можливість стійкого миру, поки при владі в Росії є хто-небудь із цих груп. І ті, що говорять про мир, вважаються небезпечнішими, ніж ті, хто відверто проповідують війну. Чи ви з цим погоджуєтеся?

Д.Дж.: Не можна узагальнювати про все суспільство, але Путін має велику підтримку досі. Ця підтримка, можливо, не є глибокою, але широкою вона є. І, що дуже розчаровує, що в Росії немає руху за мир. Люди не хочуть бути мобілізованими, якісь протести ми бачимо, але вони не за мир борються, а за те, щоб їх не вбили на війні. Руху за мир, який ми бачили в у 1980-х у Німеччині, скажімо, немає, нічого з цього ми в Росії не бачимо. І правда полягає у тому, що росіяни, різною мірою, але підтримують війну в Україні.

Н.Ч.: Дякую за розмову.

Як повідомляв «Голос Америки», міжнародні правозахисні організації наголошують, що з початком вторгнення Кремля в Україну, російський уряд посилив репресії проти власного населення та ще сильніше обмежив доступ до інформації та свободу інтернету. Про це, зокрема, мовиться в останньому дослідженні «Дому Свободи» (Freedom House).

За підрахунками «Дому Свободи», російський уряд заблокував понад 5000 веб-сайтів, змусив ЗМІ назвати війну «спеціальною військовою операцією» та запровадив закон, який передбачає до 15 років позбавлення волі для тих, хто поширює інформацію про російську війну, називаючи будь-яку критичну інформацію «неправдивою».

Посилення обмежень режиму, як до, так і після початку вторгнення, значно підвищило ризики, пов’язані з онлайн-активністю, і прискорило закриття чи вигнання незалежних ЗМІ з країни, мовиться у звіті.

Дивіться також:

ГЕЛЬСІНКІ (AP) — Країна НАТО та сусідка Росії, Естонія, посилює свою обороноздатність, і придбає передову реактивну артилерійську систему США в рамках найбільшого за всю історію балтійської країни проекту закупівлі озброєнь, заявили в суботу посадовці оборонної сфери.

Підписана в п’ятницю угода щодо високомобільної артилерійської ракетної системи вартістю понад 200 мільйонів доларів США включає боєприпаси та ракети а також навчання.

Пакет включає ракети HIMARS із радіусом дії 70-300 кілометрів (43-186 миль), йдеться в заяві Естонського центру оборонних інвестицій. Очікується, що Lockheed Martin Corp. здійснить перші поставки в 2024 році.

«Реактивні системи залпового вогню HIMARS є новим важливим кроком у розвитку обороноздатності Естонії, — каже підполковник Каарел Месалу, начальник відділу розвитку сил оборони Естонії. - Це дає можливість вирішального впливу на противника ще до зіткнення з нашими піхотними підрозділами».

Сусіди Естонії в Балтії, Латвія та Литва, або мають, або зараз знаходяться в процесі придбання власних HIMARS.

Вашингтон надав Україні ракетні установки під час вторгнення Росії в країну. Міністерство оборони Естонії заявило, що системи HIMARS «допомогли знищити російські військові склади боєприпасів, транспортні вузли та командно-контрольні центри з високою точністю, що перевищує радіус дії гаубиць, які використовує Україна».