Спеціальні потреби

"Я - українець": історії переселенців з Криму і Донбасу


Півтора мільйона біженців, три історії українців. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:03:54 0:00

Півтора мільйона біженців, три історії українців. Відео

20 червня відзначають день біженців. З початком російської агресії це явище стало відомим і в Україні. За офіційними даними, їх близько півтора мільйона – вимушених переселенців з окупованих Криму і Донбасу. "Голос Америки" розповідає історії трьох українців родом із Судака, Севастополя і Донецька

Лєда, переселенка з Криму
Лєда, переселенка з Криму

Лєда не любить слова «біженка». Хоч з анексованого Криму їй таки довелося бігти. «Я українка, в першу чергу. Те, що я кримчанка – я колись цього не обирала в дитинстві. Я українка. Крим – це частина України, все», - каже вона. ​Судак, де народилась і виросла, – маленьке місто, усі всіх знають, а вона своїх проукраїнських поглядів не ховала. Тож у безпеці відчула себе лиш тоді, коли з чоловіком і сином залишила окупований Росією півострів.

коли ми переїхали цей умовний кордон, я дістала жовто-блакитну стрічку і зав’язала на люстерко в машині

"Було таке відчуття свободи. Перше, що я зробила, коли ми переїхали цей умовний кордон, це я дістала жовто-блакитну стрічку і зав’язала на люстерко в машині і помахала рукою снайперу на вишці. Це було прекрасне відчуття – виїхати і зрозуміти, що тобі нічого не загрожує", - згадує вона той день, коли довелося залишити Крим.

Лєда з російськомовної родини. Вона каже – українськість у неї з книг, а ще від улюбленої вчительки в школі. На українську мову перейшла вже після переїзду до Києва. Працювала спершу в музеї історії, відтак в інституті книги. А зараз починає власну справу – заснувала піар-агенцію для малих бізнесів. Допомагатиме таким, як сама, переселенцям створити бізнесовий бренд та "розкрутитися" у соцмережах.

"У мене завжди буде особливе ставлення до людей, які опинилися в тому самому стані, що і я. Ветерани, переміщені особи, просто кримські татари на території материкової України, всі рідні мені зрозумілі по духу люди", - ділиться Лєда почуттями із "Голосом Америки.

Михайло Джамаль
Михайло Джамаль

Михайло Джамаль – вимушений переселенець із Севастополя. В 2014-ому році він протестував проти захоплення Криму Росією, потрапив у «чорні списки» ФСБ, мусив терміново виїхати. Залишив на півострові весь свій бізнес і нерухомість. Тут під Києвом нове життя він починав практично з нуля. У селі Крюківщина за декілька кілометрів від столиці він збудував комплекс таунхаусів, який назвав «Кримський квартал».

Кримський квартал
Кримський квартал

Він каже, що споруджене його компанією житло - це унікальна маркетингова пропозиція. Джамаль вирішив не продавати нерухомість прихильникам "руского міра". Розповідає, що насамперед фільтрує претендентів на Фейсбуці, а потім ще й проводить співбесіду. Недавно відмовив покупцю, який був підписаний на одіозного проросійського блогера, і ще одному, що постив фотки з відпочинку в окупованому Криму, і священикові Московського патріархату.

«Я підбирав собі сусідів, з якими мені буде приємно і комфортно жити. Тут виключно проукраїнське середовище, тут немає жодної людини, яка не брала участь у якихось волонтерських движах", - хвалиться бізнесмен.

Я українець. І я не хочу, не можу і не буду жити в окупації


Навіть назви вулиць в його містечку нагадують про минуле життя. "Це в мене Кримська вулиця. Отам далі є Севастопольська вулиця, а ось ця перпендикулярна це в нас вулиця Балаклавська. Поки я не маю можливості відвідувати Крим, я хочу створювати навколо себе щось своє рідне", - розповідає Михайло.

Він, каже, що й думки для себе не допускав залишитися на анексованому Росією півострові: "Я українець. І я не хочу, не можу і не буду жити в окупації".

Михайло Глубокий
Михайло Глубокий

Майже такі ж слова каже й інший вимушений переселенець колишній донеччанин Михайло Глубокий: "Відчуваю себе українцем і завжди відчував. І до війни, і зараз також". До війни Михайло робив мистецькі й освітні виставки на території Донецього заводу ізоляційних матеріалів. Проект називався «Ізоляція». Коли почалася війна, "Ізоляцію" захопили бойовики, перетворивши арт-простір на концтабір з катівнею.

"В липні 14 року на територію «Ізоляції» зайшли озброєні люди з папірцем, на якому було написано, що тепер ця територія належить їм, і вони будуть її використовувати для зберігання російської гуманітарної допомоги. Ми потім бачили, яка це допомога", - згадує події Михайло.

Усією командою «Ізоляція» перебралася до Києва. Не мали з собою нічого, крім наплічників. Але Михайло вважає – їм пощастило, бо переїхали разом із роботою. Відтоді свій арт-проект роблять тут на Київському суднобудівному заводі. Привертають увагу до подій, що відбуваються на Донбасі, організовують протести, працюють із такими, як самі, переселенцями зі Сходу.

зараз ми відчуваємо себе просто громадянами своєї країни

З іронією ставиться, коли їх із земляками у Києві називають "донецькими". "Ми про це жартуємо, звісно. Але зараз ми відчуваємо себе просто громадянами своєї країни, і ми відчуваємо себе вдома, де б ми не були", - із посмішкою каже Михайло.

Відео

XS
SM
MD
LG