Спеціальні потреби

Напади на журналістів стають звичним явищем в Україні


В Україні почастішали напади на журналістів. Експерти пов’язують це з виборами та безкарністю тих, хто фізично перешкоджає професійним обов’язкам працівників ЗМІ. Як результат – звуження тем, зменшення кількості журналістських розслідувань та остаточна зачистка медіа-простору.

«Кількість нападів виросла у два з половиною рази і продовжує рости», – сказала у коментарі Голосу Америки представник організації «Репортери без кордонів» в Україні Оксана Романюк:

«Якщо минулого року дві третини нападів скоювали чиновники, представники силових структур, то цього року ця статистика виросла приблизно 50% на 50%. Результат такий, що на журналістів тепер нападають охоронці в супермаркеті, кандидати у депутати, чи представники бізнесу».

Тільки за останній тиждень з’явилося кілька фактів побиття журналістів. Дмитро Волков, співробітник телеканалу «1+1», який займався розслідуванням про «земельний дерибан у Вишгородському районі», зараз перебуває у лікарні. У нього пошкоджена щелепа та гематома на голові. Керівник департаменту журналістських розслідувань телеканалу Максим Шиленко в коментарі Інтернет порталу про ЗМІ «Телекритика» розповів, що коли Волков вийшов з офісу, йому здалося, що за ним хтось стежить.

«Коли він підійшов до свого будинку, побачив ту людину, яку він помітив коло роботи. Потім йому перетнула шлях ще одна молода людина, яка сказала: «Ти більше до Вишгорода не поїдеш», а далі нанесла удар», – розповів Шиленко.

Раніше, журналістка телеканалу СТБ та депутат Коцюбинської селищної ради Ірина Федорів заявила про те, що їй погрожують та вимагають припинити журналістську роботу. Утім, вже цього тижня вона повідомила, що правоохоронці знайшли людину, яка їй погрожувала.

Співробітниця «Кореспондента» Ксенія Карпенко також постраждала під час виконання професійних обов’язків. Коли 24 вересня вона прийшла до намісника Києво-Печерської лаври і депутата Київради від Партії регіонів митрополита Павла і запитала, чому батюшки їздять на таких шикарних авто, він заломив їй руки та забрав телефон, на який вона записувала інтерв’ю.

«Просто хотіла дізнатися його думку. Він почав говорити і каже: «Можете, це записувати, я нічого не боюся». А тоді раптом став викручувати мені руки і забрав мій телефон, на який я записувала коментар», – розповіла Карпенко у коментарі «Українській правді». У четвер журналістка повідомила, що священнослужитель повернув їй телефон з шоколадкою та іконкою.

Експерти пов’язують таке ставлення до журналістів з наближенням виборів, адже громадяни, які самі не змогли відстояти власні права, часто звертаються по допомогу до журналістів з надією, що їх матеріали привернуть увагу до проблеми та зроблять її публічною і зможуть допомогти її вирішенню. Проте Романюк вважає, що безкарність нападів на журналістів вказала чиновникам та тим, проти кого спрямовані матеріали співробітників ЗМІ, на те, як можна вирішувати проблему.

«Оскільки напади на журналістів лишаються безкарними, це стає сигналом, що з журналістами можна безкарно поводитися, що за це нічого не буде, тебе за це не покарають», – сказала Романюк. «Звичайно, це негативно впливає на якість журналістики, тому що людина, яка боїться, що на неї нападуть, що її поб’ють, буде фільтрувати те, що вона збирається написати. Вона не буде писати на якісь теми, які можуть спровокувати негативну реакцію, вона почне себе цензурувати».
Оскільки напади на журналістів лишаються безкарними, це стає сигналом, що з журналістами можна безкарно поводитися, що за це нічого не буде, тебе за це не покарають.

Медіа-юристи говорять, що з такою тенденцією складно боротися у правовому полі, тому що теорія та практика законодавча дуже віддалені одна від одної. У п’ятницю Рада ООН із прав людини схвалила резолюцію про захист прав журналістів, у якій члени ради наголошують на необхідності гарантування безпечних умов для роботи співробітників ЗМІ, а також закликають уряди провести незалежні розслідування насильств, скоєних щодо журналістів. Проте експерти вважають, що цей документ не буде впливати на ситуацію в Україні, адже потрібна воля держави та багато часу, щоб втілити декларації ООН на рівні окремої держави.

«Законодавчо – це теорія, вона абсолютно може не мати жодного стосунку до практики. У нас існує грандіозний розрив між ними, тобто законодавством та практикою його виконання. Зміна норми ще нічого не означає», – сказав у коментарі Голосу Америки юрист Інституту масової інформації Роман Головенко. «Загалом, потрібно суспільство змінювати, бо це проблема суспільства та загального рівня культури. Якщо охорона вважає, що вона може будь-якого громадянина взяти за шкірку і вишвирнути чи дати йому в зуби, чи щось подібне, а на це навіть ніхто не зверне уваги».

Самі ж представники журналістської спільноти вважають, що єдиний спосіб захистити власне права на роботу – це об’єднати зусилля, розповсюджувати інформацію про правопорушення та протидію виконання професійних обов’язків, для того, щоб нападників карали.

Утім, найбільшою завадою для цього є ситуація на українському медіа-ринку, адже, за словами Романюк, центральні ЗМІ належать п’ятьом олігархам. Це впливає на вибір тем, редакційну політику та спосіб висвітлення контроверсійних питань.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG