Коли у 2020 році у Нью-Йорку кожна маска для обличчя була “на вагу золота”, за ініціативи 19-річної українки із Брукліна американські госпіталі отримали більше 82-ох тисяч одиниць засобів індивідуального захисту, які молода інженерка почала друкувати за допомогою 3D-технологій у своїй кімнаті.

Сьогодні Карина Попович отримує MBA у бізнесшколі Корнелл Дайсон, де вона вчиться основам будівництва успішного бізнесу, і водночас прокладає шлях для інших жінок та дівчат своїм прикладом. Ми поговорили із нею про захоплення 3D-будівництвом, розвиток освіти та дискримінацію у сфері STEM (точні науки), та “Американську мрію” у Кремнієвій долині.

Ілона Войтович. Отже, твоє хобі будівництва 3D роботів відкрило тобі шлях у світ STEM. З чого почалося твоє захоплення?

Карина Попович. Моя сім'я емігрувала з Чернівців і переїхала до США у 2000 році. Все почалося у Брукліні, Нью-Йорку. Перша робота мого тата була - електрик. Тому я пам’ятаю, що завжди цікавилася, як усе працює, завжди хотіла розбирати речі на частини та лагодити їх. Я завжди грала з викрутками та плоскогубцями і завжди просила тата навчити мене: як запалити лампочку? А як це працює? А як це полагодити? Відтак, я займалася робототехнікою в середній школі, і у старшій школі я вперше спробувала 3D-принтер. Тоді я дійсно зрозуміла, що я просто люблю інженерію, я люблю будувати речі і мені насправді подобається будувати все, що прийде на думку.

І.В. Чому ти створила свою організацію "Makers for Covid-19"? І чи продовжує твоя спільнота благодійну роботу у інших точках світу?

К.П. Я створила "Makers for Covid-19", коли навчалася на першому курсі. У мене був 3D-принтер. Приблизно в той час почалася пандемія. Усі були розгублені. Ніхто не знав, що відбувається. Я поверталася додому з коледжу в Бруклін, коли мені багато хто із друзів писали, що «я знаю, що у тебе є 3D-принтер, і чи не спробувати мені б надрукувати 3D щити чи маски чи щось подібне, що могло б допомогти медичній спільноті?» Я спершу не відреагувала.

Я думала: «у якому світі ми живемо, що від 19-річної дівчини потребують 3D засоби індивідуального захисту? Мені це здалося просто божевіллям і сюрреалізмом. І тому, я просто залишила цю ідею, поки одного вечора не вирішила спробувати. Відтак, я надрукувала 20 щитів для обличчя і віддала їх сусідці медсестрі. І тієї ж ночі вона надіслала мені відео, на якому її відділення дякує мені за ці щити для обличчя…вони були настільки вдячні, що отримали засоби захисту, яких інакше, не мали б.

Пізніше я зібрала групу з понад 150 людей, щоб надрукувати додаткові 3D-щитки для обличчя. Люди були різні, на різних етапах своєї кар’єри. Хтось працював у Microsoft, хтось працював в Amazon. У нас були люди мого віку. Декому було за 60, хтось вже був на пенсії. Зібралася величезна група людей. І мені вдалося керувати ними у виробництві ЗІЗ, які ми розподілили по 250 лікарнях, та медичних офісах по США. Відтак, ми пожертвували 82 тисячі одиниць ЗІЗ по всій території США, і навіть - за межами США.

Ми вже не займаємося 3D-друком. Але ми перевели організацію у "Makers for Change", ідея якої також полягає у використанні 3D-друку у добрих цілях, але із винятком того, що ми взялися за освіту людей: ми навчаємо дітей, ми навчаємо старшокласників, віком від 14 до 18 років, як друкувати 3D-протези для тварин, 3D-іграшки для дитячих лікарень і 3D моделі Брайля для людей з вадами зору.

І в цьому особливе значення. Навчати студентів, як використовувати 3D-друк, вирішувати проблеми, і допомагати своїм громадам. Наша робота — дати студентам можливість бути лідерами, вирішувати проблеми, бути інженерами та просто змінювати свої спільноти.

І.В. Чи відчувала ти колись на собі дискримінацію у сфері STEM?

К.П. Я вважаю, що у сфері STEM домінують чоловіки, і те що так мало жінок – ускладнило ситуацію для мене та багатьох моїх друзів, які дуже захоплюються STEM, особливо у той час, коли я навчався у старшій школі. Тоді я по-справжньому почала відчувати, що таке бути однією з шести дівчат серед 60 хлопців.

Я не могла знайти друзів зацікавлених модою як і я. Я не могла носити сукні, тому що у них мало хто ходив. Я не могла дбати про своє волосся, тому що більшість людей у класі не дбали про своє волосся. Подібні речі в поєднанні з відчуттям того, що я, можливо, не заслуговую бути там, що я не достойна – безумовно, були речі через які мені було важко залишатися в STEM. Я відчувала, що мені потрібно бути одною із хлопців, щоб мене прийняли. І тому я почала одягатися, як "пацанка”: носити сорочки з хакатонів, не дуже дбати про свій вигляд. І, знаєш, таким чином я втратила частинку себе. Пізніше я усвідомила, що бути жінкою в STEM, бути жінкою у такій сфері, де домінують чоловіки – це насправді велика цінність.

Я зрозуміла, що від того що мені самій комфортно, іншим людям також буде комфортно. І, можливо, те, що я можу задати «неправильне питання» чи, можливо, якесь запитання, яке, насправді зможе підштовхнути нас у кращий напрямок, до якого інші люди навіть б не додумались.

Тож я почала дивитися на те, що я є одна із небагатьох жінок - як цінність, і щось, що додасть більше інновацій у наші дискусії. Щойно це сталося – все змінилося, і я по-справжньому почала сприймати свою власну унікальність і свої власні погляди.

І.В. У тебе дуже амбітний напрямок навчання: Ти продовжуєш розвиватися як інженер у бізнес школі університету Корнелл. Що тобі найбільше подобається у твоїй справі?

К.П. Я практикувала інженерство, коли навчалася у середній школі. А зараз, я зосереджуюсь на бізнесі у Університеті Корннелл. Я люблю вирішувати проблеми. (Я хочу) мати змогу розробити щось, що вирішує проблему, роздрукувати це у 3D, і фактично перетворити це у бізнес. Я (вчуся) розуміти, як зробити так, щоб це було доступно мільйоном, тисячам людей.

Для мене найбільш захоплююча частина – це бачити щось (процес) від початку до кінця і бачити, на скількох людей це може вплинути і скільком це може змінити життя. Тому я навчаюся бізнесу і дізнаюся, як я можу використати речі, які я створюю для змін. І саме це я роблю з Makers for Change. І інше підприємство, яке я зараз запускаю, — це Inertia (Інерція).

Суть “Інерції” у тому, щоб показати барвисту та захоплюючу сторону STEM. Ми робимо це за допомогою веселих і захоплюючих презентаційних майданчиків, які ми розміщуємо по всьому місту Нью-Йорк. І одне із таких тимчасових виставок, над яким ми працюємо на зиму, є periwinkle 3D-принтер, який друкуватиме для людей 3D-ракети. Будь-хто може придумати, спроектувати свій ракетний космічний корабель. Ми навчимо їх 3D-моделюванню. Вони зможуть взяти це з собою додому. І всі ці інсталяції будуть загальнодоступними в Нью-Йорку та безкоштовними для всіх.

І.В. Ти кажеш, що тебе в житті мотивує вирішення задач. Яку наступну велику проблему ти б хотіла вирішити у майбутньому за допомогою своїх знань?

К.П. Більшість людей думають про STEM як про одну певну річ. Люди думають, що STEM – нудний, що все відбувається в закритій кімнаті, на самоті. Інженери ні з ким не спілкуються і, що вони ізольовані або вони не мають почуття моди, що вони окрема група людей. Тоді як STEM, насправді, не такий. STEM надзвичайно захоплюючий, інноваційний, сильний у дизайні і надзвичайно креативний.

І нам потрібно презентувати STEM із творчої сторони, захоплюючої сторони, щоб заохочувати більше молодих і креативних людей поцікавитися STEM. Ми хочемо залучити «до столу» ці інноваційні голови із новими поглядами, які принесуть зміни, які створять більш інноваційне майбутнє. І тому вся ідея, що в основі «Інерції» та в створенні цих веселих і захоплюючих майдачників STEM полягає в тому, щоб окреслити нові погляди на STEM, і презентувати це із всіх захоплюючих частин, щоб просто заохотити людей, і усунути деякі упередження, які існують у STEM. А також добитися культурних змін, які б робили STEM привабливішим. І взагалі - вимагає більшого представництва та більше інновацій.

І.В. Ти у свій час була засновницею організації яка будувала 3D-принтери і поєднала це із модною індустрією. Чи є у цьому якесь майбутнє?

К.П. Я дуже, дуже люблю 3D-друк і люблю моду. Минулої осені я відвідала Тиждень моди в Нью-Йорку, і це був найдивовижніший досвід. Відтак, одна з речей, яку мені подобалося робити — це поєднувати моду зі STEM, тому що - немає кращого способу показати наскільки креативна інженерія сповнена творчості, ніж фактично об’єднати ці два світи. Я друкувала (3D) на тканині та одязі, і відтак, створила колекцію, яку я назвала Alpha. Це була колекція з 3D-логотипами, текстом та дизайном. Воно - надзвичайно просте, і це може зробити будь-хто.

Насправді 3D-друк на одязі набагато простіший, ніж люди думають. Я зараз маю змогу співпрацювати з іншими крутими людьми, які займаються 3D-друком суконь і 3D-друком усіх видів текстилю та матеріалів. І це те, що мене дуже цікавить. Я взагалі думаю, що 3D-друк може стати майбутнім у багатьох різних частинах нашого життя: чи то друк м’яса, чи органів, навіть майбутнє суконь та тканини, екологічно чисті тканини надруковані у 3D. Загалом 3D-друк є більш екологічний, ніж усі інші практики, які використовуються у галузі. Я можу говорити вічно про те, який крутий є 3D-друк. Лише подивіться, як будинки буквально друкуються у 3D, і це по суті є більш екологічним способом виробництва.

І.В. Ти також знялася у рекламі для Microsoft. Ти проходила у них стажування влітку 2017 року. Сьогодні тобі приходять пропозиції на роботу від великих компаній? Де ти себе бачиш після закінчення навчання?

К.П. Я отримую пропозиції на роботу від різних компаній. Microsoft, безперечно, хороший. Amazon теж. Я стажувалася в Amazon, як їхній інженер-програміст під час навчання в коледжі. Я зрозуміла для себе, що після закінчення Корннелл, я продовжуватиму вирішувати задачі і робити це задопомогою - консультацій. Одна з речей, яку я хочу зробити, — це приєднатися до консалтингової компанії, де я можу надавати поради у питаннях майбутніх технологій. Я займалася цим минулого літа і збираюся робити наступного літа в Сан-Франциско. Я збираюся займатися блокчейн-консультуванням для компанії Accenture. Все, від крипто валюти, до блокчейну. А також застосування (технологій) у ланцюгу поставок і у відстеженні кінцевого користувача. Я буду займатися дуже захоплюючими речами. Відтак, за допомогою цього я збираюся допомогти компаніям вирішувати їхні проблеми та бути більш інноваційними.

Я дуже рада, що займатимуся технологіями і застосовувати їх для вирішення проблем у інших компаніях. Я дуже хочу у майбутньому започаткувати свій власний бізнес і створити, щось набагато більше за "Maker for Covid-19", щось набагато більше ніж "Makers for Change" і, сподіваюся, це буде щось прибуткове, що досягне тони людей і справді світ. Так, як це змогли зробити Марк Цукерберг або Джефф Безос. Мрія, яка мене мотивує – це досягти тієї «Американської мрії», над якою мої батьки так наполегливо працювали. Вони привезли мене сюди і дали мені гарне життя, щоб я навчалася, і влаштували мене в Корнелл. Я просто хочу скористатися усіма перевагами тих можливостей і того фундаменту, який вони заклали для мене, і бути майбутнім Марком Цукербергом і бути майбутнім Джеффом Безосом, який здатний революціонізувати світ.

Дивіться також: Нове покоління підкорює Кремнієву долину: як 20-річна українка стала інженеркою-інфлуенсером у США