Спеціальні потреби

Путівник святинями Києва: Мазепин шедевр – Військовий Микільський собор


Мистецтвознавець Федір Ернст називав два періоди злету української культури – в часи великих київських князів і в добу гетьманування Івана Мазепи.

Перший – великокнязівський – був прекрасним і величним, але під тиском тисячолітньої культурної традиції Візантії, «тодішня Русь не мала змоги особливо яскраво виділити своє національне обличчя».

«Не те бачимо, – пише Ернст, – в кінці 17-го, на початку 18-го століття. Тут народ виступає на арену жорстокої боротьби за своє національне існування – і цей момент зв’язаний з найбільшим розцвітом його культури і мистецтва. …Ця окрема доба, яка характеризується надзвичайним піднесенням по всіх галузях тодішнього мистецтва, висуває на перший план новий тип меценатів – козацьку старшину та виробляє і в архітектурі, і в різьбі, і в малярстві, гравюрі, орнаментиці, прикладному мистецтві свою особливу своєрідну фізіономію».

Історія будівництва

Військовий Микільський собор
1690 року гетьман Іван Мазепа виділив 100 тисяч золотих на зведення в Києві соборної церкви Микільського монастиря. Місцем для побудови храму стали колишні монастирські виноградники (сучасна площа Слави).

Через шість років будівництво завершили і в Києві постав храм небаченої доти краси.

Будова нагадувала величну фортецю, пишно оздоблену ліпленням та живописом.

«На головному фасаді чудове малярство у стилі українського іконопису (князь Володимир в козацькому кунтуші та ін.), розкішне ліплення з ликами янголів, квітами, листям, виноградом… все це дає простір для фантазії і вражає око надзвичайною красою», – так захоплено описує Микільський собор київський путівник початку ХХ століття.

У середині собору містився семиповерховий різьблений іконостас, який своїми горішніми скульптурними постатями заходив у саму баню. «Іконостас ніби зітканий з неймовірно тонких і химерних візерунків… царські врата мають запаморочливе для ока візерунчасте плетиво», – писав мистецтвознавець Кость Щероцький і пояснював всю цю красу наступним чином: «Всі форми Микільського собору, всі неперевершені оздоби його стін є нагадуванням про розкіш життя в Україні наприкінці 17 століття. Це був час розквіту української культури, науки, мистецтва, благополуччя народного і загального задоволення життям після кількох століть військового життя».

Відомий один із будівничих собору – «московит, кам’яних діл майстер» Йосип Старцев. Власне, наприкінці 17-го століття у Києві працювало чимало зодчих із Москви. Але, як пише Федір Ернст, «індивідуального вони мають мало. Бо заказчики – гетьмани, козацька старшина – раз у раз накидають їм свій смак. Всі тогочасні архітектори були зв’язані докладними інструкціями храмоздателів. Тому марно стали б ми розшукувати де-небудь в Московщині будівель, подібних до київських… До нас дійшли зразки цілих письменних умов архітекторам, читаючи які мимоволі дивуєшся – як вельможним ктитором Мазепою передбачаються самі дрібні деталі нової будови».

Як лише не величали Микільський собор – шедевром архітектури, перлиною українського бароко, монументальним храмом надзвичайної краси. Але просвічений правитель Іван Мазепа витрачав такі колосальні державні кошти і особисті зусилля не просто на побудову красивого храму. Гетьман мріяв про незалежну національну державу. Держава потребувала символів і національний архітектурний лик столиці був одним із них.

Микільський собор став першим київським храмом у стилі саме українського бароко. Майже одночасно з ним на Подолі постав Богоявленський храм Братського монастиря. Далі головні давньоруські храми Києва – Софійський, Михайлівський та Успенський – змінили свій строгий візантійський формат на пишні барокові шати. І таким чином (тобто зусиллями і коштом Мазепи) древній Київ вперше за свою віковічну історію отримав дивовижних пропорцій і краси національну архітектуру.

1831 року у Києві розпочали будівництво Нової Печерської фортеці і собор опинився на її території. У зв’язку з цим храм передали військовому відомству, після чого він став іменуватися Військовим Микільським собором.

Серед прочан собор був шанований за те, що тут зберігались мощі святого Іоанна Златоуста. Щороку сюди на прощу прибували десятки тисяч паломників.

А 1851-го у храмі сталася цікава історія. Сюди навідався цар Микола I і був чимало здивований, почувши в одній частині служби анафему «ізмєнніку Мазєпє», а в другій – молебень на честь «блаженного создатєля храма сєго».

1934 року Микільський собор зруйнували комуністи.

Історія руйнування

У січні 1918 року до Києва (після Крут) підійшла більшовицька армія, якою заправляв Михайло Муравйов. Оборону столиці тримали війська УНР.

«Населення Києва виявилось цілком байдужим до боротьби між українським та більшовицьким військом, – пише Історична Енциклопедія Київ. – Проросійськи настроєні київські кола навіть співчували більшовикам».

Коли українське військо змушене було відступити, киянам за байдужість довелося платити. Більшовики розстріляли декілька тисяч городян і завдали величезної шкоди київським святиням, впродовж чотирьох днів обстрілюючи їх із важких гармат.

Микільський собор тоді вистояв попри те, що в нього влучило 63 артилерійські набої.

Будівля палацу піонерів на місці колишнього храму
Остаточно храм зруйнували 1934 року, коли комуністи взялися за приведення древнього міста «у відповідність до соціалістичних вимог». Тоді було поруйновано десятки київських святинь. Микільський собор знищили одним із перших, бо комуністи дуже добре розуміли небезпеку символу, який уособлював цей храм.

Шедевр архітектури знесли просто так, без будь-якої офіційної причини, просто «на цеглу», як тоді було популярно казати. На місці колишньої святині запланували спорудити помпезний будинок культури «Червонопрапорного» заводу. Але цей проект, як всі інші помпезні задуми комуністів, лишився на папері.

1965 року на місці перлини українського бароко, монументального храму надзвичайної краси постала неоковирних радянських пропорцій будова – будинок піонерів.


До рубрики «Путівник святинями Києва»

13.07.2012
Церква Спаса на Берестові – мавзолей князів Мономаховичів

Берестівська резиденція була у фаворі в кількох поколінь київських князів далі

29.05.2012
Путівник святинями Києва: Вознесенський монастир – обитель аристократичних черниць

Склад черниць Вознесенського монастиря був виключно аристократичний далі

16.04.2012
Путівник святинями Києва: Троїцька церква

Парадокс, але сьогодні найбільшою небезпекою для Троїцької церкви може бути її передача церковникам далі
Передрук з "Радіо Свобода"

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG