Спеціальні потреби

Катерина Левченко: Після 20-ти років ми не можемо сказати – де буде Україна в майбутньому?

  • Олена Пронічева

Ексклюзивне інтерв’ю «Голосу Америки» Катерини Левченко, Президента Міжнародного жіночого центру «Ла Страда – Україна», про місце українки в двадцятирічній державі. За словами пані Левченко, після двадцяти років самостійності, Україна досі не визначилось із своїм майбутнім.

Г.А.: Наскільки Україна за 20 років незалежності стала «країною рівних можливостей»?

К.Л.: Це дуже складне питання, тому що на сьогоднішній день, на жаль, не лише в гендерному аспекті (чоловіки-жінки), але й за іншими індикаторами ми можемо говорити про дуже стрімке розшарування населення України. Говорити про те, що Україна наближається до такої, яка називатиметься «країною рівних можливостей», мені здається, дуже-дуже складно. Це і проблеми порушення прав жінок, це і дискримінація сільського населення, молоді, дітей. Навіть такий приклад, що здаючи зовнішнє незалежне оцінювання учні сільських шкіл мали їхати або в інші райони, або за багато кілометрів. І це ніхто їм не оплачував. Це і питання політичної демократії. Ми сьогодні бачимо, що більшість населення України абсолютно відчужена від процесу прийняття рішень. Для киян – це перебудови міста, те, що в парках будуються або вертолітні майданчики, або дороги, або котеджі. Це і питання економічної демократії. На сьогоднішній день Україна все більше перетворюється в країну великого капіталу, який може брати участь в прийнятті рішень. А права мінори тарних акціонерів, або малого та середнього бізнесу дуже мало цікавлять і сьогоднішній уряд. Це процес не одного дня, 2010 рік оголив більшість проблем, які зростали протягом останніх років.

Г.А.: Чи є у Вас певні побоювання, що Україна від початку обрала неправильний шлях щодо формування гендерної політики?

К.Л.: У формуванні гендерної політики ми втратили те, що було добрим. Його було не багато, але було. В Радянському Союзі – це соціальна політика. Коли ми говоримо про гендерну політику, ми говоримо про поєднання сімейних обов’язків з роботою. Небагато є людей, які можуть дозволити собі жити не працюючи. Абсолютна ж більшість населення мають працювати для того, щоб жити. Досить часто таким перетинанням проблем є поєднання сімейних і робочих обов’язків. І це стає легшим, коли є нормальна соціальна політика. Дитячі садки, ми їх загубили. Ми загубили систему позашкільного виховання дітей. Не стільки шкода, що ми загубили ідеологічну систему, але ми загубили інфраструктуру. Скільки було різноманітних гуртків. А це впливає і на розвиток дитини, і дає можливість для жінки мати вільний час. Це і побутова сфера. Сьогодні закриваються будинки побуту, на їх місці створюються приватні. Оці речі були загублені, і сьогодні їх складно відбудовувати. Ми бачимо як багато дитячих садочків по Києву, Харкову, в яких знаходяться приватні фірми, магазини, все що завгодно, і в тому числі, районні управління освіти. Але дитячого садочку там немає. Дуже важливо, щоб цьому приділялася увага. Я багато років тому сформулювала для себе таку формулу: гендерна політика починається з пандусів на дорогах. Бо коли ти з маленькою дитиною їдеш з візком, і не можеш підняти цей візок, і не можеш спуститися до метро, то ти стоїш біля свого будинку, і відчуваєш себе обмеженим в усіх можливостях. І тому ці пандуси є певним символом вивільнення і збільшення можливостей.

Г.А.: На Вашу думку, чи зміниться таке ставлення до жінки у 2020 році?

К.Л.: Все залежить від напрямку, який ми оберемо. Від того, в якому напрямку ми будемо рухатися. Бо європейський чи азійський напрямки – це вибір, який стояв перед нашим народом ще в позаминулому столітті. Тому що є орієнтація на європейські цінності, це декларується і у виступах керівників держав, і у документах, але на словах декларація пріоритету європейських цінностей – це права людини, демократія, верховенство права. Ми хочемо жити по закону, який один для всіх? Я дуже хочу. Я хочу, щоб країна була правовою. Ми хочемо брати участь в управлінні державою? Я хочу. Це – демократія. Це і є європейські цінності. Але на ділі саме вони попираються в першу чергу. Тому що переважить – чи та критична маса, яка хоче жити по закону, по праву, поважаючи один одного, чи ми будемо жити далі, впроваджуючи олігархічні, патріархальні, тоталітарні принципи. Тому сказати не можу. І це для мене найбільша втрата 20-ти річчя незалежності – що після 20-ти років ми не можемо сказати – де буде Україна в майбутньому.

Г.А.: Чи змінилися самі українки – наскільки зараз вони стали активнішими в плані захисту своїх прав?

К.Л.: Якщо говорити про жіночий рух, то активізувалась велика кількість громадських жіночих організацій. Однак говорити про те, що рух є масовим, ми не можемо. І на сьогоднішній день захистити свої права жінці дуже складно. Водночас, є такі позитивні зрушення: зростання кількості звертань на гарячу лінію з питань домашнього насильства. Зараз їх біля тисячі на місяць. Це неймовірно багато. Рішучість деяких жінок захищати себе, або оскаржувати в судовому порядку, і наша організація може таку допомогу надавати. Це спроби оскарження фактів дискримінації. Та ж гендерна дискримінація у висловах. Моя справа проти Азарова – це була перша така справа. Суд вирішив, що це – свобода слова, я з цим не можу погодитись, тому документи готуються для комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок. Минулого тижня ми програли ще один суд Кабінету міністрів, в якому ми через Адміністративний суд оскаржували розпорядження Кабміну, яким фактично обмежується прийняття дівчат до вищих навчальних закладів МВС. Є багато доказів, і ми їх представляли суду, де написано, що приймаються лише юнаки. Але суд не визнав це дискримінаційним, сказавши, що в Україні немає експертів з гендерної проблематики. Я сподіваюсь, що це буде відображено в стенограмі, і крім того, суддя образливо запитував: «Ви що захищаєте лише жінок чи когось ще, багато ж хворих та інших?» Отаке порівняння не дуже приємне..Є більш позитивний приклад – оскарження дискримінаційної реклами в Одесі. Будь-який товар, плитка, автомобіль тощо, рекламуються через доступність жінки. Тобто, для вас доступний товар, так як я. Купуєш авто – і я твоя. От зараз висить така реклама. Може, це комусь і подобається, але це не може бути іміджем нашої держави. Якщо Ви зайдете в Інтернет, і введете англійською мовою «cекс», «Україна», Ви побачите велику кількість пропозицій, і невипадково в свідомості багатьох іноземців Україна асоціюється разом з красивими, але дуже доступними жінками. Мені це не подобається. І я б не хотіла сама, і щоб мої доньки жили в такій країні.

XS
SM
MD
LG