Спеціальні потреби

Актуально

Катерина Левченко: Після 20-ти років ми не можемо сказати – де буде Україна в майбутньому?

Ексклюзивне інтерв’ю «Голосу Америки» Катерини Левченко, Президента Міжнародного жіночого центру «Ла Страда – Україна», про місце українки в двадцятирічній державі. За словами пані Левченко, після двадцяти років самостійності, Україна досі не визначилось із своїм майбутнім.

Г.А.: Наскільки Україна за 20 років незалежності стала «країною рівних можливостей»?

К.Л.: Це дуже складне питання, тому що на сьогоднішній день, на жаль, не лише в гендерному аспекті (чоловіки-жінки), але й за іншими індикаторами ми можемо говорити про дуже стрімке розшарування населення України. Говорити про те, що Україна наближається до такої, яка називатиметься «країною рівних можливостей», мені здається, дуже-дуже складно. Це і проблеми порушення прав жінок, це і дискримінація сільського населення, молоді, дітей. Навіть такий приклад, що здаючи зовнішнє незалежне оцінювання учні сільських шкіл мали їхати або в інші райони, або за багато кілометрів. І це ніхто їм не оплачував. Це і питання політичної демократії. Ми сьогодні бачимо, що більшість населення України абсолютно відчужена від процесу прийняття рішень. Для киян – це перебудови міста, те, що в парках будуються або вертолітні майданчики, або дороги, або котеджі. Це і питання економічної демократії. На сьогоднішній день Україна все більше перетворюється в країну великого капіталу, який може брати участь в прийнятті рішень. А права мінори тарних акціонерів, або малого та середнього бізнесу дуже мало цікавлять і сьогоднішній уряд. Це процес не одного дня, 2010 рік оголив більшість проблем, які зростали протягом останніх років.

Г.А.: Чи є у Вас певні побоювання, що Україна від початку обрала неправильний шлях щодо формування гендерної політики?

К.Л.: У формуванні гендерної політики ми втратили те, що було добрим. Його було не багато, але було. В Радянському Союзі – це соціальна політика. Коли ми говоримо про гендерну політику, ми говоримо про поєднання сімейних обов’язків з роботою. Небагато є людей, які можуть дозволити собі жити не працюючи. Абсолютна ж більшість населення мають працювати для того, щоб жити. Досить часто таким перетинанням проблем є поєднання сімейних і робочих обов’язків. І це стає легшим, коли є нормальна соціальна політика. Дитячі садки, ми їх загубили. Ми загубили систему позашкільного виховання дітей. Не стільки шкода, що ми загубили ідеологічну систему, але ми загубили інфраструктуру. Скільки було різноманітних гуртків. А це впливає і на розвиток дитини, і дає можливість для жінки мати вільний час. Це і побутова сфера. Сьогодні закриваються будинки побуту, на їх місці створюються приватні. Оці речі були загублені, і сьогодні їх складно відбудовувати. Ми бачимо як багато дитячих садочків по Києву, Харкову, в яких знаходяться приватні фірми, магазини, все що завгодно, і в тому числі, районні управління освіти. Але дитячого садочку там немає. Дуже важливо, щоб цьому приділялася увага. Я багато років тому сформулювала для себе таку формулу: гендерна політика починається з пандусів на дорогах. Бо коли ти з маленькою дитиною їдеш з візком, і не можеш підняти цей візок, і не можеш спуститися до метро, то ти стоїш біля свого будинку, і відчуваєш себе обмеженим в усіх можливостях. І тому ці пандуси є певним символом вивільнення і збільшення можливостей.

Г.А.: На Вашу думку, чи зміниться таке ставлення до жінки у 2020 році?

К.Л.: Все залежить від напрямку, який ми оберемо. Від того, в якому напрямку ми будемо рухатися. Бо європейський чи азійський напрямки – це вибір, який стояв перед нашим народом ще в позаминулому столітті. Тому що є орієнтація на європейські цінності, це декларується і у виступах керівників держав, і у документах, але на словах декларація пріоритету європейських цінностей – це права людини, демократія, верховенство права. Ми хочемо жити по закону, який один для всіх? Я дуже хочу. Я хочу, щоб країна була правовою. Ми хочемо брати участь в управлінні державою? Я хочу. Це – демократія. Це і є європейські цінності. Але на ділі саме вони попираються в першу чергу. Тому що переважить – чи та критична маса, яка хоче жити по закону, по праву, поважаючи один одного, чи ми будемо жити далі, впроваджуючи олігархічні, патріархальні, тоталітарні принципи. Тому сказати не можу. І це для мене найбільша втрата 20-ти річчя незалежності – що після 20-ти років ми не можемо сказати – де буде Україна в майбутньому.

Г.А.: Чи змінилися самі українки – наскільки зараз вони стали активнішими в плані захисту своїх прав?

К.Л.: Якщо говорити про жіночий рух, то активізувалась велика кількість громадських жіночих організацій. Однак говорити про те, що рух є масовим, ми не можемо. І на сьогоднішній день захистити свої права жінці дуже складно. Водночас, є такі позитивні зрушення: зростання кількості звертань на гарячу лінію з питань домашнього насильства. Зараз їх біля тисячі на місяць. Це неймовірно багато. Рішучість деяких жінок захищати себе, або оскаржувати в судовому порядку, і наша організація може таку допомогу надавати. Це спроби оскарження фактів дискримінації. Та ж гендерна дискримінація у висловах. Моя справа проти Азарова – це була перша така справа. Суд вирішив, що це – свобода слова, я з цим не можу погодитись, тому документи готуються для комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок. Минулого тижня ми програли ще один суд Кабінету міністрів, в якому ми через Адміністративний суд оскаржували розпорядження Кабміну, яким фактично обмежується прийняття дівчат до вищих навчальних закладів МВС. Є багато доказів, і ми їх представляли суду, де написано, що приймаються лише юнаки. Але суд не визнав це дискримінаційним, сказавши, що в Україні немає експертів з гендерної проблематики. Я сподіваюсь, що це буде відображено в стенограмі, і крім того, суддя образливо запитував: «Ви що захищаєте лише жінок чи когось ще, багато ж хворих та інших?» Отаке порівняння не дуже приємне..Є більш позитивний приклад – оскарження дискримінаційної реклами в Одесі. Будь-який товар, плитка, автомобіль тощо, рекламуються через доступність жінки. Тобто, для вас доступний товар, так як я. Купуєш авто – і я твоя. От зараз висить така реклама. Може, це комусь і подобається, але це не може бути іміджем нашої держави. Якщо Ви зайдете в Інтернет, і введете англійською мовою «cекс», «Україна», Ви побачите велику кількість пропозицій, і невипадково в свідомості багатьох іноземців Україна асоціюється разом з красивими, але дуже доступними жінками. Мені це не подобається. І я б не хотіла сама, і щоб мої доньки жили в такій країні.

Всі новини дня

Джамала: 24 лютого я усвідомила, що не можу бути просто співачкою

Jamala

Після повномасштабного російського вторгнення багато українських митців стали культурними амбасадорами своєї країни закордоном. Одним з найгучніших зараз є голос Джамали - з початком війни співачка відвідала вже десятки країн, виступаючи на благодійних заходах в підтримку постраждалих від війни українців, а також допомагаючи збором коштів для Збройних Сил України.

Зараз Джамала прибула до Сполучених Штатів. Серед іншого - щоб від імені українських артистів отримати премію “За видатне мистецьке лідерство” від Атлантичної Ради.

Про те, як змінилось життя співачки після 24 лютого, те, як війну переживають кримські татари, і що ще може робити міжнародна мистецька спільнота для підтрмики України - читайте в нашому інтерв’ю.

Джамало, дякую, що знайшли час на розмову.

Дякую, що запросили.

Передовсім хочу привітати вас з нагородою за видатне мистецьке лідерство від Атлантичної ради. В описі цієї нагороди вказано, що це - визнання тих артистів, які використовують свою творчість для захисту української культури та ідентичності в час російського вторгнення. Попри намагання Росії цю індетичність стерти, зараз ми бачимо спалах української культури. Наприклад, та ж “Ой у лузі…” Ще на початку лютого не всі б, можливо, і пригадали слова цієї пісні - а тепер її співають діти в дворах по всій країні. На ваш погляд, чи можна зараз говорити про якийсь новий етап відродження української культури?

Я дуже вдячна за цю нагороду, я вдячна, що нею нагородили всіх українців, які зараз борються за нашу землю. Ви згадали про пісню “Ой у лузі червона калина” - дійсно, багато українських пісень зараз відроджуються. Шкода, що таким шляхом. Але все одно, це наш засіб боротьби. Наше слово, наша пісня, наша вистава.

В нас можуть забрати все, що завгодно. Але не можуть забрати нашу айдентику, не можуть забрати нашу душу.
Джамала

Це такий великий пазл, який ми збираємо з нашої айдентики. Я можу сказати, що в нас можуть забрати все, що завгодно. Але не можуть забрати нашу айдентику, не можуть забрати нашу душу. Тому що ми тим і дратуємо Росію, розумієте? Тим, що ми інші. Ми інші тим, що в нас є жага до знань і жага залишити весь цей совок, радянську історію далеко-далеко позаду нас.

Я також отримую цю нагороду від імені всіх жінок, всіх дітей, які зараз у бомбосховищах і борються за своє життя. Я приїхала, щоб використати цей момент і ще раз нагадати іноземцям, трохи їх збентежити. Так, три місяці йде масові війна в Україні. Але вони не мають звикнути до неї.

Я б ніколи не була готова говорити про те, що нам потрібна зброя. Я співачка. Але я кожного дня отримую листи від ЗСУ. В мене там багато друзів, які пишуть мені: скажи, будь ласка, їм - потрібні дрони, потрібні безпілотники і таке інше.

І тільки завдяки шаленій сміливості ЗСУ, хлопців і дівчат, які боронять нашу землю, тільки завдяки цьому я можу тут приймати цю нагороду і підіймати хвилю, щодня і щомиті.

Дивіться також: У Вашингтоні відбулась церемонія нагородження за Видатне Лідерство - одну з премій присвоїли Українському народові. Відео

Ви вже в багатьох країнах були з початку повномасштабного вторгення. До речі, в скількох уже?

Чесно, я не рахувала, але це і Європа, й Ісландія в тому числі… Дуже важко говорити про війну в країнах, де нема війни і не було війни. Хочеться, щоб зараз Європа відчула, що це не просто війна в Україні, яка їх не стосується напряму. Хочеться, щоб вони відчули, що це війна за свободу і демократію, і вона стосується всіх. Хочуть вони цього або ні. Ми всі в одному човні.

Ви багато гастролювали різними країнами і до повномасштабної війни. Чи бачите зміни в тому, як ставляться до українців за кордоном зараз?

Бачу. Іноземці зараз більше розуміють різницю між Росією і Україною. Раніше вони думали, що ми одна велика сімʼя. Не будемо брехати, дійсно в багатьох українців є родичі в Росії. Але іноземці зараз проводять цей кордон і чітко бачать, де Україна, а де Росія. Як відрізняється мова, вони так само це відчули. Шкода, що такою ціною. Але зараз цю різницю відчувають ще більше. І надають більше підтримки - від просто обійм, до слів, до грошової допомоги біженцям.

Дивіться також: Від IT-фахівців до міжнардних організацій: хто і як рятує культурну спадщину України. Відео

Протягом ваших виступів були якісь намагання, умовно кажучи, примирити українців з росіянами? Спільні концерти, або щось у такому роді?

О, так. Були такі заходи в Німеччині. Вони так зробили, що виходять двоє дітей, один загорнутий в російський прапор, інший в український. Обіймаються і оце все.

Це доречно зараз, на ваш погляд?

Як можна обіймати вбивцю? Як можна обіймати людину, яка тебе ґвалтує? В мене не вкладається це в голові.
Джамала

Ні. Вибачте мене за таку точну позицію, але ні. Ми будемо намагатися миритися… Не знаю, скільки має пройти часу. Але тільки після того, як вони перестануть нас вбивати. Як можна обіймати вбивцю? Як можна обіймати людину, яка тебе ґвалтує? В мене не вкладається це в голові, вибачте. Я не розумію таких моментів.

У вашій пісні 1944 є слова - “Коли чужинці приходять, вони вбивають вас і кажуть “ми не винні”. Хтось називає це війною Путіна. Але фразу “ми невинні” ми часто чуємо і від звичайних росіян. На ваш погляд, чи повинні громадяни Росії нести колективну відповідальність за за геноцид українців і те, що робить російська армія?

Я вважаю, що мають. Вони виховували, зрощували цього монстра роками. Те що зараз є люди, які мовчать, а є ті, які висловлюються проти… Це добре, що вони є. Маю на увазі тих, хто висловлюються проти. Але все одно, цього замало - бо Росія, вона величезна.

Наближається річниця депортації кримсько-татарського народу. Кримські татари втратили дім 80 років тому, потім вдруге - в 2014-му, і тепер багато людей знову втратили свої домівки через повномасштабну війною. Як кримсько-татарський народ переживає цю війну?

18 травня для мене особливий день. Ми завжди виходили з батьком в Сімферополі на площу. Це завжди був день, коли збиралось багато кримських татар - вони говорили, згадували історії.

Кожного дня мій дідусь за сніданком чи обідом розповідав про те, що вони не мали хліба, їжі, яку маємо ми. Коли я була дитиною, мене це трохи дратувало. Ну чого ми маємо кожного разу згадувати цю історію знову і знову? Але коли я подорослішала, я все-таки зрозуміла: для того, щоб не забути ці жахи. Тому що це не можна забути.

Боже, скільки написано книг, скільки знято фільмів, аби не забути про Другу світову війну. Аби новому поколінню нагадувати про ці жахи. І що ми бачимо? Те ж саме. Всі роблять ці позначки Never Again. Але Never Again happened again.

Дивіться також: Тарас Тополя: про своє 24 лютого, концерт на станції метро “Хрещатик”. Інтерв’ю

І знову ми бачимо всі ті самі прийоми, як вони робили з кримськими татарами. Просто повністю закатувати народ, сказати “нацисти, зрадники, такі-сякі”. І під цими лозунгами усіх вбити і сказати “ми всіх рятуємо, ми рятуємо світ”.

Для мене це просто таке паскудство, я навіть не знаю… Навіть не знаходжу слів, якщо чесно. Вони роками вибудовували пропаганду. Гляньте, як вони налаштували навіть російських родичів проти українців! Вони роками зрощували в них цю ненависть до нас. А чого? Ми їх не бомбили, ми їх не вбивали. І тепер рятують світ від нас!

Чому я - нацистка? Тому що я люблю свою країну? Тому що я розмовляю українською мовою? Тому що я ношу кольори своєї країни? Чому?
Джамала

Чому я - нацистка? Тому що я люблю свою країну? Тому що я розмовляю українською мовою? Тому що я ношу кольори своєї країни? Чому? Ми зараз в Америці. Тут з кожної домівки видно прапор. Кожен розмовляє своєю мовою. Кожен пишається тим, що він американець, незважаючи на походження.

Я українка кримсько-татарського походження. І для мене це біль - бо з 1944-го року весь мій рід Джамалатдінових не може жити на своїй батьківщині. Не може жити на батьківщині своєї історії.

До речі, це смішно, але 23 лютого я була на останній стадії завершення свого альбому Crimean Tartar, для якого я довгий час збирала кримсько-татарські пісні, яким по декілька сотень років, ще часів кримського ханства. Я підняла ці пісні з землі, зробила неймовірні аранжування, щоб заспівати їх у Карнегі Хол (всесвітньо відомий концертний зал у Нью-Йорку, - ред.) Я хотіла показати всю красу цих мелодій, і більше того - їхні змісти. В цих піснях такі змісти, що просто волосся дибки стає. І 23 лютого загружала одну з пісень, щоб зробити мастеринг - це фінальна стадія…

24 лютого  я усвідомила, що я не співачка. Я не можу бути просто співачкою. Я щодня маю робити щось, щоб врятувати нас і розказати про цю несправедливість.
Джамала

Але я знаю, що в мене не одної війна забрала всі плани. 24 лютого я усвідомила, що я не співачка. Я не можу бути просто співачкою. Я щодня маю робити щось, щоб врятувати нас і розказати про цю несправедливість.

Мені здається, що 24-го багато хто переосмислив свої цілі та завдання. В тому числі митці - хтось пішов на фронт, хтось гастролює і збирає гроші, хтось долучається інформаційно. За вашими враженнями, час дискусій про те, чи “музика поза політикою” - він вже минув? Чи в мистецьких колах досі є якась неоднозначність?

Ой, я тут категорична. Я ввжаю, що якщо ти живеш в країні, ти пишаєшся всім. І якщо твоя країна в біді, ти так само захищаєш її, ти не можеш бути просто осторонь. Чи можуть бути зараз люди поза політикою? Ні.

Гляньте, як навіть американські співаки підтримують нас. Біллі Айліш робила пісню, присвячену Україні. Кетті Пері, Леді Гага. U2 приїжджали і робили концерт в київському метро. Ті ж самі Менескін, які зараз приймали в себе Євробачення в Італії, зробили присвяту Україні.

Кожен, хто має голос, свою аудиторію… Це не просто зірки, це інфлюенсери, бо їхня думка дійсно впливає на людей. Вони не мають бути осторонь.

Тут дуже просте питання. От коли питаєш в росіян - чи мають вмирати люди? Вони починають: “А ви ж! А вісім років! А чого ж ви російську мову забули? А те, а се”. Але тут є тільки одна відповідь. Ти або людина, або ні. Ти або розумієш, що вбивають дітей, і ти не можеш це навіть якось намагатися виправдовувати. Нема іншої думки, коли тебе питають “чи добре, коли сусід приходить і вбиває дітей, жінок?” Ти відповідаєш тільки “Ні”. В цивілізованому світі не може бути такого.

Дехто каже, що свого часу західні артисти - Бітлз, Скорпіонс - доклались до того, щоб зруйнувати залізну завісу і пришвидшити кінець радянського режиму. Що зараз можуть зробити західні артисти для допомоги Україні, або, можливо, щоб достукатись до своїх фанів у Росії?

Дуже важливо, що зірки та відомі люди приїздять до нас. Це показник того, що вони хочуть побачити все на власні очі. Не просто попиваючи каву в якомусь дуже затишному місці. Вони хочуть бачити, як все є насправді, і це дуже важливо.

Якщо є можливість, варто запрошувати відомих людей до нас - щоб вони відчули і розказали про це своїй аудиторії. Також робити колаборації. Як-от Андрій Хливнюк зробив із Пінк Флойд, чи як Антитіла зробили з Едом Шираном. Я б залюбки зробила з Біллі Айліш, наприклад. Я за те, щоб зараз максимально обʼєднатися, і щоб показати світу, що не кожен сам по собі.

Я дуже хочу, щоб мої діти побачили свою країну, щоб вони мали змогу там навчатися, розвиватися. Це моя мрія.

Тож питання в тому, як ми будемо всі обʼєднуватись, щоб зупинити цю війну і потім відбудувати нашу країну. Ми маємо повернутися, відбудувати нашу Україну. Я дуже хочу, щоб мої діти побачили свою країну, щоб вони мали змогу там навчатися, розвиватися. Це моя мрія. Я зараз дуже багато подорожую. Я можу сказати, що дуже гарно, все дуже красиво, неймовірно. Але нема нічого кращого, ніж дім.

Будемо сподіватись, що ваша мрія здійсниться.

Дуже хочеться, так.

Дивіться також: Людмила Монастирська: про роботу в Метрополітен Опера, війну, колег із Росії та неможливість культури поза політикою. Інтервʼю

Чому Туреччина має застереження щодо Фінляндії та Швеції в НАТО?

Турецький президент Реджеп Таїп Ердоган повторив, що його уряд виступає проти вступу Фінляндії та Швеції в НАТО в той час, як уряди в Гельсінкі й Стокгольмі оголосили, що подають заяви на членство в Альянсі.

Туреччина, як і кожна з 30 країн Північноатлантичного договору, повинна дати згоду на долучення нових країн.

Президент Ердоган у понеділок 16 травня заявив, що не довіряє фінам і шведам оскільки, за його словами, «жодна з тих країн не має чіткої, відкритої позиції стосовно терористичних організацій».

Раніше генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ, а також чільні представники країн альянсу, зокрема держсекретар США Ентоні Блінкен заявляли, що впевнені в тому, що переконають Туреччину зняти заперечення.

Ми відкрито заявляємо про це не тому, що ми проти розширення НАТО, а тому, що ми вважаємо що країни, які підтримують терор і дотримуються такої політики з нами не повинні бути союзниками в НАТО.
Мевлют Чавушоглу.

Лідер республіканської партії в Сенаті США Мітч Макконел, перебуваючи 16 травня в Гельсінкі, сказав, що американські законодавці сприятимуть якомога швидшому вступу Фінляндії в НАТО і додав, що проблеми, які турбують Реджепа Таїпа Ердогана будуть вирішені «в належний час».

Міністр закордонних справ Люксембурга Жан Ассельборн, як передає агентство AP, висловив в інтерв’ю німецькому радіо думку, що Ердоган лише «набиває ціну», і що «зрештою Туреччина не зможе це загальмувати».

«Це забере трохи часу. Я сподіваюсь, що не надто довго», - додав міністр.

Кого Туреччина називає терористами?

Анкара стверджує, що в Фінляндії та Швеції отримали політичний притулок особи, пов’язані з групами, які турецький уряд вважає терористичними.

Турецький уряд каже, що вже впродовж 5 років домагається екстрадиції 33 осіб.

Зокрема йдеться про прихильників турецького теолога у вигнанні Фетулли Ґюлена, якого Ердоган назвав організатором спроби військового перевороту 2016 року та прибічників Курдської робітничої партії (ПКК).

Фетулла Ґюлен вже понад 20 років живе у вигнанні у США, і американський уряд досі відхиляв вимоги Анкари видати його до Туреччини.

«Ми відкрито заявляємо про це не тому, що ми проти розширення НАТО, а тому, що ми вважаємо що країни, які підтримують терор і дотримуються такої політики з нами не повинні бути союзниками в НАТО», - сказав у п’ятницю турецький міністр закордонних справ Мевлют Чавушоглу.

Анкара також має проблема зі Швецією зокрема тому, що з 2019 року Стокгольм заборонив продавати зброю Туреччині, звинувачуючи Анкару в порушеннях прав людини, і заперечуючи проти бойових дій турецької армії проти курдів на території Сирії.

«Це неприйнятно, щоб країна НАТО накладала обмеження на країну союзника в НАТО і не видавала ліцензії… Такі обмеження запроваджують проти держав, які вважають ворогами. Ми висловлюємо незадоволення щодо цього, а також висловлюємо очікування», - стверджував турецький міністр.

Франція гостро критикувала Туреччину за те, що президент Еммануель Макрон називав односторонніми діями Анкари в Сирії.

Президент Ердоган має тертя і зі США, зокрема у зв’язку з тим, що Туреччина підписала з Москвою договір про придбання російської протиповітряної системи.

2019 року Туреччину виключили з очолюваної США програми бойових літаків F-35.

Думки коментаторів

Старша співробітниця Європейської Ради Закордонних Відносин Аслі Айдінташбаш вважає, що заяви Ердогана викликають низку питань: «Чи намагався Ердоган таким чином тиснути на конгрес США у справі літаків F-16, які хоче придбати Туреччина? Чи йдеться насправді про гроші для сирійських біженців на турецькій території? А чи він справді хоче екстрадиції до Туреччини ґюленістів чи прихильників ПКК»?

«Навряд чи Ердоган мав на думці якусь одну мету, але нема сумніву, що він очікує, що його будуть вмовляти, переконувати і, зрештою, винагородять його за співпрацю, як це бувало в минулому», - вважає Аслі Айдінташбаш.

Вона також вказує на «балансування» Туреччини між Росію та Заходом: «Хоча Анкара продає Києву дрони і підтримує суверенітет України, вона не хоче розривати відносини з Москвою і не долучається до західних економічних санкцій. Можливо вона використовує це для сигналу про неучасть у діях Заходу стосовно України».

Американський центр GZERO Media подає коментар Карлоса Сантамарії, в якому стверджується, що Ердоган зніме свої застереження.

«Деякі члени альянсу обурені тим, що Ердоган надто приятелював з Путіним відтоді, як Росія погодилася продати Туреччині ракети S-400, які турки не передають Україні попри заклики Вашингтона. Вони підозрюють, що Туреччина допомагатиме Росії уникати санкцій і вбачають руку Путіна за погрозами Ердогана на адресу Фінляндії та Швеції. Але значно більшою є ймовірність, що Туреччина зрештою піде за Заходом, бо їй дуже потрібні американські та європейські інвестиції. Особливо, якщо війна в Україні активізується і російські санкції стануть суворішими», - вважає Карлос Сантамарія.

Джамала: про війну та підтримку України з боку міжнародної мистецької спільноти. Інтерв’ю

З початком війни Джамала відвідала вже десятки країн, виступаючи на благодійних заходах в підтримку постраждалих від війни українців, а також допомагаючи збором коштів для ЗСУ.

Як українці можуть приїхати до США за програмою спонсорства Uniting for Ukraine. Відео

Як українці можуть приїхати до США за програмою спонсорства Uniting for Ukraine. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:04:30 0:00

Близько 6 тисяч українців отримали дозвіл від американського уряду приїхати до США за програмою для отримання гуманітарного паролю Uniting for Ukraine - «Єднаймося для України».

Макдональдс оголосив про повний вихід з Росії. Відео

Макдональдс оголосив про повний вихід з Росії. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:00:54 0:00

Американська мережа швидкого харчування Макдональдс оголосила про повний вихід з Росії через її війну проти України

Більше

XS
SM
MD
LG