Спеціальні потреби

Від українських волонтерів з камерами до лауреатів Оскара - як створювався фільм «Зима у вогні»


Режисер документальної стрічки Євген Афінєєвський розповідає про історію створення фільму, який незабаром стане доступним широкій світовій аудиторії.

9 жовтня на Netflix, сервісі стрімінгу відео на вимогу, відбудеться прем'єра фільму про Майдан «Зима у вогні».

Цю документальну стрічку, яка розповідає про події в Україні з початку Євромайдану і до втечі Януковича, зможуть побачити глядачі в 50 країнах світу, включно зі США, Німеччиною, Францією. Про історію створення цього фільму і про те, як вдалося зробити його доступним світовій аудиторії, розмова з його режисером, американцем російського походження Євгеном Афінєєвським.

Тетяна Ворожко: Євгене, розкажіть, як вийшло, що Ви почали працювати над цим фільмом?

Євген Афінєєвський: Все вийшло дуже спонтанно. Я працював над іншим проектом, і мій продюсер, мій партнер по фільму подзвонив і сказав «Тобі треба приїхати сюди терміново. Тут відбуваються реальні події. Тут відбувається історія». Я приїхав уже в листопаді 2014-го року в Київ, коли почався Євромайдан.

Я прилетів на два тижні. Планував, що буду два тижні і повернуся в Лос-Анджелес, а залишився на 6 місяців. Спочатку у нас була первісна команда, яка почала працювати над цим фільмом, але незабаром вона переросла у великий-великий колектив. Я ніколи раніше не потрапляв у подібні ситуації. Будь-який художній фільм, який я робив до цього, планувався заздалегідь. Я завжди мав розуміння, де я, що я, а тут все відбувалося настільки спонтанно, що потрібно було орієнтуватися по ситуації блискавично.

Т.В .: Звідки у Вас так багато ексклюзивного відео? Я про це думала весь час, коли дивилася кіно під час предпрем’єрного показу.

Є.А .: Це спільна робота. Коли всі дізналися, що ми робимо цей глобальний проект, всі захотіли прийти і поділитися своїм відео. Було дуже багато хлопців і дівчат, професіоналів і непрофесіоналів, які знімали на Майдані, і яким було важливо донести їх історії до всього світу. І коли вони дізналися, що ми робимо з моєю командою ось такий глобальний фільм, вони всі прийшли, давали це відео, ділилися своїми історіями. Але крім цього і П'ятий канал, і Радіо Свобода, і Еспрессо - всі поділилися своїм відео з нами і ось це, звичайно, дало можливість побудувати цей гігантський, красивий, історичний документ. Їм було важливо, щоб цей проект був глобальним, міжнародним.

Т.В .: Ви вперше працювали в Україні? Який у Вас зв'язок з Україною?

Є.А .: Я часто бував в Україні, у мене були українські інвестори в мої проекти, друзі, я жив у своїх друзів під час Майдану - і у них, і у в офісі Укрстріму, Спільнобачення. Я не народився там. Я не мав там ніяких родинних зв'язків, крім того, що моя прапрабабка родом з Херсона. Вона під час Другої світової війни дійшла до Казані, і вони залишилися там жити. Так, коріння були. Але я народився в Росії, в Казані. Але в Україні у мене було багато друзів.

Т.В .: Ви особисто для себе щось переоцінили, ставши свідком і в якійсь мірі учасником цих історичних подій?

Майдан зробив велику переоцінку моїх цінностей. Змінилося розуміння оточуючих. Я побачив, що таке справжня любов. Я побачив, що всі разом можуть домогтися чогось

Є.А .: Так, Майдан зробив велику переоцінку моїх цінностей. Змінилося розуміння оточуючих. Я побачив, що таке справжня любов. Я побачив, що всі разом можуть домогтися чогось. Все-таки на Майдані не було національностей - те, що ми часто чуємо з приводу України - не було поняття, ось ти єврей, росіянин, білорус - не було цього. На Майдані не було ось цієї різниці - ти віриш у Бога, ти не віриш у Бога. Існувала велика повага між релігією і людиною. Ми дуже добре це бачимо з фільму, з тієї ситуації, яка там була, що всі церкви розкрили свої двері і стали захистом і натхненням.

Розуміння, що всі шари були на Майдані - ще один унікальний момент цього руху, бо якщо згадати всі інші революції, зазвичай, виходять нижчі, бідні класи протестувати. А тут були від бідних до багатих, від молодих людей до людей похилого віку. Ось це унікально, що всі згуртувалися і домоглися своїх вимог - це унікальне явище. І це і поглинуло мене як фільмейкера.

Т.В .: Кіно дуже грамотне з точки зору донесення української позиції. Ви, коли знімали або монтували, відштовхувалися від штампів російської пропаганди? Тому що Ви їх дуже акуратно розвінчуєте.

Є.А .: Чесно кажучи, на той момент я навіть не слухав радіо і не дивився телебачення. До того ж не треба забувати, що я все-таки американець. Я не беру участі у цій війні, це не моя війна. Я приїхав документувати історію. Я 15 років в Америці живу. До цього я 9 років жив в Ізраїлі. Я поїхав на початку 91-го року, мене там давно вже немає. Але я не орієнтувався ні на те, що говорять там чи в Україні. Я орієнтувався по тому, що відбувалося поруч зі мною. Я орієнтувався по тих людях, які були поруч зі мною. Я знімав їх життя, я знімав їх долі, я розповідав їх історії. І ніхто ніколи не може дорікнути мені в тому, що я взяв 12-річного хлопчика, який був на Майдані кожен день і ніч, який втік з дому, і показав його долю на протязі 93 днів - як він дорослішав не по днях, а по годинах.

Я не обходив якісь шаблони, тому що я їх не знав. Я не орієнтувався по пресі, у мене не було на пресу часу. Я перебував там, я перебував в тому житті, я знаходився всередині ось цієї майданівської сім'ї, і я знімав, знімав і знімав, щоб тільки відобразити кожну мить і донести її до всього світу.

Т.В .: Історія хлопчика на Майдані для американської публіки може бути трохи сумнівною. Тут би втрутилися соціальні служби. Де він і що з ним зараз?

Є.А .: Він зараз у АТО. Син полку.

Т.В .: Ого. Він сирота?

Є.А .: Та ні, він не сирота. У нього є мама, у нього є місце, де жити. Але він не хоче. Його доля, вона вже там, всередині цього руху. Він всередині ось цієї майбутньої України. Він живе ось цим всім.

Т.В .: При монтажі фільму, Ви відчували якийсь тиск з боку Netflix? Я маю на увазі не в негативному плані - у них же є якісь стандарти, вимоги, може, вони хотіли, щоб Ви спростили розповідь, зробили фільм більш зрозумілим світовій аудиторії?

Є.А .: Тиску не було. Мені з самого початку було сказано, що я роблю все так, як я хочу. Ця свобода була мені дана Netflix, що я вперше відчув від Голлівудської студії. Зазвичай, студії намагаються тебе контролювати. Тут цього не було. Мені відразу сказали «Ось тобі питання, на які потрібно відповісти. І коли ти відповіси на ці питання, все, ти зробив цей фільм». Контроль існував тільки так: Ось опитувальник. Тобі треба за допомогою свого матеріалу розповісти, як це було американцям, тим, хто не знає взагалі історію України.

Т.В .: Що за опитувальник?

Що призвело до Майдану? Чому люди, після того, як побили студентів, не побоялися вийти, а навпаки, вийшли в ще більшій кількості? Ось це треба було розповісти за допомогою моїх героїв

Є.А .: Наприклад, що призвело до Майдану? Ми включили 90 секунд з передісторією подій на Майдані, яку ми показали графічно. Це було важливо, тому що Netflix намагається донести це до глобальної аудиторії. Для них було важливо, щоб я розповів всі ці нюанси, які привели до Майдану. Або, чому люди, після того як побили студентів, не побоялися вийти, а навпаки вийшли в ще більшій кількості? Ось це треба було розповісти за допомогою моїх героїв. Була проста задача поставлена.

Т.В .: На якому етапі створення фільму з'явився Netflix?

Є.А .: Netflix з'явився на етапі, коли ми вже створили першу редакцію. Сталося це дуже цікаво. Я подзвонив хорошому знайомому Джону Бацеку (John Battsek) і його подрузі Латі Ґробман (Lati Grobman), які спілкуються дуже близько з Netflix. І Латі я знаю ще з ізраїльських моїх робіт. Вона - теж ізраїльтянка, яка працює дуже багато в Голлівуді. Вони показали це Netflix і ті були просто в захваті. І вже тут Джон і я звернулися до Анґуса Вола (Angus Wall), найвідомішого монтажера Девіда Фінчера (David Fincher), фільми якого, «Дівчина з татуюванням Дракона» і «Соціальні мережі», отримали Оскар.

Анґус був у захваті від відео і теж сказав «Хлопці, вам треба його трошки змінити, щоб дати можливість американському глядачеві, тим, хто не стежив за подіями, зрозуміти, що сталося. І я зі свого боку допоможу це зробити. Це цікаво. І я хочу віддати данину людям, які загинули, і цій історичної події. Я зацікавлений". І разом з Анґусом, Бацеком, який отримав Оскара за фільм «У пошуку цукрового людини», «Ретрепо», ми переробляли фільм. Але я все одно не відчував тиску. І з дивовижним монтажером Віллом Знідарічем (Will Znidaric) ми перелопатили знову все відео і перебудували фільм, відповідаючи на ці питання, які були поставлені. Ти бачила продукт.

Т.В .: Netflix - це все-таки не канал, а система стрімінгу відео. А у Вас були інші варіанти?

Є.А .: Чому не канал? Це такий же канал, як HBO, NBC, CBS, але його плюс у тому, що він існує глобально, більше, ніж у 50 країнах світу. До кінця року він буде і в Україні. Ще один його плюс в тому, що віконце, яке дано фільму, дає йому можливість жити дуже довго. Це означає, що глядачі можуть його побачити не тільки, наприклад, сьогодні в 7:00 вечора, або їм треба його записати, щоб подивитися ще раз, а настільки довго, наскільки фільм знаходиться в системі. У глядача набагато більше можливостей побачити цей фільм. Так, у нас були інші варіанти, але Netflix - однозначно кращий варіант.

Т.В .: Що Ви вважаєте найбільшим успіхом фільму?

Є.А .: Найбільшим успіхом фільму я вважаю те, що нам вдалося зібрати великий, плідний колектив справжніх кіношників, які, незважаючи на кулі, незважаючи на палиці, незважаючи на морози, знімали і не замислювалися про своє життя. Я хочу ще раз подякувати всім хлопцям і дівчатам, які були на Майдані, за те, що вони, незважаючи на всі небезпеки для їхнього життя, були там і робили цю роботу, яку я, в підсумку, склав разом і зміг донести до всього світу. Ось цей момент мені дуже важливий.

Т.В .: Наскільки Ви зараз берете активну участь у фестивалях?

Є.А .: Цим займається Netflix. Ми подані на більшість премій в Голлівуді. Фестиваль документального кіно «Stranger than Fiction» в Нью-Йорку відкривався нашим фільмом. У нас був прекрасний прийом у Венеції, де після показу глядачі 15 хвилин стояли, плакали і аплодували нам. Це було дуже зворушливо. Це була не українська, а міжнародна аудиторія, яка прийняла і оцінила, яка відчула і співчувала. Я був у Теллюрайді в Колорадо (Telluride Film Festival). Прекрасний прийом. Фестиваль у Торонто став першим фестивалем, де ми безпосередньо брали участь у конкурсі. У цьому фестивалі немає журі. Там всі призи глядацьких симпатій. І ми отримали перший приз глядацьких симпатій.

Т.В .: А в Голлівуді взагалі цікавляться українською темою, стежили за тим, що відбувалося на Майдані, а зараз - на сході України?

Є.А .: Я думаю, що зараз з цим фільмом буде більше уваги. Україна все ще не потрапляє в заголовки, хоча тема України досі актуальна. Для мене ось ці 93 дні, які лягли в основу документального проекту, змінили світ. Вони змінили хід історії. До Майдану світ був зайнятий своїми справами. Америка жила у своєму просторі, Росія у своєму, Європа - у своєму. Під час Майдану європейське співтовариство підключилося до подій в Україні. З того моменту світова спільнота все більше і більше була прикута до цих подій. Після перемоги Майдану, а Майдан переміг, Росія показує себе зі свого боку, розв’язує конфлікт. Європа і Америка намагаються розв’язати цю ситуацію. Змінюється політичний світогляд. Змінюється хід історії. Світ став більш взаємопов'язаним.

Дивіться також: Портрет Путіна з гільз привезли у Вашингтон

  • 16x9 Image

    Тетяна Ворожко

    Ведуча програми «Студія Вашингтон», журналіст та редактор. Фокусується на висвітленні українських питань у Конгресі, прямих включеннях із місця подій, американській політиці. Працювала репортером газети «Киевские Ведомости» та програми «Погляд у світ» (УТ-1), сценаристом та журналістом культового шоу «Без Табу з Миколою Вереснем» (1+1). Дописувала до десятка газет і журналів. Співпрацювала з CNN та BBC. Після навчання у США обійняла посаду радника Координатора проектів ОБСЄ в Україні з питань мас-медіа, де протягом двох років запустила десятки проектів, спрямованих на розвиток вільних ЗМІ та зменшення напруги між регіонами країни. Автор двох книг та документального фільму (канал СТБ). Здобула диплом магістра історії КНУ імені Тараса Шевченка та магістра журналістики Університету штату Огайо (Атенс). Мама сина.

XS
SM
MD
LG