Спеціальні потреби

ЗМІ в Україні вільні, але не незалежні – Мирослава Ґонґадзе

  • Голос Америки

Мирослава Ґонґадзе

До відзначення 3 травня Всесвітнього дня свободи преси Мирослава Ґонґадзе поділилася міркуваннями про стан ЗМІ в Україні в інтерв’ю Адаму Тісманіну з Центру міжнародної допомоги медіа (CIMA) - провідної організації США з підтримки незалежних ЗМІ у світі.

Адам Тісманіну: Який теперішній стан медіа в Україні? Звідки люди беруть новини?

Мирослава Ґонґадзе: Різні покоління отримують новини по-різному. Телебачення залишається основним джерелом інформації, особливо для старшого покоління і тих, хто проживає в невеликих містах та селах. Але молоде покоління ширше користується інформацією з соціальних мереж. В «Голосі Америки» ми зосереджуємося на цифрових ЗМІ, адже бачимо, що інформація в основному передається таким чином і це є частиною тренду в Україні та світі. Хоча користування Інтернетом зростає, рівень охоплення Інтернетом в Україні все ще дуже відстає від Південної Азії чи, навіть, Африки.

А.Т.: Я колись чув опис українських медіа як «вільні, але не незалежні». Це означає, що хоча преса є вільною за законодавством, на її незалежність часто зазіхають, або її відверто зневажають власники-олігархи, які просувають власні питання. Ви з цим згодні?

М.Ґ.: Так, абсолютно. На жаль, українські медіа не можуть працювати як незалежний бізнес і більшість ЗМІ перебувають у власності олігархів – особливо ті види ЗМІ, які потребують значних інвестицій. Насправді, зараз ми бачимо зростання новинних служб – з’явились такі цілодобові новинні ТБ канали як 112 TV, ZIK TV, Espresso TV. Все ж, немає належної прозорості у власності – ними володіють різні олігархи. Це велика проблема. В період між виборами українські ЗМІ та українські журналісти відчувають себе вільніше. Але, протягом виборів стає очевидним, що вони працюють на свого власника. Олігархи, це люди, які мають політичний вплив чи прагнуть його отримати, політики, чи члени парламенту, які володіють ЗМІ, використовують їх як інструмент для просування політичних та економічних інтересів. Це - велика проблема для України.

А.Т.: Наскільки мені відомо, президент Порошенко все ще володіє телевізійним каналом («5 канал») і, хоча він і зробив певні кроки як президент, щоб дистанціюватись від олігархів, однак, видається, що він не прагне віддавати власність на цей канал, так як це може ізолювати його від впливових людей в Україні, яких він може потребувати як союзників?

М.Ґ.: Я б з цим погодилась. Хочу зазначити, що ми співпрацюємо з «5 каналом». В той де час, я переконана, що президент Порошенко як лідер країни, має стати прикладом в цій ситуації і зробити якнайкраще для країни та вільних ЗМІ. Я маю на увазі, що «% канал» достатньо добре працює, у мене з ними проблем немає, вони добрі партнери і достатньо незалежні в своїй роботі. Кажуть, що наразі президент не має впливу на станцію. Так це чи ні? Я не суддя, але вважаю, що президент має показати такий приклад.

А.Т.: Видається, що «Голос Америки» має значний вплив в Україні. Як відбувається трансляція і звязок з аудиторією?

М.Ґ.: Довіра до нас є дуже високою в Україні. Дев’ять з десяти українців довіряють нам як джерелу інформації. Чому? Частково це традиція. Українці часто шукають погляд ззовні на події в Україні. По-друге, ми спрямовані на донесення фактів. Ми намагаємось показати українським ЗМІ важливість якісної інформації. Ми не займаємося гарячими новинами. Ми намагаємось аналізувати, інформувати про погляди з-за океану, про те як закордонні політики та експерти бачать події в країні. Ми намагаємось поглянути на міжнародні новини крізь призму нашої аудиторії і знаходимо, що їх найбільше цікавить, що може вплинути на життя звичайних українців і вони це цінують. Ми не залежимо від однієї платформи і працюємо на кожній з платформ.

Сімдесят телевізійних станцій транслюють наші ТБ програми і ми намагаємось достукатись до різних глядачів. Чому ми співпрацюємо з «Першим каналом»? Тому що вони мають найбільше охоплення в Україні – їх сигнал досягає найменшого села в країні. Нас транслює «5 канал», як новинний канал. Ми почали наше партнерство під час Помаранчевої революції і підтримуємо його, тому що це один з основних новинних каналів в Україні. У нас також є передача російською мовою, яку ми розпочали після агресії Росії в Україні, і яка спрямована на східні регіони. Наша російськомовна передача є коротким викладом новин – але вона досягає Маріуполя, Одеси і невеликих міст біля зони військових дій. Ми розуміємо, що для цього населення все ще легше дивитись новини російською.

А.Т.: Яким буде майбутнє медіа в Україні через десять років? Двадцять років? Наскільки зміниться середовище для медіа?

М.Ґ.: Я не очікую значних змін, але передбачаю, що провідна роль перейде до цифрових медіа. Для того, щоб медіа в Україні стали більш незалежними, необхідно провести реформи з права власності ЗМІ та покращити бізнес клімат в Україні. Сподіваюсь, медіа можуть стати успішними бізнесами. Я хочу, щоб українці зрозуміли, що медіа в США є дуже різними, мають різні погляди та політичні зв’язки, але, щонайменше, ми чітко знаємо хто є хто і, хто кого представляє. Сподіваюсь, це буде і в Україні. Я переконана, країна не може повернутись у минуле, таке повернення означало б руйнацію. Єдиний шлях - це вперед, і я переконана, що Україна стане більш-менш демократичною країною.

Дивіться також: Інтерв'ю Мирослави Ґонґадзе з редактором The Economist Едвардом Лукасом

Facebook Forum

XS
SM
MD
LG