Спеціальні потреби

Щоб отримувати серйозну оборонну допомогу, мусимо зробити так, щоб до нас ставились серйозно – полковник Генштабу ЗСУ


Геннадій Коваленко

Досвід України неоціненний та цікавий для НАТО, вважає Геннадій Коваленко, полковник Генерального Штабу ЗСУ, який вже протягом чотирьох місяців працює в стратегічному командуванні НАТО з трансформації в американському штаті Вірджинія.

Про трансформацію збройних сил України, здобутки на шляху до НАТО, а також про те, що мусить робити Україна, щоб донори міжнародної оборонної допомоги ставились до неї серйозно, полковник Коваленко розповів в інтерв'ю Голові Української служби "Голосу Америки" Мирославі Ґонґадзе.

Мирослава Ґонґадзе: Нещодавно три українські партії об'єднались, щоб ще раз про готовність України бажання України стати членом НАТО. Ви зараз працюєте в НАТО. Хоча про це рано говорити, але як Ви оцінюєте готовність України до членства в Альянсі?

Геннадій Коваленко: Є такий вислів: “В НАТО вступають не збройні сили, в НАТО вступає країна”. Я абсолютно підтримую наш євроатлантичний курс, наше стратегічне прагнення одного дня стати державою-членом Північноатлантичного договору.

Хочу дати певну інформацію зсередини НАТО, тому що я вже протягом останніх чотирьох місяців працюю в стратегічному командуванні НАТО з трансформації це в Норфолку, Вірджинія.

Хочу зазначити, що штабні процедури наші: планувальні, процедури прийняття рішень, практично збігаються з натівськими підходами.

Цікаво спостерігати за тими змінами, які відбуваються в НАТО з урахуванням досвіду, який є у нас

Ми знаходимося зараз в такій ситуації, що ми можемо зі свого боку ділитися інформацію тим досвідом який ми були під час відбиття агресії наприклад НАТО досить активно цікавиться питаннями застосування засобів радіоелектронної боротьби на сході України з боку Росії.

Останнім часом відслідковується тенденція в НАТО повернення від високотехнологічних видів озброєння до аналізу конвенційних бойових дій з урахуванням тактики, яку застосовує Російська Федерація на сході нашої країни і досить цікаво спостерігати за тими змінами, які відбуваються в НАТО з урахуванням досвіду, який є у нас. Наприклад більше уваги приділяється засобом артилерії також, це була декларація буквально декілька днів назад за підсумками Лондонського саміту, де було визначити готовність конвенційних підрозділів збройних сил держав-членів НАТО до відбиття агресії в країнах Балтії і Польщі

МҐ: Чи налаштоване тепер НАТО на розширення?

Для Альянсу досвід України неоціненний і цікавий

ГК: Будучи офіцером, який працює в стратегічному командуванні НАТО з трансформації, я хочу сказати що для Альянсу досвід України неоціненний і цікавий. Питання політичної готовності - не можу сказати ні "так", ні "ні". На оперативному рівні, вважаю, абсолютно НАТО абсолютно готова сприймати Україну з її досвідом з підготовкою і з її збройними силами.

МҐ: Наскільки вагомою та важливою є міжнародна оборонна допомога, що надають, зокрема Сполучені Штати?

ГК: Хочу навести досить цікавий приклад у контексті отримання матеріально-технічної допомоги. Починаючи з 2014 року ми отримуємо матеріально-технічну допомогу з боку Сполучених Штатів Америки і на початку ми отримували її безкоштовно і не планували власні національні ресурси для того, щоб підтримувати цю техніку в робочому справному стані.

Але починаючи з 2016 року, ми провели з американською стороною певні консультації і за підсумками цих консультацій розробили всебічний план утримання, ремонту і утилізації матеріально-технічних засобів, які ми отримали за матеріально-технічною допомогою.

Після того як ми спланували наші національні ресурси, наприклад, для закупівлі батарей до засобів зв'язку Harris, для закупівлі запасних частин для автомобілів Hammer, до нас стали ставитись інакше і буквально за декілька тижнів після опрацювання і затвердження цього документу, до нас звернулися канадська і британська сторони з пропозицією допомоги зі свого боку.

Щоб отримувати серйозну допомогу, ми повинні зробити так, щоб до нас ставились серйозно

Є також історичний приклад: американська сторона прийняла рішення про надання допомоги британцями під час Другої світової війни після того, як прем'єр-міністр Черчиль прийняв рішення затопити французький недружній флот.

Отже, щоб отримувати серйозну допомогу, ми повинні зробити так, щоб до нас ставились серйозно.

МҐ: Як Ви оцінюєте перетворення, що відбулись в українських збройних силах за останні роки і яку роль відіграли в цьому міжнародні партнери?

ГК: Це дуже цікаве і важливе питання. Починаючи з 2014 року в Міністерстві оборони, в Генеральному штабі було створено такий ефективний механізм отримання та використання допомоги з боку наших союзників як так званий БОКК - Багатонаціональний Об'єднаний координаційний комітет з питань військового співробітництва та оборонного реформування.

Хочу зазначити що цей механізм створювався як двосторонній фундамент для україно-американських консультацій. З того часу до роботи цього механізму приєдналися Великобританія, Канада, Польща, Литва, Данія і Швеція.

В рамках цього механізму ми отримуємо і використовуємо допомогу з боку інших країн - наших союзників. Це, перш за все, стосується підготовки. Також в рамках цього механізму ми отримуємо консультативно-дорадчу допомогу.

До речі, цікавий факт що консультативно-дорадча допомога нами отримується як на стратегічному рівні, так і на оперативному. Наприклад, на стратегічному рівні створено так званий Defence Reform Advisory Board. Цей механізм включає чотиризіркових генералів Великобританії, Сполучених Штатів Америки, Литви, Польщі та Федеративної Республіки Німеччини. Тобто це стратегічний рівень.

На оперативному рівні маємо так зване DEAG Doctrine and Education Advisory Group – ця група займається питаннями переопрацювання радянських настанов та статутів.

У нас є унікальний досвід, який ми отримали відбиваючи російську агресію на сході нашої України і в нас зараз є унікальна можливість опрацювати ці нові документи, по-перше, з урахуванням нашого досвіду який ми набули під час війни і по-друге, враховуючи досвід інших країн, досвід країн НАТО. Перш за все, це Сполучені Штати Америки і Великобританія.

МҐ: Реформування триває вже чотири роки. Якими є результати реформ українських збройних сил?

ГК: Процес реформування не закінчився. Ми продовжуємо працювати над нарощуванням обороноспроможності нашої держави.

Говорячи про внески інших країн, я хотів би наголосити на підготовці. Ми розпочали підготовку на базі міжнародного центру миротворчості та безпеки навесні 2015 року. Ми розпочали з батальйонного рівня, а з початку цього року ми перейшли вже на бригадний рівень підготовки.

Ми створили так званий CTC Combat Training Center - центр бойової підготовки наших збройних сил.

Зараз багато однобокої інформації про те, що нам допомагають лише американці. Насправді, нам допомагають не тільки американці, наприклад, починаючи з березня 2015 року, розпочато операцію Оrbital під егідою наших британських братів і сестер по озброєнню.

В рамках цієї операції, починаючи з 2015 року, вже підготовлено більше 12 тисяч військовослужбовців.

Починаючи з минулого року, рівень підготовки було змінено – вже готуються не батальйони, а штаби бригад, штаби об'єднаних командувань. Цього року розпочалася підготовка офіцерів Генерального штабу Збройних Сил України.

Моя відповідь буде неповною, якщо я не згадаю операцію Unifire - це механізм підготовки наших військовослужбовців за які відповідає Канада.

Дивіться також: Коли і за яких умов Київ може очікувати на гроші від МВФ – коментар МВФ, оцінки експертів. Відео

  • 16x9 Image

    Мирослава Ґонґадзе

    Ведуча, головний редактор і керівник Української служби «Голосу Америки». На додаток до праці на «Голосі Америки», часто виступає як експерт із питань України, Східної Європи та свободи слова на пострадянському просторі. Статті Мирослави друкуються на шпальтах  таких світових видань, як Wall Street Journal, Washington Post, NPR, Journal of Democracy. Мирослава є співавтором науково-публіцистичної роботи «Розірваний нерв» про протестний рух в Україні 2000-2004 років.

    З освітою правника, здобутою у Львівському державному університеті, має великий досвід роботи в галузі журналістики та зв'язків із громадськістю. Працювала журналістом, редактором, продюсером, керівником медія-кампаній в Україні та США у низці політичних і медійних організацій, у тому числі RFE/RL, Інтерньюз, IRI, NDI.

    Серед іншого - Мирослава також була дослідником Університету Джорджа Вашингтона (2003) та володарем стипендії Рейгана-Фасела Національного фонду за демократію (2001). «За видатний внесок у розвиток журналістики, активну громадянську позицію та професійну майстерность» Мирослава Ґонґадзе нагороджена Орденом княгині Ольги.

    Інформувати, поєднувати й об’єднувати людей та ідеї, надихати – такою Мирослава бачить свою місію.

    У вільний від роботи час, якщо такий з’являється, захоплюється подорожами, мистецтвом, фотографією.

    Виховує доньок-близнюків Нану та Саломе.

Facebook Forum

XS
SM
MD
LG