Спеціальні потреби

Актуально

Дейна Періно: «Жінки у моїй родині завжди будували життя своїми руками»

Дейна Періно

Дейна Періно стала прес-секретарем Білого дому, коли їй не було ще й 35-ти років. Їй довелось працювати у два останні роки президентства Джорджа Буша-молодшого. Періно стала зразковим прикладом кар’єрного успіху жінки у сучасному американському суспільстві. Про те як вдається поєднувати професійні амбіції із сімейними обов’язками Дейна Періно розповіла в інтерв’ю «Голосу Америки».

ГА.: Дейно, Ви були першою жінкою, яка отримала пост прес-секретаря у республіканській адміністрації Білого дому. Коли це сталося, чи було у Вас відчуття, що Ви пробили ту скляну стелю, що не дозволяє жінкам просуватися службовою драбиною та досягати успіх у вищих ешелонах влади?

Д.П.: Насправді ні. По-перше, ця скляна стеля в якісь мірі ще досі існує. У якихось сферах вона вже почала давати тріщину, в інших – її вже дійсно розбили. Діді Майєрс була першою жінкою, яка стала прес-секретарем Білого дому. Вона працювала з Біллом Клінтоном, була його першим прес-секретарем. Тому багато у чому, оскільки вона була першопрохідцем, мені було простіше просуватися цим шляхом. Звичайно були випадки, коли і я була першопрохідцем. Річ у тому, що різниця у часі нашої роботи становила 15 років. Думаю, що до того моменту, коли третя жінка займе цю посаду, це не буде викликати приголомшення. І це чудово – для нашої країни – це добрий знак.

Г.А.: Ваша мамам пригадує, як вперше,приїхавши у Вашингтон у 6-річному віці та відвідавши Білий дім, Ви сказали: «Коли я виросту, буду працювати у Білому домі». Ваша мрія здійснилась. Сьогодні, коли Ви знаєте, що це таке, Ви б повернулись знову у Білий дім?

Д.П.: Які гарні запитання. Для мене це дуже зворушливо, що моя мама це запам’ятала. Вона навіть знайшла фотографію... Почну з того, що мої батьки завжди вивішували прапор США на веранді нашого будинку. Я, уявіть собі, навіть пам’ятаю ті часи, коли молоко приносили нам прямо під двері. У нас був такий спеціальний возик, у якому нам залишали молоко.

Університетська товаришка моєї мами тоді вже працювала в адміністрації президента Джиммі Картера. Моєму батькові тоді потрібно було поїхати у Вашингтон, а то були старі добрі часи, коли у відрядження людям дозволяли брати із собою родини. Одним словом, ми приїхали всі разом. Був День незалежності і подруга моєї мами організувала для нас екскурсію у Білий дім. Мені тоді дуже запам’ятався червоний телефонний апарат та ще кілька речей. Звичайно, коли тобі шість років, важко уявити, що на тебе чекає у житті.

Коли я виросла і почала робити кар’єру, я навіть не думала і не планувала, що буду працювати в Білому домі. Мені пощастило: я пропрацювала журналісткою, потім працювала у Конгресі – прес-секретарем конгресмена від Колорадо – мого рідного штату...

Коли мене питають, чи повернулась я б у Білий дім, я завжди кажу, що із самого початку я прийняла пропозицію зайняти пост прес-секретаря не тому, що мені хотілось отримати цю позицію виключно з професійних міркувань, а тому, що вона надійшла від президента Буша. Він був лідером, в якого я вірила, він надихнув мене на служіння моїй країні.

Коли я була заступником прес-секретаря, мене цілком влаштовувала моя робота. Світла софітів мені зовсім не хотілося. Втім так вже сталося, що у Тоні Сноу – мого попередника – виявили рак, і він вирішив залишити пост. Цікаво, але саме у той час я думала про те, щоб піти з Білого дому. На той момент я вже пропрацювала там шість років і не була впевнена, що протягну ще 2, тому працювати доводилось тяжко. Однак, в саме той день, коли я вже збиралась подавати заяву про звільнення. Мене запросили стати прес-секретарем. І я погодилась. Але знову ж таки – не тому, що хотіла стати публічною людиною. Я це зробила тому, що про це мене попросив мій президент.

Вже пізніше, я ближче познайомилась з батьком президента Буша – Джорджем Бушем-старшим. Ми його називали «сорок перший», тому що він був 41-им президентом США. Відповідно, Буша-молодшого ми називали «сорок третій».

Під час нашого візиту до Китаю – ми поїхали туди на Олімпійські ігри – «сорок перший» розповів мені історію про те, що з ним сталося, коли він був послом у Китаї. Йому і Барбарі в Китаї дуже сподобалось. Вони навіть пересувались всюди на велосипедах – без охорони, щоб бути ближче до людей та мати змогу з ними поспілкуватись. І щойно Буш подумав: «Ось тільки зараз я по-справжньому почав розуміти країну, розуміти людей», до цього надійшло повідомлення з Білого дому – радних з військових питань просто наздогнав його на велосипеді: «Сер, Вам повідомлення від президента». Буш тоді подумав, що сталося щось погане, а виявилось, що Джеральд Форд попросив його повернутись та стати директором ЦРУ. Буш старший сказав, що в його плани це зовсім не входило – якийсь директор ЦРУ, але не міг же він відмовити своєму президентові.

Він мені тоді сказав: «Якщо твій президент тебе про щось просить – ти погоджуєшся без будь-яких запитань і робиш цю роботу так сумлінно і добре, наскільки це можливо».

Я працювала з Бушем-молодшим майже вісім років – останні два роки на посаді прес-секретаря. Чесно кажучи, припустити, що я це зроблю знову і коли-небудь знову повернусь у Білий дім, я не можу.

Г.А.:
Чи можете Ви сказати, що заплатили високу ціну за те, що займали таку високу посаду?

Д.П.:
Ні, я думаю, що тільки виграла. У всіх відношеннях. По-перше, будь-який чиновник, який працює на такій позиції, отримує непогані гроші. Втім, за це доводиться платити напруженим графіком. Мій будильник кожного ранку дзвонив у четвертій годині. Спати ми йшли о 9:30 вечора. Як правило, ще кожної ночі десь о першій годині я прокидалась у холодному поті, думаючи про те, як багато всього мені потрібно встигнути зробити. Я думала: «Треба було сказати так-то». « Я забула сказати щось президентові». Це був стан постійної тривоги.

Беручи до уваги, що я була прес-секретарем після терактів у США 11 вересня 2001-го року, я просто здригалася від телефонних дзвінків, думаючи, що це може бути ще якесь тривожне повідомлення.

З часом я зрозуміла, що найкраща зброя, яка є в нашій країні – це наш американський ідеалізм. Свобода. Ми це сприймаємо як належне, але якщо замислитись – якщо ви – жінка в Америці – не можна уявити собі кращого місця, щоб почати нове життя. У нас є всі можливості. Звичайно, у житті трапляється все що завгодно, але коли тобі випадає нагода подорожувати і побачити, через що проходять жінки в інших країнах (я провела 6 тижнів в Африці і не з розмов знаю, як там живуть жінки) – той факт, що мені доводилось вставати у четвертій ранку і що головним болем було те, що надрукував «Нью-Йорк Таймз» на головній сторінці... Ну то й що? Це ніяк не можна порівняти з тим, з чим кожного дня доводиться стикатися більшості жінок у світі.

Г.А.: Говорячи про нелегкий режим роботи, Ви згадали, що Ваш чоловік дуже допомагав Вам впоратись з тиском графіку. Що зараз відбувається у Вашій родині, Він досі допомагає з усім?

Д.П.: Мій чоловік, звичайно, став вимушеним учасником всіх моїх кар’єрних пересувань. Ми познайомились у літаку, він британець, деякий час я жила з ним у Великобританії. Він, як і я, великий прихильник президента Буша. Я пам’ятаю, вранці, читаючи газети. Він страшно обурювався тим, що про Джорджа Буша там говорили. Висловлював мені свої незадоволення, а я з кухні кричала: «Ні, ну цього ми не заслуговуємо».

Стосовно графіка, коли ви служите своїй країні, ваша родина, чоловік, діти ( в мене щоправда нема дітей) служать разом з вами. Наприклад, я за весь час своєї роботи на посаді прес-секретаря жодного разу не була у продуктовому магазині. Пітер якось поїхав у відрядження на два тижні. По закінченню його поїздки у моєму холодильнику залишились лише сушені манго та червоне вино. І цим я повечеряла перед його поверненням.

Зараз у моєму житті набагато менше стресу, втім графік мало змінився. Не те, що я цим пишаюсь, але у продовольчій крамниці я не була вже багато років.

Мій чоловік працює вдома і домашнє господарство переважно на його плечах. Але для нашої родини – це нормально. Ми багато чого робимо один для одного.

Г.А.: Ваш чоловік навіть якось зізнався, що і прання на ньому…

Д.П.: Він зізнався, а потім пожалкував. Відразу стільки запитань... Хоча мені здається, що в основному ми просто віддаємо речі в хімчистку.

Г.А: Дейно, а у Вас є таке відчуття, що завдяки Вашому прикладу у інших жінок з’явилось більше можливостей стати успішними на професійній ниві, у сфері публічної політики?

Д.П.: І так, і ні. Це, звичайно, не тільки моя заслуга. Багато хто робив це і до мене. Сьогодні, коли я думаю про свою бабусю, яка під час Другої світової війни працювала на технічному обслуговуванні літаків та танків, я розумію, що вона була прикладом служіння країні. Моя друга бабуся виростила дев’ять дітей, працюючи на фермі, поки її чоловік заробляв гроші на шахті. Загалом, жінки у моїй родині завжди працювали та будували життя власними руками.

Стосовно сьогоднішнього дня...Я знаю, що молоді жінки в Америці відчувають величезну відповідальність та соціальний тиск. Вони намагаються робити кар’єру в умовах високої конкуренції. Вони досягають успіхів...Втім, їм постійно здається, що вони б могли досягти більшого. Це такий жіноча ідеалістичність.

У мене на цю тему є гарна історія. Тобі завжди здається, що ти недостатньо гарна дружина, недостатньо гарна мама, друг, колега, начальник. Перелік можна продовжувати. Жінки з найрізноманітніших сфер життя переймаються саме цим.

І от Тоні Сноу – мій попередник на посту прес-секретаря президента – у свій останній день у Білому домі прийшов до мене в кабінет і спитав: «Ну як ти себе почуваєш?» Я відповіла: «Не дуже, тому що не знаю, як зможу Вас замінити». Тоді він поклав мені руки на плечі і сказав: «Ти набагато краща і талановитіша, ніж сама про себе думаєш. Все у тебе вийде».

Через два тижні, наводячи порядок на своєму столі, я спіймала себе на думці, що зрозуміла, про що він говорив – мені не треба було намагатись бути схожою на нього, мені просто потрібно було бути собою. І це було для мене моментом прозріння. Тепер мені хочеться поділитися цим знанням з іншими жінками.

Я створила організацію під назвою «Хвилинка на поради». Це – як сеанс бліц-знайомств, тільки жінки знайомляться не з потенційними кавалерами, а з іншими жінками, відомими та успішними на професійній ниві. На мою думку, ця програма має великий успіх, і мені приносить велике моральне задоволення той факт, що я можу поділитися з жінками своєю порадою.

Г.А.: Є у Вашій програмі щось подібне до Глобального союзу сестер?

Д.П.: Так, трохи є. Зараз навіть на міжнародному рівні є такі програми. Відомо – якщо навчити жінку читати, вся родина навчиться читати. Якщо ви навчите її якимось базовим медичним прийомам, вся родина, і навіть громада (скажімо, селище) отримають від цього користь. Залишивши Білий дім, я поїхала на шість тижнів в Африку волонтером за програмою АнтиСНІД, який допоміг заснувати президент Буш. Там я чітко усвідомила, що саме жінки мобілізувались у боротьбі з хворобами та проблемами, у той час, як чоловіки перебували у постійному пошуку роботи, який часто закінчувався за чаркою спиртного.

У мене є відчуття, що як жінки – поза політичними рамками – ми краще розуміємо одна одну. Так, наприклад, якщо я Вам скажу, що на жінці лежить тягар відповідальності досягти успіху, я бачу, що ви мене розумієте дуже добре.

Г.А.:
Якщо б Вас попросили дати рецепт того, як жінці стати успішною у кар’єрі та саморозвитку, що б Ви порадили?

Д.П.: Лише один?!!

Г.А.:
Гаразд, давайте три!

Д.П.:
Перша порада – вимкнути телевізор і почати читати. Телевізійні програми, які сьогодні дуже популярні в Америці, ніяк не зроблять Вас багатшими. Звичайно, на півгодини можна відволіктись – але не більше. Для того, щоб досягти успіху, треба читати – читати різні речі – белетристику, документальну прозу, періодичні видання. Важливо також читати авторів, з якими Ви не погоджуєтесь. Це дуже допомагає розвитку особистості.

Друга порада – жінки повинні дбати про своє здоров’я. Здоров’я – це все. Здорова жінка – це здорова родина. Я завжди раджу жінкам знайти фізичні вправи собі до вподоби і неухильно дотримуватись режиму. Чим раніше почнеш, тим краще – з віком важче стає увійти у «форму».

Третє – якщо б я мала дати лише одну пораду, я б вибрала цю. Якщо Ви хочете досягти успіху – будьте собою і будьте чесними із собою. Я, наприклад, коли зрозуміла, що мої політичні вподобання – консервативні, відчула величезне полегшення. Всі шанси, які мені випадали пізніше у житті, виникли тому, що я відверто говорю людям те, що думаю. З президентом Бушем було саме так – я могла сказати йому все, що думаю, з повагою, втім я могла по-справжньому переконати його щось зробити. Якщо мені це вдавалось – я говорила «Так, сер» і виконувала його вказівки. Втім завжди відчувала, що завжди можу, повернувшись додому, подивитись у дзеркало і відчути гордість за те, що я робила.

Всі новини дня

Українсько-польську драму "Щедрик" презентують для американських глядачів. Інтерв’ю

Українсько-польську драму "Щедрик" презентують для американських глядачів. Інтерв’ю
please wait

No media source currently available

0:00 0:10:07 0:00

Українсько-польську драму "Щедрик" в ці дні презентують для американських глядачів. Фільм розповідає історію трьох родин різної національності – українців, поляків та євреїв, – які мешкають в Івано-Франківську.

Що американські законодавці говорять про розвиток підтримки України у найближчому майбутньому? Відео

Однією з найбільших новин цього тижня стало оголошення про передачу Україні західних танків, зокрема американських Абрамс, які називають найсучаснішими у світі.

«Українці вивчили уроки Голокосту. Вони створили сильну армію» – Зісельс

Президент України Володимир Зеленський бере участь у церемонії вшанування пам’яті жертв Голокосту в Бабиному Яру. Київ, Україна, 27 січня 2023 року. REUTERS

У Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, що відзначається 27 січня на честь звільнення в’язнів табору смерті Аушвіц-Біркенау у 1945 році, політики, громадські діячі та представники єврейських громад нагадали, що злочини проти людяності знову відбуваються на території Європи.

«Не вивчення уроків Голокосту, Голодомору, геноциду вірмен та депортації кримськотатарського народу приводять людство до нових трагедій, війн, військових злочинів, геноцидів. Ми зараз це добре бачимо по агресивній війні, яку росія розв’язала у 2014 році проти України. Буча, Ірпінь, Бородянка, Харків, Маріуполь та багато інших тимчасово окупованих росією місць в Україні явили світу ще одну світову трагедію, яку можна поставити у ряд минулих страшних злочинів проти людства», – написав у мережі Facebook співпрезидент Асоціації єврейських організацій і громад (Ваад) України і виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України Йосиф Зісельс.

В інтерв’ю «Голосу Америки» колишній радянський дисидент та полів'язень сказав, що «українці засвоїли уроки Голокосту за 30 років незалежності країни».

«Зокрема, українці засвоїли, що для того, щоб не допустити власного знищення з боку агресивного сусіда, треба бути сильною країною, передусім у військовому сенсі, – сказав Зісельс. – І ми бачимо, як за останні вісім років Україна сильно зміцнила свою армію. І ця армія є гарантією того, що будь-який негідник, який прийде до нас, не зможе так легко знищити українців, як це було під час Другої світової війни з євреями».

Внаслідок геноциду євреїв під час Другої світової війни загинули близько 6 мільйонів людей. Під час німецької окупації України, у 1941–44 роках на території сучасної України було розстріляно понад мільйон єврейських жінок, чоловіків та дітей.

Посолка України у США Оксана Маркарова також каже, що Україна вшановує пам'ять невинних жертв нацистського режиму і водночас «бореться за нашу свободу та домівки від російських загарбників».

«Ми пам’ятаємо уроки Голокосту та боремося невпинно, щоб слова «ніколи знову» справді означали «ніколи знову», – написала посолка у твітері.

Під час церемонії вшанування жертв Голокосту в Києві за участю президента України Володимира Зеленського посолка Великої Британії Мелінда Сіммонс сказала, що Голокост торкнувся і її родини, і що людські трагедії повторюються на українській землі знову у зв’язку з російською агресією.

«Я говорила про своє сімейне коріння в Україні. Що сталося з моєю родиною. І паралелі з російським вторгненням», – написала британська дипломатка у Twitter.

Литовський політик, член Європейського парламенту Петрас Ауштревічюс також провів паралель між подіями 78-літньої давності та сьогоденням.

«Пам'ять про Голокост і боротьба з антисемітизмом залишаються нашим обов'язком, оскільки зараз ми стикаємося з новою геноцидною агресією з боку Росії проти України. Ніколи не забувайте, боріться за справедливість!» – написав політик у Twitter.

Провідний французький політичний коментатор Ніколя Тензер нагадує, що уроки Голокосту полягають, зокрема у тому, щоб минуле не перешкоджало розуміти сучасне. Він проводить паралелі між Путіним і Гітлером і каже тим, хто переконаний, що трагедії 20 століття не можуть повторитися, що применшення «українського геноциду» розв’язує руки Росії чинити нові злочини.

«Будь-яка тривіалізація (з аргументами, що Путін — не Гітлер, війна Росії проти України — це не Друга світова війна, український геноцид — Путін — не Голокост — і що?) служить ворожій пропаганді», - каже він.

Раніше сьогодні президент України Володимир Зеленський у Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту сказав, що попередити наступні геноциди світ зможе у тому випадку, якщо не буде байдужим до злочинів.

«Ми знаємо й пам’ятаємо, що байдужість убиває разом із ненавистю. Байдужість і ненависть завжди тільки вдвох здатні творити зло. Тому так важливо, щоб кожен, хто цінує життя, проявляв рішучість, коли треба рятувати тих, кого ненависть прагне знищити», – закликав він.

«І сьогодні ми повторюємо ще вагоміше, ніж раніше: ніколи знову – ненависті; ніколи знову – байдужості. Що більше народів світу подолають байдужість, то менше простору у світі залишиться для ненависті», – додав президент Зеленський у своєму зверненні.

А тим часом у Москві під час відзначення Дня пам’яті жертв Голокосту президент Росії Володимир Путін повторив заяву про те, що «неонацисти вчиняють злочини в Україні». Як нагадує агентство AFP, це звинувачення Москва використовувала для виправдання своєї військової агресії проти України.

Російська незалежна англомовна газета Moscow Times нагадує, що твердження Путіна про те, що Росія розпочала «спеціальну військову операцію» в Україні з метою її «денацифікації», були заперечені урядом України та єврейською громадою країни.

Як повідомляв «Голос Америки», виступаючи у Давосі, керівник Офісу президента України Андрій Єрмак заявив, що з початку широкомасштабної російської агресії в Україні зареєстрували 80 тисяч злочинів російських військових, понад 9 тисяч загиблих мирних жителів, у тому числі 453 дитини.

Міжнародні правозахисні організації стверджують, що «російські війська вчинили низку порушень міжнародного гуманітарного права». Зокрема, у звіті міжнародної неурядової організації Human Rights Watch йдеться про «невибіркові та непропорційні бомбардування та обстріли цивільних територій, які вразили будинки, медичні та освітні заклади. Також правозахисники кажуть, що на окупованих територіях російські або пов’язані з Росією сили «вчиняли явні воєнні злочини, включаючи тортури, страти без судочинства, сексуальне насильство та насильницькі зникнення».

Україна та країни «Групи семи» прагнуть створити спеціальний міжнародний механізм для притягнення до відповідальності російських політичних лідерів та для відшкодування за руйнування, спричинені вторгненням Росії.

Київ викликає посла Угорщини після того, як Орбан назвав Україну "нічийною землею"

Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан під час відзначення 65-ї річниці Угорської революції 1956 року, 23 жовтня 2021. (AP Photo/Laszlo Balogh)

МЗС України викликає посла Угорщини після того, як угорський прем'єр Віктор Орбан під час спілкування із журналістами порівняв Україну із "Афганістаном" і назвав її "нічийною землею". Про це повідомив речник МЗС Олег Ніколенко.

"Чергове зневажливе висловлювання Віктора Орбана на адресу України. Такі заяви є категорично неприйнятними. Будапешт продовжує курс на свідоме руйнування угорсько-українських відносин, суттєво підважуючи можливість ведення подальшого діалогу між двома сусідніми країнами", - написав представник українського зовнішньополітичного відомства і додав, що Київ залишає за собою "право вжиття й інших заходів реагування".

У розмові з медіа Орбан заявив, що Захід перебуває "у стані війни з Росією" і що "Захід повинен зрозуміти, що Путін не може дозволити собі програти, і він не програє, тому що його чекають переобрання наступного року, і він не може балотуватися як президент, який програв війну", цитує видання The American Conservative.

Як пише видання, Орбан вважає, що "Росія не може допустити присутності НАТО в Україні", а оскільки Росія не змогла швидко перемогти Україну, зараз "мета Росії – зробити Україну некерованою руїною, щоб Захід не міг претендувати на це як нагороду" і "у цьому вони вже досягли успіху". "Зараз це - Афганістан, ничійна земля", - сказав журналістам угорський лідер.

Тим часом нині стало відомо, що Москва вимагає, щоб посол Латвії виїхав упродовж двох тижнів, пише Радіо Свобода. Раніше Рига заявила, що посли припинять свою роботу у Росії 24 лютого – у річницю вторгнення російської армії в Україну.

Латвійська влада повідомила про зниження рівня дипломатичних відносин із Росією до тимчасових повірених, пояснивши це "жорсткою агресією Росії проти України" і солідарністю з Естонією, адже перед цим Росія за своїм рішенням знизила рівень дипломатичних відносин із Естонією.

Рівень дипвідносин Росії із Литвою, був знижений ще минулого року з ініціативи цієї країни після російського вторгнення в Україну.

При цьому напередодні посольство США в РФ повідомило, що до Москви прибула нова очільниця дипвідомства Лінн Трейсі, яка раніше обіймала посади посолки США у Вірменії, старшої радниці у справах Росії у Бюро у справах Європи та Євразії у Держдепі та заступниці посла США в Росії. У Кремлі заявили, що нова посолка в Москві, не зможе покращити відносини між двома країнами через те, що там назвали "гібридною війною" Вашингтона проти Росії.

В Білому домі відреагували на повідомлення про можливу співпрацю РФ з талібами

Бойовик Талібану у Кабулі, 26 грудня 2022 року. AP Foto/Ebrahim Noroozi

Білий дім наразі не має жодних підтверджень про можливу співпрацю Росії із Талібаном, зокрема, щодо буцімто російського запиту про американську зброю, наявну на території Афганістану, для її використання у війні проти України. Про таку можливість повідомило британське The Sun з посиланням на неназвані джерела.

Координатор стратегічної комунікації Ради з нацбезпеки США, відповідаючи на запитання журналістки Голосу Америки щодо того, наскільки Білий дім стурбований тим, що Росія може спробувати отримати цю зброю.

“Я не можу підтвердити повідомлення про те, що Талібан розглядає можливість відправки зброї і спроможностей росіянам... Але якщо це правда, то, безсумнівно, суперечить тому, що Талібан каже про свої цілі. Щодо зброї та систем, то… афганські сили національної безпеки отримали певне обладнання від Сполучених Штатів, але воно належало афганцям і вони покинули його, коли вирішили, що не будуть воювати за свою країну. І деякі з цих систем, деякі з тих спроможностей, потрапили у розпорядження Талібану. Знову ж таки, ми не маємо жодних відомостей про те, де саме знаходяться всі ці системи, що вони собою представляють, як використовуються. Допевне, немає жодних ознак того, що Талібан хоче експортувати”, - сказав Кірбі.

Посадовець також зауважив, що обладнання, яке залишилось в Афганістані у серпні минулого року, коли американські військові залишили аеропорт, було виведено з ладу талібами: літаки, наземні транспортні засоби. "Думаю, єдине, що ми залишили там - це декілька транспортних засобів, які дозволяють їм підтримувати роботу аеропорту”, - сказав Кірбі.

Він також наголосив, що Талібан, якщо серйозно ставиться до бажаного ним міжнародного визнання, мусить виконувати свої зобов’язання, зокрема щодо прав жінок та дівчат.

Як повідомляв Голос Америки, після виводу американських військ, афганські збройні сили швидко здали зброю та позиції Талібану. Пентагон не дає точної оцінки скільки одиниць зброї отримали бойовики, однак оглядачі вказують, що вартість цієї зброї може сягати мільярдів доларів.

Росія та Пакистан під час двосторонніх переговорів у середу наголосили на необхідності «практичного залучення» афганського Талібану, але виключили офіційне визнання ісламістських правителів, доки вони не вирішать міжнародні проблеми щодо прав жінок та інклюзивного управління. Уповноважений президента Росії в Афганістані Замір Кабулов очолив делегацію на переговорах з офіційними особами Пакистану в Ісламабаді та поінформував про свої зустрічі на початку цього місяця з Талібаном у Кабулі, повідомляє Голос Америки.

Кабулов сказав, що Москва продовжує співпрацювати з Талібаном, але не розглядає надання легітимності фактичним правителям Афганістану «наразі», - повідомили Голосу Америки офіційні пакистанські джерела, причетні до зустрічей у середу.

Коротке повідомлення уряду Пакистану у Twitter після зустрічі Кабулова з заступницею міністра закордонних справ Хіною Раббані Хар, вказало, що обидві сторони "наголосили на необхідності практичного залучення тимчасового афганського уряду".

Більше

XS
SM
MD
LG