Спеціальні потреби

Актуально

Помер колишній сенатор США Ричард Луґар

Ричард Луґар

У віці 87-ми років помер колишній сенатор-республіканець США Ричард Луґар, повідомляється на сайті неприбуткової організації "Центр ім. Луґара". Він помер через ускладнення від хронічної запальної демієлінізуючої полінейропатії (ХЗДП).

Помер колишній сенатор США Ричард Луґар. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:00:53 0:00

Ричард Луґар був сенатором від штату Індіана. Він - один з авторів програми Нанна-Луґара (Програма спільного зменшення загрози, Cooperative Threat Reduction Program), за якою було знищено понад сім з половиною тисяч ядерних боєголовок, близько двох тисяч балістичних ракет, забезпечений належний контроль за десятками ядерних об'єктів ядерної зброї.

Ричард Луґар зіграв ключову роль у тому, що Україна добровільно віддала свій ядерний арсенал.

Сенатор Ричард Луґар та сенатор Барак Обама проводять перевірку списаних боєголовок на складу у Донецьку, 2005 рік
Сенатор Ричард Луґар та сенатор Барак Обама проводять перевірку списаних боєголовок на складу у Донецьку, 2005 рік

Сенатор Ричард Луґар неодноразово відвідував Україну. У серпні 2005-го року Луґар відвідав Україну разом з тоді щойно обраним сенатором-демократом США від штату Іллінойс Бараком Обамою. Американські законодавці відвідали Донецький хімічний завод, на якому здійснювали знищення звичайної зброї. ​

У 2016-му році колишній сенатор Луґар отримав від президента Петра Порошенка Медаль Свободи. Свого часу цю нагороду отримали колишній сенатор США Джон Маккейн та екс-прем'єр Канади Стівен Гарпер.

У 2016-му році Ричард Луґар поділився своїми думками про останні дні Радянського Союзу і Будапештстький меморандум в інтерв’ю «Голосу Америки». Він також розповів як Кравчук "торгувався" за ціну ядерного роззброєння України. Публікуємо текстову версію цього інтерв'ю нижче.

Мирослава Ґонґадзе: Минуло вже 25 років з часу розпаду Радянського Союзу. Чи на Вашу думку Захід і США були готовими на це?

Ричард Луґар: Я думаю, що була певна готовність і, звичайно, було бажання, щоб таке розчленування відбулося, щоб країни, які протягом років заявляли про певну міру самостійності, здобули свою незалежність. Я повинен сказати, що в той час я був зайнятий справами ядерної зброї, зброї масового ураження і співпрацював із сенатором Семом Нанном з Джорджії. В 1986 році президент Рейґан побачив, що відкрилася нагода вперше укласти угоду про контроль озброєнь з Радянським Союзом. Отож він скликав групу з шістнадцяти сенаторів - вісім демократів, вісім республіканців - і ми пішли до консульства Росії, де зустрілися з росіянами і з'ясували те, що могли, про події, які відбувалися.

Я пам'ятаю, як сидів за круглим столом в офісі Сема Нанна, один з росіян - наших співрозмовників - подивився мені в очі і сказав: «У вас у Сполучених Штатів може бути багато неприємностей. «Що ви маєте на увазі» - спитав я. Справи в Радянському Союзі погані, сказав він - ядерні боєголовки направлені на вас і ваші міста, деякі з них вже ніким не охороняються, бо охоронцям не платять зарплату. Там можуть статись нещасні випадки, можуть з’явитись люди, які візьмуть контроль над цією зброєю для того, щоб прогодувати свої сім'ї, можуть викрасти деякі матеріали. І я запитав: «Що ви хочете від нас?» Він відповів: «Нам не потрібно багато ваших грошей, але нам потрібна буде технічна допомога, потрібно техніків, які зможуть приїхати і допомогти зняти ракети з пускових установок і почати процес роззброєння та переоснащення».

М.Ґ.: Чи думаєте Ви, що саме цими міркуваннями і застереженнями керувався президент Джордж Буш-старший, коли виголосив свою відому промову «котлети по-українськи» у Верховній Раді УРСР, закликаючи Україну не оголошувати незалежність. Боявся він, що зброя залишиться без централізованого контролю?

Р.Л.: Я не певен, які були в той час міркування президента Буша. Думаю, що завжди було багато пересторог, оскільки ми - США та Радянський Союз - говорили про взаємне знищення. Було достатньо ракет 10-тисячного діапазону, це була в рази потужніша зброя ніж така, якою знищили Хіросіму і Нагасакі у Японії. Там були ракети, які одним ударом могли знищити моє місто Індіанаполіс, де я був мером 8 років. І я навіть не знав, що моє місто було однією з цілей.

Сенатор Ричард Луґар під час зустрічі з Леонідом Кучмою, 2004 рік
Сенатор Ричард Луґар під час зустрічі з Леонідом Кучмою, 2004 рік

М.Ґ. Тому Ви намагались зробити все можливе, щоб взяти під контроль усю цю зброю? Але одним з цих кроків було спонукати Україну віддати свою ядерну зброю. Як Вам це вдалось? І як Вам вдалось домовитись з президентом Кравчуком?

Р.Л.: У квітні 1992 року ми з Семом Нанном здійснили поїздку у Росію, Україну та Білорусь. Ми побачили, у яких жахливих умовах була низка об’єктів, як небезпечно було все це залишати без нагляду, саме так, як нам розповідали ті росіяни. Отже ми прибули в Росію. Ми зустрілись з Борисом Єльциним і він каже - я знаю, що ви будете зустрічатись з Кравчуком. Він сказав, що це абсолютно неприйнятно, щоб Україна володіла ядерною зброєю, оскільки вони не мають контролю над пусковими установками без зв’язку з Росією. Він попросив передати Кравчуку, що може трапитись з Україною. Кравчук також це знав. Він хотів позбутись зброї, бо знав, що потенційно це може стати проблемою у відносинах з Росією та Сполученими Штатами. Отож ми зустрілись з Кравчуком під час обіду і я нахилився до Кравчука і сказав – пане президенте, Сполучені Штати готові виділити 100 мільйонів доларів, щоб допомогти вам позбутись цієї зброї, ми знаємо – ви хочете це зробити. Він був надзвичайно збуджений, схопив мене і Нанна майже за шию і повів до преси, яка стояла в коридорі. Тоді президент Кравчук сказав - сенатор Луґар зробив надзвичайну пропозицію Україні. Сполучені Штати готові надати Україні 150 мільйонів доларів. По дорозі назад до кімнати Нанн почав мене бештати - звідки мовляв у тебе така божевільна ідея. Я йому сказав - все буде добре, не переживай. Коли ми повернулись у США, я пішов до президента Буша, розповів йому все і він підписав листа до президента Кравчука, у якому пообіцяв 150 мільйонів доларів. Кравчук вміло скористався нагодою. В кінцевому рахунку ми витратили на програму роззброєнь приблизно 700-800 мільйонів доларів.

Сенатор Ричард Луґар та сенатор Барак Обама під час зустрічі з президентом України Віктором Ющенком, 2005 рік
Сенатор Ричард Луґар та сенатор Барак Обама під час зустрічі з президентом України Віктором Ющенком, 2005 рік

Будапештський меморандум

М.Ґ.: Тепер Україна, у зв’язку з агресією з боку Росії, нагадує світові, що Сполучені Штати і Росія і Великобританія дали Україні гарантії безпеки. І вони (українці) вважають, що гарантії безпеки не були виконані. Як Ви оцінюєте угоду в Будапешті і чи має Україна право очікувати її виконання?

Р.Л.: Очевидно, Будапештський меморандум, безумовно, виходить на перший план, і торік, як багато в Україні говорили, що це було страхування від ядерної зброї. Одні й ті ж види страхування були передані Білорусі, Казахстану та іншим. Питання з точки зору юристів на міжнародному рівні завжди були – які це гарантії? Меморандум конкретно не вказував, що буде використовуватись військова сила для гарантування безпеки. Насправді, точно не сказано, що буде зроблено і, крім того, різні президенти США дали зрозуміти, що вони були впевнені, що ми не зможемо отримати схвалення договору Сенатом Сполучених Штатів, який передбачає застосування військових сил США для порятунку України або Білорусі, або Казахстану або кого-небудь. Інтерпретацією стало те, що відчували інші країни, кінець кінцем існують зобов’язання, і, звичайно, це дуже розчаровує керівництво України останніми місяцями, тому що вони відчували, дивлячись назад, що в ті дні було набагато більше в цьому Будапештському меморандумі, за всіма ознаками, ніж було витлумачено.

М.Ґ.: Українці підписали документ, чекаючи чогось, до того ж, ймовірно, не в повній мірі розуміючи, один одного. Як Ви думаєте, чи Україна могла б чинити більший тиск і досягти міцніших угод, можливо, розробити деякі конкретні документи після цього меморандуму? Чому цього не сталося? Чи українська дипломатія була занадто слабкою, і що справді можна було зробити, щоб ця угода стала набагато сильнішою?

Р.Л.: Очевидно, потрібно було значно більше дипломатії і переговорів, потрібні були деякі документи, деякі формулювання, на відміну від загального почуття про все це. Треба сказати, що навіть тоді, коли я служив у Комітеті Сенату із закордонних справ, я не пам’ятаю Будапештського меморандуму, я не пам’ятаю, що він був предметом обговорення чи більшої дискусії в Сполучених Штатах. Коли все це виникло, мені було цікаво, де я був весь цей період часу, але це було насправді те, що було сформульовано, можливо, керівниками наших країн, і вони не хотіли його обговорення в Сенаті, вони не хотіли дебатів, не хотіли сформулювати договір, який важко ратифікувати. Можливо, що вони відчували, що коли б Сенат проголосував проти нього, що це було б ще більш ніяково і підірвало б довіру, яка ще могла залишатися в Україні...​

М.Ґ.: Хто мав би це порушити? Чиїм це було завданням?

Р.Л.: Президента Сполучених Штатів, або він міг би уповноважити міністра оборони, державного секретаря, людей, які, як правило, діють від імені президента… У 1986 році делегація сенаторів відбула до Женеви, Швейцарія. Президент Рейґан зрозумів, що договір з колишнім Радянським Союзом про обмеження озброєнь вимагатиме двох третин голосів у Сенаті США. І тому з самого початку краще відправити туди шістнадцять сенаторів для переговорів, які збиралися подивитися, що відбувається. Нам потрібне було керівництво, і в подальшому нам були потрібні республіканці і демократи, щоб досягти цього. Щодо Будапештського меморандуму, то було відчуття, що, хто б відповідав за це, вони не змогли отримати такої більшості, та насправді не проведено відповідної підготовки. Не було багато сенаторів або членів Палати, або інших людей, залучених до цього. Деякі, можливо, дізнався про це, але це дуже відрізняється від формального обговорення і зобов’язання, так що якщо ви хочете послати війська, або вжити дуже серйозних заходів, у вас дійсно є правові підстави для цього.

М.Ґ.: Так що це було свого роду покладення під килим і забуття.

Р.Л.: Так.

Всі новини дня

Джамала: 24 лютого я усвідомила, що не можу бути просто співачкою

Jamala

Після повномасштабного російського вторгнення багато українських митців стали культурними амбасадорами своєї країни закордоном. Одним з найгучніших зараз є голос Джамали - з початком війни співачка відвідала вже десятки країн, виступаючи на благодійних заходах в підтримку постраждалих від війни українців, а також допомагаючи збором коштів для Збройних Сил України.

Зараз Джамала прибула до Сполучених Штатів. Серед іншого - щоб від імені українських артистів отримати премію “За видатне мистецьке лідерство” від Атлантичної Ради.

Про те, як змінилось життя співачки після 24 лютого, те, як війну переживають кримські татари, і що ще може робити міжнародна мистецька спільнота для підтрмики України - читайте в нашому інтерв’ю.

Джамало, дякую, що знайшли час на розмову.

Дякую, що запросили.

Передовсім хочу привітати вас з нагородою за видатне мистецьке лідерство від Атлантичної ради. В описі цієї нагороди вказано, що це - визнання тих артистів, які використовують свою творчість для захисту української культури та ідентичності в час російського вторгнення. Попри намагання Росії цю індетичність стерти, зараз ми бачимо спалах української культури. Наприклад, та ж “Ой у лузі…” Ще на початку лютого не всі б, можливо, і пригадали слова цієї пісні - а тепер її співають діти в дворах по всій країні. На ваш погляд, чи можна зараз говорити про якийсь новий етап відродження української культури?

Я дуже вдячна за цю нагороду, я вдячна, що нею нагородили всіх українців, які зараз борються за нашу землю. Ви згадали про пісню “Ой у лузі червона калина” - дійсно, багато українських пісень зараз відроджуються. Шкода, що таким шляхом. Але все одно, це наш засіб боротьби. Наше слово, наша пісня, наша вистава.

В нас можуть забрати все, що завгодно. Але не можуть забрати нашу айдентику, не можуть забрати нашу душу.
Джамала

Це такий великий пазл, який ми збираємо з нашої айдентики. Я можу сказати, що в нас можуть забрати все, що завгодно. Але не можуть забрати нашу айдентику, не можуть забрати нашу душу. Тому що ми тим і дратуємо Росію, розумієте? Тим, що ми інші. Ми інші тим, що в нас є жага до знань і жага залишити весь цей совок, радянську історію далеко-далеко позаду нас.

Я також отримую цю нагороду від імені всіх жінок, всіх дітей, які зараз у бомбосховищах і борються за своє життя. Я приїхала, щоб використати цей момент і ще раз нагадати іноземцям, трохи їх збентежити. Так, три місяці йде масові війна в Україні. Але вони не мають звикнути до неї.

Я б ніколи не була готова говорити про те, що нам потрібна зброя. Я співачка. Але я кожного дня отримую листи від ЗСУ. В мене там багато друзів, які пишуть мені: скажи, будь ласка, їм - потрібні дрони, потрібні безпілотники і таке інше.

І тільки завдяки шаленій сміливості ЗСУ, хлопців і дівчат, які боронять нашу землю, тільки завдяки цьому я можу тут приймати цю нагороду і підіймати хвилю, щодня і щомиті.

Дивіться також: У Вашингтоні відбулась церемонія нагородження за Видатне Лідерство - одну з премій присвоїли Українському народові. Відео

Ви вже в багатьох країнах були з початку повномасштабного вторгення. До речі, в скількох уже?

Чесно, я не рахувала, але це і Європа, й Ісландія в тому числі… Дуже важко говорити про війну в країнах, де нема війни і не було війни. Хочеться, щоб зараз Європа відчула, що це не просто війна в Україні, яка їх не стосується напряму. Хочеться, щоб вони відчули, що це війна за свободу і демократію, і вона стосується всіх. Хочуть вони цього або ні. Ми всі в одному човні.

Ви багато гастролювали різними країнами і до повномасштабної війни. Чи бачите зміни в тому, як ставляться до українців за кордоном зараз?

Бачу. Іноземці зараз більше розуміють різницю між Росією і Україною. Раніше вони думали, що ми одна велика сімʼя. Не будемо брехати, дійсно в багатьох українців є родичі в Росії. Але іноземці зараз проводять цей кордон і чітко бачать, де Україна, а де Росія. Як відрізняється мова, вони так само це відчули. Шкода, що такою ціною. Але зараз цю різницю відчувають ще більше. І надають більше підтримки - від просто обійм, до слів, до грошової допомоги біженцям.

Дивіться також: Від IT-фахівців до міжнардних організацій: хто і як рятує культурну спадщину України. Відео

Протягом ваших виступів були якісь намагання, умовно кажучи, примирити українців з росіянами? Спільні концерти, або щось у такому роді?

О, так. Були такі заходи в Німеччині. Вони так зробили, що виходять двоє дітей, один загорнутий в російський прапор, інший в український. Обіймаються і оце все.

Це доречно зараз, на ваш погляд?

Як можна обіймати вбивцю? Як можна обіймати людину, яка тебе ґвалтує? В мене не вкладається це в голові.
Джамала

Ні. Вибачте мене за таку точну позицію, але ні. Ми будемо намагатися миритися… Не знаю, скільки має пройти часу. Але тільки після того, як вони перестануть нас вбивати. Як можна обіймати вбивцю? Як можна обіймати людину, яка тебе ґвалтує? В мене не вкладається це в голові, вибачте. Я не розумію таких моментів.

У вашій пісні 1944 є слова - “Коли чужинці приходять, вони вбивають вас і кажуть “ми не винні”. Хтось називає це війною Путіна. Але фразу “ми невинні” ми часто чуємо і від звичайних росіян. На ваш погляд, чи повинні громадяни Росії нести колективну відповідальність за за геноцид українців і те, що робить російська армія?

Я вважаю, що мають. Вони виховували, зрощували цього монстра роками. Те що зараз є люди, які мовчать, а є ті, які висловлюються проти… Це добре, що вони є. Маю на увазі тих, хто висловлюються проти. Але все одно, цього замало - бо Росія, вона величезна.

Наближається річниця депортації кримсько-татарського народу. Кримські татари втратили дім 80 років тому, потім вдруге - в 2014-му, і тепер багато людей знову втратили свої домівки через повномасштабну війною. Як кримсько-татарський народ переживає цю війну?

18 травня для мене особливий день. Ми завжди виходили з батьком в Сімферополі на площу. Це завжди був день, коли збиралось багато кримських татар - вони говорили, згадували історії.

Кожного дня мій дідусь за сніданком чи обідом розповідав про те, що вони не мали хліба, їжі, яку маємо ми. Коли я була дитиною, мене це трохи дратувало. Ну чого ми маємо кожного разу згадувати цю історію знову і знову? Але коли я подорослішала, я все-таки зрозуміла: для того, щоб не забути ці жахи. Тому що це не можна забути.

Боже, скільки написано книг, скільки знято фільмів, аби не забути про Другу світову війну. Аби новому поколінню нагадувати про ці жахи. І що ми бачимо? Те ж саме. Всі роблять ці позначки Never Again. Але Never Again happened again.

Дивіться також: Тарас Тополя: про своє 24 лютого, концерт на станції метро “Хрещатик”. Інтерв’ю

І знову ми бачимо всі ті самі прийоми, як вони робили з кримськими татарами. Просто повністю закатувати народ, сказати “нацисти, зрадники, такі-сякі”. І під цими лозунгами усіх вбити і сказати “ми всіх рятуємо, ми рятуємо світ”.

Для мене це просто таке паскудство, я навіть не знаю… Навіть не знаходжу слів, якщо чесно. Вони роками вибудовували пропаганду. Гляньте, як вони налаштували навіть російських родичів проти українців! Вони роками зрощували в них цю ненависть до нас. А чого? Ми їх не бомбили, ми їх не вбивали. І тепер рятують світ від нас!

Чому я - нацистка? Тому що я люблю свою країну? Тому що я розмовляю українською мовою? Тому що я ношу кольори своєї країни? Чому?
Джамала

Чому я - нацистка? Тому що я люблю свою країну? Тому що я розмовляю українською мовою? Тому що я ношу кольори своєї країни? Чому? Ми зараз в Америці. Тут з кожної домівки видно прапор. Кожен розмовляє своєю мовою. Кожен пишається тим, що він американець, незважаючи на походження.

Я українка кримсько-татарського походження. І для мене це біль - бо з 1944-го року весь мій рід Джамалатдінових не може жити на своїй батьківщині. Не може жити на батьківщині своєї історії.

До речі, це смішно, але 23 лютого я була на останній стадії завершення свого альбому Crimean Tartar, для якого я довгий час збирала кримсько-татарські пісні, яким по декілька сотень років, ще часів кримського ханства. Я підняла ці пісні з землі, зробила неймовірні аранжування, щоб заспівати їх у Карнегі Хол (всесвітньо відомий концертний зал у Нью-Йорку, - ред.) Я хотіла показати всю красу цих мелодій, і більше того - їхні змісти. В цих піснях такі змісти, що просто волосся дибки стає. І 23 лютого загружала одну з пісень, щоб зробити мастеринг - це фінальна стадія…

24 лютого  я усвідомила, що я не співачка. Я не можу бути просто співачкою. Я щодня маю робити щось, щоб врятувати нас і розказати про цю несправедливість.
Джамала

Але я знаю, що в мене не одної війна забрала всі плани. 24 лютого я усвідомила, що я не співачка. Я не можу бути просто співачкою. Я щодня маю робити щось, щоб врятувати нас і розказати про цю несправедливість.

Мені здається, що 24-го багато хто переосмислив свої цілі та завдання. В тому числі митці - хтось пішов на фронт, хтось гастролює і збирає гроші, хтось долучається інформаційно. За вашими враженнями, час дискусій про те, чи “музика поза політикою” - він вже минув? Чи в мистецьких колах досі є якась неоднозначність?

Ой, я тут категорична. Я ввжаю, що якщо ти живеш в країні, ти пишаєшся всім. І якщо твоя країна в біді, ти так само захищаєш її, ти не можеш бути просто осторонь. Чи можуть бути зараз люди поза політикою? Ні.

Гляньте, як навіть американські співаки підтримують нас. Біллі Айліш робила пісню, присвячену Україні. Кетті Пері, Леді Гага. U2 приїжджали і робили концерт в київському метро. Ті ж самі Менескін, які зараз приймали в себе Євробачення в Італії, зробили присвяту Україні.

Кожен, хто має голос, свою аудиторію… Це не просто зірки, це інфлюенсери, бо їхня думка дійсно впливає на людей. Вони не мають бути осторонь.

Тут дуже просте питання. От коли питаєш в росіян - чи мають вмирати люди? Вони починають: “А ви ж! А вісім років! А чого ж ви російську мову забули? А те, а се”. Але тут є тільки одна відповідь. Ти або людина, або ні. Ти або розумієш, що вбивають дітей, і ти не можеш це навіть якось намагатися виправдовувати. Нема іншої думки, коли тебе питають “чи добре, коли сусід приходить і вбиває дітей, жінок?” Ти відповідаєш тільки “Ні”. В цивілізованому світі не може бути такого.

Дехто каже, що свого часу західні артисти - Бітлз, Скорпіонс - доклались до того, щоб зруйнувати залізну завісу і пришвидшити кінець радянського режиму. Що зараз можуть зробити західні артисти для допомоги Україні, або, можливо, щоб достукатись до своїх фанів у Росії?

Дуже важливо, що зірки та відомі люди приїздять до нас. Це показник того, що вони хочуть побачити все на власні очі. Не просто попиваючи каву в якомусь дуже затишному місці. Вони хочуть бачити, як все є насправді, і це дуже важливо.

Якщо є можливість, варто запрошувати відомих людей до нас - щоб вони відчули і розказали про це своїй аудиторії. Також робити колаборації. Як-от Андрій Хливнюк зробив із Пінк Флойд, чи як Антитіла зробили з Едом Шираном. Я б залюбки зробила з Біллі Айліш, наприклад. Я за те, щоб зараз максимально обʼєднатися, і щоб показати світу, що не кожен сам по собі.

Я дуже хочу, щоб мої діти побачили свою країну, щоб вони мали змогу там навчатися, розвиватися. Це моя мрія.

Тож питання в тому, як ми будемо всі обʼєднуватись, щоб зупинити цю війну і потім відбудувати нашу країну. Ми маємо повернутися, відбудувати нашу Україну. Я дуже хочу, щоб мої діти побачили свою країну, щоб вони мали змогу там навчатися, розвиватися. Це моя мрія. Я зараз дуже багато подорожую. Я можу сказати, що дуже гарно, все дуже красиво, неймовірно. Але нема нічого кращого, ніж дім.

Будемо сподіватись, що ваша мрія здійсниться.

Дуже хочеться, так.

Дивіться також: Людмила Монастирська: про роботу в Метрополітен Опера, війну, колег із Росії та неможливість культури поза політикою. Інтервʼю

Чому Туреччина має застереження щодо Фінляндії та Швеції в НАТО?

Турецький президент Реджеп Таїп Ердоган повторив, що його уряд виступає проти вступу Фінляндії та Швеції в НАТО в той час, як уряди в Гельсінкі й Стокгольмі оголосили, що подають заяви на членство в Альянсі.

Туреччина, як і кожна з 30 країн Північноатлантичного договору, повинна дати згоду на долучення нових країн.

Президент Ердоган у понеділок 16 травня заявив, що не довіряє фінам і шведам оскільки, за його словами, «жодна з тих країн не має чіткої, відкритої позиції стосовно терористичних організацій».

Раніше генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ, а також чільні представники країн альянсу, зокрема держсекретар США Ентоні Блінкен заявляли, що впевнені в тому, що переконають Туреччину зняти заперечення.

Ми відкрито заявляємо про це не тому, що ми проти розширення НАТО, а тому, що ми вважаємо що країни, які підтримують терор і дотримуються такої політики з нами не повинні бути союзниками в НАТО.
Мевлют Чавушоглу.

Лідер республіканської партії в Сенаті США Мітч Макконел, перебуваючи 16 травня в Гельсінкі, сказав, що американські законодавці сприятимуть якомога швидшому вступу Фінляндії в НАТО і додав, що проблеми, які турбують Реджепа Таїпа Ердогана будуть вирішені «в належний час».

Міністр закордонних справ Люксембурга Жан Ассельборн, як передає агентство AP, висловив в інтерв’ю німецькому радіо думку, що Ердоган лише «набиває ціну», і що «зрештою Туреччина не зможе це загальмувати».

«Це забере трохи часу. Я сподіваюсь, що не надто довго», - додав міністр.

Кого Туреччина називає терористами?

Анкара стверджує, що в Фінляндії та Швеції отримали політичний притулок особи, пов’язані з групами, які турецький уряд вважає терористичними.

Турецький уряд каже, що вже впродовж 5 років домагається екстрадиції 33 осіб.

Зокрема йдеться про прихильників турецького теолога у вигнанні Фетулли Ґюлена, якого Ердоган назвав організатором спроби військового перевороту 2016 року та прибічників Курдської робітничої партії (ПКК).

Фетулла Ґюлен вже понад 20 років живе у вигнанні у США, і американський уряд досі відхиляв вимоги Анкари видати його до Туреччини.

«Ми відкрито заявляємо про це не тому, що ми проти розширення НАТО, а тому, що ми вважаємо що країни, які підтримують терор і дотримуються такої політики з нами не повинні бути союзниками в НАТО», - сказав у п’ятницю турецький міністр закордонних справ Мевлют Чавушоглу.

Анкара також має проблема зі Швецією зокрема тому, що з 2019 року Стокгольм заборонив продавати зброю Туреччині, звинувачуючи Анкару в порушеннях прав людини, і заперечуючи проти бойових дій турецької армії проти курдів на території Сирії.

«Це неприйнятно, щоб країна НАТО накладала обмеження на країну союзника в НАТО і не видавала ліцензії… Такі обмеження запроваджують проти держав, які вважають ворогами. Ми висловлюємо незадоволення щодо цього, а також висловлюємо очікування», - стверджував турецький міністр.

Франція гостро критикувала Туреччину за те, що президент Еммануель Макрон називав односторонніми діями Анкари в Сирії.

Президент Ердоган має тертя і зі США, зокрема у зв’язку з тим, що Туреччина підписала з Москвою договір про придбання російської протиповітряної системи.

2019 року Туреччину виключили з очолюваної США програми бойових літаків F-35.

Думки коментаторів

Старша співробітниця Європейської Ради Закордонних Відносин Аслі Айдінташбаш вважає, що заяви Ердогана викликають низку питань: «Чи намагався Ердоган таким чином тиснути на конгрес США у справі літаків F-16, які хоче придбати Туреччина? Чи йдеться насправді про гроші для сирійських біженців на турецькій території? А чи він справді хоче екстрадиції до Туреччини ґюленістів чи прихильників ПКК»?

«Навряд чи Ердоган мав на думці якусь одну мету, але нема сумніву, що він очікує, що його будуть вмовляти, переконувати і, зрештою, винагородять його за співпрацю, як це бувало в минулому», - вважає Аслі Айдінташбаш.

Вона також вказує на «балансування» Туреччини між Росію та Заходом: «Хоча Анкара продає Києву дрони і підтримує суверенітет України, вона не хоче розривати відносини з Москвою і не долучається до західних економічних санкцій. Можливо вона використовує це для сигналу про неучасть у діях Заходу стосовно України».

Американський центр GZERO Media подає коментар Карлоса Сантамарії, в якому стверджується, що Ердоган зніме свої застереження.

«Деякі члени альянсу обурені тим, що Ердоган надто приятелював з Путіним відтоді, як Росія погодилася продати Туреччині ракети S-400, які турки не передають Україні попри заклики Вашингтона. Вони підозрюють, що Туреччина допомагатиме Росії уникати санкцій і вбачають руку Путіна за погрозами Ердогана на адресу Фінляндії та Швеції. Але значно більшою є ймовірність, що Туреччина зрештою піде за Заходом, бо їй дуже потрібні американські та європейські інвестиції. Особливо, якщо війна в Україні активізується і російські санкції стануть суворішими», - вважає Карлос Сантамарія.

Джамала: про війну та підтримку України з боку міжнародної мистецької спільноти. Інтерв’ю

З початком війни Джамала відвідала вже десятки країн, виступаючи на благодійних заходах в підтримку постраждалих від війни українців, а також допомагаючи збором коштів для ЗСУ.

Як українці можуть приїхати до США за програмою спонсорства Uniting for Ukraine. Відео

Як українці можуть приїхати до США за програмою спонсорства Uniting for Ukraine. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:04:30 0:00

Близько 6 тисяч українців отримали дозвіл від американського уряду приїхати до США за програмою для отримання гуманітарного паролю Uniting for Ukraine - «Єднаймося для України».

Макдональдс оголосив про повний вихід з Росії. Відео

Макдональдс оголосив про повний вихід з Росії. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:00:54 0:00

Американська мережа швидкого харчування Макдональдс оголосила про повний вихід з Росії через її війну проти України

Більше

XS
SM
MD
LG