Спеціальні потреби

Ось як виглядають будинки американських президентів


Серед споруд, які більшість туристів обов’язково хочуть побачити у Вашингтоні – Білий дім. Тут – біля резиденції американських президентів – найрізноманітніша публіка: від прихильників Дональда Трампа до туристів з усіх куточків світу.

«Я Доші Мілеш, а вона – моя мама. Доші Пушпа. Ми з Бомбея. Ми сюди приїхали щоб побачити США й Білий ;ім. Ми дуже вражені!», – радіє турист із Індії.

Ця споруда слугувала за дім для десятків американських президентів. А ось офіційні будинки для віце-президентів США, раніше не передбачалися. Ще з часів Джорджа Вашингтона й аж до Джеральда Форда вони жили у приватних будинках або й готелях.

Провести екскурсію місцями, де жили американські президенти, для Української служби «Голосу Америки», погоджується вашингтонський експерт з енергетики та історик за покликанням – Кен Боссонґ.

Він показує розкішний дім у вашингтонській околиці Везлі Гайтс, де колись жив спершу віце-президент, а згодом і президент США Ричард Ніксон.

«Цей будинок насправді, не настільки знаний американцями, як багато інших, починає розповідь Кен. – Але він дуже незвичайний. Домів, які належали президентам чи віце-президентам, більшості вже не існує. Деякі були зруйновані й не пережили плину історії. Інші – існують як музеї, а декілька перетворилися на посольства, натомість будинок Ніксона був проданий і має приватного власника».

Поза камерою теперішня власниця будинку Ніксона зізнається – задоволена цим домом безмежно. Це й не дивно – в просторій споруді з плитняку є бібліотека, солярій і пивниця. Щоправда, родині доводиться звикати і до уваги журналістів. Слава про дім Ніксона зберігається через десятиліття після його смерті. Адже той був одним із найбільш контроверсійних президентів США.

«Задовго до обрання президентом Ніксон заробив репутацію шулера й мав прізвисько «хитрий Дик», – пригадує Боссонґ. – Політичні опоненти вважали його абсолютно нечесним чоловіком, який міг сказати що завгодно, аби тільки досягнути свого. Правда це чи ні – часто залежить від того: як ви ставитесь до його особи. Але той факт, що його примусили покинути офіс після Вотерґейтського скандалу, свідчить, що у його опонентів було підґрунтя підозрювати Ніксона в нечесності».

Окрім політичних махінацій, в світовій історії Ніксон запам’ятався і закордонною політикою. Палкий антикомуніст, він здійснив історичний візит до Китаю, та зустрівся з тогочасним главою Радянського Союзу Леонідом Брежнєвим – що послабило напругу між США та СРСР.

А ще Ніксона пам’ятають як суперника президента Джона Кеннеді. Молодий і успішний Кеннеді – переміг Ніксона на президентських перегонах 1960 року. В той час Кеннеді жив у цьому домі – він же слугував йому за виборчий штаб.

«Існує, як мінімум, півдюжини будинків, тут у Джорджтауні, які пов’язані з Джоном Кеннеді або – його родичами, – ділиться Боссонґ. – Кеннеді походив із дуже багатої родини. Він десь на третьому-четвертому місці за своїми статками, з-поміж усіх американських президентів. Цей будинок він обрав як подарунок для дружини, коли та народила йому доньку Керолайн. До цього у них була мертвонароджена дівчинка. Тож народження живої дитини, було святом».

Саме тут Кеннеді жив до того, як став президентом у 1961 році. Нині ця споруда також знаходиться в приватних руках.

«Що ти тут робиш? Це приватний будинок!», – волає нам чоловік, що визирає з вікна колишнього дому Кеннеді.

Поява нашої знімальної групи його не радує. Історик Кен Боссонґ каже – таку реакцію можна зрозуміти.

«Навіть через півстоліття після піку популярності Кеннеді, все одно залишаються люди, які цікавляться ним, – пояснює він. – Біля будинків колишніх президентів все ще зупиняються люди. Вони роблять фотографії, позують. Тому власників житла можна зрозуміти, їх хвилює приватність і можливість безперешкодного проходу біля їхнього дому».

У шістдесятих – тут навпроти дому Кеннеді не було де прихилитися. Тротуар і дорогу брали в кільце фотографи й журналісти. Вже після вбивства Кеннеді його вдова так само зіштовхнулася з настирливістю преси. З дітьми вона поселилася в цьому маєтку неподалік – всього за кілька кварталів від дому, де жила з чоловіком.

«Після вбивства Джона Кеннеді, в листопаді 1963 року, Жаклін Кеннеді просто не мала місця куди піти. Будинок, у якому вона жила з Джоном, був проданий одразу після того, як той став президентом. Але, на щастя, один із близьких радників Кеннеді, жив тут неподалік. І він знав і ситуацію Жаклін Кеннеді, і те, що цей будинок був тимчасово незайнятий. Саме він організував усе так, щоб Жаклін Кеннеді могла переїхати сюди. Але через настирливість преси, вона покинула і цей дім», – продовжує Боссонґ.

Біля вашингтонського дому Клінтонів натовпів не спостерігається. За півгодини тут проїжджає шкільний автобус, сміттєвоз і кілька автівок. Робітники зізнаються – Гілларі Клінтон тут буває дуже рідко. За півроку роботи на неї, цей працівник досі бачив Гілларі лише з екрана телевізора.

«Я не знаю скільки Клінтони заплатили за цей будинок. Але він знаходиться в районі посольств, який є одним із найпрестижніших і найдорожчих у Вашингтоні. Хоча це дім насправді дуже скромний, порівняно з багатьма будинками, які ви можете побачити в цьому районі», – оцінює Боссонґ.

Нині головний сімейний дім Клінтонів залишається в Нью-Йорку, але цей будинок вони зберігають, як прихисток, куди можна навідатися під час поїздки до столиці. У випадку, якщо Гілларі Клінтон стане 45-им президентом США, їй доведеться перебратися до серця країни й поселитися в Білому домі. Але тоді так чи інакше – цей скромний дім буде рекордсменом за кількістю президентів, які в ньому жили.

  • 16x9 Image

    Тетяна Харченко

    Має більш ніж 16-річний досвід у журналістиці. Починала з роботи кореспондентки на радіо «Континент» у Києві. Відтоді працювала журналісткою на телеканалі СТБ, а також у виданнях: «Україна молода», «Газета по-українськи», «Новинар»; спеціальною кореспонденткою і текстовою редакторкою ранкових випусків телеканалу СІТІ, оглядачкою та головною редакторкою сайту «Медіа Бізнес»; дописувала для National Geographic Україна.

    Має дві вищі освіти – за першою – фольклористка й викладачка української мови та літератури. Диплом режисерки документального кіна отримала як стипендіатка програми Fulbright, в американському університеті Wake Forest, що у Північній Кароліні.

    Є авторкою кількох документальних короткометражних фільмів, два з яких – «Пісні надії» та «Солдат-метелик» – були показані на американських кінофестивалях: RiverRun International Film Festival та Princeton Film Festival. З «Голосом Америки» була від весни 2014 року до осені 2017 року. Працювала як відеооператорка, журналістка та продюсерка. Відзняла серію сюжетів про українську діаспору в США з Бостона, Нью-Йорка, Парк-Сіті, Балтимора, Вашингтона, Арлінгтона, Нью-Джерсі та Лос-Анджелеса.       

XS
SM
MD
LG