Спеціальні потреби

Корупція під час війни – смертоносна (світова преса)


Українські військові поблизу Донецька

Найбільший ворог України – це корупція, і під час війни вона може бути вбивчою в прямому сенсі слова, застерігає Олександр Лапко у газеті New York Times. Отримавши повістку на службу в українській армії, він постав перед вибором: чи варто йому власним коштом, за 2 тисячі доларів, придбати форму та засоби захисту, як це роблять багато солдатів, чи витратити цю ж суму, щоб його визнали непридатним до служби? Зрештою, пише автор, він вирішив не давати хабар. На щастя, його родина мала гроші на спорядження, але середня місячна зарплата в Україні становить лише 260 доларів, а зарплата призовника – від 185 до 417 доларів, тобто більшість людей не спроможні купити необхідне спорядження, яке може врятувати життя солдатові.

«У мирний час корупція шкодить людям непрямо. Під час війни корупція може бути такою ж смертельною, як куля», – пише автор. Підтвердження цьому – корупційний скандал в Міністерстві оборони, яке витратило 5,6 млн доларів на закупівлю 17,080 бронежилетів низької якості, які не були куленепробивними та призвели до десятків поранень і смертей.

«Корупційні скандали спалахують у всіх країнах. Але в Україні корумпована вся система, – пише автор. – Вона змащує коліщатка між усіма органами, чи в громадському, чи в приватному секторі, у волонтерських рухах і навіть у неурядових організаціях».

І хоча суспільство та деякі прогресивні політики прагнуть реформ, «вікно можливостей» для їх початку поступово закривається: «багато з нас тривожаться, що боротьбу з корупцією буде програно. Якщо реформи не почнуть здійснювати зараз, їх, напевно, не здійснять ніколи».

А Марсель Мішельсон у статті для Forbes пише, що попри уявне перемир’я в Східній Україні, справжні причини кризи не зникнуть, поки центральна влада не визнає права російськомовного населення. І хоча окремі частини Донбасу недавно отримали особливий статус з правом використовувати російську мову, навряд чи після місцевих виборів ці регіони з радістю повернуться в лоно України, вважає автор.

Тим часом минулих вихідних на парламентських виборах у Латвії партія, яку підтримують етнічні росіяни, набрала найбільше голосів, і здобула б іще більше, якби 280 тисяч російськомовних осіб у країні мали громадянство та право голосу. Позбавлення цих людей права голосу в Латвії та Естонії, на думку автора, це ганьба для цих країн і Євросоюзу загалом: «Це тхне таким собі апартеїдом чи іншим особливим статусом, проти якого західні демократії вели запеклу боротьбу в минулих десятиліттях і століттях».

Держави, що межують з Росією, повинні надати якомога більшу автономію та право на самовизначення регіонам, пише автор. Він також закликає надати свободу школам з російською мовою викладання, російським церквам, російським ЗМІ та літературі, і пропонує запросити радників зі Швейцарії, Канади та Бельгії, які пояснять, як керувати державою, в якій співіснують кілька мов і культур.

«Тільки коли російськомовне населення відчує, що їм раді, що вони в себе вдома і їх поважають, тільки тоді вони голосуватимуть за те, щоб залишитися в країнах поза кордонами Росії, замість повернення в її межі», – вважає Мішельсон.

Водночас він зазначає, що внаслідок економічних санкцій Заходу становище Путіна вже не таке надійне, і в його оточенні почалася боротба за владу. Однак хоч би хто прийшов йому на зміну, це «не в інтересах США чи ЄС пхати свого носа до цього осиного гнізда. Немає гарантії, що будь-який наступник Путіна буде меншим націоналістом».

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG