Відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку в столиці Канади Оттаві присвячене 120-ій річниці поселення українців у Канаді та 20-ій річниці незалежності України. Програма святкування передбачає символічну посадку козацького дуба, закладання землі з могили Шевченка в Каневі, виступи українських та канадських творчих колективів та виконавців.
Про те, яке значення відкриття пам’ятника матиме для української спільноти «Голосу Америки» розповіли Орест Дубас та Леся Спольська з Комітету встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку в Оттаві.
Г.А.: Як виникла ідея спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку і скільки часу забрала реалізація проекту?
О.Д.: Ідея виникла у мене 8-9 років тому. Все почалося в 2005-му із зустрічі з архітектором Лео Молом, який саме приїхав до Оттави отримати орден України. Пізніше дружина Лео Мола власне подарувала нам пам’ятник – одну із чотирьох скульптур Лео Мола, які знаходились в Німеччині. Вже у 2006-му скульптура була в Оттаві. Кілька років її зберігали за будівлею української духовної семінарії в Оттаві.
Пам’ятник Трасу Шевченку буде одним з найвищих в Оттаві. Це триповерхова композиція – окрім самого молодого Кобзаря, це ще три фігури персонажів його творів. Це – Катерина з дитятком, Гайдамки та Бандурист. Сама скульптура Шевченка – заввишки три метри. Три інші скульптури комплексу – по метру заввишки. Автор скульптури – Лео Мол, Леонід Молодожанин, який створив пам’ятник Шевченку у Вашингтоні. Цікаво, що таку ж статую Шевченка кілька років тому дістав Івано-Франківськ.
Певний час зайняв пошук місця для пам’ятника. Були пропозиції розмістити його на національному цвинтарі в Оттаві. Втім це було не можливо. Пізніше дозвіл на розміщення пам’ятника на своїй території надав український національний собор святого Івана Хрестителя. Це приблизно 15 хвилин їзди до центру Оттави. Поруч – канал Рідо, який визнаний пам’яткою ЮНЕСКО. Водночас пам’ятник розташований при одній з головних транспортних артерій Оттави, яка веде і до аеропорту, тож його щодня бачитимуть тисячі й тисячі людей з різних країн – значно більше ніж, якби пам’ятник був поставлений в якомусь парку.
Л.С.: Взагалі відкриття пам’ятника Шевченку та всієї композиції є першою фазою проекту. Ми сподіваємося, що ще буде друга стадія та подальші проекти. По-своєму територія поблизу собору, де розташовано пам’ятник, нагадує дніпровські кручі поблизу Канева.
Нині маємо пропозиції на подальшу розробку території, щоб зробити її місцем зустрічей українців та проведення концертів.
Г.А.: Як залучались кошти на проект?
О.Д.: Із самого початку збору пожертв ми співпрацюємо із Шевченківською фундацією, яка і займається адмініструванням коштів. Найбільша пожертва – 100 тисяч доларів – надійшла від товариства «Просвіта» з Віндозору.
Жертводавці пам’ятника, які надали на його зведення не менше 500 доларів (таких більше 200 осіб), будуть згадані на спеціальній дошці жертводавців поруч із пам’ятником. Сьогодні маємо сотні людей, які з тої чи іншої причини хочуть бути згадані таким чином.
Деякі люди надали нам 5-10 тисяч, серед таких Шевченківська фундація та інші організації. Гроші надходили з цілої Канади. Також кошти пожертвували кілька українських кредитних спілок в Америки.
Г.А.: Якою є вартість зведення пам’ятника Тарасу Шевченку в Оттаві?
О.Д.: Спочатку кошторис складав близько 250 тисяч доларів. Нині він наближається до 300. Це вартість скульптур, земельних робіт.
Прекрасно, що пам’ятник знаходиться на землі національного собору святого Івана Хрестителя. Через це ми не мали турбуватися про вирішення багатьох питань із міською владою Оттави – ліцензування, громадянські слухання, що могло б затягнути проект на багато років.
У другій фазі проекту ми хотіли б зробити поруч із пам’ятником парк, можливо український національний парк.
Г.А.: Чому саме Шевченко є таких потужним об’єднавчим символом для українців у Канаді?
О.Д.: Всі українці мають щось спільне із Шевченком. На пам’ятнику буде така цитата з «Кобзаря»: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Наш комітет обрав саме ці слова, бо вони однаково важливі для всіх поколінь українців. Сьогодні українців мала би об’єднати боротьба за ідентичність. Колись Тарас боровся за свободу від Москви та польського панства. У сьогоднішній політиці ми знову бачимо великий натиск з боку Москви. Шевченко ж власне і наголошував на тому, як важливо вберегти традиції і одночасно навчатись найкращому. Це однаково потрібно в українських родинах, церквах, організаціях – всюди де зустрічаються українці, вони не повинні забувати хто вони.
Г.А.: Яким є зв'язок між різними поколіннями українців за кордоном? Що грає вирішальну роль у збереженні української ідентичності в діаспорі?
О.Д.: Сьогодні українська громада в Канаді збільшується. Більше приїжджає людей. Велику роль грають сучасні засобі спілкування, можливість миттєво спілкуватись через Інтернет. Раніше таких можливостей не було. Маємо YouTube, Twitter, Facebook де можна спілкуватися напряму. Це дуже підтримує нашу громаду. Водночас через ці сучасні канали іде обмін, піснями, розповідями тобто українськими традиціями. Колись ми прагнули самостійності для України, тепер наша турбота – втримати те, що ми маємо і відштовхнути тих, хто тисне на нас. Йдеться звісно ж про Москву. Про тиск щодо державного статусу російської мови в Україні, наступ на українські ЗМІ, дублювання українською мовою, брак українських матеріалів у школах. Все це руйнує те бачення України, які маємо ми, мали наші батьки.
Ми колись вже не втримали Україну в 1918-му році, але тепер з огляду на те, що нас підтримують всі нації, особливо Америка, Канада, Європа – Україні буде легше. Головне, щоб уряд не забув, що щоб втримати Україну треба втримати її мову. Ось про це слова Шевченка, які буде викарбовано на монументі.
Г.А: Де головним чином плекають «українськість» – у родині, церкві, громадських організаціях?
О.Д.: В Канаді кожна українська родина в певному вимірі свого життя контактує із українським світом. Деякі є членами церковних організацій, є студентські клуби, футбольні команди. Майже у кожному місті є Товариство українських професіоналів та підприємців, членами яких є і молодші, і старші люди. Всі ці зв’язки втримують нашу молодь. Нині немає причин тривожитись щодо втрати молодого покоління. Те що зробила наше генерація дає підвалини для того, щоб наші думки продовжили молоді.
Цьому сприятиме і пам’ятник. Я вірю, що біля нього зустрічатиметься молодь. Більше скажу, в пабі поблизу пам’ятника молодь організовує на честь його відкриття вечірку – там вірогідно будуть сотні людей. Колись українці тут не гордилися своїм походженням. Зараз молодь носить футболки «I’m Ukrainian», а іноді іноземці носять футболки з написом «I wanna be Ukrainian» (Я хочу бути українцем – Г.А.).
Л.С.: Все починається з родини, але і громадські організації відіграють важливу роль. Наша сила в небайдужості та згуртованості – саме це допомагає українцям за кордоном зберігати нашу культуру, традиції та віру.
Канада є багатокультурною країною, тут цікаво спілкуватись із різними етнічними групами, порівнювати їх досвід вирішення певних проблем із власним.
Серед іншого ми сподівається, що на святкуванні з нагоди відкриття пам’ятника будуть представники інших діаспор.
