Спеціальні потреби

Як американсько-білорусько-український музичний проект "Славалача" став одним із голосів на підтримку протестів у Білорусі


Славалача: музичний проект гуртів з України, Білорусі та США
please wait

No media source currently available

0:00 0:07:20 0:00

Славалача: музичний проект гуртів з України, Білорусі та США

Три країни, три культури – одна мрія, «Славалача». Цей музичний проект торік об’єднав гурти фольк-музики зі США, Білорусі та України. Хоча пандемія змусила музикантів відкласти плани виступів, вони віддалено змогли записати пісню й кліп про події у Білорусі.

Уявна країна, між горами Аппалачі у США, українськими Карпатами і білоруськими степами – Slavalachia – «Славалача». Цей музичний проект розпочинали як простір чистої творчості поза кордонами й політикою. Але події в Білорусі підштовхнули музикантів до запису пісні-заклику: «Обери, на чиїй ти стороні» - Which side are you on?

Так це ж Славалача – слов’яни й Аппалачі!

Ця музична співпраця почалась торік завдяки продюсерці проекту Надії Ількевич, організаторці музичних проектів з Білорусі.

"Я вчилась в університеті Огайо, у маленькому містечку Етенс, (Athens), що знаходиться біля гірського регіону Аппалачі, це унікальний за своїм культурним наповненням регіон. І тоді з Білорусі нікого не було у місті, крім мене й чоловіка, і ми намагались розповідати, що таке білоруська культура".

Тоді до Чикаго із концертами приїхав фольк-музикант Сяржук Доугушау, і Надія запросила його до свого університету. На концерті були місцеві фольк-музиканти, і після концерту вони всі разом почали імпровізувати.

після концерту вони.. джемили 7 годин поспіль, поєднуючи пісні Аппалачі із білоруськими народними... вийшов цікавий мікс

"У нього це був перший концерт для американської аудиторії, бо в Чикаго він більше давав концерти для білорусів, поляків. А на концерт в Етенс прийшли музиканти і місцеві. Всі сприйняли концерт дуже класно, і прийшли хлопці з гуртів Brother Hill та Hill Spirits, і після концерту вони почали джемити, і джемили 7 годин поспіль, поєднуючи пісні Аппалачі із білоруськими народними. Вийшов цікавий мікс, і хтось сказав: "Так це ж Slavalachia ​– слов’яни й Аппалачі!" І ми зрозуміли, що гарно подумати про розвиток цієї ідеї, і я згадала, що маю знайому в Україні, у Львові, Марічку Чічкову, музикантку, яка має групу Torbán, що теж займається відродженням народної музики, шукає пісні, і я запропонувала їй приєднатись".

Тоді ж виникла ідея зробити про це документальну стрічку – «Дорога на Славалачу», і чоловік Надії – режисер Варфаламей Курага – почав знімати.

Ідея була показати, як створюється музичний проект, як музиканти з різних країн взаємодіють, долаючи, зокрема мовний бар’єр. У січні американці вперше приїхали до Білорусі та України, їздили у Біловезьку пущу, у Карпати, а у львівському арт-центрі "Дзиґа" вперше представили проект глядачам.

Коли ми були у Львові, то відчули, що фольк-музика там – частина культури. Здавалось, всі слухачі там знали цю пісню.. У США народних пісень, які знають всі люди, дуже мало

Марічка Чічкова згадує: "Це були три короткі виступи, десь по півгодинки кожен з нас мав. А потім ми пробували разом джемити, і досить непогано виходило".

Особливо американським музикантам сподобалась пісня "Ой у гаю при Дунаю", яку вони виконували у "Дзизі". Бен Стюарт, музикант гурту Hill Spirits, ділиться враженнями: "Коли ми були у Львові, то відчули, що фольк-музика там – частина культури. Здавалось, всі слухачі там знали цю пісню ("Ой у гаю при Дунаю" - прим.). У США народних пісень, які знають всі люди, дуже мало".

Після того українці й білоруси мали приїхати до Америки, гурти запланували запис низки пісень і виступів в Огайо і на білоруському фестивалі «Справа» у серпні.

Всім потрібно або супер-бенди, коли суперстари збираються, або проекти, які об’єднують різні країни, різні культури.

"Мені здається, що світові, сучасній аудиторії, one-man бенди чи гурти з одної країни, з одного міста – уже не так цікаві, - каже Чічкова. - Всім потрібно або супербенди, коли суперстари збираються, або проекти, які об’єднують різні країни, різні культури. Глобалізація і на музику мала б впливати. Зараз у нас є дуже багато можливостей працювати спільно".

Нагода довести це учасникам проекту випала після того, як коронавірус змусив скасувати всі виступи й фестивалі. Із наближенням виборів у Білорусі музиканти вирішили записати версію гімну профспілок США «Which side are you on?», яка виникла на хвилі протестів шахтарів у 1930-х роках.

"Думаю, меседж говорить сам за себе й дуже на часі, - каже Стюарт. - Ми відчували, що якщо й було щось, що ми можемо зробити, аби підвищити обізнаність поміж наших друзів і знайомих, і якщо цей посил може перетнути океан, і ми виявимо якусь соліданість, - це все, на що ми сподівались. Брет (інший учасник гурту - прим.) часто виконував цю пісню, бо його батько – у профспілці. Спочатку це була пісня шахтарів, але потім стала гімном профспілок у США. Це дуже проста пісня, але вона має сильний посил. Я обожнюю її, бо вона не каже тобі, як мислити, натомість, вона каже: спитай себе, зазирни в свою душу. І цю пісню можна застосувати в багатьох ситуаціях".

Я обожнюю (цю пісню), бо вона не каже тобі, як мислити, натомість, вона каже: спитай себе, зазирни в свою душу

Частину куплетів адаптували й переклали білоруською та українською, дещо залишили оригінальним. Репетиції, запис музики й кліпу відбувались віддалено. "Ця версія була зроблена за 10 днів. Музиканти востаннє бачились у січні, разом репетирували, і це все було у форматі «немає часу пояснювати - знімаємо»", - сміється Ількевич.

Композиція лунала у Вашингтоні - під білоруським посольством у день виборів, а також увійшла до добірки протестних пісень, які білоруси співають під час акцій незгоди із результатами виборів.

Сяржук Доугушау розповідає: "У нас дійсно зараз поділилась громада. Більшість громади, більшість адекватних людей вже не вірить фейковим новинам «Геббельс-ТВ», державним новинам. І ця пісня – для простої людини - визначся, хто ти. Іноді мені здається, що ми живемо у кіно, де частина – світла, а частина – темрява, беззаконня, люди в чорному ходять, затримують людей. Але коли ми разом, коли ми можемо збиратись, співати… Це наш культ-протест, ми не можемо мовчати. Це наша солідарність, це пісня для простої людини, яка визначається, на чиїм боці вона".

Це наш культ-протест, ми не можемо мовчати

Таким чином проект, що починався як документування творчого процесу із кульмінацією на фестивалі в Білорусі, розтягнувся на ще рік та зазнав впливу пандемії й політики. Але головне завдання, каже Надія, залишається тим самим – нагадати людям про важливість традицій, і показати, що їх важливо не лише архівувати, а й експериментувати з ними.

"Ідея проекту в тому, що важливо пам’ятати про свої традиції, давати їм розвиток. Не просто архівувати, а намагатись експериментувати, фантазувати, не боятись цього".

Ще однією метою фільму і проекту «Славалача» було "показати три стадії розвитку традиційних культур", каже Надія. "У Білорусі вона тільки починає розвиватись, незважаючи на все пригноблення, історичний бекграунд. В Україні – це квітка, що розкрилась, і українська музика поширюється, є національна ідентичність, національна ідея. А в регіоні Аппалачі фольк-музика вже переходить на новий рівень, стає новою панк-рок культурою, де хлопці не бояться експериментувати, її розвивати".

Дивіться також: Чи переживе музика пандемію і як виживають професійні музиканти у США? Відео

  • 16x9 Image

    Марія Прус

    В українській службі "Голосу Америки" з 2016 року. Висвітлювала вибори президента США 2016-го року, процес імпічменту президенту Дональду Трампу у 2019-му, а також життя української громади у США. Має ступінь магістра Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Facebook Forum

XS
SM
MD
LG