Найбільший шпигунський скандал за останні кілька десятиліть, кажуть експерти, лише підтвердив вислів, що у війні усі методи працюють. Адже частина методів, яким користувалися затримані розвідники, – старі-перевірені. Із багатьма з них можна ознайомитися у Музеї шпіонажу, який працює у Вашингтоні з 2002 року.
Від музею до місця, де жили троє російських шпигунів, усього не більше десяти кілометрів. Можна лише здогадуватися, чи задля натхнення хтось із затриманих розвідників навідував цей музей. Одразу біля входу на виставку – фото розсекречених радянських агентів. В окремій кімнаті – так звана школа шпигунів. Кожен відвідувач музею може спробувати себе у ролі шпигуна. Після короткого інструктажу, пояснення легенди, гість має скласти тест.
Там також - авто з фільму про Джеймса Бонда. У звичайні дні – хіт виставки, як і пістолет у вигляді губної помади та вбивча парасолька. Та нині у світлі шпигунського скандалу, чи не найпопулярніший експонат – непримітний шматок паперу. У накладній насправді сховане послання. Таким методом передачі даних, запевняє історик Музею шпіонажу Марк Стаут, користувалися і нещодавно заарештовані підозрювані у шпигунстві на користь Москви.
«Написи невидимі неозброєним оком, але якщо покласти їх під ультрафіолетове світло, або обробити хімікатами, справжнє послання буде видимим і його можна прочитати. Це - традиційна техніка, відома щонайменше сто років. Це - приклад того, що в сучасному шпіонажі використовуються високі технології, а також - дуже традиційні шпигунські техніки і пояснення цьому те, що різні техніки працюють у різних ситуаціях».
Зробивши кілька кроків убік наша знімальна група потрапила у поле спостереження. Як виявилося, не лише оператор фіксує усе, що відбувається навкруги. Камера схована в окулярах. Поряд з манекеном - валіза. Вона вдарить високовольтним струмом усякого, хто намагатиметься її привласнити. Марк демонструє, наскільки екстравагантними були розробки ЦРУ та КДБ.
«Один з моїх найулюбленіших експонатів – це туфлі-схованка. Цей пристрій КДБ використовувало у вісімдесятих роках. У підборах можна було ховати мікрофільми, комунікаційні пристрої».
Мікрофільми також перевозили у пляшках горілки та в банках для крему. А дерев`яний герб, який можна подивитися в музей, був подарунком американському послу від піонерів. Лише через шість років працівники посольства виявили, що в ньому вмонтований жучок.
На тлі сучасних комп’ютерних технологій музейні раритети виглядають скоріше реквізитом для зйомок шпигунських фільмів. У це важко повірити, але частиною них досі користуються справжні шпигуни.
