Спеціальні потреби

Актуально

"Історія України не буде легкою - вона буде переможною". Про те, що дає українцям сили боротися –психолог Володимир Станчишин. Інтерв'ю

Володимир Станчишин досліджує психологічний стан українців під час повномасштабної російської війни

Психолог зі Львова Володимир Станчишин надавав підтримку українським військовикам іще від початку війни Росії у 2014 році. Після початку повномаcштабного вторгнення – на основі спостережень за власними реакціями та емоціями українців написав книгу «Емоційні гойдалки під час війни». Вів подкаст «Бо любов. Війна» на Radio SKOVORODA про переживання втрати, почуття провини, стосунки на відстані та інші психологічні виклики воєнного часу.

В інтерв’ю Голосу Америки Станчишин пояснив, чому українці зберігають стійкість і витривалість, чи винні самі українці у війні і який шлях очікує на Україну після перемоги.

Марія Прус, Голос Америки: Якщо говорити про українців, який шлях вони пройшли від шоку 24 лютого, до того, як зараз пристосувались хто до життя без світла, хто – до життя в окопах?

Володимир Станчишин: Є кілька факторів. Перший фактор того, що людська психіка за будь-яких обставин має перед собою завдання: вижити, а вижити означає адаптуватися. І як і в будь-яких інших стресових ситуаціях, а це велика стресова подія, то наша психіка мусить пережити трансформацію, для того щоб вижити. Ми говоримо про середньостатистичного українця, не про окремого індивідуально.

психіка мусила адаптуватися

То ми хочемо чи не хочемо, а психіка мусила адаптуватися. І тоді, коли вона проходить такі стадії, ми починаємо звикати до стресу. Ми стаємо дуже стресостійкими до складних життєвих обставин. І складні життєві обставини на певному етапі стають для нас щоденним викликом. Тоді 24 лютого це не був для нас щоденний виклик, це був виклик, до якого ми ну апріорі не могли бути готовими. Сьогодні це щоденний виклик. Ми щоденно чекаємо, буде чи не буде обстріл, чи буде нове бомбардування, буде чи не буде прорив. Тому цей процес мусив відбуватися.

Другий фактор: змінилася сама структура того, як ми сьогодні мислимо. Тому що до війни, і там сьогодні у Сполучених Штатах, у Європі, у світі, де немає війни, основною ідеєю життя людини є розвиток: розвиток її можливості, потенціалу, і це ціла система того, як ми мислимо, як ми відчуваємо, до чого ми прагнемо. В Україні з 24 лютого парадигма розвитку змінилися на парадигму виживання.

В Україні з 24 лютого парадигма розвитку змінилися на парадигму виживання

Виживання має свою іншу також парадигму того, як ми працюємо, як ми діємо. Ніби це потреба більшого ресурсу, це потреба вирішувати локальніші задачі, ми не стратегічні, про те, як ми будемо жити через 100 років. А це сьогодні, тут і тепер. Це підтримка, зв'язок з іншими, це якісь екзистенційні питання, до яких ми також мусимо повернутися у цій війні. Тобто виживання ставить перед нами виклики, і якщо об'єднати перший та другий пункти, це: ми мусимо адаптуватися і ми вчимося виживати, то воно призводить до того, що ми ніби стаємо іншими у цій війні.

це справді екзистенційна війна для українців

Третій пункт, чому ми стали іншими і що з нами відбувається, полягає тому, що це справді екзистенційна війна для українців. Це те, в чому сьогодні українці мають преревагу над росіянами: ми маємо свою екзистенційну війну. Це війна смислу, війна сенсу існування - Україна може існувати, тільки якщо вона виграє цю війну. А там, де питання виходять у такі глибші рівні, з'являється додатковий ресурс, додаткова витримка, для того щоб подолати це. І це дуже важливий фактор, чому ми сьогодні залишаємося настільки стресостійкими. Це ніби те, що ми надаємо сенсу тому, що зараз відбувається.

з'являється додатковий ресурс, додаткова витримка, для того щоб подолати це

Четвертий пункт – це безпрецедентна підтримка всього світу, практично сьогодні, це, може, звучить пафосно, але ми сьогодні – центр світу, тут відбуваються головні події, тут головна політична арена всього світу, і ми маємо безпрецедентну підтримку в тому, що сьогодні тут відбувається. Попри все, наше вдоволення, невдоволення, скільки нам дають зброї, не дають, але це безпрецедентне визнання нашої боротьби. І це також, коли є зовнішня підтримка, це завжди додатковий фактор того, чому ми можемо стояти, відстоювати.

Ця зовнішня підтримка вона також помножена на внутрішню підтримку. Український волонтерський рух – він безпрецедентний, це просто речі, як Притула і Чмут виступають у Конгресі США. Це безпрецедентно, і це також говорить про те, що сьогодні ми є дуже зміненими, що на 10 місяць війни призводить до того, що ми стаємо стресостійкими.

Український волонтерський рух – він безпрецедентний

Ще одним фактором є те, що ми можемо про це говорити. Це та війна, в якій є дуже багато інфопростору, для того щоб повідомляти новини, щоб розбиратися в новинах, щоб розуміти контекст. Ми дивимося на цю війну відкритими очима. Ми вчимося мислити критично і "відреаговувати" емоції.

Також ця війна буде відрізнятися від Першої світової війни, Другої світової тим, маємо шанс сьогодні відрефлектовувати. У нас є психотерапевти, психологи, підтримка світових спільнот терапевтичних, для того щоб ми вчилися відрефлектовувати. Сьогодні про емоції в цій війні говорять. Там, де "відреаговуються" емоції, там також ми звикаємо і адаптуємося до нових умов. Тому всі ці фактори лягають на ту частину вагів, які нам допомагають сьогодні бути стресостійкими, які допомагають нам виживати, які справді дуже принципово, на такому принциповому рівні відрізняють нас від росіян. Тому що вони не можуть мати цих речей.

хоча ми кажемо, що ми стресостійкі, ми не безсмертні

Але те, що ніби на противазі стоїть, це те, що хоча ми кажемо, що ми стресостійкі, ми не безсмертні насправді. І точно сьогодні в Україні також є дуже багато втоми, і вона присутня. І втома, і знесилення. Я би не сказав «зневіри», ми до зневіри не доходимо, але втоми дуже багато, страху є дуже багато, але зі страхом ми вже навчилися жити, з втомою ми вчимося жити. І тоді, коли ми звертаємося до того модулю, що ми у виживанні, а не в розвитку, ми плануємо «завтра», ми плануємо жити при свічках, ми купуємо ліхтарики, ніби ми знаємо, як себе зігріти. Якщо сьогодні подивитись по центру Львова, то кафешки все одно працюють, вся вулиця гудить від генераторів, але кафешки працюють. Це також не дає нам впасти, повністю просісти у цю втому. Це дуже інакша реальність.

В України врешті з’явився стовідсотковий напрям

Україна – дуже інша реальність, ніж Україна рік тому. Але це Україна, все одно ніби адаптується до цих можливостей. І я би не легковажив, не казав, що ми безсмертні і все переживемо. Ми не знаємо, що ми переживаємо, але точно, що ми бачимо, що якщо ми докладаємо екзистенційності на цю частину вагів, додавання смислу, чому ми це робимо, і підтримки Заходу, яка повинна бути постійною, і внутрішньою підтримкою волонтерів, які постійно працюють, і усвідомлення кожним воїном, чому він воює, за що він воює, і те, що ми сьогодні бачимо, що Україна такими-сякими способами приймає закони для вступу у ЄС.

у тебе є напрям і ти знаєш, куди ти йдеш, то це дуже допомагає тобі зрозуміти, чому ти це робиш

У нас є напрям, в України врешті з’явився стовідсотковий напрям, це також про психологію, коли у тебе є напрям і ти знаєш, куди ти йдеш, то це дуже допомагає тобі зрозуміти, чому ти це робиш, чому сьогодні ти страждаєш, чому сьогодні ти сидиш без світла.

За тих 10 місяців ми встигли дуже багато всього побачити. Побачити розлуку, побачити страх, і коли ми повертаємось додому в Україну, ніби ми розуміємо, що розлука є гіршою за страх бути тут в Україні. І ми продовжуємо, ми вчимося адаптуватися.

І коли йдуть нові обстріли, нові якісь події відбуваються, відбувається викриття нових воєнних злочинів, вони завжди давлять на цю частинку екзистенційності, вони показують, що якщо ми зараз прогнемося, то ми втратимо існування назавжди, не буде України, не буде мого життя в категорії свідомості як такої.

це боротьба не просто про тіло, ніби це все про нашу душу

І тоді ми чим більше вони обстрілюють, чим більше злочинів ми бачимо, тим підсилюється ця екзистенційна частина, що це боротьба не просто про тіло, ніби це все про нашу душу. Це пафосно звучить, але це також про смисл всього, що є Україна. Але Україна і «я – українець», це про те, хто є «я», це про кожного з нас. І тому я думаю що, це справді неможливе завдання – хоча не знаєш, що може статися завтра, - але неможливо сьогодні зламати українців.

Ці втрати через те, ми боремося за незалежність

МП: Але при цьому в Україні в багатьох аспектах зупинився розвиток, у порівнянні із, наприклад, європейцями, це відкидає українців назад.

В.С.: Взагалі війна відкидає нас назад у чомусь. Схід України зараз – це випалена земля. Це точно відкидає назад. Зруйнована інфраструктура, неможливість розвитку бізнесу, ВВП, яке впало, неможливість розвитку структур - відкидає нас назад. І це не треба заперечувати. Але це одна частина. Але там, де здається, що ми втрачаємо ми насправді набуваємо. Тому що ми набуваємо громадянське суспільство, ми усвідомлюємо, чому ми це втрачаємо. Це не просто втрата, бо ми хабарники – це «шлейф» про нас колись. Це втрати через те, що ми боремося за незалежність. І це інший вид витрат.

коли війна закінчиться, «війна» не закінчиться

І точно, що після нашої перемоги ми постанемо перед суперскладними завданнями. Я завжди маю тезу про те, що коли війна закінчиться, «війна» не закінчиться. На нас чекають справді дуже багато років продовження цієї «війни» продовження боротьби і з нашою внутрішньою корупцією, і з нашими внутрішніми проблемами, які ми зараз поприкривали багато де, ми на них не звертаємо уваги, і вони зараз всі знову постануть: з бідністю, безробіттям, щоб все це наповнювати, щоб зберегти ту саму українську мову.

Це питання, яке тисячу разів постане перед нами, тому точно що війна відкидає нас назад. Але там, де вона не відкидає, вона дає громадян, які кажуть: тепер я готовий по-іншому платити податки, вкладати в Україну, вірити в її силу. І те, що ми після війни можемо побачити суб'єктність України на світовій арені: це також про внутрішню силу, яку ми маємо. І це не буде простий час.

Українці після 24 лютого ніколи більше не будуть мати свого попереднього життя

Я думаю, що всі українці сьогодні після 24 лютого ніколи більше не будуть мати свого попереднього життя, ніколи. Це завжди буде або життя під час війни або життя після великої війни. Я завжди роблю ремарку, що з 24 лютого ми позначаємо повномасштабну війну, бо ми у війні живемо 8 років. Але це масштабна війна, і тому це точно великий відкат назад.

війна відкидає нас назад, але... дає громадян

Але тепер ці кроки, які ми будемо знову робити вперед, їхня якість – ми маємо шанс, чи ми його втримаємо, ми не знаємо, але ми маємо шанс робити ці кроки із зовсім іншим, внутрішнім піднесенням, з внутрішнім усвідомленням.

Мета психотерапії – це усвідомленість. То зараз ми маємо дуже багато усвідомленості і про те, що таке НАТО, що таке Євросоюз, і про те, що таке Сполучені Штати 20 мільярдів доларів, які уже витрачені на війну Україні. Ми маємо усвідомленість про те, що таке Росія, і про те, що фраза «геть від Москви» сьогодні означає.

Ми маємо усвідомленість про те, що таке Росія

Ідеться про і про те, що коли ти розумієш, що ти хочеш бути на своїй землі, навіть якщо навколи нічого немає, і про те що ти хочеш запалити ялинку, навіть якщо навколо розруха, але ти хочеш відсвяткувати життя в себе на землі. Тому я думаю, що ми точно відкочуємося назад, але там, де ми втрачаємо, ми набуваємо суб'єктності і усвідомленості, оскільки це дуже важливе завдання для нас на цій війні.

М.П.: Коли я говорила із засновником руху опору у Херсоні, він сказав фразу, що не очікував від Херсона такої проукраїнськості. Чи можна сказати, що українці не очікували від себе такої сили і такого опору?

є українці, які усвідомили, що вони будуть стояти до кінця

В.С.: Я думаю, що ніхто не очікував такого від України. Росія була переконана, що за три дні [захоплять Україні]. В інтерв'ю Бориса Джонсона він розказував про те, як в Берліні і вірили чи не вірили в нас. Нібито цього ніхто не очікував.

Я думаю, що українці не гомогенна група, не однорідна, і що були українці, які точно знали, що будуть стояти до кінця, а є українці, які усвідомили, що вони будуть стояти до кінця. Я думаю, для багатьох українців це був процес прозріння, що «я точно буду стояти, ось це відбувається навколо мене, я буду стояти».

війна не взялася нізвідки, вона десятиліттями скрапувала, щоб це все зараз прорвалося

Я думаю, що є дуже багато, що сталося з нами під час цієї війни. Але насправді є те, що сталося, а є те, що було. Воно не взялося нізвідки, як і війна не взялася нізвідки, вона десятиліттями скрапувала, щоб це все зараз прорвалося. Так само і українськість не взялася нізвідки, вона точно була. Те, що Україна сьогодні може давати, те те, що було в нас, воно було просто більшою чи меншою мірою осмислено. Але точно, що якби цього не було, не було би спротиву.

М.П.: Тобто прийшло усвідомлення українськості, відчуття єдності і гордості за Україну?

українець – це звучить так круто, як не звучало ніколи

В.С.: Так, що українець – це звучить так круто, як не звучало ніколи. Ніби сьогодні це щось, що ти хочеш казати кожному. Тому багато хто ходить за кордоном з жовто-блакитними якимись там позначками, стягами, стрічками, для того щоб ідентифікувати себе, для себе, для інших українців.

М.П.: Якщо говорити про відчуття, які прийшли після піднесення Помаранчевої революції та Революції Гідності – ця зневіра у політиках, лідерах, інституціях, самих собі – чи можна цього очікувати після війни?

В.С.: Це питання радше до політологів, ніж до психологів. Але якщо говорити як людина – то однозначно. Бо питання про виживання і питання про розвиток – різні питання.

історія України не буде легкою - вона буде переможною

І сьогодні, коли йдеться про виживання, ми всі сходимось разом, але коли питання буде про розвиток, перед нами знов постануть люди – вони і зараз є, але коли в тебе летить куля, ти не думаєш про те, що хтось тебе б’є по нозі. Але коли куля не летить, ти розумієш, що тебе хтось весь час б’є по нозі.

Я думаю, що історія України не буде легкою - вона буде переможною. У нас точно є цілий прошарок суспільства, який буде казати точно «ні» цьому всьому, але вони у нас і зараз також.

Спочатку мусить бути ейфорія

М.П.: Ви раніше розповідали про процеси у суспільстві, які, ймовірно, будуть відбуватися після війни.

В.С.: Точно дуже закономірно, що спочатку мусить бути ейфорія. Тому що так багато напруги. Колись одна моя знайома казала, що коли закінчиться війна, «я вийду в поле і буду кричати». Це про відреаговування. І відреаговування на національному рівні – ми говоримо про перемогу, не про закінчення війни, бо закінчення війни і перемога – це два різні сценарії. Але якщо ми говоримо про перемогу, а наша ціль – це перемога, то буде ейфорія, коли ми не будемо бачити нічого навколо, і весь світ буде нас вітати.

режим розвитку - не легший,.. ніж режим виживання

Але потім, я думаю, що у нас будуть процеси реадаптації, вони дуже непрості, тому що вони будуть закликати нас переключається з режиму виживання в режим розвитку. Це не легший режим, він інший, але він не легший, ніж режим виживання. І перед нами знову постануть питання ідентичності, за якого ми голосуємо, у що ми вкладаємо, чи ми платимо податки. І це буде непростий процес. Буде прошарок людей, які звикли жити у війні, і день за днем, а тут треба будувати довготривалі плани, брати на себе відповідальність, це буде непросто. Тому це одна частина.

Буде багато людей, які будуть відреаговувати напругу, яка буде проявляти себе і в незрозумілих емоційних реакціях, в якійсь злості та агресії. Тобто це не про всіх буде. Але це не буде простий. Тому перше – це буде повернення до мирного життя, воно не буде простим, бо ми звикли до напруги.

Рознапруження буде непростим. Бо воно буде вилітати різними афектами, різними незрозумілими ситуаціями.

на нас буде чекати величезний сум, бо ми дізнаємось про втрати

І третє, я думаю, що на нас буде чекати величезний сум, бо ми дізнаємось про втрати, про кількість загиблих військових. Злочини будуть відкриватися все більше і більше. І я думаю, що на нас всіх буде чекати режим втрати. Бо зараз ми переживаємо втрату близьких, але на загальному рівні ми ще у напрузі. Коли напруга спаде, тоді почнеться втрата, оплакати те, що відбулося в цій війні.

Бо насправді якщо подумати про те, яку втрату несе Україна, наскільки це глобальна втрата. Я думаю, що це також буде.

Тому це буде дуже простий період, але він буде мати і розчарування в політиці, і розчарування в новій владі, в людях, які знову захочуть загравати з Росією. Буде багато розчарування, але я також сподіваюся, і тут я просто «вангую», що можливо після того, як ми цей процес пройдемо, з'явиться та частина суспільства, яка скаже: «Ми будуємо». Якщо ми зуміємо все це відреагувати, всі ці почуття, взяти розчарування – і сказати: «Ми будуємо».

Україну в кінцевому результаті... буде чекати... період будування

Я думаю, що Україну в кінцевому результаті після ще одного великого непростого процесу буде чекати процес або період будування. Коли кожен з нас захоче мати свій дім. І тут вже про психологію, тоді вже вертаюся в своє поле. Що ми кожен захочемо мати свій дім, своє обійстя, його обставляти, купувати речі.

Ми почнемо будувати, але ми вже будуємо з досвідом, знаючи, розуміючи, що ми будуємо на українській землі, бо ми українці, ми будемо будувати з іншою ідентичністю, вже розуміючи, що ми хочемо, що біля мене жив українець або люди, які думають як українці. Бо ми країна, в якій є різні національності, але мислять проукраїнськи. Це про нашу безпеку. Ми більше не захочемо, щоб ти біля мене жила людина, яка казатиме: «Какая разніца». Це будування буде іншого штибу. Я думаю, що процес буде непростий, але він призведе до стабільності, в якому ми почнемо розвиватися.

світ буде на той час іншим

І тоді знову з'являться питання екології, душевних поривів. Як із 24 лютого зникло з повістки питання ковіду, хоча він є, але його нема на повістці.

І ще один фактор: світ буде на той час іншим. Ми будемо в обставинах, які зараз не можемо передбачити. Буде інший світ, будуть нові виклики, і ми будемо далі адаптуватися.

У насильстві завжди винен кривдник​

М.П.: Раніше в інтерв'ю я чула таку думку, зокрема від захисників України, що українці або заслужили своїми діями на війну, або легковажили війною на Донбасі, або віддали ядерну зброю надто легко. Але у будь-якому випадку, молоде покоління, діти війни в Україні – однозначно стали жертвою. Чи можна говорити про ціле покоління, травмоване, скалічене війною?

В.С.: Щодо того, чи заслужили, то у політиці – це хай говорять політологи, але у психології є окремий розділ: психологія насильства. І там є дуже чітка ідея про те що, у насильстві завжди винен кривдник. Це абсолютна аксіома. Бо якщо ми тільки десь починаємо відходити, то одразу постраждала чи постраждалий від насильства виходить винним. І це дуже легко. І так само в Україні.

Сьогодні єдиним винуватцем війни в Україні є Російська Федерація. Що би не відбувалося у внутрішньому просторі, якими би ми були – ми не нападали на Росію. Росія прийняла рішення напасти на Україну. Всі наші внутрішні процеси – це наша справа. І це має бути абсолютною аксіомою, як абсолютний закон.

Є тільки одна [відповідальна] сторона в цьому конфлікті - кривдник. Сьогодні кривдник – це Російська Федерація

Вочевидь, ми, аналізуючи свої помилки, розуміємо, що ми десь там [зробили щось не те]. Але ми ніколи не є винуватцями цієї війни. Є тільки одна [відповідальна] сторона в цьому конфлікті - кривдник. Сьогодні кривдник – це Російська Федерація.

І це ставить психіку в дуже зрозумілі рамки. Бо через десять років нам скажуть: «Ну так, ви спровокували війну». Ні, нічого провокувати. Ані російськомовні українці, ані українськомовні українців, ані українців, які за Європу, ані ЛГБТ-спільноти, ані космополіти. Ніхто з нас не починав війни. Почала війну тільки Російська Федерація. Це має бути така крапка. Але потім ми робимо для себе аналіз того, де могли краще підготуватися до війни. І тоді про легковажність і та інші речі.

сьогодні наші діти можуть говорити про війну

Про дітей – все буде дуже залежати. Як я вже казав на початку нашої розмови, те, що може допомогти нам сьогодні подолати нашу колективну травму, це відреаговування емоцій. Якщо сьогодні наші діти можуть говорити про війну, малювати про війну, відреаговувати емоційно про війну. Я зараз говорю про дітей загалом, не про дітей, які пережили конкретну травму, там ще додаткова робота потрібна із психотерапевтом.

Але про загальний рівень, то вони можуть про все це говорити, вони можуть усвідомлювати що це, то це те, що ви точно не виростуть іншими. Але цього разу в Україні колективна травма, яку ми здобуваємо, не має перерости в якийсь умовний колективний ПТСР.

Так, колективну травму ми сьогодні здобуваємо, і наші діти здобувають, але ми також маємо шанс, ми й наші діти, взяти з цього посттравматичне зростання: усвідомлення, хто ми є і куди рухаємося. І я думаю, що якщо наші діти мають можливість відреаговувати, говорити, бути поінформованими, то це те, що є частиною їхнього життя, яке робить їх іншими, але не зробить їх травмованими.

ми також маємо шанс... взяти з цього посттравматичне зростання

М.П.: Зараз чимало українців вимушено живуть за кордоном. І якщо послухати, що хвилює американців, європейців, - то це ціна на бензин, продукти, якісь їхні побутові питання. І якщо раніше була неймовірна підтримка України, чи нормою є те, що зараз вона, принаймні видимо, ослабла?

В.С.: Ми просто повертаємось до парадигми, що так працює психіка. Є парадигми виживання і розвитку. Ані Сполучені Штати, ані Європа, не можуть бути зараз у режимі виживання – у них не летять ракети. Ми не можемо бути стані розвитку, бо на нас летять ракети. Ми в інших історичних обставинах. Ми в інших стресових обставинах.

американці не можуть відчувати українську війну так, як її відчувають українці

У нас дві різні реальності. І тому наші реальності не можуть співпадати. І тому американці не можуть відчувати українську війну так, як її відчувають українці. І це є нормою. Наше завдання – зрозуміти, що різні обставини формують різну реакцію. І наше завдання, щоб Сполучені Штати переживали за ціну на бензин, але також усвідомлювали, що вони вивішують українські прапори, відправляють допомогу в Україну.

Їхнє завдання – і це складніше, ніж наше, їхнє завдання – це зрозуміти, чому ми ненавидимо сьогодні російську, чому ми не говоримо про «хороших рускіх», чому ми говоримо, що російській культурі не має сьогодні бути місця у світі. І вони не можуть зрозуміти, вони не виживають. Але це наше завдання їм це доносити, не очікуючи, що вони завтра це зрозуміють.

Всі новини дня

Без жодних "але" та "якщо" - Урсула фон де Ляєн заявила про підтримку України перед самітом

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. Архівне фото

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила про беззастережну підтримку України з боку Європи. Заява прозвучала перед самітом ЄС- Україна, що відбудеться 3 лютого.

Україна має перемогти, адже вона захищає європейські цінності, сказала політик у виступі в Дюссельдорфі на засіданні Християнсько-демократичної партії.

"Ми підтримуємо Україну без жодних "якщо" та "але". Україна бореться за наші спільні цінності, бореться за повагу до міжнародного права та принципи демократії і тому Україна має перемогти в цій війні", - сказала політик.

Основною темою саміту стане підтримка України у війні а також реформи на шляху до Європейського Союзу.

В статті використано матеріали AFP, Reuters.

Міжнародні експерти: постачання винищувачів в Україну - це питання часу 

"Постачання тепер літаків-винищувачів в Україну - це питання часу", - пишуть експерти. Photo by AIR SELF-DEFENSE FORCE VIA JIJI / AFP

Впродовж 11 місяців від повномасштабного вторгнення якщо Україна просила про якусь зброю у США та союзників, через деякий час вона її отримувала, зокрема і ракетну артилерію, і потужні системи протиповітряної оборони, і бойові броньовані машини, і навіть танки. То ж постачання тепер літаків-винищувачів в Україну - це питання часу, про це йдеться у статті видання Business Insider “Україна отримала танки, і тепер приглядається до літаків”.

Зокрема, в інтерв'ю виданню колишній посол Франції у США та в ООН Жерар Аро розповідає про високу ймовірність отримання Україною західних літаків. Він описує безпекову допомогу для України в час цієї війни як “подавання їжі”: Україна отримує її порціями, крок за кроком.

"Кожні три місяці точаться дебати щодо нового типу зброї. Тепер говорили про танки. Можу посперечатися, що в наступні три місяці це будуть літаки", - розповів дипломат виданню.

“Кожного разу ми сваримося і сваримося”, але врешті-решт країни дають зелене світло військовій техніці, додав він.

У США офіційно заявляють, що безпекова допомога українським Збройним силам, як правило, зосереджена на поточних потребах на полі бою. При цьому, як нещодавно заявив речник Пентагону генерал Пет Райдер, хоча Вашингтон продовжує оцінювати «термінові» потреби українців на полі бою, також проводяться обговорення, що потрібно Києву в «середній та довгостроковій перспективах». Про літаки для України США поки не анонсували, і невідомо, чи це рішення взагалі буде ухвалене.

Канцлер Німеччини Олаф Шольц напередодні під час виступу у Бундестазі заявив, що не планує відправляти винищувачі в Україну. «Я ще з самого початку дав зрозуміти, що ми не говоримо про бойову авіацію, і я повторюю це саме тут», - про заяву канцлера Шольца нагадує видання Al Jazeera у статті “Після танків Україна приглядається до винищувачів: Це те, що ми хочемо”.

Україна просить міжнародних союзників надати Києву одні з найкращих американських винищувачів F15 та F16.

Журналісти Business Insider опитали експертів, який із західних літаків міг би бути найкращим в умовах війни в Україні. Недооціненим експерти назвали літак Gripen виробництва Швеції, мовляв, він значно дешевший і простіший в експлуатації, порівняно з американськими аналогами.

Також непоганим варіантом для України називають американський військовий літак A-10 Warthog - він повільніший за F16, але дуже потужний. В американській армії ці літаки називають “вбивцями танків”.

Британська газета The Guardian у статті “Україна просить винищувачі після німецької пропозиції танків Леопард” посилається на заяву уряду Нідерландів, мовляв, вони розглядають можливість передачі Києву деяких зі своїх 50 літаків у координації з союзниками.

Минулого тижня міністр закордонних справ Нідерландів Вопке Хьокстра заявив, що Нідерланди розглядатимуть будь-які запити України щодо винищувачів F16 американського виробництва. За його словами, "немає табу" на військову допомогу, пише видання Newsweek.

У статті “Літаки для України: Київ тисне, щоб Захід подолав останню заборону” Newsweek також цитує посла США в ОБСЄ Майкла Карпентера, що Вашингтон підтримає будь-яку європейську країну, яка матиме бажання відправити свої літаки американського виробництва в Україну.

Рішенням щодо танків країни Заходи показали «справжню зміну апетиту до політичного ризику» у питанні винищувачів, коментує виданню експерт Королівського інституту в Лондоні Джастін Бронк.

«Існує відносно обмежене вікно десь впродовж наступних шести місяців або близько того, щоб Україна могла потенційно отримати вирішальні територіальні здобутки перед новою великою хвилею російської мобілізації», – цитує Бронка видання Newsweek.

"Немає сценарію, за яким потреба (в літаках - ред.) повністю зникне, навіть якщо Україна переможе цього року, - аналізує експерт. - Це не про те, чи постачаємо ми важке озброєння, як-от танки та потенційно винищувачі, а більше питання про те, коли ми це зробимо. Відтак є вагомі аргументи, щоб сказати: ви повинні зробити це зараз», - продовжує Бронк.

Якщо Україна отримає американські літаки, вони можуть стати вирішальними на полі бою, як в оборонних, так і в наступальних операціях, які Києву доведеться проводити для звільнення територій, вважає генерал-лейтенант ВПС США у відставці, а нині - декан Інституту Мітчела з аерокосмічних досліджень Дейвид Дептула.

“Повітряна сила забезпечує переваги над бронетехнікою, артилерією та піхотою у таких характеристиках як швидкість, дальність, гнучкість, перспектива, маневровість, мобільність і смертоносність, - цитує генерала Дептулу Newsweek. - Хоча сухопутні сили, безумовно, необхідні, «комбіноване військо» не ефективне без авіації”.

“Якщо Україна не придбає заміну винищувачів західного походження в найближчі місяці, вона втратить здатність захищати свій повітряний простір і підтримувати свої наземні сили, а без контролю свого неба вони програють”, - зазначив генерал-лейтенант ВПС США у відставці Дейвид Дептула.

25 січня під час свого вечірнього звернення президент України Володимир Зеленський заявив про необхідність отримати західну військову авіацію. "Ми маємо вийти на постачання літаків для України. І це мрія. І це завдання. Важливе завдання для всіх нас", - сказав президент. За словами президента Зеленського, це питання він обговорював із генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом.

Північна Корея різко відреагувала на рішення США надати танки Україні

Танк M1A2 Abrams. Архівне фото.

СЕУЛ, 28 січня (Reuters) – Північна Корея в суботу засудила рішення США надати Україні бойові танки, стверджуючи, що Вашингтон «продовжує перетинати червону лінію», щоб отримати гегемонію через проксі-війну, повідомили державні ЗМІ KCNA.

Сестра лідера Північної Кореї Кім Чен Ина, Кім Йо Чен, зробила зауваження в заяві, оприлюдненій KCNA, заявивши, що Північна Корея «стоятиме в одному окопі» з Росією проти Сполучених Штатів.

Сполучені Штати заявили цього тижня, що поставлять Україні 31 найсучасніший бойовий танк після того, як Німеччина зробила подібну заяву. Це скасувало табу на підтримку Заходом боротьби України проти російського вторгнення шляхом надання зброї, яка має переважно наступальне призначення.

"Я висловлюю серйозну стурбованість щодо ескалації воєнної ситуації з боку США, через надання Україні військової техніки для наземного наступу", - сказав Кім Йо Чен у заяві.

Сполучені Штати та західні країни «не мають ані права, ані виправдання для наклепу на використання суверенними державами права на самооборону».

Минулого року Північна Корея, яка має ядерну зброю, запустила безпрецедентну кількість ракет, у тому числі міжконтинентальних балістичних ракет (МБР), здатних досягти материкової частини США. Офіційні особи США та Південної Кореї також попередили, що Північна Корея може готуватися до першого з 2017 року випробування ядерного пристрою.

Українсько-польську драму "Щедрик" презентують для американських глядачів. Інтерв’ю

Українсько-польську драму "Щедрик" презентують для американських глядачів. Інтерв’ю
please wait

No media source currently available

0:00 0:10:07 0:00

Українсько-польську драму "Щедрик" в ці дні презентують для американських глядачів. Фільм розповідає історію трьох родин різної національності – українців, поляків та євреїв, – які мешкають в Івано-Франківську.

Що американські законодавці говорять про розвиток підтримки України у найближчому майбутньому? Відео

Однією з найбільших новин цього тижня стало оголошення про передачу Україні західних танків, зокрема американських Абрамс, які називають найсучаснішими у світі.

Більше

XS
SM
MD
LG