США допомагають Україні відстежувати кількість зруйнованих росіянами бібліотек, музеїв та пам’яток. Ці докази можуть знадобитися в судах проти Росії, і завдяки їм є шанс довести, що атаки на українську культуру - ознака геноциду. Про це Голосу Америки заявили у правозахисній організації письменників та журналістів PEN America.

На початку грудня делегація авторів зі США побувала в Україні та представила звіт PEN America про втрати української культури через війну з Росією. Письменники побачили зруйновану бібліотеку Чернігова, відвідали понівечені росіянами Ірпінь, Бучу, Гостомель та Бородянку.

Співавторка звіту про втрати української культури, правозахисниця, перша директорка PEN America Лізль Гернтхольц в інтерв'ю Голосу Америки закликала світ активніше реагувати на культурні втрати України та видавати більше книг з перекладами на українську мову.

Ірина Шинкаренко: У вашому звіті "Українська культура під ударом: знищення української культури у війні Росії проти України" є багато цифр про зруйновані українські бібліотеки, книги, музеї. Як ви збирали ці дані, та як можна оцінити втрати української культури з лютого 2022 року?

Лізль Гернтхольц, перша директорка PEN America: Ми отримали цифри з різних джерел. Міністерство культури та інформаційної політики України відстежує ці руйнування від початку. Тож вони мають доволі повні дані. Також ЮНЕСКО відстежує це в рамках своєї роботи з охорони культурної спадщини. Крім того, є організації громадянського суспільства, деякі з них розташовані у США, які також використовують технології, як-от супутникові зображення, щоб відстежувати руйнування. Тож є низка державних і неурядових організацій, які зосереджуються на справді детальних і точних описах того, що було знищено росіянами під час цієї війни.

У вересні українська влада заявила, що 49 бібліотек було пошкоджено від почтаку повномасштабної війни. Також у серпні в інтерв’ю Оксана Бояринова, яка входить до правління Української бібліотечної асоціації, сказала, що близько 2,5 тис. бібліотек по всій країні зачинилися через руйнування, або через те, що їхні працівники були змушені залишити роботу. За її словами, щонайменше 21 бібліотека по всій Україні втратила весь свій фонд. Тож ми знаємо, що книгам завдано значної шкоди.

І.Ш.: У звіті ви згадали зокрема про Харків як осередок видавничого бізнесу України. Чи можна оцінити, скільки видавництв втратили свій бізнес через війну і, можливо, втрати майбутніх накладів книг?

Л.Г.: Складно назвати цифри, бо ми знаємо, що Харків дуже постраждав від війни. Деякі видавництва втратили приміщення для бізнесу. Багато хто втратив працівників. В Україні зачинилися книжкові магазини, роздрібні торгові точки. Але ми також знаємо, що через три місяці після початку воєнного вторгнення в лютому Міністерство культури України з'ясувало, що приблизно 74% видавців усе ж намагаються певним чином працювати. Отже, це галузь, яка дуже сильно постраждала, але вона водночас досить стійка. Наприклад, Vivat, одне з великих видавництв, відкрило свій перший книжковий магазин у Києві в жовтні. Тож я вважаю, що ця галузь справді бореться.

І.Ш.: Що вам відомо про переслідування українських письменників? У своєму звіті ви згадали Володимира Вакуленка.

Л.Г.: Убивство Володимира Вакуленка є особливо трагічним. Він був дитячим письменником, активістом, тому, найімовірніше, він і став мішенню. Але ми знаємо, що, особливо до лютого 2022 року, напади на письменників, художників, працівників культури однозначно були тактикою репресій. Ми знаємо, що, наприклад, Сергія Захарова, якого називають донецьким Бенксі, затримали та били. Ми знаємо, що Станіслава Аcєєва також тримали у в'язниці і катували. Тож із 2014 року відбувається дуже цілеспрямоване переслідування діячів культури. Ми знаємо, що багатьом довелося виїхати через страх за свою безпеку. Але цілком зрозуміло, що переслідування культурних діячів, людей, які писали українською мовою, людей, які писали про Україну, які писали про спротив окупації, багато з цих людей були мішенями ще до вторгнення 24 лютого.

І.Ш.: У звіті ви зазначали, що російські напади на українську культуру є цілеспрямованими, і самі українці це знають. Але чи можна довести це всьому світу?

Л.Г.: По-перше, чому очевидно, що відбувається навмисна атака на культуру? Тому що напади настільки розповсюджені. Йдеться не про один чи два удари, які могли бути нанесені по культурному центру, театру чи музею. Ми говоримо про масове знищення, тому сама собою напрошується думка, що це цілеспрямовано. Крім того, проведена певна робота, і є дуже конкретні приклади. Наприклад, є дослідження низки американських організацій, які оглянули пам’ятки, включно з музеями, що зазнали пошкоджень, і це не можна пояснити їхньою близькістю до військових об'єктів. Ці музеї розташовані в глушині. Навколо них немає військової інфраструктури. Біля них немає військових. Тож немає жодних причин, щоб по них стріляти.

І про один із об'єктів, який ми задокументували, мені особливо боляче говорити. Це невеликий Палац культури в Лозовій. Біля тієї будівлі не було нічого, що мало б військове значення. Тож я думаю, що є багато доказів, які свідчать, що для атак на деякі з цих об'єктів немає жодних інших причин крім того, що вони є символами української ідентичності та української культури.

I.Ш.: Ви також згадали деякі організації та міжнародні документи, які захищають культуру. То чи вдасться покарати росіян за злочини проти української культури?

Л.Г.: Я вважаю, що остаточне притягнення до відповідальності завжди займає певний час. Але міжнародна спільнота розробила механізм - Комісію з розслідування порушень прав людини в Україні (Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування порушень в Україні, - ред.). Це механізм зі збору доказів, вони залучили експертів, людей, які мають досвід у розслідуваннях воєнних злочинів і злочинів проти людства. Тому це важлива складова в процесі притягнення до відповідальності, і вочевидь дозволить це зробити. Українці самі є взірцем у тому, скільки витрачають зусиль, щоб збирати докази про воєнні злочини.

Скільки часу знадобиться, щоб притягнути винних до суду, щоб вони відповіли за скоєне - важко сказати. Але я вважаю що врешті решт вони понесуть покарання. Часто одним із найбільших труднощів наприкінці конфлікту є те, що в ході війни значна частина доказів втрачається. Але в даній ситуації цього не станеться. Як людина, яка займається такими справами тривалий час, я налаштована оптимістично, що відповідальність настане.

I.Ш.: Коли йдеться про злочини Росії проти української культури, які суди можуть ухвалювати рішення в цій справі?

Л.Г.: Ми повинні більше акцентувати на тому, що злочини проти культури - це також воєнні злочини, вони підпадають під визначення воєнних злочинів, деякі з них можуть навіть вважатися звірствами - і при зборі цих доказів імовірно вдасться показати, що це ознаки геноциду. Бо вони спрямовані на те, щоб стерти ідентичність та весь український народ. Але я думаю, що ми повинні зробити більше, щоб змусити міжнародну спільноту вкладати ресурси для розслідування цих злочинів проти культури.

Ми сподіваємося, що нам вдасться змусити Комісію з розслідування порушень розкривати ці злочини та збирати докази. Ми справді сподіваємося, що врешті-решт будуть запроваджені механізми відповідальності: чи це буде в українських судах, чи міжнародна спільнота створить трибунал, чи врешті-решт Міжнародний кримінальний суд має юрисдикцію, і ці напади на культуру будуть також розслідуватися.

I.Ш.: Як світ може допомогти у відновленні української культури після російських злочинів?

Л.Г.: Є речі, які безцінні, і їхня втрата незамінна. Ми знаємо, що це мистецтво. Ми знаємо, що це були дійсно безцінні книги. Це неможливо замінити, але міжнародна спільнота може зробити більше для захисту культури зараз. Я думаю, що це одна з прогалин. Ми повинні справді захистити окремих людей: сценаристів, танцюристів, акторів, директорів музеїв, кураторів, ми повинні зробити набагато більше, щоб переконатися, що є місця, де вони можуть продовжувати творити культуру. Ми можемо перекласти більше книг. Ми можемо більше української літератури перекладати англійською. Ми можемо перекладати більше літератури українською, це ті речі, які можна зробити, які допоможуть зберегти культуру в майбутньому і, можливо, зменшити масштаб втрат.

I.Ш.: : Можливо, ви можете розповісти про плани PEN America щодо цього?

Л.Г.: Ми працюємо з партнерами, передусім, щоб відстоювати збір коштів для перекладів. Ми залучили групу українських поетів і письменників до щорічного фестивалю, ми плануємо й надалі висвітлювати поетів, у нас були різні онлайн-читання української літератури, поезії тощо, тому ми сподіваємося, що зможемо й надалі привертати увагу до українських письменників і поетів, заохочувати переклади, заохочувати людей їх читати.