Спеціальні потреби

Чому в Україні не було свого Вацлава Гавела?


Чехи читають повідомлення про смерть свого колишнього президента, письменника, інтелектувала, людину, що стала символом у всьому світі

Політв’язень, що став президентом. Чинний політик і водночас високий моральний авторитет. Чеський демократ Вацлав Гавел був людиною-легендою, що надихала однодумців у посткомуністичних країнах на боротьбу з тоталітарними режимами.

Своїми думками та спогадами про першого президента Чеської Республіки, з яким у ці дні прощається Чехія, з Голосом Америки поділилися колишні українські дисиденти Євген Сверстюк, Левко Лук’яненко та Василь Овсієнко.

Євген Сверстюк: «Його сприймали як живий символ»

«Ім’я Гавела вперше прозвучало в Україні в 1968 році. Після Празької весни він увійшов у нашу свідомість як один із тих відважних чеських інтелектуалів, які «робили погоду» у Празі.

Потім це ім’я звучало вже на хвилях Оксамитової революції 1989 року, яка теж мала в українському дисидентському середовищі великий розголос. Від цього часу ми вже знаємо Вацлава Гавела як останнього президента Чехословаччини і першого президента Чехії.

Пригадую, як у дев’яності роки я був у Празі на конгресі ПЕН-клубу. Гавел тоді очолював Чеський ПЕН-клуб, я був президентом Українського ПЕН-клубу. Слава Гавела тоді вже гриміла в Європі. І ясно, що на конгресі він був світилом.

Мені також пам’ятна зустріч у Києві десь наприкінці 90-х. Гавел отримував у Київському національному університеті імені Шевченка звання почесного доктора. Не знаю, кому належала ініціатива його нагородити; напевно, університет хотів трошки підняти свою репутацію, маючи такого почесного доктора.

Гавел прийняв нагороду з належною чемністю. Але після цього висловив бажання зустрітися з українськими дисидентами. Мій близький знайомий, секретар Чеського посольства, попросив мене організувати таку зустріч. На ній були, зокрема, нині покійні Микола Руденко і Славко Чорновіл. Зустріч відбулася в кабінеті ректора, але Гавел просив, щоб були тільки дисиденти.

Наші чиновники і так звані «демократи» (адже в нас усі колишні комуністи стали демократами) хотіли теж потрапити. І не могли зрозуміти, чому така вимога, що йому залежить – воно ж усе перемішалося, і всі екс-комуністи вже були майже дисидентами...

То була дружня зустріч з фуршетом. І розмова: ми ставили різні запитання, він відповідав тільки чеською через перекладача. І говорили ми переважно на тему люстрації, яка вдалася чехам і зовсім не стояла серйозно у нас. І ми вже починали розуміти, якого результату досягли чехи, коли в них у державному апараті, в уряді були люди віддані, цілеспрямовані демократи з кола однодумців, а в нас були комуністи, які задавали тон і які фактично глушили всяку здорову ініціативу з боку тих дисидентів і їхніх прихильників, які були у Верховній раді.

Отже, це був дуже гарячий для нас момент, і Гавел з великим розумінням до нас поставився. Була гарна зустріч, і особливо нас вразила ота його демонстративна принциповість. Щоб не було суміші, тільки дисиденти! Пригадую, ректор університету був трохи ображений, що зустріч у його кабінеті, але без нього.

У ті роки ми пильно стежили за тим, що відбувається в Чехії. І ми розуміли, що Гавел – це постать, може, найбільша на посткомуністичному просторі, яка своїм обличчям, своєю діяльністю створює імідж своєї нації у світі.

Цього року ми вітали його з 75-річчям. І хоч уже було відомо, що він у важкому стані, – але якось він не давався чути про свої хвороби, а давався чути з доброго боку.

Його усі сприймали як живий символ. І нині ми всі відчуваємо велику втрату. Бо хоча символ залишається, людини вже нема. А так хотілося б, щоб така людина і далі створювала духовне середовище і щоб принаймні можна було думати, що от – запросимо Вацлава Гавела в Україну.

У наш час в Україні важко уявити, що політику можуть робити моральні люди. Вацлав Гавел змушував вірити, що політика може бути чесна і що існують люди, які дають і політичні рішення, і моральний приклад».

Левко Лук’яненко: «Я знаю, чому в Україні не було свого Гавела»

«Я особисто не був близько знайомий з Гавелом. Але було взаєморозуміння. Це взаєморозуміння формувалося ще від часів дисидентського руху в Чехословаччині, в Польщі, в Україні. Тоді й зароджувалося таке взаєморозуміння і взаємодопомога. Тому, що коли в нас в Україні заарештовували групу інакодумців, то це давало і чехам, і словакам, і полякам сигнал до солідарності. Так само, коли інакодумців хапали у Чехії, Словаччині, Польщі, це згуртовувало нас. Ми розуміли, що і в Польщі, і в Чехії – усе це різні окремі загони, які борються проти Московської імперії. І чим більше їх і чим вони активніші, тим у нас було більше надій цю Російську імперію розвалити і вивести Україну з-під влади Москви.

Чому Гавел, колишній політв’язень, міг стати президентом, і чому в Україні не міг стати президентом ні Чорновіл, ні Лук’яненко, ні хтось інший? Тому що у нас все-таки були зовсім різні обставини.

Чехословаччина попалася під Московську імперію в результаті Другої світової війни. Натомість Україна була під Московською комуністичною окупацією 70 років, а до того ще три століття під царською Росією. Ці триста з лишком років окупації страшенно понівечіли свідомість українців, ослабили наш внутрішній національний організм. Триста з лишком років українська нація жила практично відрізана від своєї політичної та економічної історії, культури, традицій і звичаїв. Тому нам так тяжко повернутися до своїх духовних джерел, до національної консолідації.

У Чехословаччині, у Чехії, коли Гавел став президентом, – зовсім інша річ. Лише від 1945 року чехам прищеплювали комунізм. Це все-таки був не такий довгий період. Саме тому чехам і словакам було легше подолати наслідки окупації. І саме оця різниця в часі, в мірі русифікації проявилася в тому, що чехи вибрали колишнього політв’язня президентом. Тоді як в Україні це було неможливо, і першим президентом тут обрали людину з комуністичної партії».

Василь Овсієнко: «Щоб з’явився український Гавел, треба поліпшувати якість народу»

«Кажуть, що політика брудна справа, але то є неправда. Залежить, який політик. Чехії таланило на порядних людей при владі. Це і Вацлав Гавел, і їхній довоєнний президент Томаш Масарик, то теж був добропорядний чоловік. Кажуть, що в нас таких немає. Є! І в нас такі є!

А чому ж у нас при владі ніколи не було свого Гавела?

От, кажуть, якби ми у 1991 році мали єдиного кандидата від демократичних сил, то могли б виграти. Ні, не виграли б! Ну, було б не 23%, як було у Чорновола, а було б 30%. Але все одно ми не дотягли б до 51%. Це наслідок того, що народ дуже винищений. Кажуть, якщо народ втратив 2-3% найактивніших людей, то він переможений. А скільки нас знищено у XX столітті – та не менше третини, якщо не половину! І то, звичайно, найкращих людей. Того народу, який був у 20-х роках, його нема! Наша якість набагато погіршилася внаслідок репресій, голодоморів і воєн.

Тому мій рецепт – поліпшувати якість народу, щоб з’явився свій Гавел. Виховувати свій народ. Як – то вже інше питання».

Відео дня

XS
SM
MD
LG