Спеціальні потреби

Українська школа танцю у Нью-Йорку відкриває американцям Україну


Український танець у Нью-Йорку: ансамбль «ЮНІСТЬ» популяризує українську культуру у США. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:06:21 0:00

Український танець у Нью-Йорку: ансамбль «ЮНІСТЬ» популяризує українську культуру у США. Відео

Понад 20 років у Нью-Йорку діє школа танцю Григорія Момота «Юність».

Щовівторка до актового залу української православної церкви святого Володимира, у затишному районі верхнього Мангетенна, збирається група молодих людей. Збираються з усіх куточків багатомільйонного Нью-Йорка та сусідніх штатів. Вони настільки це люблять, розповідає хореограф Григорій Момот, що приїжджають за будь-якої погоди, за будь-яких дорожніх умов.

Григорій, або як його називають у колективі пан Гриць, понад 20 років тому заснував школу танцю «Юність». П’ять днів на тиждень він навчає дітей у різних куточках великого Нью-Йорка та у штатах Коннектикут до Нью-Джерсі. «Калинонька», «Барвінок», «Весна», «Синевир», «Горлиця» - це назви дитячих колективів. Загалом понад три сотні дітей переважно з родин українських іммігрантів.

Григорій Момот
Григорій Момот

Григорій Момот: «Батьки цих дітей, розуміють, що вони віддалені від України. Тому вони їх дають в українську церкву, Пласт, СУМ, українську школу, де вони вчать мову, і звісно на український танець».

Найкращих учнів з віком відбирають до ансамблю «Юність», що став візитівкою школи Григорія Момота. Потрапити до цього колективу стало стимулом для танцюристів. Зараз в ансамблі 29 людей, віком від 16 до тридцяти трьох років. Старшокласники, студенти, молоді професіонали..

Вісімнадцятирічні брати-близнюки Андрій та Данило Михайлишини народилися у родині українських емігрантів. Танцюють з п’яти років. Зараз навчаються в університеті, планують стати хірургами. Незважаючи на щільний графік навчання, щовівторка добираються півтори години в один бік на репетицію. Кажуть, народні танці корисні для здоров’я, а ще знайшли тут другу родину.

Данило Михайлишин: «Це вже, як родина. Ми тут займаємося вже чотири роки. Ці люди, які з нами сьогодні, вони друзі, вони як друга родина».


До «Юності» приймають не лише випускників власної школи, але й танцюристів-іммігрантів з України. Анна Соловей приєдналась до колективу у 2013 році. Нещодавно повернулась після трирічної декретної перерви.

Анна Соловей: «Після трьох років декрету, навіть не думала, чи вертатися чи ні. Я знала, що я повернуся, і я прагну, щоб мої дітки танцювали в «Юності». Танець нас поєднує. Ми робимо те, що ми любимо».

Аби танцювати в «Юності» не треба мати українське коріння. Ліза Шевельчинська народилась у Нью-Йорку в родині іммігрантів з Росії. В ансамблі понад 7 років. Український народний танець та «Юність», каже дівчина, стали рідними для неї.

Ліза Шевельчинська: «Мені так приємно на сцені коли я танцюю українські танці. Це не як балет, не як будь-що інше. Це особливе. Цей колектив, як родина. Бути у цій групі для мене велика честь. У багатьох інших танцювальних групах такого немає, це щось особливе».

Результати своєї кропіткої праці танцюристи «Юності» демонструють на фестивалях у Вашингтоні, Нью-Йорку, Монреалі та інших містах Північної Америки. Григорій Момот склав репертуар ансамблю таким чином, аби познайомити американського глядача з традиціями різних регіонів України.

Григорій Момот: «Щоб усі інші нації в Америці бачили що це таке Україна, що таке український танець. Коли ми приїжджаємо на фестивалі вони усі кажуть: де ви так взяли? Ми маємо і гордимося цим. Я сам горджуся, що я є маленькою частиночкою тієї нації, того українського народу. Я пишаюся цим. І мені приємно, що я українець і роблю тут те саме, що я робив в Україні».

Танці Закарпаття і Полонини, Наддніпрянщини і Буковини, і звичайно Гопак. Загалом у репертуарі «Юності» понад 16 народних українських танців.

Дивіться також: Горіхи з медом: підприємці із Закарпаття популяризують українські солодощі в Каліфорнії

  • 16x9 Image

    Зореслав Байдюк

    Зайнявся журналістикою у вісім років, коли почав друкувати домашню газету "Україна", в який висміював рідних. Оскільки не всім це подобалося, початкову видавничу діяльність довелося припинити після другого номеру. Потім була газета класу, в якій критикував однокласників, що теж було далеко не всім до вподоби.

    Професійно зайнявся телевізійною журналістикою у 19 років, ще навчаючись на другому курсі інституту журналістики.  До того, як у 2000-му році приєднався до "Голосу Америки", працював у теле-, радіо- та друкованих ЗМІ, як в Україні, так і у США.  На "Голосі Америки" працював радіорепортером, продюсером, редактором та ведучим. З розширенням телебачення, у 2004 році повернувся до улюбленої справи – телевізійної журналістики. З відеокамерою об’їздив практично всі великі поселення українців у США. Висвітлював генеральні асамблеї ООН, саміти НАТО, з’їзди демократичної партії США. Коли "Голос Америки" запустив проект «Час-Тайм», був постійним ведучим програми.  Сьогодні ведучий тижневика «Вікно в Америку», першої телевізійної програми усього "Голосу Америки".

Facebook Forum

XS
SM
MD
LG