Донецьк – Через два роки з моменту початку війни в Україні багато мешканців країни вважають, що конфлікт заморожений, а світ забув про нього. Дипломатичні зусилля поки не приносять суттєвих результатів, і багато хто сприймає ескалацію насильства і відторгнення від України контрольованих сепаратистами територій як єдиний можливий варіант подальшого розвитку подій.
Коли в 2014 році будинок Ольги Алешечкіної в місті Горлівка Донецької області потрапив під обстріл, її бізнес був знищений, і сім’ї довелося налагоджувати життя заново. Вона перебралася в Краматорськ, який у той час знаходився на околиці території, контрольованої українськими силами, знайшла квартиру і відкрила кафе.
«Звичайно, я розуміла, що ми не зможемо повернути все, що у нас було, це вже напевно, але, по щонайменше треба постаратися, щоб нікому не стало ще гірше», – розповідає Алешечкіна. Головною її метою було захистити дітей, перевізши їх у безпечне місце.
Але ось обстріли почалися і в Краматорську.
«Я була в жаху від того, що тут почався такий же кошмар, як і там, – згадує Ольга. – Думаєш, що тут – мир, а й тут починається те ж саме».
Через два роки родина Ольги ледве зводить кінці з кінцями, і єдине, чого вона хоче, – щоб війна, нарешті, припинилася.
Вона вважає удачею, що їй вдалося знайти квартиру і не довелося жити в притулку для біженців, як тисячам інших українців.
Сьогодні сім’ї продовжують залишати свої будинки, але, на відміну від початкового етапу війни, тепер їх штовхають на це скоріше економічні умови в зоні конфлікту. Оскільки багато вугільних шахт затоплені або закриті, робочих місць у регіоні залишилося мало. Робота для шахтарів часто є тільки в нелегальних шахтах, в яких працювати небезпечно.
Для деяких переїзд – єдина альтернатива вступу в сепаратистські угруповання, розповідає волонтер Олександр Петров, який часто буває в зонах конфлікту, щоб евакуювати мирних жителів.
Конфлікт зайшов в глухий кут, а разом з ним – життя багатьох жителів України.
«Нам не потрібен заморожений конфлікт в Україні, – переконаний Петров. – Просто зупинити цю війну неможливо. Її можна або виграти, або програти». Він сподівається, що урядова армія «нарешті отримає наказ» здолати сепаратистів.
Українські лідери готуються до нової масштабної наступальної операції, яка може початися в будь-який момент. Обидві сторони стягують до лінії фронту техніку, солдатів і інші припаси. Кореспонденти «Голосу Америки» у неділю бачили конвой з 25 українських військових вантажівок, що прямували в зону так званої антитерористичної операції в Донецькій області.
Україна заявляє, що краще підготовлена після двох років антикорупційних реформ та нарощування сил, частково завдяки підтримці США, яка включала підготовку військ і надання нелетальної допомоги, в тому числі медичного приладдя та польових госпіталів.
За словами влади, сьогодні українська армія вже не настільки корумпована і виснажена, як два роки тому, коли вона дозволила сепаратистам за підтримки Росії, захопити території на сході країни.
«На початку цього конфлікту ситуація в армії була жахлива», – заявив міністр оборони України Степан Полторак в інтерв’ю «Голосу Америки» на минулому тижні.
За його словами, з минулого року Україна подвоїла військовий бюджет і чисельність армії.
«Можу запевнити вас, що якщо Путін вирішить атакувати, то йому і його солдатам доведеться нелегко», – додає він.
Незважаючи на подвоєну чисельність армії, відрядження в українських військових стали тривалішими.
За словами військового, якого ми зустріли в поїзді по дорозі з Києва на лінію фронту, він бачить поліпшення в плані постачання і підготовки, але не настільки значні, як можна було б розраховувати при подвоєнні бюджету і ресурсів.
«У нас достатньо продовольства, одягу, техніки, окулярів нічного бачення, зброї. Дуже допомагають волонтери. Те, що вони приносять, завжди краще за якістю. Те, що дає уряд, теж непогане, але гірше, ніж те, що приносять волонтери», – розповів військовий, який не став називати своє ім’я.
Однак для нього особисто якість і кількість постачання – не головна причина занепокоєння. Він вважає, що українські лідери зраджують інтереси країни, не наважуючись вести війну більш агресивно.
«Ми чекаємо наказу. Ми могли б зачистити територію дуже швидко. Ми могли б вигнати сепаратистів, – вважає він. – Це продажна війна. Наш уряд в якомусь сенсі зрадив військових, які відмінно роблять свою роботу і гинуть через дії уряду. Все це виявляється марним».
Українська влада частково поділяє ці почуття, особливо в тому, що стосується її давніх прохань до США про надання летальних озброєнь, у тому числі протитанкової зброї та систем ППО.
Адміністрація Обами і раніше відхиляє ці прохання. На думку аналітиків, у Вашингтоні вважають, що активніше надання зброї Україні може спровокувати відкриту конфронтацію з Росією в тому регіоні, де американське керівництво не бачить глибоких стратегічних інтересів.
Через два роки після початку конфлікту, українцям, які живуть в зоні бойових дій, здається, що вони кинуті напризволяще.
На початку революції на Майдані, яка послужила поштовхом до війни, мешканці вважали США захисником України, відзначає 20-річна дівчина, яка брала участь в протестах 2014 року.
«США говорили, що вони на нашому боці, представники американської влади роздавали печиво демонстрантам на Майдані, – згадує вона. – Все це створило враження, що ми можемо отримати більше».
Тепер же, за її словами, українці часто жартують між собою, що чимось «дуже стурбовані» саме тоді, коли ставляться до чогось абсолютно байдуже.
Підприємниця Людмила з Краматорська, який за час конфлікту двічі переходив з рук в руки, вважає, що пора покласти край війні, навіть якщо доведеться поступитися спірними територіями сепаратистам. «Просто віддайте їм ці землі. Не те, щоб я хотіла їх поступитися, але не варто втрачати час. – Каже вона. – Я не хочу чекати дива».
Цю точку зору поділяють не всі.
Так, Ольга Алешечкіна не висловлює певної позиції щодо того, як повинна закінчиться війна. Вона лише хоче, щоб конфлікт скоріше закінчився, і молиться про чудо. «Люди стривожені, але продовжують боротися», – каже вона, вирушаючи прохолодного недільного ранку з сином на тренування з футболу в спортзал неподалік від того місця, де тепер живе її сім’я.
Ольга вважає за краще думати, що попереду їх чекають кращі часи: «Коли я дивлюся на наше нове покоління, моя душа співає, і здається, що все буде в порядку. Це все, чого я хочу».
Дивіться також: Ці експертні прогнози щодо майбутнього безпеки у Європі та Україні варті уваги
